Ухвала суду № 41741438, 26.11.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/406/14

Категорія: 9.5 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

при секретарі - Ханділян Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" до Державної фінансової інспекції у Миколаївській області, третя особа - Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", за участю Прокуратури Миколаївської області про визнання протиправною та скасування вимоги № 14-05-14-14-376 від 24.01.2014 року,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2014 року ДП "Миколаївський морський торговельний порт" звернулось з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування Вимоги про усунення порушень, встановлених в ході планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності ДП «Миколаївський морський торговельний порт» за період з 01.06.2011 року по 30.09.2013 року Державної фінансової інспекції в Миколаївській області № 14-05-14-14/376.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що висновки, викладені в акт ревізії, що покладено в основу Вимоги від 24.01.14 року, та сама Вимога від 24.01.14 року є протиправною та такою, що підлягає скасуванню у судовому порядку.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 березня 2014 року адміністративний позов було задоволено.

Визнано протиправною та скасовано Вимогу Державної фінансової інспекції в Миколаївській області про усунення порушень № 14-05- 14-14/376 від 24.01.2014 року в частині пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 10, а також пункт 3 в наступній його частині: «При виконанні підрядником ТДВ «Чорноморгідробуд» робіт з реконструкції причалу № 15 під перевантажувальний комплекс нафтопродуктів в порушення вимоги п. 3.2.11 Державних будівельних норм України «Правила визначення вартості будівництва» ДБН Д. 1.1-1- 2000, затверджених наказом Держбуду України від 27.08.2000 № 174 зі змінам та доповненнями, у актах виконаних робіт форми КБ-2в завищено вартість виконаних ремонтно-будівельних робіт на загальну суму 218930,10 грн., у зв'язку з чим:

- враховуючи, що термін виконання договору не настав, звернутися до Миколаївської філії ДП «АМПУ», яка є правонаступником прав та обов'язків за вказаним договором підряду, щодо відображення в обліку дебіторської заборгованості на суму різниці у вартості виконаних робіт (218930,10 грн.) та зменшення заборгованості філії перед підрядником ТДВ «Чорноморгідробуд» на суму зайвих виплат або виконання ним додатково відповідного обсягу робіт, з подальшим коригуванням відшкодованої суми між Миколаївською філією «АМПУ» та ДП «ММТП»».

При виконанні підрядником ПКВП "Будшлях" робіт з технічної модернізації залізничних колій в районі причалів №13 та №14 території ДП "ММТП", замовником по якому є ДП "ММТП", а платником - ТОВ "Грінтур-Екс", внаслідок відсутності договірних відносин між генпідрядником безпідставно включено до актів виконаних робіт форми субпідрядника,що є порушенням розділу 3.2 та 3.3. ДБН Д.1.1-1-2000 "Правила визначення вартості будівництва", затверджених наказом Держбуду України №174 від 27.08.200 року, та призвело до завищення вартості робіт на суму 49262,11 грн., у зв'язку з чим:

- провести звірку взаєморозрахунків між ДП "ММТП", ПКВП "Будшлях" та ТОВ "Грінтур-Екс", за результатами якої зменшити довгострокову кредиторську заборгованість ДП "ММТП" перд ТОВ "Грінтур-Екс" на суму завищеної вартості виконавчих робіт в 49262,11 грн.

Не погоджуючись з даною постановою суду Державна фінансова інспекція у Миколаївській області подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 16 вересня 2013 року по 06 грудня 2013 року відповідачем було проведено планову виїзну ревізію фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.06.2011 року по 30.09.2013 року.

За результатами даної перевірки було складено Акт планової ревізії фінансово-господарської діяльності ДП «Миколаївський морський торговельний порт» за період з 01.06.2011 року по 30.09.2013 року від 12.12.2013 року № 14-24/60.

24.01.14 року відповідач направив Порту Вимогу про усунення порушень, встановлених в ході планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт», в якій були викладені відповідні вимоги.

В акті перевірки зазначено, що на підставі наказу Міністра інфраструктури України № 163 від 19 березня 2013 року «Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення ДП «Адміністрація морських портів України», реорганізовано державні підприємства морського транспорту шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків стосовно них відповідно до розподільчих балансів та утворено внаслідок виділу ДП «Адміністрація морських портів України».

На виконання зазначеного наказу, вжиті заходи щодо реорганізації, у зв'язку з чим стратегічні об'єкти портової інфраструктури, частина іншого майна, що знаходилися на балансі ДП «Миколаївський морський торговельний порт», права та обов'язки стосовно них, передано утвореному внаслідок виділу ДП «Адміністрація морських портів України» - за розподільчим балансом.

