Рішення № 41728638, 25.11.2014, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2014 р. Справа № 909/1090/14

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Фанди О. М. при секретарі судового засідання Поліводі С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства "Аресконт", вул. Довженка, 9 "Б", кв. 79, м. Івано-Франківськ, 76005; поштова адреса: вул. Військових Ветеранів, буд. 10, офіс 5, м. Івано-Франківськ, 76019

до відповідача: Публічного акціонерного товариства виробничо-торгової кондитерської фірми "Ласощі" вул. Ленкавського, 12 А, м. Івано-Франківськ, 76010

про стягнення 147 387,10 грн., з них: 87387,10 грн. - сума недоотриманого прибутку (упущена вигода) за договором на охорону, 60000,00 - моральна шкода

за участю представників сторін:

від позивача: Трубич Ірина Андріївна - представник, (довіреність вих. № 05/07-14 від 05.07.2014 року)

від відповідача: Паньків Віталій Ярославович - представник, (довіреність б/н від 27.01.2014 року)

встановив: Приватне підприємство "Аресконт" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області із позовом до Публічного акціонерного товариства виробничо-торгової кондитерської фірми "Ласощі" про стягнення 147 387 грн. 10 коп., з них: 87 387 грн. 10 коп. - сума недоотриманого прибутку (упущена вигода) за договором на охорону, 60 000 грн. 00 коп. - моральна шкода.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що невиконання відповідачем умов договору №29/14-13-ОП надання охоронних послуг від 29.04.2014 (внаслідок дострокового розірвання договору) позивачу було завдано збитки у вигляді упущеної вигоди на суму 87 387 грн. 10 коп. та 60 000 грн. 00 коп. - моральної шкоди, внаслідок заподіяння шкоди іміджу позивача, приниження його ділової репутації.

В судовому засіданні 11.11.14 оголошувалась перерва до 14.11.14 (10:30).

12 листопада 2014 року позивачем по справі через канцелярію суду подано заяву про зменшення позовних вимог (вх. №14641/14), зокрема щодо суми стягнення недоотриманого прибутку. Відповідно до даної заяви просить суд стягнути 69 000 грн. 00 коп., з них: 9000 грн. 00 коп. - недоотриманого прибутку (упущеної вигоди) за Договором охорони та 60 000 грн. 00 коп. - моральної шкоди.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Пунктом 3.10. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.11р., встановлено, що в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір. Суду не подано доказів та не наведено аргументів, що подання заяви позивачем про зменшення розміру позовних вимог суперечить законодавству і порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

З урахуванням вищезазначеної норми Господарського процесуального кодексу України судом прийнято до розгляду заяву представника позивача про зменшення позовних вимог, а спір вирішується виходячи зі зменшеної ціни позову.

В судовому засіданні 14.11.14 оголошувалась перерва до 25.11.14 (12:00 год).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з підстав викладених у позовній заяві та з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог і просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав вказаних у відзиві на позовну заяву (16321/14 від 20.10.14) та просить суд в позові відмовити. В обгрунтування своїх заперечень посилається на незаконність та необгрунтованість позовних вимог, мотивуючи тим, що позивач належним чином не виконував умови договору про надання охоронних послуг №29/14-13-ОП від 29.04.2014, що в подальшому призвело до порушення питання з боку відповідача про розірвання договору, про що повідомлено позивача в письмовому порядку. А тому вимогу позивача щодо оплати упущеної вигоди вважає абсурдною та безпідставною. Щодо стягнення моральної шкоди заперечує також, мотивуючи тим, що позивачем не доведено факту завдання зі сторони відповідача йому моральних страждань і моральної шкоди.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, всебічно і повно з"ясувавши всі обставини, на яких грунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

29 квітня 2014 року між приватним підприємством "Аресконт" (по договору - виконавець/по справі - позивач) та ПАТ ВТКФ "Ласощі" (по договору - клієнт/по справі - відповідач) було укладено Договір №29/14-13-ОП надання охоронних послуг (далі - договір), відповідно до умов якого клієнт доручив, а виконавець зобов'язання надавати охоронні послуги по фізичній охороні одним постом охорони території і майна за адресою м. Івано-Франківськ, вул. Ленкавського, 12/а, що належить Клієнту та зберігати конфіденційність інформації, що стала відомою працівникам виконавця при виконанні цього договору.

Даний договір підписаний сторонами та скріплений печатками. Термін дії договору один рік.

В силу п. 1.3 Договору сума вартості послуг визначається сторонами на основі розрахунку, що є Додатком №2 до договору та складає 9 000 грн. 00 коп.

Згідно п. 3.4 оплата клієнтом проводиться щомісячно шляхом передоплати до 15-го числа за послуги охорони.

19 серпня 2014 року відповідач з Листом-повідомленням №01/168 звернувся до позивача, в якому повідомив останнього про відмову від послуг охорони та розірвання договору №29/04-14-ОП надання охоронних послуг від 29.04.2014 року.

В спірному випадку між сторонами по справі виникли правовідносини на підставі договору №29/14-13-ОП надання охоронних послуг від 29.04.2014 року, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди. В силу статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

У відповідності до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються : вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафна санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

На підставі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення; при визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Зі змісту статей 614, 623 Цивільного кодексу України ст. 226 Господарського кодексу України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Так зокрема, перші три елементи розглядаються як об`єктивні умови відповідальності, доведення наявності яких покладається на кредитора. Четвертий складовий елемент правопорушення - вина є суб`єктивною умовою цивільно-правової відповідальності особи, яка порушила зобов`язання (боржника). Тому кредитор має довести не лише розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, але й сам факт порушення боржником його обов`язку та причинний зв`язок між цим порушенням і шкодою.

Наслідки порушень зобов'язань за договором є правовою підставою, згідно із ст. 623 Цивільного кодексу України, для стягнення збитків.

Підставою для відшкодування збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої, у тому числі понесених витрат.

В порушення відповідачем зобов"язання по договору про надання послуг позивач зазначає відмову відповідача від послуг охорони та розірвання договору №29/04-14-ОП надання охоронних послуг від 29.04.14.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 907 Цивільного кодексу України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Пунктом 6.2 Договору №29/14-13-ОП надання охоронних послуг від 29.04.2014 року встановлено, що за невиконання або неналежне виконання зобов"язань за цим договором виконавець і клієнт несуть відповідальність згідно чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для розірвання договору надання послуг стало неналежне виконання позивачем зобов"язань по вказаному договору, зокрема щодо надання охоронних послуг належної якості, що підтверджується зокрема копіями актів від 03.07.14 та від 17.07.14.

Пунктом 8.1 спірного договору встановлено, що у разі дострокового розірвання договору з ініціативи клієнта, клієнт попереджає виконавця про це за один місяць наперед.

Листом-повідомленням від 19.08.2014 року, копія якого долучена до матеріалів справи, відповідач повідомив позивача по справі про намір розірвання договору. Дані обставини підтверджуються долученою до матеріалів справи копією описом вкладення та копією поштової квитанції.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Крім цього, пред'являючи вимогу про відшкодування неодержаних доходів, позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Позивачем належних та допустимих доказів в підтвердження наявності вини у відповідача та доказів понесення позивачем збитків (неодержаного доходу) в розмірі 9 000 грн. 00 коп. внаслідок неналежного виконання зобов'язань відповідача договірних відносин не подано.

Отже, позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідача та нібито понесеними збитками саме внаслідок неналежного виконання відповідачем договірного зобов'язання.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства "Аресконт" про стягнення збитків (упущеної вимоги) в сумі 9 000 грн. 00 коп. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 60 000 грн. моральної шкоди, то слід зазначити наступне.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 Цивільного кодексу України, згідно із ч. 1 якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 1 ст. 23 Цивільного кодексу України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди" №4 від 31.03.1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 вищезазначеної Постанови визначено, що суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд відзначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, в чому полягає моральна шкода, а також з яких міркувань він виходив, визнаючи її розмір, а враховуючи, що судом не встановлено наявності як протиправної поведінки, так і вини відповідача у понесення позивачем шкоди. Як вбачається з позовної заяви та матеріалів справи, обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, позивач обмежився лише абстрактним посиланням на приниження честі, гідності свого керівника і втрату ділової репутації фірми, без надання доказів, які б підтверджували факт понесення цих втрат.

Відповідно до положень ст. ст. 4-3, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки позивачем не доведено належними доказами факт заподіяння моральної шкоди, то в суду відсутні також підстави для задоволення позову в частині стягнення 60 000 грн. моральної шкоди.

З наведених обставин, суд приходить до висновку про необгрунтованість позовних вимог, недоведеність та таких, що не підлягають задоволенню в цілому. Отже в позові слід відмовити.

Щодо судового збору, то слід зазначити наступне.

Частиною 2 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" (із змінами та доповненнями) судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

За приписами ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір встановлено в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2014 року становить 1218 грн. 00 коп.

Виходячи з вищенаведеного, станом на день звернення позивача до суду з позовом (24.09.14), судовий збір за дані позовні вимоги підлягав сплаті в сумі 2947 грн. 74 коп.

Відповідно до платіжних доручень №142 від 21.08.14 та №175 від 24.09.14 оригінали яких знаходяться в матеріалах справи, позивач сплатив судовий збір в сумі 2 954 грн.

Враховуючи закріплений ст.129 Конституції України принцип диспозитивності учасників судового процесу, зокрема, диспозитивний характер прав позивача, які визначено ч.4 ст.22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

З урахуванням наведеного, судом прийнято, подану 12.11.14р. позивачем по справі заяву про зменшення позовних вимог (вх.№14641/14), відповідно до якої останній просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 69 000 грн. 00 коп.

Абзацом 2 пункту 2 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" (із змінами та доповненнями) передбачено, що у разі зменшення розміру позовних вимог питання щодо повернення суми судового збору вирішується відповідно до статті 7 цього Закону.

З поданої заяви про зменшення позовних вимог вбачається, що позивач просить стягнути заборгованість в сумі 69 000 грн. 00 коп.

З огляду наведеного та враховуючи приписи ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" та Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік", станом на день подання заяви про зменшення позовних вимог (12.11.14), судовий збір повинен становити 1 827 грн. 00 коп.

Частиною 1 п.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду.

В розділі 5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21 лютого 2013 року зазначено, що статтею 7 Закону України "Про судовий збір" врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею і перелік яких є вичерпним.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність повернення позивачу - Приватному підприємству "Аресконт" з Державного бюджету України судового збору в розмірі 1 127 грн. 00 коп., про що винести ухвалу.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв"язку із відмовою в позові, судовий збір в сумі 1 827 грн. 00 коп. слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 3, 4, 6, 7 Закону України "Про судовий збір", ст. ст. 11, 22, 23, 509, 610, 611, 614, 623, 626, 627, 628, 907 Цивільного кодексу України, ст. ст. 174, 224, 225, 226 Господарського кодексу України, ст. ст. 4-3, 33, 34, 44, 49 ст. ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

відмовити в позові Приватного підприємства "Аресконт" до Публічного акціонерного товариства виробничо-торгової кондитерської фірми "Ласощі" про стягнення 69 000 грн. 00 коп., з них: 9 000 грн. 00 коп. - сума недоотриманого прибутку (упущена вигода) за договором на охорону, 60 000 грн. 00 коп. - моральна шкода.

Судовий збір по справі в сумі 1 827 грн. 00 коп. залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.12.14

Суддя Фанда О. М.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"

______ Кудлейчук О. В. 03.12.14