Ухвала суду № 41721260, 17.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2014 року м. Київ К/800/60083/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03.09.2013 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2013 року

у справі № 806/3554/13-а

за позовом Державного підприємства «Малинське лісове господарство»

до Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Державне підприємство «Малинське лісове господарство» звернулось до суду з адміністративним позовом до Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 03.09.2013 року у справі № 806/3554/13-а, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2013 року, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби від 14.05.2013 року № 0000192200, № 0000202200. Скасовано податкове повідомлення-рішення Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби від 14.05.2013 року № 0000182200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємств і організацій державної власності на 217 271, 00 грн. основного платежу та 46 008, 00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки Державного підприємства «Малинське лісове господарство» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 24.04.2013 року № 44/22-10/13551546, яким встановлено порушення, зокрема, пп. 138.1.1 п. 138.1, пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податку на прибуток у сумі 242 339, 00 грн., п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 271 547, 00 грн. та завищено від'ємне значення по податку на додану вартість у сумі 13 799, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.05.2013 року № 0000182200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і організацій державної власності у розмірі 300 881, 00 грн.; № 0000192200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 407 321, 00 грн., № 0000202200, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 13 799, 00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо неправомірного прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті та інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається, відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП «Квант-Ліс» укладено договори підряду на проведення лісозаготівельних робіт.

Виконання умов договорів підтверджується складеними та підписаними сторонами наближеними кошторисами, актами виконаних робіт, податковими накладними, картами технологічного процесу розроблення лісосіки, виписками з банківського рахунку.

Позивач є постійним лісокористувачем, для ведення лісового господарства йому надано державою у постійне користування лісові угіддя.

Відповідно до ст. 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі мають: право самостійно господарювати в лісах; виключне право на заготівлю деревини; право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації; право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством; право здійснювати відповідно до законодавства будівництво доріг, спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд, необхідних для ведення лісового господарства.

Згідно з частиною восьмою ст. 70 Лісового кодексу України заготівля деревини в порядку проведення рубок головного користування, а також інших рубок, пов'язаних із веденням лісового господарства, проводиться власниками лісів і постійними лісокористувачами, яким у встановленому порядку надано це право.

Це право посвідчується лісорубним квитком із зазначенням у ньому обсягу заготівлі деревини в порядку проведення рубок головного користування та проведення інших рубок та робіт, пов'язаних і не пов'язаних із веденням лісового господарства.

Зазначені спеціальні дозволи посвідчують право власників лісів та постійних лісокористувачів на заготівлю деревини.

Відповідно до законодавства, вибір механізму заготівлі деревини власниками лісів і постійними лісокористувачами - суб'єктами господарювання обирається на власний розсуд. Заготівля деревини може здійснюватися власними силами або на підставі господарських договорів з іншим суб'єктом господарювання.

За таких обставин, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що виконання робіт із заготівлі деревини іншими особами не є порушенням норм Лісового кодексу України.

Таким чином, судами вірно встановлено, що позивачем правомірно сформовано витрати у відповідних періодах на підставі належним чином оформлених первинних документів по господарським операціям з ПП «Квант-Ліс», а нарахування податкових зобов'язань по податку на прибуток з цих підстав здійснено податковим органом неправомірно.

Судами встановлено, що між позивачем та ТОВ «Автогазсервіс МВС» укладено договір підряду, виконання умов якого підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), випискою по банківському рахунку.

Оскільки судами встановлено, що відповідачем не надано доказів на підтвердження віднесення до складу інших витрат вартості наданих ТОВ «Автогазсервіс МВС» послуг у грудні 2011 року повторно у січні 2012 року, тому вірним є висновок судів, що нарахування позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток з цих підстав є неправомірним.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України).

Пунктом 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріалами справи підтверджується, що господарські операції позивача підтверджені первинними бухгалтерськими документами, тому вірним є висновок судів, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит і визначено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за лютий 2012 року на підставі належним чином оформлених податкових накладних по господарським операціям з ПП «Квант-Ліс».

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області відхилити.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03.09.2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2013 року у справі № 806/3554/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук