Постанова № 41749203, 03.12.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2014 р. Справа № 902/451/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Гудак А.В.

Павлюк І.Ю.

при секретарі судового засідання Вавринчук А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" від 15.09.2014 р. на рішення господарського суду Вінницької області від 24.06.14 р. у справі № 902/451/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта банк"

до відповідача Відкритого акціонерного товариства "Козятинська швейна фабрика"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк"

про стягнення заборгованості 481 880,68 грн. за кредитним договором

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Кулигін А. Є. - представник, довіреність в справі;

від третьої особи: не з'явився.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 24.06.2014 р. у справі № 902/451/14 (суддя Яремчук Ю.О.) відмовлено в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до Відкритого акціонерного товариства "Козятинська швейна фабрика" про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 481 880,68 грн. При прийнятті рішення суд виходив з того, що згідно кредитного договору, зобов'язання повернути кредит у повному обсязі виникає не пізніше 14 вересня 2009 року, тобто позовна давність обчислюється з моменту настання строку погашення кредиту; заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності; заміна первісного кредитора - ПАТ "УкрСиббанк" новим кредитором - ПАТ "Дельта банк" за договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011 р. не змінює порядку обчислення та перебігу строку позовної давності, у межах якого позивач міг звернутися з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості на підставі кредитного договору; строк позовної давності закінчився 15.09.2012 р. позовна заява позивачем подана до суду 09.04.2014 р., тобто, з пропуском строку позовної давності.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Дельта банк" звернулося з апеляційною скаргою від 15.09.2014 р., в якій просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 24.06.2014 р. у справі № 902/451/14 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ "Дельта банк" в повному обсязі, посилаючись на те, що дане рішення суду є незаконним, оскільки постановлено передчасно з порушенням норм матеріального права, при недоведених обставинах, які є вкрай важливими, а також висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Згідно договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011 р. ПАТ "Дельта банк" набув права вимоги по кредитному договору від 15.09.2008 р. який було укладено між ПАТ "УкрСиббанк" та ВАТ "Козятинська швейна фабрика", згідно умов якого відповідач зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 14 вересня 2009 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін. Також, договором передбачено нарахування процентів. Позичальник умов кредитного договору належним чином не виконував, про що неодноразово повідомлявся. Однак, зобов'язання не виконані, у зв'язку з чим, за відповідачем наявна заборгованість, а тому позивач був змушений звернутися до суду. Висновок суду є хибним та не відповідає фактичним обставинам справи. Розгляд справи проведено у відсутності представника позивача з поважних причин. Про що до суду іншим представником позивача було направлено клопотання про відкладення слухання справи на іншу дату. Аналіз правовідносин, які існували між сторонами свідчить, що за своєю юридичною природою укладений між позивачем та відповідачем договір є кредитним договором. За змістом статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. З урахуванням листа - звернення голови правління ВАТ "Козятинська швейна фабрика" Малінчука Ю. М. строк позовної давності підлягає обрахунку з наступного дня, тобто з 16.11.2012 р. Законодавець основним критерієм початку перебігу строку позовної давності встановлює момент, коли особа довідалась, або могла довідатись про порушення свого права. А тому, встановлення коли саме кредитор довідався про порушення свого права є важливим при вирішення питання застосування строку позовної давності. У зв'язку з тим, що в ході розгляду справи місцевим господарським судом, вищезазначені обставини, досліджені не були, що і призвело до винесення незаконного рішення.

Відповідач - Відкрите акціонерне товариство "Козятинська швейна фабрика" у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити рішення господарського суду Вінницької області від 24.06.2014 р. у справі № 902/451/14 без змін, а апеляційну скаргу ПАТ "Дельта банк" - без задоволення, посилаючись на те, оскаржуване рішення є обґрунтованим, законним та прийнятим з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального законодавства, підстави для його скасування відсутні. Вимоги апеляційної скарги надумані та не знаходять свого реального відображення в дійсних обставинах справи, а тому задоволенню не підлягають. 15.09.2008 р. між ПАТ "УкрСиббанк" та ВАТ "Козятинська швейна фабрика" було укладено кредитний договір терміном на один рік, згідно умов якого позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний був повернути кредит в повному обсязі в термін, не пізніше 14 вересня 2009 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту. Погашення кредиту та відсотки за використані кошти проводилось банком ПАТ "УкрСиббанк" шляхом списання коштів з поточного рахунку підприємства. Позивач не виконував вимоги суду щодо надання додаткових доказів та на визначену дату судового засідання позивач правом участі свого представника в судовому засіданні та правом надати додаткові докази не скористався. Судом першої інстанції вірно, з врахуванням обставин справи та вимог процесуального закону, прийнято рішення про розгляд справи без участі представника, оскільки належних доказів щодо відрядження представника та неможливості залучення іншого представника позивачем до суду не подано. Позивач не подав до суду жодних належних доказів про переривання перебігу позовної давності. Отже, суд першої інстанції законно прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про відкладення розгляду справи та відмовив у задоволенні позову на підставі пропуску строку позовної давності. У апеляційного суду відсутні підстави для прийняття та розгляду додаткових доказів наданих апелянтом до апеляційної скарги у вигляді ксерокопій листів, оскільки апелянт сам не скористався можливістю надати їх суду першої інстанції. З урахуванням своєчасного часткового погашення кредиту та відсотків шляхом автоматичного списання коштів АТ "УкрСиббанк" з поточного рахунку відповідача у 2008-2009 роках, сума нарахованого позивачем боргу у позовній заяві не відповідає дійсності. Перебіг позовної давності почався 15.09.2009 р., а сплив такого строку відбувся 16.09.2012 р., отже позивач звернувшись до суду з позовом 09.04.2014 р. фактично пропустив строк позовної давності. Надаючи копії листів, у яких відповідач - адресат, а позивач - отримувач, апелянт вводить суд в оману, викладаючи зовсім інший зміст листа. Даний лист не датований, не можливо встановити період у який його було надіслано, тому його не можна розцінювати як належний та допустимий доказ. 28.11.2012 р. господарським судом Вінницької області було ухвалено рішення по справі № 7/8/2012/5003 за позовом ВАТ "Козятинська швейна фабрика" до ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта банк" про визнання спірного кредитного договору недійсним, яким у задоволенні позову було відмовлено. Постановою РАГС від 23.01.2013 р. рішення суду першої інстанції було залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Наявність наведеної справи у господарському суді свідчить про те, що ВАТ "Козятинська швейна фабрика" взагалі не погоджувалось з укладеним кредитним договором та намагалось його визнати недійсним, ця справа розглядалась як раз у той час коли апелянт зазначає, що з боку відповідача були вчинені дії щодо визнання боргу, однак таке суперечить одне одному. Як би відповідач погоджувався з кредитним договором та сумою його боргу, як про це зазначає апелянт, навіщо тоді відповідачу у цей же період судитись з приводу визнання кредитного договору недійсним.

В письмових доповненнях до відзиву на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що в пункті 1.1 спірного кредитного договору визначено, що 17 500 євро в еквівалентному співвідношенні до гривні дорівнює 119 434,40 грн. Курс гривня/євро згідно відомостей НБУ станом на 15.09.2008 р. складав 682.4823/100, однак, позивач у своєму розрахунку доданому до позову просить стягнути суму заборгованості за тілом кредиту саме у розмірі 189 430 грн. 04 коп. розрахованої станом на 05.02.2014 р. за курсом євро 10,82492. До того ж, період за який нараховані відсотки також незрозумілий, в таблиці розрахунку відсотків зазначено про існування станом на 19.12.2011 р. заборгованості у розмірі 12 221,01 євро, однак процес розрахунку не висвітлений. Щодо нарахування пені, то з таблиці наданої позивачем видно, що її нараховано у період з 2013 року по 2014 рік, однак до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) позовна давність застосовується в один рік. Вимога про стягнення пені не підлягає задоволенню. За спірним договором у період з 15.09.2008 р. по 10.11.2014 р. з поточного рахунку ТзОВ "Козятинська швейна фабрика" 22.03.2010 р. було проведено договірне списання коштів в сумі 525,90 євро. З листопада 2008 року по березень 2010 року на погашення боргу за кредитом відповідача було списано 3 409,06 євро. Лише 13.10.2008 р. та 24.12.2008 р. списання було проведено, згідно призначення платежу, на користь погашення відсотків (116,67 євро) та комісії за управління кредитною лінією (13,49 євро) відповідно на загальну суму 130,16 євро, а всі ніші платежі на загальну суму 3 278,9 євро були проведені на користь заборгованості за тілом кредиту, що також вбачається з призначення платежу у виписці за особовим рахунком. До березня місяця 2012 року ВАТ "Козятинська швейна фабрика" не було відомо про те, що 08.12.2011 р. між ПАТ "УкрСиббанк" (продавець) та ПАТ "Дельта Банк" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, серед інших і право вимоги за спірним кредитним договором. Станом на теперішній час ТОВ "Козятинська швейна фабрика" залишається не повідомленою належним чином про передачу прав вимоги за спірним кредитом. З врахуванням того, що ТзОВ "Козятинська швейна фабрика" ні до 18.01.2012 р., ні взагалі не отримувала повідомлення ні за формою II, ні будь яким іншим листом про передачу прав вимоги за спірним кредитним договором від ПАТ "УкрСиббанк" до ПАТ "Дельта Банк", то з врахуванням невиконання вимог положень параграфу (Ь) договору купівлі-продажу до покупця (ПАТ "Дельта Банк") не перейшло, як то передбачено пунктом 2.3 Договору - з урахуванням виконання інших зобов'язань, право вимоги за кредитом, а отже і відсутнє право стягувати заборгованість в судовому порядку. "Акт приймання-передачі права вимоги за кредитом" (додаток 1) є невід'ємною частиною договору купівлі-продажу права вимоги, який свідчить про фактичну передачу кредитного договору, а з врахуванням того, що цей додаток з зазначенням відповідача відсутній в матеріалах справи та підписаний невідомо ким, у суду немає підстав вважати, що спірний кредитний договір був переданий від ПАТ "УкрСиббанк " до ПАТ "Дельта Банк ", а отже у останнього відсутні підстави звертатись з цим позовом, тому що право вимоги не перейшло. ПАТ "Дельта Банк" купив борг за спірним кредитом у ПАТ "УкрСиббанк" за 1 756 грн. 38 коп.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.11.2014 р. у справі № 902/451/14 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" та зобов'язано третю особу подати суду первинні докази видачі кредиту згідно кредитного договору № 11393929000 від 15.09.2008 р. та сплати тіла кредиту, відсотків, якщо така відбувалася.

27.11.2014 р. на адресу Рівненського апеляційного господарського суду від третьої особи надійшов лист, в якому банк на виконання вимог вказаної ухвали суду від 05.11.2014 р. повідомляє, що відповідно до чинного законодавства та умов договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, укладеного з АТ "Дельта Банк" 08 грудня 2011 року, всі наявні документи щодо кредитної справи ВАТ "Козятинська швейна фабрика" були передані АТ "Дельта Банк", як новому кредитору; разом з іншими документами кредитної справи новому кредитору було передано виписки про рух коштів за рахунками позичальника, пов'язаними з кредитним договором, які в тому числі, свідчать про надання кредиту боржнику ВАТ "Козятинська швейна фабрика" та сплату ним основного боргу і відсотків по кредиту станом на дату переходу права власності до ПАТ "Дельта Банк"; просить розглядати справу № 902/451/14 щодо стягнення боргу з ВАТ "Козятинська швейна фабрика" без участі представника банку, оскільки банк не є кредитором зазначеного боржника у зв'язку з відступленням права вимоги кредитної заборгованості вищевказаного боржника на користь ПАТ "Дельта Банк".

Позивач явку представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про день і час розгляду апеляційної скарги, що стверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (ухвали апеляційного суду) (а.с.29, т.ІІ).

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Оскільки явка представників сторін та третьої особи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників позивача та третьої особи.

Згідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив у повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві; вважає доводи, викладені в апеляційній скарзі безпідставними та необґрунтованими; не визнає суми тіла кредиту, відсотків, пені, контррозрахунків не робив; заперечує договір купівлі-продажу вимоги за кредитом; зазначив про закінчення строків позовної давності.

Заслухавши пояснення представника відповідача; розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

15 вересня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (банк) та Відкритим акціонерним товариством "Козятинська швейна фабрика" (позичальник) укладено кредитний договір № 11393929000, згідно пункту 1.1 якого банк зобов'язується надавати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит у формі поновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті в сумі ліміту кредитної лінії, що дорівнює 17 500 євро 00 евроц. у порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 119 434,40 грн. за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день укладання цього договору (а.с.8-17, т. І).

Пунктами 1.2, 1.2.1 договору передбачено, що термін кредитування надання кредиту здійснюється у наступний термін: 15 вересня 2008 року. Позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 14 вересня 2009 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору на підставі будь-якого з пунктів 2.3, 5.3, 5.5, 5.6, 5.9, 5.10, 5.11, 7.4.

Позичальник зобов'язується повернути основну суму кредиту та сплачувати плату за користування кредитом у вигляді процентів, комісій, а також сплатити штрафні санкції та здійснити інші грошові платежі згідно умов договору на рахунок № 3739711393929 в АКІБ "УкрСиббанк". Кредит вважається повернутим в момент зарахування грошової суми в повному обсязі на зазначений у цьому пункті рахунок банку (підпункт 1.2.2 договору).

Позичальник зобов'язується сплачувати проценти у строк з 01 по 10 число включно кожного місяця наступного за тим, за який були нараховані банком проценти за користування кредитом (пункт 1.3.5 договору).

Цільове призначення (мета) кредиту: поповнення оборотних коштів (пункт 1.4 договору).

Кредит надається шляхом: зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника № 26006033112300 (МФО 351005) для подальшого використання за цільовим призначенням; або оплати банком платіжних документів позичальника за рахунок кредитних коштів, наданих відповідно до умов договору та в порядку, окремо обумовленому сторонами в письмовій формі (пункт 1.5 договору).

Банк зобов'язується: надати кредит позичальнику відповідно до умов цього договору (пункт 3.1 договору).

Позичальник зобов'язується: використовувати кредит на зазначені у цьому договорі цілі та здійснювати повернення отриманого кредиту, сплату нарахованих процентів, комісій та інших платежів у порядку та терміни, встановлені договором. Належним чином виконувати інші зобов'язання за договором (пункти 4.1, 4.2 договору).

Відповідно до пункту 7.1 договору за порушення позичальником термінів повернення кредиту та/або процентів за кредит та/або комісій встановлених договором, банк має право вимагати від позичальника, а позичальник при цьому зобов'язаний сплатити банку додатково до плати за кредит пеню з розрахунку 24 % (процентів) річних від суми зазначеної простроченої заборгованості (суми кредиту та/або процентів по кредиту та/або комісій), розрахованої за кожен день прострочення платежу, включаючи день сплати заборгованості, за методом "факт/360" (метод "факт/360" передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів), але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України.

Строк дії даного договору встановлюється з дати його укладання і до повного погашення суми кредиту, плати за кредит та пені у разі її нарахування (пункт 9.5 договору).

Позичальник, для погашення своїх грошових зобов'язань, які виникають з договору, доручає банку здійснювати договірне списання коштів на користь банку в порядку, у сумах та у строки, що визначені у договорі, зі своїх поточних рахунків в національній/іноземній валюті, відкритих в банку, а саме: з будь-яких рахунків позичальника в банку, в тому числі з тих, що будуть відкриті в банку в майбутньому, - для погашення простроченої заборгованості за договором (підпункт 10.1.1 договору).

Додатком № 1 до вказаного кредитного договору узгоджено тарифи банку.

08.12.2011 р. між Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "Дельта банк" (покупець) укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, згідно якого продавець погоджується продати (відступити) права вимоги за кредитами та передати їх покупцеві, а покупець погоджується придбати права вимоги за кредитами, прийняти їх та сплатити ціну купівлі (а.с.101-119, т. І).

Пунктом 2.3 даного договору купівлі-продажу, сторони визначили, що права вимоги за кредитами переходять від продавця до покупця та з урахуванням інших зобов'язань продавця та покупця, викладених у цьому договорі, зобов'язання продавця передати права вимоги за кредитами покупцеві є виконаним з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання-передачі прав вимоги за кредитами у дату закриття.

Згідно цього договору "дата закриття" означає 19 грудня 2011 року.

19.12.2011 р. між Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" та Публічним акціонерним товариством "Дельта банк" підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі прав вимоги за кредитами згідно договору купівлі-продажу від 08.12.2011 р. (а.с.120, т. І).

В даному акті продавець та покупець обумовили, що передача прав вимоги за кредитами набуває чинності безпосередньо з моменту підписання цього акту.

Додатковою угодою № 1 від 19.12.2011 р. до договору купівлі-продажу від 08.12.2011 р. сторони домовились пункт 1.1 договору викласти в наступній редакції: акт приймання-передачі прав вимоги за кредитами означає акт у письмовій формі, який документально підтверджує фактичну передачу прав вимоги за кредитами від продавця до покупця, який буде підписаний між продавцем та покупцем в цілому за формою наведеною в додатку ІІІ до цього договору разом із додатком до нього за формою, наведеною в додатку Х до цього договору.

Актом приймання-передачі від 19.12.2011 р. підтверджується передача прав вимоги за кредитним договором № 11393929000 за договором купівлі-продажу від 08.12.2011 року.

Продавцем та покупцем також узгоджено перелік прав вимоги за кредитами (а.с.123-124, т.І).

Відповідно до акту прийому-передачі документації від 03.02.2012 р. за договором купівлі-продажу від 08.12.2011 р. Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" та Публічне акціонерне товариство "Дельта банк" передбачили передачу та прийняття документів щодо стягнення заборгованості боржників, зокрема, з ВАТ "Козятинська швейна фабрика" за кредитним договором № 11393929000 (а.с.20, т. І).

Частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно частини 2 статті 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Частиною 1 статті 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статтей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Згідно пункту 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", з подальшими змінами та доповненнями, будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, на вимогу апеляційного суду позивачем електронною поштою надіслано копію повідомлення ВАТ "Козятинська швейна фабрика" від 12.01.2012 р. про передачу первісним кредитором Акціонерному товариству "Дельта банк" своїх прав вимоги за кредитним договором (а.с.5, т. ІІ), доказ надіслання даного повідомлення рекомендованим листом (а.с.3-4, т. ІІ) та виписку по кредитному договору ВАТ "Козятинська швейна фабрика" за період з 15.09.2008 р. по 20.01.2012 р. (а.с.6-11, т. ІІ).

З даної виписки вбачається, що 15.09.2008 р. ВАТ "Козятинська швейна фабрика" було надано короткостроковий кредит в поточну діяльність в сумі 17 500 євро і станом на 26.12.2011 р. існував прострочений основний борг в сумі 17 499,44 євро (а.с.6-11, т. ІІ).

Відповідач у відзиві на позовну заяву та у поясненнях в судовому засіданні факт отримання кредиту підтвердив (а.с.33-34, т. І, 19, т. ІІ).

З виписок АКІБ "УкрСиббанк" за 13.10.2008 р., 11.11.2008 р., 10.12.2008 р., 11.12.2008 р., 24.12.2008 р., 13.01.2009 р., 11.02.2009 р., 19.03.2009 р., 13.05.2009 р., 02.06.2009 р., 15.07.2009 р., 11.08.2009 р., 16.10.2009 р., 23.03.2010 р., наданих відповідачем на вимогу апеляційного суду, вбачається, що банком списувалися кошти з рахунку відповідача в рахунок погашення заборгованості згідно кредитного договору на загальну суму 2 944,54 євро, а саме: з призначенням платежу комісія за управління кредитною лінією - 13,49 євро, договірне списання заборгованості за кредитною угодою - 2 814,38 євро, погашення відсотків - 116,67 євро (а.с.50-60, т. ІІ).

Останнє списання коштів відбулося 23.03.2010 р. в сумі 525,90 євро, що стверджується також довідкою ПАТ "УкрСиббанк" № 6997 від 10.11.2014 р. (а.с.47, т. ІІ).

Відповідно до розрахунку суми позову позивач нарахував та просить стягнути з відповідача основний борг (тіло кредиту) станом на 19.12.2011 р. в сумі 17 499,44 євро, відсотки за користування кредитом в сумі 12 221,01 євро станом на 19.12.2011 р. та в сумі 12 132,99 євро (24 353,00 - 12 221,01 = 12 132,99) за період з 19.12.2011 р. по 05.02.2014 р., а також пеню за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 1 159,34 євро за період з 07.08.2013 р. по 05.02.2014 р. та пеню за несвоєчасне повернення відсотків за кредитом в сумі 1 503,09 євро за період з 07.08.2013 р. по 05.02.2014 р. (а.с.18, 128, т. І).

Однак, згідно підпункту б пункту 2.2 договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами продавець та покупець добросовісно узгодять додаткові права вимоги за кредитами, що повинні бути відступлені покупцю, що мають сукупну непогашену основну суму, нараховані та непогашені проценти та комісійні станом на дату цього договору, що дорівнюють повній сумі руху грошових коштів, з можливим відхиленням до 50 000 доларів США. Продавець та покупець повинні у дату закриття (якщо інша дата не буде погоджена сторонами), укласти договір про внесення змін до додатку І (перелік прав вимоги за кредитами) до цього договору, щоб відобразити включення додаткових прав вимоги за кредитами, а також будь-яких змін суми прав вимоги за кредитами станом на дату закриття. Положення цього пункту не впливають на ціну купівлі, окрім випадку, коли сторони не досягли згоди щодо відступлення всіх або частини додаткових прав вимоги за кредитами, у цьому випадку ціна купівлі зменшується на суму, що дорівнює 12 відсоткам руху грошових коштів, який сторони не замінили додатковими правами вимоги за кредитами.

Тобто, даним договором передавалося право вимоги за кредитами тільки на непогашену основну суму кредиту, нараховані та непогашені проценти та комісійні станом на дату укладення цього договору.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, враховуючи вимоги чинного законодавства, період часу, за який може бути нарахована пеня за несвоєчасне повернення кредиту в даному випадку є шість місяців з визначеної кредитним договором дати повернення кредиту, тобто, з 14.09.2009 р. по 13.03.2010 р., а за несвоєчасне повернення відсотків за кредитом - шість місяців після 10 числа кожного місяця наступного за тим, за який були нараховані банком проценти за користування кредитом.

Крім того, позивачем ні при подачі позовної заяви до суду, ні підчас розгляду справи в суді першої інстанції, ні на вимогу апеляційного суду не надано обґрунтованого розрахунку щодо того, за який період нарахована сума відсотків в розмірі 12 221,01 євро станом на 19.12.2011 р., з чого вона складається, або докази того, що саме ця сума процентів за певний період часу була передана первісним кредитором відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, що не дає можливості суду перевірити правильність їх нарахування.

Враховуючи вищевикладене, умови пункту 2.2 договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, вимоги частини 6 статті 232 ГК України, в стягненні пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 1 159,34 євро за період з 07.08.2013 р. по 05.02.2014 р., пені за несвоєчасне повернення відсотків за кредитом в сумі 1 503,09 євро за період з 07.08.2013 р. по 05.02.2014 р., відсотків в сумі 12 221,01 євро станом на 19.12.2011 р. та відсотків, нарахованих за період з 19.12.2011 р. по 05.02.2014 р. в сумі 12 132,99 євро, тобто за період після укладення договору купівлі-продажу, слід відмовити.

Таким чином, до стягнення підлягає основний борг в сумі 17 499,44 євро, що по курсу НБ України станом на 05.02.2014 р. згідно розрахунку позивача становить 189 430,04 грн.

У відзиві на позовну заяву та письмовому поясненні відповідач зазначив, що термін позовної давності щодо звернення позивача із позовом у даній справі сплинув, а тому просив відмовити в задоволенні позовних вимог (а.с.33-34, т. І, 139, т. ІІ).

Відповідно до пункту 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 р., за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно частин 1, 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання; за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Пунктом 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 р. визначено, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків.

Відповідно до пункту 1.2.2 вказаного вище кредитного договору, позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 14 вересня 2009 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору на підставі будь-якого з пунктів 2.3, 5.3, 5.5, 5.6, 5.9, 5.10, 5.11, 7.4 договору.

Ніяких додаткових угод про застосування іншого терміну повернення кредиту позивачем суду не надано.

Статтею 262 ЦК України передбачено, що заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Отже, заміна первісного кредитора - ПАТ "УкрСиббанк" новим кредитором - ПАТ "Дельта банк" за договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011 р., не змінює порядку обчислення та перебігу строку позовної давності, у межах якого позивач міг звернутися з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості на підставі кредитного договору.

Таким чином, право пред'явити вимогу про сплату основного боргу за кредитним договором у ПАТ "Дельта банк" виникло після дати повернення кредиту, а саме 15.09.2009 р., а тому строк позовної давності згідно з приписами частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу у позивача закінчився 15.09.2012 р., в той час як позовна заява позивачем подана до суду 09.04.2014 р., тобто з пропуском строку позовної давності.

Згідно частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищевикладене та клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, на момент звернення позивача з позовною заявою в даній справі в частині стягнення основної заборгованості за кредитом, ним пропущено строк позовної давності, а отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Оскільки в частині позовних вимог про стягнення пені та відсотків слід відмовити з підстав його необґрунтованості, строк позовної давності в даному випадку не застосовується.

Відповідно до абзацу 6 пункту 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 7 "Про деякі питання застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Оскільки суд першої інстанції відмовив в позові повністю з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, але дана помилка місцевого господарського суду у застосуванні норм матеріального та процесуального права не вплинула на загальну правову оцінку обставин справи та на правильність судового висновку щодо вирішення спору, то у суду апеляційної інстанції немає підстав для скасування відповідного судового рішення. Водночас, апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови зазначив власну правову кваліфікацію спірних правовідносин та правову оцінку обставин справи.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним та матеріалами справи, не відповідають нормам законодавства, що регулюють дані правовідносини, не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення та не можуть бути підставою для його скасування.

Доводи апелянта щодо того, що відповідач листами від 10.04.2012 р. та від 08.11.2012 р. вчинив дії, що свідчать про визнання боргу, до уваги не приймаються, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Відповідно до пункту 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських справ" до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу; бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.

Згідно частини 1 статті 101 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами.

Пунктом 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України", із подальшими змінами та доповненнями, передбачено, що додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього; у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, листи, на які посилається апелянт і які додає до апеляційної скарги, в суд першої інстанції не подавалися, поважні причини неможливості подати їх суду першої інстанції скаржником не наводяться, тому апеляційним судом не приймаються.

Доводи апелянта щодо розгляду справи без представника позивача за наявності клопотання про його відкладення, направленого факсом, спростовуються наступним.

Відповідно до підпункту 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, судовий розгляд даної справи неодноразово відкладався, продовжувався строк її розгляду, сторони належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим.

За таких обставин, підстав для скасування рішення не вбачається.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Вінницької області від 24.06.2014 р. у справі № 902/451/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" від 15.09.2014 р. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л. М. Сініцина

Судді А. В. Гудак

І.Ю. Павлюк