Ухвала суду № 41721253, 18.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2014 року м. Київ К/800/39576/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Олексієнко М.М., Олендер І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11.04.2013р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2013р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання рішення нечинним, зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У січні 2013 року громадянин Сірії ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 03.12.2012р. №668-12 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні та зобов'язання прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в України.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11.04.2013р., яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2013р., в задоволенні позовних вимог відмовлено.

З такими рішеннями судів не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постановлені судами рішення та ухвалити нове рішення про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 1 цього Закону особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Абзацом 4 частини 1 статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту» передбачено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Судами встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Сирії, за національністю - курд, віросповідання - іслам. До України позивач потрапив легально 31.01.2012р. літаком прямим рейсом м. Халяб - м. Одеса та у серпні 2012 року, перебуваючи вже на території України, звернувся до міграційного органу з заявою про надання йому статусу біженця через політичну ситуацію в його країні.

За результатами розгляду особової справи позивача, громадянина Сирії, рішенням Державної міграційної служби України від 03.12.2012р. №668-12 було відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі абзацу 4 частини 1 статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 вказаного Закону, відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили із того, що у позивача відсутні обґрунтовані обставини для побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

З такими висновками судів колегія суддів погоджується і вважає їх такими, що відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи.

Жодних фактів звернення до правоохоронних органів у країні походження щодо свого переслідування з боку інших етнічних груп або влади, утисків або погроз, позивачем представлено не було, і доказів зазначеного суди не встановили.

Ситуація у країні походження при визначенні статусу біженця є вихідним критерієм для його надання. Така ситуація є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням в країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки судів не спростовують і є безпідставними, оскільки відсутні факти переслідувань та фактичної небезпеки для позивача, а також не знайшли своє підтвердження обставин для побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а тому суди попередніх інстанцій дійшли законного та обґрунтованого висновку про правомірність рішення Державної міграційної служби України.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 210, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11.04.2013р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2013р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання рішення нечинним, зобов'язання вчинити дії - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: О.П. Стародуб

Судді: М.М. Олексієнко

І.Я. Олендер