Ухвала суду № 41690301, 26.11.2014, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/22612/13-кГоловуючий у 1-й інстанції - Ломакін В.Є. Провадження № 11-кп/789/313/14 Доповідач - Декайло П.В.Категорія - ч.2 ст.186 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2014 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Декайла П.В.

суддів - Крукевич М. Н., Галіян Л. Є.,

за участю прокурора - Семенця О.А.

обвинуваченого - ОСОБА_1

захисника - ОСОБА_2

при секретарі - Цінькевич В.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 серпня 2014 року.

Цим вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 громадянина України, з неповною середньою освітою, не одруженого, не працюючого, раніше судимого:

1) 30 квітня 2004 року Косівським районним судом Івано-Франківської області за ч.3 ст.185 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі. Звільненого умовно-достроково постановою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 22 червня 2006 року на невідбутий строк 1 рік 5 днів;

2) 06 грудня 2007 року Верховинським районним судом Івано-Франківської області за ч.3 ст.185 КК України на 4 роки позбавлення волі, і на підставі ст.75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки;

3) 23 квітня 2008 року Верховинським районним судом Івано-Франківської області за ч.ч. 2, 3 ст.185 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі. Звільненого 13 квітня 2012 року умовно-достроково на невідбутий строк 4 місяці 20 днів, -

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, і йому призначено покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 ухвалено рахувати з моменту затримання, а саме з 09 жовтня 2013 року.

Запобіжний захід ОСОБА_1 - тримання під вартою, ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 16 жовтня 2014 року, продовжено до 20 год. 15 хв. 16 грудня 2014 року включно.

Судом ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 342 грн. 30 коп. процесуальних витрат.

За вироком суду, 08 жовтня 2013 року о 20 год. 30 хв. ОСОБА_1, перебуваючи в дворі будинку неподалік магазину "Продукти", що по вул. Б.Хмельницького у м. Тернополі, умисно, з корисливих мотивів, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого ОСОБА_3, що виразилось у нанесенні йому удару рукою в область голови та заподіянні легких тілесних ушкоджень, відкрито викрав майно останнього, а саме: мобільний телефон торгової марки "Nokia X3" разом із зарядним пристроєм і сім-карткою мобільного оператора "Київстар", сумку з особистими речами та грошима, і з місця вчинення кримінального правопорушення втік, чим заподіяв потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 840 грн.

Не погодившись з рішенням суду, обвинувачений ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить призначити йому покарання у виді обмеження волі, а якщо ні, то відправити на війну захищати Україну.

Вважає, що поза увагою суду залишилось те, що потерпілий ОСОБА_3 не має до нього жодних претензій та просив його суворо не карати.

Також стверджує про те, що потерпілий ОСОБА_3 його спровокував, в результаті чого вийшла сварка, і тому він не втримався та вдарив потерпілого, у якого при падінні випав з кишені мобільний телефон, який він не мав наміру викрадати, а лише підняв та викинув у сміттєве відро.

Окрім того, до початку розгляду матеріалів провадження у суді апеляційної інстанції, від обвинуваченого ОСОБА_1 надійшла письмова заява від 14 жовтня 2014 року, у якій він просить застосувати до нього Закон України "Про амністію у 2014 році".

Заслухавши доповідача - суддю апеляційного суду, пояснення обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2, які підтримали подану апеляційну скаргу і, з наведених в ній мотивів, просять призначити обвинуваченому покарання у виді обмеження волі та застосувати до нього Закон України "Про амністію у 2014 році", міркування прокурора, який не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і застосування до обвинуваченого Закону України "Про амністію у 2014 році", провівши судові дебати, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, і можливість застосування до обвинуваченого Закону України "Про амністію у 2014 році", колегія суддів приходить до наступного.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_1, викладені ним в апеляційній скарзі, про те, що він не мав наміру викрадати мобільний телефон у потерпілого ОСОБА_3, на думку колегії суддів не заслуговують на увагу.

Так, висновок про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, судом першої інстанції зроблено на підставі ретельно досліджених в судовому засіданні і детально викладених у вироку доказів.

Обґрунтовуючи свій висновок, суд першої інстанції у вироку вірно зіслався на:

- показання потерпілого ОСОБА_3, дані ним в судовому засіданні, з яких убачається, що 08 жовтня 2013 року він приїхав з м. Києва до м. Тернополя. З метою добратися до місця свого проживання в с. Святець Теофіпольського району Хмельницької області, направився від залізничного вокзалу до автовокзалу м. Тернополя, щоб пересісти у маршрутне таксі із спрямуванням до м. Хмельницький.

По дорозі від залізничного вокзалу м. Тернополя зайшов за продуктовий магазин, який знаходиться по вул. Б.Хмельницького, з метою відшукати туалет. В цей час до нього підійшов ОСОБА_1 та безпричинно наніс йому удар рукою в ліву частину обличчя, від чого він впав на землю та відчув наступний удар ногою в область грудей і, після цього, ОСОБА_1 викрав з його кишені штанів мобільний телефон марки "Нокія" з зарядним пристроєм, а також сумку з особистими речами та грошима в сумі 140 грн., і з місця вчинення кримінального правопорушення втік.

Коли ОСОБА_1 втікав, то не пригадує, щоб при ньому була викрадена сумка, проте на місці, де останній вчинив грабіж, крім них нікого більше не було, що вказує на викрадення його особистих речей саме ОСОБА_1;

- показання свідка ОСОБА_5, дані ним в судовому засіданні, з яких слідує, що він працює в Тернопільському МВ УМВС України в Тернопільській області.

08 жовтня 2013 року близько 20 год. 40 хв. він проходив по вул. Б.Хмельницького у м. Тернополі в напрямку залізничного вокзалу і, у цей час, до нього звернувся ОСОБА_3, який повідомив про те, що його пограбував невідомий чоловік, який побіг в сторону перону залізничного вокзалу.

Після того, вони пішли в сторону залізничного вокзалу м. Тернополя, де ОСОБА_3 вказав на ОСОБА_1, який стояв біля урни між приміщенням залізничного вокзалу та складськими приміщеннями. Підійшовши до ОСОБА_1, він запитав у нього де викрадені речі, і останній зізнався, що телефон із зарядним пристроєм викинув у ящик для сміття та вказав місце куди саме, а куди викинув сумку з особистими речами ОСОБА_3 пояснити не зміг;

Підстав недовіряти даним показанням потерпілого ОСОБА_3 і свідка ОСОБА_5 у колегії суддів немає, оскільки вони узгоджуються з іншими доказами в цьому провадженні та доповнюють їх, і не є суперечливими. Окрім того, відсутні будь-які докази, які б могли свідчити про наявність між цими особами та обвинуваченим ОСОБА_1 неприязних відносин та підстав для такої обмови.

- протокол огляду місця події від 08 жовтня 2013 року, в якому зафіксовано обстановку на місці вчинення кримінального правопорушення - земельна ділянка, яка вкрита асфальтним покриттям за магазином "Продукти", що по вул. Б.Хмельницького в м. Тернополі. Також встановлено сміттєвий контейнер біля залізничного вокзалу м. Тернополя, у якому виявлено та вилучено мобільний телефон марки "Нокія X3" із зарядним пристроєм;

(а.кп.10-14)

- протокол пред'явлення особи для впізнання від 09 жовтня 2013 року, з якого видно, що потерпілий ОСОБА_3 упізнав ОСОБА_1, як особу, яка 08 жовтня 2013 року о 20 год. 30 хв. по вул. Б.Хмельницького у м. Тернополі нанесла йому тілесні ушкодження та відкрито викрала у нього майно;

(а.кп.29-30)

- висновок судово-медичної експертизи №1405 від 09 жовтня 2013 року, згідно до якого, виявлені у ОСОБА_3 тілесні ушкодження за ступенем тяжкості належать до легких. Утворення цих ушкоджень від ударів руками не виключається. Дані ушкодження не властиві для утворення при падінні з висоти власного росту;

(а.кп.38-39)

- висновок товарознавчої експертизи №6-407/13 від 23 жовтня 2013 року, з якого вбачається, що залишкова вартість мобільного телефону торгової марки "Nokia" модель "Х3-00" імеі:353401/04/883847/1 із зарядним пристроєм, з урахуванням степеня зносу та наявності дефектів, станом на 08 жовтня 2013 року може становити 240 грн.;

(а.кп.44-48)

- довідку фізичної особи підприємця, з якої слідує, що вартість стартового пакету оператора мобільного зв'язку "Київстар", станом на 08 жовтня 2013 року становила 10 грн.;

(а.кп.49)

- довідку фізичної особи підприємця, з якої видно, що вартість переліченого товару б/в станом на 08 жовтня 2013 року становила: джинси - 100 грн., сорочка - 25 грн., балонова куртка - 150 грн.;

(а.кп.54)

- інші докази.

Вирішуючи питання про зміст і спрямованість умислу ОСОБА_1 під час його дій щодо потерпілого ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з усіх конкретних обставин провадження.

Про наявність у ОСОБА_1 умислу на заволодіння мобільним телефоном потерпілого ОСОБА_3 свідчить і те, що в ході конфлікту, який виник між ними (нанесення потерпілому легких тілесних ушкоджень), він вирішив забрати мобільний телефон, щоб потерпілий не мав змоги викликати міліцію.

Тому, слід визнати правильним висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 діяв з умислом на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством.

Зважаючи на це, доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що він не мав наміру викрадати мобільний телефон у потерпілого ОСОБА_3, на думку колегії суддів є безпідставними і такими, які направлені з метою ухилення від кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, оскільки вони повністю спростовуються матеріалами провадження та доказами, викладеними у вироку.

Будь-яких даних, які б ставили під сумнів достовірність, належність, допустимість та достатність наведених у вироку доказів, немає.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів приходить до переконання, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичний перебіг подій і належним чином оцінено та проаналізовано наявні у даному провадженні докази, і вірно кваліфіковано дії обвинуваченого ОСОБА_1 за ч.2 ст.186 КК України.

Щодо покарання, то воно призначене ОСОБА_1 з дотриманням вимог ст.ст. 50, 65 КК України, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного - його віку, стану здоров'я, позиції потерпілого ОСОБА_3, який претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого не має, і просив суворо не карати останнього, а також обставини, що обтяжує покарання - рецидив злочинів.

Проаналізувавши всі наявні обставини у провадженні в їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч.2 ст.186 КК України у виді позбавлення волі на термін, наближений до мінімального.

Окрім цього, як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_1 ніде не працює та не одружений, що говорить про відсутність в нього міцних соціальних зв'язків, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за скоєння злочинів проти власності, на шлях виправлення не став, і знову вчинив злочин віднесений до цієї категорії, що свідчить про стійкість його протиправної поведінки та схильність до скоєння злочинів.

Тому, підстав для пом'якшення ОСОБА_1 міри покарання та застосування положень ст.69 КК України - призначення покарання у виді обмеження волі (яке санкцією ч.2 ст.186 КК України не передбачено), як про це порушується питання в його апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

В разі неможливості призначення покарання у виді обмеження волі, обвинувачений ОСОБА_1, в своїй апеляційній скарзі, просить відправити його на війну захищати Україну.

Проте, норми кримінального закону не містять таких положень, які б дозволяли звільняти обвинувачених від відбування покарання для їх участі в АТО у Донецькій та Луганській областях.

За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання, що призначена ОСОБА_1 міра покарання є законною, необхідною та достатньою для виправлення останнього і попередження скоєння ним нових злочинів, як це передбачено ст.65 КК України.

Рішення суду першої інстанції належним чином мотивовано, не суперечить вимогам кримінального закону і відповідає меті покарання. Це покарання матиме й превентивне значення як для обвинуваченого, так і для інших осіб.

Таким чином, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_1

Разом з тим, на думку колегії суддів у вирок слід внести зміни в порядку ч.2 ст.404 КПК України, а саме, у вступній частині - щодо відомостей про судимості ОСОБА_1, які судом першої інстанції зазначено невірно, і вважати правильними наступні:

- 30 квітня 2004 року Косівським районним судом Івано-Франківської області за ч.3 ст.185, ст.304, ст.70, ст.71 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі. Звільненого умовно-достроково постановою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 22 червня 2006 року на невідбутий строк 1 рік 5 днів;

- 06 грудня 2007 року Верховинським районним судом Івано-Франківської області за ч.3 ст.185 КК України на 3 роки позбавлення волі, і на підставі ст.75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України;

- 23 квітня 2008 року Верховинським районним судом Івано-Франківської області за ч.ч. 2, 3 ст.185, ст.70, ст.71 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі. Звільненого умовно-достроково постановою Комсомольського міського суду Полтавської області від 05 квітня 2012 року на невідбутий строк 4 місяці 20 днів.

До початку розгляду матеріалів провадження у суді апеляційної інстанції, від обвинуваченого ОСОБА_1 надійшла письмова заява від 14 жовтня 2014 року, у якій він просить застосувати до нього Закон України "Про амністію у 2014 році".

Проте, колегія суддів вважає, що дане клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст.8 Закону України "Про амністію у 2014 році" від 08 квітня 2014 року №1185-VII (із змінами і доповненнями) амністія не застосовується до осіб, зазначених у ст.4 Закону України "Про застосування амністії в Україні" від 01 жовтня 1996 року №392/96-ВР (із змінами і доповненнями).

Згідно до п."в" ст.4 Закону України "Про застосування амністії в Україні" амністія не може бути застосована до осіб, які мають дві і більше судимості за вчинення умисних тяжких та/або особливо тяжких злочинів, крім випадків індивідуальної амністії.

Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_1 раніше тричі - вироком Косівського районного суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2004 року, вироком Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 06 грудня 2007 року та вироком цього ж суду від 23 квітня 2008 року, притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних тяжких злочинів, передбачених ч.3 ст.185 КК України, судимість за які не знято і не погашено.

З врахуванням наведеного, підстав для застосування до ОСОБА_1 Закону України "Про амністію у 2014 році" немає, а тому в задоволенні його клопотання слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, ст.8 Закону України "Про амністію у 2014 році" та ст.4 Закону України "Про застосування амністії в Україні", колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

В порядку ч.2 ст.404 КПК України внести такі зміни у вступній частині вироку - щодо відомостей про судимості ОСОБА_1, і вважати правильними наступні:

- 30 квітня 2004 року Косівським районним судом Івано-Франківської області за ч.3 ст.185, ст.304, ст.70, ст.71 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі. Звільненого умовно-достроково постановою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 22 червня 2006 року на невідбутий строк 1 рік 5 днів;

- 06 грудня 2007 року Верховинським районним судом Івано-Франківської області за ч.3 ст.185 КК України на 3 роки позбавлення волі, і на підставі ст.75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України;

- 23 квітня 2008 року Верховинським районним судом Івано-Франківської області за ч.ч. 2, 3 ст.185, ст.70, ст.71 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі. Звільненого умовно-достроково постановою Комсомольського міського суду Полтавської області від 05 квітня 2012 року на невідбутий строк 4 місяці 20 днів.

В решті вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 серпня 2014 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про застосування до нього Закону України "Про амністію у 2014 році" - залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді:

(підпис) (підпис) (підпис)

П.В. Декайло М.Н. Крукевич Л.Є. Галіян

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області П.В. Декайло