Адміністрація морських портів України є правонаступником державних підприємств морського транспорту, в тому числі і ДП «Миколаївський морський торговельний порт», у частині майна, прав та обов'язків переданих відповідно до розподільчих балансів.

За даними розподільчого балансу та акта приймання-передавання від 13.06.2013 року значна частина договорів, строк виконання яких не настав, передана до ДП «Адміністрація морських портів України», яка є правонаступником прав і обов'язків за переданими договорами.

Пунктом 1 Вимоги від 24.01.2014 року було визначено обов'язок Порту опрацювати матеріали ревізії та вжити заходи щодо усунення виявлених порушень законодавства, розглянути питання щодо притягнення до відповідальності винних осіб.

При розгляді цієї вимоги було встановлено, що відповідачем під час пояснень було зауважено, що вказаний пункт не є окремою вимогою, не містить порушень та не підлягає виконанню, в частині інших зауважень, які були наведені в акті перевірки, однак не наведені в Вимозі від 24.01.2014 року.

Пункт 1 Вимоги від 24.01.2014 року не стосується питань, порушених в Акті ревізії щодо перевищення у 2011 та 2012 роках сплати за рекламні послуги, закупівлі «Реконструкції підхідного каналу портового пункту Очаків» у 2012-2013 роках, укладення договорів бербоут-чартеру у 2008 році та списання основних засобів у 2013 році, оскільки, як пояснив представник Відповідача у судовому засіданні, вказані події не призвели до будь-яких втрат бюджету України, а тому - не включались до Вимоги, що оскаржується.

Пункт 1 Вимоги є надто загальним щодо належних до виконання позивачем, та не містить перелік порушень, які позивач повинен розглянути та кого притягнути до відповідальності.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Вимога від 24.01.14 року № 14-05-14-14/376 була видана із порушенням вказаних вимог, зокрема: за межами встановлених законом повноважень, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, нерозсудливо, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, Законі України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності наведені в П(С)БО 10 „Дебіторська заборгованість", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 року N 237 (далі за текстом - П(С)БО 10 „Дебіторська заборгованість"), відповідно до п. 5 якого дебіторська заборгованість визначається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума.

До того ж, згідно з пунктом 10 П(С)БО 2 „Баланс", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. N 87 (далі за текстом - П(С)БО 2 „Баланс"), активом визнаються ресурси, які достовірно можуть бути оцінені та від використання яких очікується отримання економічних вигод.

Відповідно до П(С)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 N 73 активами є ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Аналогічне визначення активу зазначено і в Законі України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-ХІV від 16.07.1999 року (зі змінами та доповнення).

Таким чином, враховуючи, що на дату розгляду позову Відповідачем не доведено, що Портом отримано економічні вигоди від визначених Відповідачем штрафів та пені в сумі 111232,59грн., та не наведено достовірну суму заборгованості по штрафам та пеням, визначені Відповідачем суми не можуть бути відображені в бухгалтерському обліку Порту.

Дії Позивача щодо запобігання завищення оцінки активів і доходів підприємства на суми, які підприємство фактично не отримало в 2011-2012 роках, відповідають Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-ХІV від 16.07.1999 року .

Позивачем в ході судового розгляду доведено, що п.3 Вимоги щодо звернення до третьої особи про відображення нею в обліку дебіторської заборгованості на суму різниці у вартості виконаних робіт (218930,10 грн.) та зменшення заборгованості філії перед підрядником ТДВ «Чорноморгідробуд» на суму зайвих виплат або виконання ним додатково відповідного обсягу робіт, з подальшим корегуванням відшкодованої суми між Миколаївською філією ДП «АМПУ» та ДП «ММТП», не підлягає виконанню з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 3.3.1-3.3.3 Державних будівельних норм України "Правила визначення вартості будівництва" ДБН Д.1.1-1-2000, затверджених наказом Держбуду України від 27.08.2000 №174 зі змінами та доповненнями (надалі - ДБН Д.1.1-1-2000) договірна ціна - це кошторис вартості підрядних робіт, за яку підрядна організація, визначена виконавцем робіт, згодна виконати об'єкт замовлення. Договірна ціна входить до складу вартості будівництва і використовується при проведенні взаєморозрахунків. Договірна ціна на будівництво об'єкту формується претендентом на виконання робіт (генпідрядником) із залученням субпідрядних організацій, погоджується із замовником і є невід'ємною частиною контракту. Договірні ціни можуть встановлюватись твердими, динамічними та періодичними. Згідно з п.п. 3.3.3.1-3.3.3.2 ДБН Д.1.1-1-2000, вид договірної ціни встановлюється сторонами (замовник, підрядник) з урахуванням положень законодавства.

При наданні висновків відповідачем не прийнято до уваги, що згідно п. 6 Розрахунку № 8 Договірної ціни, яка є складовою частиною Кошторисної документації (Додаток 1) до Договору № 4-КС від 24.06.2011 року, вартість інших супутніх витрат cтановить 999500,29 грн., які складаються з: п. 8.1. Витрати, які пов'язані з відрядженням робітників підрядних організацій на будівництво: = 748014,00 грн.; п. 8.2. Витрати на перебазування техніки і обладнання будівельно-монтажних організацій: = 251486,29 грн.

Також не прийнято до уваги, що згідно п.п. 3.3.9 ДБН Д.1.1-1-2000, за твердої договірної ціни взаєморозрахунки провадяться на підставі виконаних обсягів робіт та їхньої вартості, визначеної в договірній ціні.

На виконання зобов'язання, передбаченого п.п. 6.3.3 Договору № 4-КС від 24.06.2011 року, ТДВ „Чорноморгідробуд" надало Порту завірені належним чином копії первинних облікових документів, що підтверджують фактичні витрати на відрядження, які пов'язані з виконанням даного Договору.

Позивач довів, що сума фактично понесених витрат на відрядження не перевищує суму встановлену в договірній ціні до Договору № 4-КС від 24.06.2011 року, тому Порт (Замовник) не мав жодних підстав з даного приводу не приймати складені ТДВ „Чорноморгідробуд" акти виконаних будівельних робіт та не сплачувати виставлені ТДВ „Чорноморгідробуд" рахунки.

Варто зауважити, що при розгляді Справи № 2а-4198/11/1470 за адміністративним позовом Позивача до Відповідача Миколаївський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що зазначені в актах виконаних робіт форми № КБ-2в суми фактично понесених ТДВ „Чорноморгідробуд" витрат на відрядження не перевищують суму встановлену в договірній ціні до Договору № 4-КС від 24.06.2011 року, тому у Порту не було підстав не сплачувати виставлені ТДВ „Чорноморгідробуд" рахунки. Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.09.2012 року по справі № 2а-4198/11/1470 вимогу Державної фінансової інспекції в Миколаївській області визнано протиправною та скасовано. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2014 року апеляційна скарга Державної фінансової інспекції в Миколаївській області була відхилена, а постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.09.2012 року по справі № 2а-4198/11/1470 - залишена без змін.

За змістом ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зазначене рішення набрало законної сили, є обов'язковим для виконання Відповідачем і має преюдиційне значення для суду.

Відповідач не довів суду неправомірність включення в акти виконаних будівельних робіт у складі інших супутніх витрат вартості витрат з перевезення робітників до місця виконання робіт.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що встановлене Відповідачем завищення вартості виконаних робіт на загальну суму 218 930,10 грн. є безпідставним, та такими, що не відповідає дійсності.

Позивачем в ході судового розгляду, що п.3 Вимоги щодо завищення вартості виконаних ПКВП «Будшлях» також не підлягає виконанню.

Вимога Відповідача ґрунтується на висновках зустрічної звірки, однак проведеної не в повному обсязі.

Так, роботи по Договору № 5-КС від 24.05.2012 з додатками, які не досліджувалися Відповідачем, виконувались Приватним виробничо-комерційним підприємством „Будшлях" із залученням до виконання робіт субпідрядників. Згідно з п.п. 3.3.1-3.3.3 ДБН Д.1.1-1-2000, договірна ціна - це кошторис вартості підрядних робіт, за яку підрядна організація, визначена виконавцем робіт, згодна виконати об'єкт замовлення. Договірна ціна входить до складу вартості будівництва і використовується при проведенні взаєморозрахунків. Договірна ціна на будівництво об'єкту формується претендентом на виконання робіт (генпідрядником) із залученням субпідрядних організацій, погоджується із замовником і є невід'ємною частиною контракту. Договірні ціни можуть встановлюватись твердими, динамічними та періодичними.

Кошторисний прибуток по об'єкту замовлення визначено відповідно до Додатку 12 до ДБН Д.1.1-1-2000 за усередненим показником 2,71 рекомендованим Мінрегіонбудом України для даного виду будівельних і монтажних робіт. Пунктом 3.3.15 ДБН Д.1.1-1-2000 передбачено, що визначення прибутку для субпідрядних організацій можна здійснювати, зокрема, за будь яким іншим способом, встановленим сторонами (генпідрядником та субпідрядником) і обумовленим договором з урахуванням обмежень, встановлених законодавством. Згідно з п.4.1.2 ДБН Д.1.1-1-2000 адміністративні витрати будівельно-монтажної організації, які враховуються у вартості будови (об'єкта), - це загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління будівельно-монтажною організацією, що не включаються до собівартості будівельно-монтажних робіт. Зазначені витрати включаються до вартості будівельно-монтажних робіт за будівельним контрактом пропорційно базі розподілу, яка обирається будівельно-монтажною організацією самостійно (собівартість відповідного об'єкта витрат, прямі витрати тощо).

Перелік адміністративних витрат, що враховано усередненими показниками, наданими Держбудом, наведено у розділі I додатка 2 (крім пунктів 7, 13, 15, 16 та витрат з операційної оренди та страхування майна) до Методичних рекомендацій з формування собівартості будівельно-монтажних робіт. Адміністративні витрати по об'єкту замовлення визначено відповідно з Додатком 3 до ДБН Д.1.1-1-2000 за усередненим показником 1,23 рекомендованим Мінрегіонбудом України для даного виду будівельних і монтажних робіт.

З викладеного слідує, що норми ДБН Д.1.1-1-2000 позивачем не порушені.

В ході судового розгляду встановлена неможливість виконання вимог, визначених Відповідачем в п.4 Вимоги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України від 16.01.2003 № 436-IV при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

На підставі ст. 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін.

За правилами ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435-IV ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Ціна, встановлена в договорі, є основоположною, а тому умови поставки або надання послуг, зазначені при оформленні документів первинного бухгалтерського обліку, повинні відповідати такій ціні, а не навпаки.

Позивачем доведено, що акти прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) складені відповідно до вимог чинного законодавства та відповідно до вимог Договору № 3-В від 08.02.2013 року, а ціни та вартість наданих послуг відповідають умовам договору. Також в актах зазначено, що Сторони зауважень та скарг один до одного стосовно виконання умов Договору не мають.

Отже, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що вимога відповідача щодо звернення до Миколаївської філії ДП «АМПУ» щодо відображення в обліку дебіторської заборгованості на суму різниці у вартості наданих послуг (75604,97грн.) та зменшення заборгованості філії перед надавачем послуг ТОВ «Проектбудсервіс-Юг» на суму зайвих виплат або надання ним додатково відповідного обсягу послуг, з подальшим корегуванням відшкодованої суми між Миколаївською філією ДП «АМПУ» та ДП «ММТП» є безпідставною та не підлягає виконанню.

Стосовно виконання п.5 Вимоги встановлено, що створена Позивачем Комісія по списанню безнадійної та простроченої дебіторської заборгованості обґрунтовано прийняла рішення щодо списання зазначених в Акті ревізії сум дебіторської заборгованості, за якими минув термін позовної давності, та які мали усі ознаки безнадійної.

Позивачем було доведено, що відповідно до п. 4 наказу начальника порту № 845 від 28.09.2007 року комісія, як колегіальний орган, в процесі розгляду безнадійної та простроченої дебіторської заборгованості, у випадку якщо прийде до висновку, що дебіторська заборгованість носить усі ознаки безнадійної, тобто існує впевненість про її неповернення боржником, повинна прийняти рішення щодо доцільності її списання з бухгалтерського обліку.

Отже, комісія колегіально приймає рішення щодо доцільності списання дебіторської заборгованості.

В ході судового розгляду встановлено неможливість виконання вимоги, визначеної Відповідачем в п.6, виходячи з наступного.

За змістом статті 44 Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (у редакції Закону України від 13.12.2001 р. N 2886-III) роботодавці зобов'язані відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективним договором та угодами, але не менше ніж 0,3 відсотка фонду оплати праці з віднесенням цих сум на валові витрати, а у бюджетній сфері - за рахунок виділення додаткових бюджетних асигнувань.

Згідно п. 9.1.5 розділу 9 „Гарантії діяльності профспілкової організації" Колективного договору ДП „ММТП" Адміністрація, крім гарантованих виплат в розмірі 10% від фонду оплати праці, може збільшити відрахування в залежності від фінансового стану підприємства та на підставі угоди між адміністрацією та профкомом підприємства.

Фінансовий стан державного підприємства визначається виконанням його фінансового плану. Відповідно до частини другої статті 75 Господарського кодексу України основним плановим документом державного комерційного підприємства є фінансовий план, відповідно до якого підприємство отримує доходи і здійснює видатки, визначає обсяг та спрямування коштів для виконання своїх функцій протягом року відповідно до установчих документів.

Фінансовим планом Порту на 1 півріччя 2013рік передбачені інші операційні витрати, зокрема, витрати в розмірі 3405,00 тис. грн. (в рядку 016/4/19 фінансового плану). Відповідно до пояснювальної записки до фінансового плану під витратами на соціальні заходи маються на увазі витрати, які передбачені для виконання профспілкою зобов'язань, визначених пунктом 8.4.1 Колективного договору. Згідно п. 8.4.1 колективного договору розділу „Профком зобов'язується" передбачено, що до зобов'язань профспілки віднесено здійснення витрат на оздоровлення під час відпочину працівників, їх дітей та членам первинної організації ветеранів ВВВ та праці. Тобто, профспілка в рамках отриманих коштів має здійснювати культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу, та, зокрема, витрати на оздоровлення під час відпочинку працівників, їх дітей та членам первинної організації ветеранів ВВВ та праці.

Позивачем доведено, що ним перераховано на статутну діяльність профспілки 4190000 грн, зокрема: 3 590 000 грн. - Професійній спілці працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту; 600 000 грн - організаційній ланці професійної спілки працівників ДП „Дніпро- Бузький морський торговельний порт".

Як зазначено в платіжних документах ДП „ММТП", кошти перераховувалися Професійній спілці працівників морського транспорту Миколаївського морського торговельного порту на підставі рішень розширеного засідання профкому. Для Порту первинними документами є угоди між портом та профспілкою та колективний договір, які досліджувалися судом.

Також доведено, що Порт не порушив ч. 1 ст. 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-ХІV від 16.07.1999 року (зі змінами та доповнення), бо Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 „Витрати", затвердженим наказом Мінфіну від 31.12.99 р. № 318 (далі - П(С)БО 16) визначено, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань (п. 5 П(С)БО 16). Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені (п. 6 П(С)БО 16).

Відповідно до законодавства платежі підприємства, які не визнаються витратами та не відображаються у звіті про фінансові результати, наведені у п. 9 П(С)БО 16 - перерахування коштів профспілці серед таких платежів не згадано.

При цьому суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що Позивачем при перерахуванні грошових коштів профспілці на виконання норми закону та зобов'язань відповідно до колдоговору, не порушено ні норми чинного законодавства України, ні фінансовий план, ні колективний договір. Отже висновок Відповідача щодо незаконності здійснення Портом перерахувань профспілці на виконання її зобов'язань та, з цієї ж причини, визначення заниження чистого прибутку в сумі 3 325 000 грн., є таким, що не підлягає виконанню при вжитті заходів щодо вказаного пункту Вимоги.

В ході розгляду справи встановлено, що п.7 Вимоги не ґрунтується на нормах діючого законодавства та підлягають скасуванню.

Позивачем доведено, що він своїми діями не порушив діючого законодавства, навпроти, Відповідачем невірно застосовані норми законодавства з питань нарахування амортизації основних фондів та зроблені необґрунтовані висновки.

Відповідно до п. 23 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 „Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92 та п. 24 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003 № 561, нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

Позивачем доведено, що консервацію об'єкту „Артезіанська свердловина" не здійснено.

Відповідачем не надано доказів та нормативних документів, що підтверджують проведення чи завершення консервації, передбачених Постановою від 28.10.1997р №1183 «Про порядок консервації основних виробничих фондів підприємств.

П.8 Вимоги відносно збільшення витрат на консультаційні та інформаційні послуги на 79,7 тис. грн. в 2011 році є недоречним виходячи з наступного.

