Ухвала суду № 41732513, 02.09.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"02" вересня 2014 р. справа № 2а/0470/2561/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Чепурко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2012 р. у справі № 2а/0470/2561/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство Дніпропластавтомат»

до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

17.02.2012 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 07.02.2012 року №0000132305 про збільшення суми грошового зобов'язання позивача за платежем: податок на прибуток приватних підприємств, 3011021000, у розмірі 309067,5 грн.;

- визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 07.02.2012 року №0000132305 про збільшення суми грошового зобов'язання позивача за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 3014010100, у розмірі 111837,5 грн.

Постановою суду першої інстанції адміністративний позов задоволено повністю.

Постанова суду вмотивована тим, що позивачем надано належні і допустимі докази, які підтверджують правові наслідки вчинених правочинів, які не були прийняті до уваги відповідачем при винесенні спірного повідомлення-рішення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що правочини, вчинені ПП «Украбуд-ПБК 21» та ПП «Валентина» з контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до вигодо набувача, окрім того зазначає про невідповідність первинних документів вимогам діючого законодавства.

Просить скасувати постанову суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, скасувавши рішення суду першої інстанції, ухваливши нове про відмову позивачеві в задоволенні позову. Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що в період з 01.12.2011 року по 13.01.2012 року відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.09.2011 року, за результатами якої складено акт №100/232/31614302 від 20.01.2012 року.

На підставі висновків вказаного Акта перевірки податковим органом було винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 07.02.2012 року:

- № 0000132305, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 309906,5 грн. (із них за основним платежем 248551 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 61416,5 грн.);

- № 0000132305, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 111837,5 грн. (із них за основним платежем 89334 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 22503,5 грн.)

Як вбачається матеріалів справи, оскаржувані податкові повідомлення-рішення базуються на висновках акту перевірки про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту в результаті безпідставного формування таких витрат та кредиту за господарськими операціями з ПП «УКРБУД-ПБК 21» та ТОВ "Валентина", які, на думку податкового органу, не мали реального характеру та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Вищевказані висновки відповідача ґрунтуються на підставі аналізу останнім податкової звітності ПП «Укрбуд-ПБК 21» та ПП «Валентина», згідно якої в ПП «Укрбуд-ПБК 21» та ПП «Валентина» відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства,

Надані позивачем і досліджені судом первинні документи не викликають сумнівів щодо реального отримання позивачем та ПП «Валентина» товарів, зазначених у видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, а також факт оплати за поставку даних товарів, і повністю спростовують висновок відповідача щодо нікчемності спірних правочинів. Натомість відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, про незвичність цін за спірними операціями або про їх збитковість, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки товарів, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Судом першої інстанції обґрунтовано відхилені доводи відповідача стосовно того, що у ПП «УКРБУД-ПБК 21» та ПП «Валентина» відсутні виробниче обладнання, транспортні засоби, торгівельне обладнання необхідні умови для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей, що унеможливлює здійснення ТОВ «ВП Дніпропластавтомат» господарської діяльності, оскільки для того, щоб здійснювати купівлю-продаж товарів не є обов'язковим наявність виробничого обладнання, транспортних засобів, торгівельного обладнання тощо.

Викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України, зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні», не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства.

Відповідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини відповідають ознакам нікчемності, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не пред'являються вимоги до суб'єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб'єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину. Таких доказів суду не надано.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України»).

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Укладені договори не визнані недійсними в судовому порядку, а твердження відповідача про нікчемність цих правочинів не прийнято судом до уваги, оскільки не є безспірним.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та постановив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги суперечать матеріалами справи, та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. 200, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2012 р. у справі № 2а/0470/2561/12 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун