Постанова № 41708774, 19.11.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19 листопада 2014 року 17 год. 41 хв. № 826/16622/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судових засідань Приходько О.В., за участю представників позивача, відповідача та третьої особи, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства Банк "Контракт" до відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Бі-2-Бі Лізинг", про визнання неправомірним та скасування рішення відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у судовому засіданні 19 листопада 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 28 жовтня 2014 року надійшов позов публічного акціонерного товариства Банк "Контракт" (далі - позивач) до відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві (далі - відповідач), третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Бі-2-Бі Лізинг", про визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця відповідача про відкриття виконавчого провадження ВП № 44839568 від 26 вересня 2014 року (далі - оскаржувана постанова).

В обґрунтування позову представник позивача зазначила, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, оскільки її прийнято відповідачем із порушенням, зокрема, норм Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон).

У позові (у його прохальній частині) представником позивача також заявлено клопотання про поновлення строку на подання позову.

Ухвалою суду від 29 жовтня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні, а також, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 53 КАС України, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача допущено товариство з обмеженою відповідальністю "Бі-2-Бі Лізинг" (далі - третя особа).

Ухвалою суду від 05 листопада 2014 року виправлено описки, допущені в ухвалі суду від 29 жовтня 2014 року про відкриття провадження в адміністративній справі.

Ухвалою суду від 06 листопада 2014 року відмовлено у задоволенні письмової заяви представника третьої особи про відвід судді.

Ухвалою суду від 17 листопада 2014 року відмовлено у задоволенні письмової заяви представника третьої особи про залишення позову без розгляду, визнано поважною причину пропуску позивачем строку звернення до суду та поновлено йому такий строк.

Ухвалою суду від 19 листопада 2014 року відмовлено у задоволенні чергової письмової заяви представника третьої особи про відвід судді.

У ході судового розгляду справи представник позивача підтримала позов та просила задовольнити його повністю.

Представник відповідача не визнала позов та просила відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду разом із доказами на їх обґрунтування у судовому засіданні 06 листопада 2014 року.

Представник третьої особи заперечував проти позову та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, поданих до суду разом із доказами на їх обґрунтування 04 листопада 2014 року через канцелярію.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Державним виконавцем відповідача 26 вересня 2014 року прийнято оскаржувану постанову, якою відкрито виконавче провадження ВП № 44839568 із примусового виконання виконавчого напису № 2995, виданого 21 жовтня 2013 року Київським міським нотаріальним округом (далі - КМНО) та зареєстрованого в реєстрі за № 2995 (далі - виконавчий запис), а саме про стягнення із позивача (боржника у виконавчому провадженні) на користь третьої особи (стягувача у виконавчому провадженні) боргу у розмірі 1400985,20 грн.

Суд погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів, а також аналізу наступних норм та обставин.

Так, згідно зі ст. 1, ч.ч. 1, 2 ст. 2, ст. 17, ч. 1 ст. 18 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці).

Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: 1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 3) судові накази; 4) виконавчі написи нотаріусів; 5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; 8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; 9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

У виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи копій виконавчого напису та протесту про неоплату векселя, вчиненого 21 жовтня 2013 року приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_3 та зареєстрованого в реєстрі за № 2993 (далі - протест про неоплату), приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_3 запропоновано стягнути на підставі протесту про неоплату векселя суму неоплати у розмірі 1400985,20 грн. на користь третьої особи із векселедавця - товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Прімум" або аваліста - позивача.

В оскаржуваній постанові зазначено, що виконавчий напис видано КМНО, тобто без зазначення конкретної особи, хоча ст. 18 Закону чітко передбачено, що у виконавчому документі повинно бути зазначено найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали.

Тобто, враховуючи вище викладені норми та обставини, а також зважаючи, що виконавчий напис є виконавчим документом, у ньому, за переконанням суду, повинно бути зазначено особу, яка його видала, у даному випадку, приватного нотаріуса.

При цьому, суд зазначає, що представником відповідача під час судового розгляду справи надано суду копію постанови від 04 листопада 2014 року про виправлення помилки, зі змісту якої вбачається, що при прийнятті оскаржуваної постанови допущено помилки, а саме у вступній частині такої постанови невірно зазначено, ким видано виконавчий документ, та вказана скорочена організаційно-правова форма юридичної особи - стягувача. Крім того, у п.п. 2, 3 резолютивної частини оскаржуваної постанови помилково вказано про добровільний строк, хоча ст. 25 Закону передбачено надання державним виконавцем боржнику самостійного строку для виконання рішення.

У зв'язку з викладеним, постановлено виправити помилки, допущені державним виконавцем у вступній та резолютивній частинах оскаржуваної постанови. Зобов'язано головного державного виконавця внести відомості щодо виправлення виявлених помилок, допущених при прийнятті оскаржуваної постанови, до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень. Крім того, головного державного виконавця зобов'язано провести виконавчі дії з виконання виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_3 у порядку, встановленому Законом.

Поряд з цим, на виконання ухвали суду від 29 жовтня 2014 року про відкриття провадження в адміністративній справі представником відповідача у судовому засіданні 06 листопада 2014 року надано суду у складі матеріалів виконавчого провадження копію іншої за змістом оскаржуваної постанови, яка уже містить виправлення. Зокрема, у даній копії оскаржуваної постанови уже зазначено про видачу виконавчого напису приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_3 та про можливість самостійного його виконання боржником у строк до 02 жовтня 2014 року. Однак, скорочену організаційно-правову форму юридичної особи - стягувача так і не виправлено.

Крім того, у ході судового розгляду справи представником відповідача не надано суду доказів на підтвердження внесення відомостей щодо виправлення виявлених помилок, допущених при прийнятті оскаржуваної постанови, до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.

Як з'ясовано судом під час розгляду справи, в оскаржуваній постанові зазначено не повні дані, оскільки резолютивну частину виконавчого напису відповідачем у постанові викладено вибірково, хоча, нормами чинного законодавства чітко визначено, що постанова державного виконавця повинна містити такі обов'язкові реквізити: назва виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа.

Зокрема, відповідно до абзацу 1 п. 1.5, пп. 1.5.1 п. 1.5 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), під час здійснення виконавчого провадження державний виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Постанова як окремий документ містить такі обов'язкові реквізити: а) вступну частину із зазначенням: назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення; найменування органу ДВС, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову; назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа); за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене; б) мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких державний виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на закон чи інший нормативно-правовий акт (статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт, на підставі якого видано постанову); в) резолютивну частину із зазначенням: прийнятого рішення державного виконавця; прізвища, імені, по батькові фізичних осіб, повного найменування юридичних осіб, яким надсилається копія постанови; строку і порядку оскарження постанови; г) до постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами; ґ) постанова складається і підписується державним виконавцем у необхідній кількості примірників (копій), один з яких (оригінал) залишається у виконавчому провадженні, а інші (копії) направляються за належністю і у випадках, встановлених Законом або цією Інструкцією, затверджуються начальником відділу або його заступником та скріплюються печаткою; д) у разі якщо постанова державного виконавця є виконавчим документом, вона повинна відповідати вимогам до виконавчого документа, визначеним ст. 18 Закону.

Суд також зазначає, що у ході судового розгляду справи представником відповідача не надано суду доказів, які б свідчили про своєчасне направлення позивачу копії оскаржуваної постанови рекомендованим листом з повідомленням про вручення, зокрема, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Згідно з ч. 1 ст. 31 Закону, копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до ст. 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Додатково суд також зазначає, що у супровідному листі щодо направлення позивачу та третій особі постанови від 04 листопада 2014 року про виправлення помилки не зазначено дати такого направлення.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та обставин вбачається наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови.

При цьому, суд погоджується із доводами представника третьої особи, що посилання представників позивача на ч. 2 ст. 18 Закону є безпідставними, оскільки вказана норма стосується тільки виконавчих документів, виданих судами та не застосовується до виконавчих написів нотаріусів.

Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону, у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

На підставі вище викладених норм та обставин суд прийшов до висновку, що позов публічного акціонерного товариства Банк "Контракт" до відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Бі-2-Бі Лізинг", про визнання неправомірним та скасування рішення відповідача є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Поряд з цим, відповідно до норм постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7, акт суб'єкта владних повноважень може бути скасовано тільки у разі визнання його протиправним, тобто таким, що порушує права та законні інтереси особи, оскільки, скасування такого акта є способом захисту порушеного права, який застосовується у разі, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). У зв'язку з тим, що представниками позивача не заявлено вимогу про стягнення судового збору за рахунок бюджетних коштів, суд не присуджує на користь позивача здійснені ними судові витрати відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 69-71, 86, 122, 158-163, 167, 181 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження, прийняту 26 вересня 2014 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві Кароліною Іриною Олегівною стосовно публічного акціонерного товариства Банк "Контракт" (код за ЄДРПОУ 19361746).

Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам та третій особі (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Постанова у повному обсязі складена 25 листопада 2014 року