Позивачем надано пояснення, що в 2012 році перевищення на 69,6 тис. грн. запланованих витрат на консультаційні та інформаційні послуги сталося з об'єктивних причин - внаслідок впровадження в морських портах України „Інформаційно-аналітичної логістичної системи морського і річкового транспорту" (далі - ІАЛС МРТ) - на виконання доручення Міністерства інфраструктури України від 01.08.2011 №27/229-11 було укладено договір між ДП „ММТП" та ДП „Інформаційно-аналітичний центр морського та річкового транспорту" від 09.09.2011 №19-Б/17/07, який діяв до 31.12.2011. Витрати на забезпечення виконання зазначених послуг в 2011 році склали - 96,0 тис. грн. з ПДВ (згідно вищезазначеного договору). Вказані цілі фінансовим планом не передбачались, оскільки фінансовий план ДП „ММТП" на 2011 рік вже був затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України № 425- р від 18.05.2011р. Договір на послуги із супроводження, технічної допомоги, обслуговування ІАЛС МРТ тощо був укладений лише 21.03.2012 №09-7/12/17-Б на суму 88 тис. грн. (з ПДВ). Дія договору розповсюджувалася з 01.02.2012 до кінця 2012 року.

Тобто, внести зміни до проекту фінансового плану на 2012 рік в період його доопрацювання позивач не мав можливості, оскільки ще не було відомо про договір, який буде укладений 21.03.2012 року. Навіть, на момент затвердження фінансового плану ДП „ММТП" на 2012 рік (а саме - 14.11.2011р., розпорядження Кабінету Міністрів України №1126-р) впровадження ІАЛС МРТ за договором від 09.09.2011 не було закінчено.

Фактично звіт про виконання фінансового плану за 2011 рік та за 2012 рік Порт щокварталу подавав органам, уповноваженим управляти державним майном або корпоративними правами держави, у строки, встановлені для подання фінансової звітності, разом із пояснювальною запискою щодо результатів діяльності за квартал із зазначенням за окремими факторами причин відхилень фактичних показників від планових, до того ж, Порт забезпечив виконання запланованого чистого прибутку за 2011-2012 роки.

Під час розгляду складових Вимоги від 24.01.2014 року суд першої інстанції вірно дійшов висновку про не можливість виконання вимог, визначених Відповідачем в п.10 Вимоги, оскільки зазначені результати ґрунтуються на арифметичних розрахунках сум, які зазначені в п.2, п.6 та п. 7 Вимоги, та визнані судом як такі, що не підлягають виконанню.

Таким чином, позивачем доведено в суді безпідставність твердження відповідача про заниження Портом чистого прибутку та, як наслідок, виникнення додаткового зобов'язання зі сплати до бюджету частини прибутку.

До того ж, період перевірки визначений Держфінінспекцією в Миколаївській області з 01.06.2011 по 30.09.2013 року. Відповідачем встановлено, що за 1 півріччя 2013 року, 9 місяців 2013 року результатом господарської діяльності Порту є збитки, які підтверджені ревізією Держфінінспекції в Миколаївській області.

Відповідно до п. 3 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року N 138 (далі - Порядок), частина чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету, визначається державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями відповідно до форми розрахунку, встановленої Державною податковою службою, та зазначається у Податковій декларації з податку на прибуток підприємства. Частина чистого прибутку (доходу) сплачується державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до державного бюджету наростаючим підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності за відповідний період у строк, встановлений для сплати податку на прибуток підприємств.

Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) разом з фінансовою звітністю, складеною відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, подається державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями до органів державної податкової служби у строк, передбачений для подання декларації з податку на прибуток підприємств (п. 2 Порядку). Наказом ДПА України від 16.05.2011 N 285 затверджено форму Розрахунку частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями (далі - Розрахунок частини чистого прибутку (доходу)).

Таким чином, Розрахунок частини чистого прибутку (доходу) є обов'язковим документом, на підставі якого здійснюється нарахування та сплата такого платежу. Якщо фінансовий результат від господарської діяльності підприємства в окремому звітному кварталі має від'ємне значення (або нульове), то сума такого збитку не відображається у Розрахунку частини чистого прибутку (доходу), тобто рядок 01 "Чистий прибуток (дохід)" Розрахунку частини чистого прибутку (доходу) прокреслюється, а частина чистого прибутку (доходу) не сплачується.

За змістом ст. 12 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», службові особи органів державного фінансового контролю зобов'язані суворо додержувати Конституції України, законів України, прав та інтересів громадян, підприємств, установ і організацій, що охороняються законом.

Таким чином на підставі викладеного колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Вимога від 24.01.14 року № 14-05-14-14/376 була видана із порушенням вказаних вимог, зокрема: за межами встановлених законом повноважень, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, нерозсудливо, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 березня 2014 року у справі № 814/406/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Дата складення у повному обсязі і підписання рішення суду - 01 грудня 2014 року.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян