Постанова № 41725546, 22.10.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2014 року № 810/5636/14

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Києві справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лігена" до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лігена" з позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.07.2014 № 00042210.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства та прийняте на їх підставі податкове повідомлення-рішення є протиправними.

Представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити та розглядати справу за його відсутності.

Відповідач про причини неявки свого представника не повідомив, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертався.

Надав суду письмові заперечення проти позову, в яких просить відмовити в його задоволенні з тих підстав, що висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства є обґрунтованими, а прийняте на їх підставі податкове повідомлення-рішення - правомірним.

На підставі ч. 4 ст. 122, ч. 6 ст. 128 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

ТОВ «Виробничо-комерційна фірма "Лігена» зареєстроване як юридична особа 21.11.1996, як платник податків перебуває на обліку в Бориспільській ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області.

Посадовими особами Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ВКФ «Лігена» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Сібол» за період з 01.01.2014 по 31.01.2014, за результатами якої складено Акт від 13.06.2014 № 310/22-124578324.

Згідно висновків Акту перевірки встановлено порушення ТОВ «ВКФ «Лігена» п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, ст. 201 ПК України, що призвело до заниження платником зобов'язань зі сплати податку на додану вартість за січень 2014 року у сумі 133 289 грн.

На підставі висновків Акту перевірки Бориспільською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.07.2014 № 0004692210, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 199 934 грн., з яких 133 289 грн. за основним платежем, та 66 645 грн. штрафних фінансових санкцій.

За наслідками адміністративного оскарження висновки податкового органу та прийняте на їх підставі податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкове повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Зі змісту Акту перевірки слідує, що висновки про порушення позивачем вимог закону пов'язані з наявністю відомостей щодо діяльності ТОВ «Сібол», які свідчать про неспроможність здійснення господарської діяльності даним підприємством.

Так, на думку податкового органу контрагент позивача має ознаки фіктивності у зв'язку з тим, що згідно акту, наданого ДПІ у Печерському районі м. Києва від 03.04.2014, не підтверджено зберігання, відвантаження та транспортування товарів у січні - лютому 2014 року контрагентам-покупцям, у т.ч. і ТОВ «ВКФ «Лігена» (а.с. 16, 17).

На підставі викладеного податковий орган дійшов висновку, що господарські взаємовідносини між позивачем і ТОВ «Сібол» мають ознаки нереальності здійснення та не створюють юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Вказане, на думку відповідача, свідчить про не доведення ТОВ «ВКФ Лігена» правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за наслідками господарських взаємовідносини з ТОВ «Сібол».

Такі висновки податкового органу суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Сібол» здійснювались на підставі договору поставки від 01.01.2014 та договору про надання послуг від 01.01.2014 № 29.

Так, згідно договору про надання послуг від 01.01.2014 № 29 (а.с. 48 - 49) за завданням Замовника (ТОВ «ВКФ «Лігена») Виконавець (ТОВ «Сібол») надає Замовнику послуги з ремонту та обслуговування готельних номерів готельного комплексу «Лігена» за адресою: м. Бориспіль, вул.. Горького, 53в.

За наслідками виконання умов даного договору сторонами підписано Акти здачі-прийняття робіт, а ТОВ «Сібол» виписано податкові накладні: № 3020 від 04.01.2014 на суму 57 000,00 грн., №7047 від 08.01.2014 на суму 57 000,00 грн., № 8047 від 09.01.2014 на суму 57 000,00 грн., №9037 від 10.01.2014 на суму 57 000,00 грн., №12067 від 13.01.2014 на суму 57 000,00 грн., №13037 від 14.01.2014 на суму 57 000,00 грн., № 14046 від 15.01.2014 на суму 57 000,00 грн., №15037 від 16.01.2014 на суму 57 000,00 грн., № 16057 від 17.01.2014 на суму 57 000,00 грн., № 19067 від 20.01.2014 на суму 57 000,00 грн., № 20067 від 21.01.2014 на суму 57 000,00 грн., №21056 від 22.01.2014 на суму 57 000,00 грн., № 21057 від 22.01.2014 на суму 2 216,14 грн., №26057 від 27.01.2014 на суму 57 000,00 грн., № 30357 від 31.01.2014 на суму 36 000,00 грн.

Також згідно договору поставки від 01.01.2014 № 173 (а.с. 50 - 53) Постачальник (ТОВ Сібол») зобов'язується поставити і передати у власність Покупцю (ТОВ «ВКФ «Лігена»), а Покупець - прийняти й оплатити товар у повному розмірі на умовах та порядку визначеному цим Договором.

За наслідками виконання умов даного договору ТОВ «Сібол» поставлено позивачу товари на загальну суму 22 733,38 грн. у т.ч. ПДВ 3 788,92 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-00024 від 03.01.2014 на суму 20 517,24 грн., № РН-00136 від 22.01.2014 на суму 2 216,14 грн. та податковими накладними №2050 від 03.01.2014 на суму 20 517,24 грн. та №21057 від 22.01.2014 на суму 2 216,14 грн.

Дослідивши вказані документи, суд приходь до висновку, що вони відповідають вимогам закону до оформлення та заповнення документів первинної фінансової звітності.

Як встановлено судом, оплата товарів здійснювалась у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями та не заперечувалось податковим органом в ході перевірки.

На час укладання зазначених договорів та здійснення господарських операцій позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ, установчі документи позивача і його контрагента не були визнані у судовому порядку недійсними та відсутні вироки судів, що набрали законної сили, щодо можливих зловживань з боку їх посадових осіб, у т.ч. щодо укладання нікчемних правочинів чи здійснення нереальних господарських операцій.

При цьому суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ «Сібол».

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що господарські операції позивача з ТОВ «Сібол» підтверджені належними первинними документами, які були надані податковому органу під час проведення перевірки.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений ст. 61 Конституції України законодавством передбачено, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, та можуть бути застосовані до іншої особи.

Аналогічний висновок міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.11.2012 у справі №К/9991/13332/12 в якій зазначено про те, що визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Як зазначено вище, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято податковим органом у зв'язку з включенням до складу валових витрат коштів, сплачених позивачем ТОВ «Сібол» за придбаний товар.

Факт виконання договорів підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності.

Крім цього, відповідно до Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Згідно ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Оскільки правочин, який суперечить інтересам держави і суспільства, є за визначенням ЦК України оспорюваним, факт його укладення сторонами з таким наміром повинен бути встановлений виключно судом.

Спеціальним законом, що регулює цивільно-правові відносини зі страхування, є Закон України «Про страхування» № 85/96-ВР від 07.03.1996, ч. 3 ст. 29 якого визначено, що договір страхування (перестрахування) визнається недійним виключно у судовому порядку. Названа норма спеціального закону повністю кореспондується зазначеним положенням ЦК України.

Такий висновок узгоджується з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9, згідно якої питання встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду виключно у судовому порядку у разі наявності відповідної суперечки.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Оскільки жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях, позивач вважає, що посилання в Акті перевірки на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Відповідно до Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

На підставі викладеного суд вважає, що для обґрунтування нікчемності правочину необхідні фактичні дані, що свідчать про нікчемність саме такого правочину, а не якогось іншого.

При розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, актах виконаних робіт, банківських виписках, звітах достовірні.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Вищий адміністративний суд України у своєму роз'ясненні від 02.06.2011 №742/11/13-11 наголошує на тому, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Також зазначено, що якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Згідно мотивувальної частини постанови Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі №К/9991/50772/12 головною підставою для висновку про нікчемність правочину являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені.

Отже, отримання податковим органом відомостей про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд зазначає, що в Акті перевірки відповідачем як суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій вказаними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та ТОВ «Сібол», про відсутність використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності.

Первинні документи, які були надані податковому органу, не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог КАС України не виявлено.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Щодо визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 5.11 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Така ж позиція висловлена в постановах Вищого Адміністративного Суду України у справах К-15247/07, К-55094/09.

Відповідно до ст. 149 ПК України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст. 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно ст.ст. 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст. 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно пп. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до абз. 1 п. 44.2. ст. 44 ПК України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням цього Кодексу.

Згідно ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

У ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, зазначено, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вимоги до первинного документу встановлені у ст. 9 Закону, де визначено, що: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинними документами є договори, платіжні документи, відповідні акти виконаних робіт та прибуткові накладні, податкові накладні, складені за результатами проведених операцій за вказаними договорами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Наслідки в податковому обліку створюють тільки реально здійснені господарські операції, тобто ті, які пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань або власного капіталу платника податку. Не може не визнаватися право на витрати в тому випадку, якщо відповідні товари реально були придбані платником податків або витрати на таке придбання реально були понесені.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що всі господарські операції позивача підтверджені первинними документами згідно вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Також суд враховує вимоги ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно якої відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як встановлено судом та не заперечувалось податковим органом в ході перевірки, на момент вчинення та виконання господарських договорів ТОВ «Сібол» було належним чином зареєстроване юридичною особою, мало право укладати правочини та право здійснювати страхову діяльність.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач здійснив визначення сум податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних відповідно до чинного законодавства України, а висновки Акту перевірки є необґрунтованими.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню, а висновки податкового органу про нікчемність вказаних правочинів є безпідставними та непідтвердженими доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 400,00 грн. (квитанція від 29.09.2014 № 20), які підлягають стягненню з Державного бюджету України на його користь.

Керуючись ст. ст. 69-72, 86, 94, 98, 122, 128, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 01.07.2014 № 00042210.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Лігена" сплачений згідно квитанції від 29.09.2014 № 20 судовий збір у розмірі 400 (чотириста) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.