Постанова № 41671571, 25.11.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2014 року Справа № 6205/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Андрушківа І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Державної податкової інспекції в Іршавському районі Закарпатської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекція в Іршавському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області) на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року в справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Іршавському районі Закарпатської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2012 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Іршавському районі Закарпатської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) від 28.04.2012 №0004681750 та від 12.07.2012 №№0007301750, 0007321750.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідний акт перевірки складений з грубим порушенням вимог податкового законодавства. Висновки податкового органу про завищення ним витрат за 2011 рік в сумі 88332грн є безпідставні. 63110грн ним витрачено на придбання будівельних матеріалів, які використанні для ремонту основних засобів - нерухомого майна, яке є в його власності та використовується ним для здійснення господарської діяльності. Щодо завищення витрат в сумі 25222грн, які на думку ДПІ не підтверджені документально, то податковим органом не описано періодів та господарських операцій, в результаті яких вчинено це порушення податкового законодавства.

Право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності (безтоварності, нереальності) господарських операцій позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Перун» (далі - ТОВ) є необґрунтованими та не підтвердженими доказами.

Також, не погоджується із висновками перевірки, щодо встановленого порушення формування податкового кредиту в сумі 650,33грн, не за першою подією по контрагентам, які видали податкові накладні у одному періоді, а позивач сформував податковий кредит у наступних періодах, оскільки ним фактично сплачені у вартості отриманих товарів та послуг суми податку на додану вартість ( далі - ПДВ) та використано їх в оподаткованих операціях.

Вказав про віднесення до податкового кредиту у вересні 2011 року суми ПДВ в розмірі 1017,47грн по податковій накладній від 26.09.2011 №4975, код ЄДРПОУ 2533212890, при цьому помилково зазначено на контрагента код 220809107093, що є технічною помилкою, яка усунута поданням 06.05.2012 уточнюючого розрахунку.

В декларації про доходи за 2010 рік п.3.2 Розділу 3 ним не заповнений, оскільки не був впевнений в одержанні доходу в 2011 року. Оскільки, в подальшому форма бланку декларації про доходи була змінена, то нову декларацію, щоб не допустити помилки при заповненні, заповнив вручну та здав відповідачу і при її прийнятті ніяких зауважень до її змісту не було.

Просив стягнути понесені по справі всі судові витрати.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року в справі №2а-0770/3103/12 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано ППР від 12.07.2012 №0007301750 у частині донарахування податкового зобов'язання з ПДВ на суму 17484грн та застосування штрафної санкції на суму 4371грн, «а у іншій частині залишено у силі». В решті позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням в частині відмови в позові, його оскаржив позивач, який покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції в цій частині та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю. В апеляційній скарзі та доповненнях до неї покликається на обставини викладені в позовній заяві, яким суд не дав належної правової оцінки. Додатково, відзначив, що судом не вирішено питання понесених судових витрат, зокрема, витрат на правову допомогу в сумі 10000грн.

Також, на ухвалене судове рішення в частині задоволення позову, подана апеляційна скарга відповідачем, який покликаючись на виявлену перевіркою ТОВ нікчемність всіх господарських операцій останнього, просить скасувати постанову суду першої інстанції в цій частині та закрити провадження у справі.

Відповідач в письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції в частині відмови в позові обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представників, перевіривши матеріали справи, апеляційні скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу ФОП належить задовольнити частково, а апеляційна скарга ДПІ задоволенню не підлягає, з таких міркувань.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на податковий кредит в сумі 17484грн, сформованого по господарських операціях з ТОВ, підтверджене всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції погодився з доводами відповідача, які викладені у відповідному акті перевірки, щодо порушення позивачем порядку формування витрат та податкового кредиту в іншій частині. Вважав, що позивачем належними чином не підтверджено факт проведення ремонтних робіт як господарським так і підрядним способом, акти списання не є достатніми, немає інших належних доказів, які б засвідчували факт проведення ремонту та поліпшення стану нерухомого майна, яке використовується в господарській діяльності. Вказане свідчить про завищення витрат в сумі 63110грн на придбання будівельних матеріалів, як такі що не пов'язані із господарською діяльністю позивача.

Суд вказав, що позивачем протиправно віднесено до витрат в 2010 році суму 25222грн, не підтверджених первинними документами.

Судом констатовано, що позивачем безпідставно задекларовано у податкових деклараціях з ПДВ за травень 2010 року та вересень 2011 суми ПДВ згідно податкової накладної виписаної в попередніх періодах (місяцях).

В декларації про доходи за 2010 рік позивачем не визначено авансових платежів (дохід від надання майна в оренду) по податку з доходів фізичних осіб на 2011 рік і відповідно ДПІ не провела нарахування 10000грн авансових платежів з цього ж податку на 2011 рік, що призвело заниження відповідного податку на суму 15749грн.

Повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки вони частково не відповідають фактичним обставинам справи і зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У п.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2012 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» (далі - Постанова №7) цей суд роз'яснив, що за змістом ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства, що регулює спірні правовідносини, подібні правовідносини (аналогія закону), або за відсутності такого закону - на підставі конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), принципів верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог ст.70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Цим вимогам оскаржене судове рішення повністю не відповідає.

ОСОБА_1 18.01.1999 зареєстрований як фізична особа-підприємець Іршавською районною державною адміністрацією Закарпатської області, з цієї ж дати перебуває на податковому обліку у відповідача, 28.01.1999 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. Основними видами його діяльності є неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту, здавання в оренду власного нерухомого майна (а.с.19, 26 т.1).

У позивача у власності перебуває нерухоме майно - нежитлові приміщення магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» та склад за адресами АДРЕСА_1 відповідно, які безпосередньо використовуються в його господарській діяльності. Крім того, в нього працює троє найманих працівників (а.с.28, 32, 39 т.1).

На підставі акта від 13.04.2012 №81/1750/НОМЕР_3 (далі - Акт) планової документальної виїзної перевірки ФОП з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2011 податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог, зокрема:

розділу 4 ст.13, ст.14 Декрету Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) «Про прибутковий податок з громадян» (далі - Декрет) та ст.177.4 ПК України, в результаті чого завищено витрати на загальну суму 88332грн, чим занижено податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності на суму 13249,80грн;

пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР) та п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит на суму 3266грн, в т.ч. за травень, червень 2010 року та вересень 2011 року в розмірі 1416грн, 833грн та 1017грн відповідно;

п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168/97-ВР, у результаті чого донараховано ПДВ в сумі 29384грн, в т.ч. за листопад, грудень 2010 року та вересень 2011 року в розмірі 6083грн, 11401грн та 11900грн відповідно (а.с.24-60 т.1).

28.04.2012 відповідачем на підставі вказаного Акта прийнято ППР:

№0004681750, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 16562,25грн (основний платіж 13249,80грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 3312,45грн);

№0004671750, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ в сумі 40812,50грн (основний платіж 32650грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 8162,50грн)(а.с.62-63 т.1).

Не погоджуючись із прийнятими ППР позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, в результаті чого Державна податкова служба у Закарпатській області (далі - ДПС) прийняла рішення про результати розгляду скарги від 12.07.2012 №211/Б/10-247 (далі - Рішення), яким частково скасовано ППР від 28.04.2012 №0004671750 у частині донарахування ПДВ в розмірі 13499грн та 3374,75грн штрафної санкції. Також, додатково донараховано 2499грн податку на доходи фізичних осіб та збільшено штрафну санкцію в розмірі 624,84грн. Збільшення зобов'язань з цього податку зумовлено тим, що під час перевірки не враховано, що позивач у 2011 році отримував доходи як від провадження господарської діяльності, так дохід, який включається до загального річного оподаткованого доходу - дохід від надання майна в оренду. В іншій частині прийняті ППР залишено у силі (а.с.69-90 т.1).

За наслідками адміністративного оскарження 12.07.2012 ДПІ прийнято ППР:

№0007321750, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 3124грн (основний платіж 2499,20грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 624,80грн);

№0007301750, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ в сумі 23938,75грн (основний платіж 19151грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 4787,75грн) (а.с.92-93 т.1).

Щодо ППР від 28.04.2012 №0004681750 та від 12.07.2012 №0007301750, апеляційним судом встановлено наступне.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.13 Декрету (чинного на час виникнення спірних відносин, у відповідній редакції) оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до абзацу 2 пп.2 п.2 розділу ХІХ ПК України останній Закон втратив чинність з 01.04.2011, крім п.1.20 ст.1 цього ж Закону, який діяв до 01.01.2013.

Відповідно до п.177.2 ст.177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з п.177.4 цієї ж статті (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Пункт 138.1 ст.138 ПК України визначає витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, які складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. У п.138.1.1 цієї ж статті визначено, що такі витрати включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст.140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Так, у відповідності до п.138.2 цієї ж статті витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом п.138.8, пп.«г» пп.138.8.5 п.138.8 ст.138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, загальновиробничих витрат, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку до складу яких включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналогічно п.177.10 ст.177 вказаного Кодексу передбачено, що фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону №168/97-ВР податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом пп.7.4.1,7.4.5 п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

При цьому в пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168/97-ВР визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 цього ж Закону у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Аналогічні за змістом і суттю положення щодо адміністрування ПДВ містяться в ПК України, який регулює спірні відносини у відповідні періоди.

Додатково, в абзаці 3 п.198.6 ст.198 ПК України передбачено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного, апеляційний суд приходить до таких висновків.

Право платника податків на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат та податкового кредиту.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР та п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року в справі №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про нікчемності (безтоварність, фіктивність) господарських операцій позивача з його контрагентом ТОВ, а відповідно заниження ПДВ, не обґрунтовані належними та допустимими доказами. Відповідно апеляційна скарга ДПІ не може бути задоволена.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджена договором купівлі-продажу від 01.10.2011 на поставку цукру-піску білого у мішкотарі, видатковими та податковими накладними на кожну партію поставленого товару, виписками з банківського рахунку про оплату за поставлений товар (а.с.22-23, 37-42 т.2).

Суми ПДВ сплачені у вартості поставленого товару включені до складу податкового кредиту за листопад-грудень 2010 року в загальній сумі 17484грн.

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки (неточності) у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

ТОВ на час укладення відповідного договору з позивачем та його виконання було належним чином зареєстрованою юридичною особою, платником ПДВ і мало право на випуск податкових накладних (а.с.97 т.2).

Додатково, необхідно зазначити, що здійснені ТОВ господарські операції відповідали основному виду його діяльності - оптова торгівля цукром (а.с.98 т.2).

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагента.

Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю ТОВ із його контрагентами, які виключно ґрунтувалися на висновках акта Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - ОДПІ) від 05.01.2012 №07/23/21090355 щодо неможливості підтвердження факту реального здійснення господарських операцій ТОВ з платниками податків за період з 01.11.2010 по 31.08.2011 (далі - Акт-1), де зроблено висновок, що останні господарські операції нереальні внаслідок ряду обставин (а.с.96-118 т.2).

ТОВ належним чином задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ по господарських операціях з позивачем. Аналогічно, податковим органом не представлено доказів участі ФОП разом з ТОВ у схемі транзитного руху коштів.

Між тим, відповідні висновки Акта-1 були в основному сформульовані у зв'язку із тим, що ТОВ не представлено до перевірки жодних первинних документів (у зв'язку із їх втратою), щодо здійснення господарських операцій за відповідні періоди, в т.ч. і по взаємовідносинах із позивачем (а.с.101 т.2).

Водночас, відповідні первинні документи є в наявності в останнього, представлені ним до перевірки та подані в суді першої інстанції.

Крім того, судом першої інстанції правильно звернуто увагу на те, що постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 11 травня 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2012 року, в справі 2а/1770/1466/2012 за позовом ТОВ до ОДПІ про визнання дій неправомірними, позов задоволено. Визнано неправомірним дії ОДПІ по виключенню з електронної бази даних «Детальна інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», сум податкових зобов'язань з ПДВ в розмірі 27114614грн, які визначені ТОВ у податкових деклараціях з ПДВ за період з 01.01.2010 по 31.08.2011. Цими судовими рішеннями, зокрема, встановлено, що ТОВ фактично здійснювалася господарська діяльність, яка зумовила настання податкових наслідків (а.с.56, 74-76 т.2).

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Враховуючи наведені вище вимоги податкового законодавства в частині адміністрування ПДВ, апеляційний суд приходить до висновку, що якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР, і не звернувся до податкової інспекції зі скаргою, то він не має права включати до податкового кредиту суму ПДВ, не підтверджену податковою накладною.

У разі коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, у яких фактично відбулися господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України у справах цієї категорії, висловленій, зокрема, у постановах від 05 грудня 2011 року №21-245а11 та 26 березня 2012 року 21-268а11.

При наведеному, позивачем правомірно включено суми ПДВ до складу податкового кредиту декларації з ПДВ за травень 2010 року в сумі 650,33грн згідно податкових накладних від 30.06.2009 №4553/399 ПДВ 262,52грн виданої ВАТЕК «Закарпаттяобленерго», від 14.07.2009 №71/04 ПДВ 249,92грн та від 16.07.2009 №73/04 ПДВ 137,89грн - Державним підприємством «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України» (а.с.16-18 т.2).

Додатково, апеляційним судом встановлено, що позивачем в декларації з ПДВ за вересень 2011 року безпідставно віднесено до податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 1017,47грн по податковій накладній від 26.09.2011 №4975, при цьому помилково зазначено код ЄДРОПОУ 220809107093, при правильному коді ЄДРПОУ 2533212890 (а.с.52 т.2).

Стаття 50 ПК України врегульовує порядок внесення змін до податкової звітності.

У відповідності до п.50.2 цієї статті платник податків під час проведення документальних планових та позапланових виїзних перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом. Це правило не поширюється на випадки, встановлені ст.177 цього Кодексу.

Наведена вище перевірка проводилася в період з 19.03.2012 по 06.04.2012, Акт складений 13.04.2012, відповідне первинне ППР №000467150 щодо збільшення грошового зобов'язання з ПДВ прийнято 28.04.2012, і лише 06.05.2012 платник податків - позивач, погодившись із виявленим порушенням в цій частині, подав уточнюючий розрахунок до податкової декларації з ПДВ за вересень 2011 року де виправив виявлену помилку, щодо коду ЄДРПОУ за наведеною податковою накладною та 15.07.2012 подав виправлену розшифровку податних зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за вересень 2011 року (а.с.53-55 т.2).

Вказане надасть право позивачу включити суми ПДВ за спірною податковою накладною до податкового кредиту у відповідних - наступних податкових періодах.

При наведеному убачається, що ДПІ правомірно визначила позивачу податкове зобов'язання з ПДВ в цій частині.

Ставлячи під сумнів право позивача на формування витрат у 2011 році в сумі 63110грн за рахунок придбання будівельних матеріалів (цемент, арматура, труби, блоки будівельні, обрізні пиломатеріали, пісок, щебінь, круг д16 тощо), відповідач не заперечуючи фактичне придбання таких товарів, з врахуванням вимог наказу Держкомстату України та Держкомстрою України «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві» від 21.05.2002 №237/5, через не представлення ФОП довідок про вартість виконаних робіт та актів приймання виконаних підрядних робіт типових форм №КБ-3 та №КБ-2а відповідно, вважав, що позивачем не підтверджено здійснення операцій по проведенню поточного ремонту та поліпшення стану нерухомого майна, що перебуває у його власності та безпосередньо використовується для здійснення підприємницької діяльності, тобто констатував, що понесені витрати, не пов'язані з господарською діяльністю ФОП (безпосередньо не пов'язані з одержанням доходу).

З такими доводами відповідача безпідставно, повністю погодився суд першої інстанції.

Понесення ФОП відповідних витрат на придбання будівельних матеріалів підтверджено видатковими та податковими накладними (відповідачем не заперечується), а використання їх на поточний ремонт належним нежитлових приміщень - Актами на списання за липень 2011 року від 30.07.2011 №3, за листопад 2011 року від 30.11.2011 №5, за грудень 2011 року від 31.12.2011 №8 типової форми №3-2, затвердженої наказом Державного казначейства України від 18.12.2000 №130, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України (далі - МЮУ) 28.12.2000 за №962/5183, «Про затвердження типових форм обліку та списання запасів бюджетних установ та інструкції про їх складання» (а.с.147-169 т.1)

Наказом Держкомстату України та Державного комітету України з будівництва та архітектури від 21.06.2002 №237/5 «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві», який скасовано наказом Держкомстату України та Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 04.12.2009 №453/553, було передбачено, що для підприємств, що виконують роботи з поточного ремонту господарським способом, складання типових форм №КБ-3 та №КБ-2а не є обов'язковим.

Позивач постійно стверджував, що придбані будівельні матеріали використані для поточних ремонтів виконаних господарським способом (ним та найманими працівниками), виключно на покращення стану нерухомого майна, яке використовує безпосередньо для отримання доходів від підприємницької діяльності.

Податковим органом не доведено, що на вказаних об'єктах нерухомого майна відповідні ремонтні роботи фактично не було проведено, при тому, що позивачем в апеляційному суді долучено документи, які додатково підтверджують їх фактичне виконання.

Отже, позивачем правомірно сформовано витрати в сумі 63110грн за рахунок придбаних будівельних матеріалів, які використано на наведені ремонтні роботи і такі (витрати) пов'язані із господарською діяльністю позивача.

Водночас, за змістом п.5.2 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 №984, зареєстрованого в МЮУ 12.01.2011 за №34/18772, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Податковим органом під час перевірки в Акті вказано, що ФОП віднесено до складу витрат у 2011 році придбання товару для подальшої реалізації в сумі 2683424грн, з них 25222грн не підтверджено накладними на придбання товару, тому дана сума не може бути включена до витрат.

Як в Акті, так і під час судового розгляду, податковим органом не наведено та не описано (не доведено), із покликанням на первинні документи, жодної господарської операції (події, факту), яка б мала своє відображення в бухгалтерському обліку позивача та відповідно належним чином її результати не були відображені у податковому обліку (у витратах за відповідні періоди) і навпаки, при цьому не надано аналізу жодній бухгалтерській та податковій документації.

Наведені голослівні твердження ДПІ грубо порушують презумпцію добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, при тому, що це безпідставно та необґрунтовано зобов'язує його доводити первинними документами всі понесені витрати за відповідний період, оскільки невідомо, які саме витрати, на думку податкового органу, не підтверджені документально.

Доводи відповідача у цій частині, з якими помилково погодився суд першої інстанції, є надумані, свідчать про переоцінку ним фактичних обставин справи в свою користь, довільне і неправильне трактування вимог податкового законодавства, правил бухгалтерського та податкового обліку.

Відтак, відповідач протиправно заперечив право позивача на формування витрат у 2011 році в сумі 25222грн, оскільки ним не доведено жодними доказами неправомірність їх належності (включення) до таких.

Підсумовуючи, наведені вище обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції в частині відмови в позові щодо ППР від 28.04.2012 №0004681750 та частково щодо ППР від 12.07.2012 №0007301750, та прийняття нової постанови про часткове задоволення позову в цій частині.

При цьому, необхідно звернути увагу на те, що суд першої інстанції формулюючи свої помилкові висновки, майже повністю керувався позицією відповідача, яка викладена в Акті, та подекуди майже дослівно (з помилками та перекрученнями) викладав відповідні обґрунтування нібито порушення податкового законодавства.

Щодо ППР від 12.07.2012 №0007321750, то необхідно погодитися з правильними висновками суду першої інстанції в цій частині.

Відповідно до п.177.5 ст.177 ПК України фізичні особи - підприємці подають до органу державної податкової служби податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначають авансові платежі з податку на доходи.

Згідно з пп.177.5.3 цього ж пункту остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи фізичних осіб та збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності на підставі документального підтвердження факту їх сплати.

Відповідно до п.177.6 ст.177 ПК України у разі якщо фізична особа - підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим кодексом для платників податку - фізичних осіб.

Судом першої інстанції встановлено та фактично не заперечується позивачем, що ДПС правомірно під час розгляду скарги позивача Рішенням виявлено, що останній у 2011 році отримував доходи як від провадження господарської діяльності, так дохід, який включається до загального річного оподаткованого доходу - дохід від надання майна в оренду. Із 10000грн доходу від надання майна у оренду не нараховано податку на доходи фізичних осіб, оскільки у податковій декларації про майновий стан і доходи за 2011 рік позивач визначив до повернення з бюджету 827грн цього податку за 2011 рік та зазначив, що сплатив у цьому році 1000грн авансових платежів, тоді як у відповідній декларації за 2010 рік не визначив авансові платежі по податку з доходів фізичних осіб на 2011 рік і відповідно ДПІ не провела нарахування 10000грн авансових платежів по цьому податку на 2011 рік, з огляду на що позивач занизив податок на доходи фізичних осіб в сумі 15749грн (а.с.86-87 т.1, а.с.4-15 т.2).

Подальше - 04.02.2013 подання позивачем уточненої податкової декларації про майновий стан і доходи за 2011 рік (долучена до додаткового обґрунтування апеляційної скарги), в світлі наведених вимог ст.50 ПК України, не має правового значення у даній справі та додатково опосередковано підтверджує відповідні правильні доводи відповідача в цій частині.

Принагідно необхідно відзначити, що платіжним дорученням від 06.02.2013 №30 позивачем добровільно сплачена оскаржувана сума в розмірі 672,35грн з податку на доходи фізичних осіб.

Судом першої інстанції не вирішено питання про стягнення в користь позивача понесених витрат на правову допомогу.

Позивачем сплачено 06.05.2012 своєму представнику - адвокату ОСОБА_3 у відповідності до договору про надання правової допомоги від цієї ж дати за надання консультативних послуг та правове забезпечення адміністративного оскарження первинних ППР (акт виконаних робіт від 03.10.2012) 8000грн(а.с.78-80 т.2).

Додатково, позивачем сплачено 15.11.2012 своєму представнику - адвокату ОСОБА_4 у відповідності до договору про надання правової допомоги від 15.10.2012 за надання консультативних послуг, підготовку позовної заяви та представництво інтересів в суді першої інстанції (акт виконаних робіт від 15.11.2012) 2000грн (а.с.71, 81-82 т.2).

Частинами 1, 3 ст.90 КАС регламентовано, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відтак, 8000грн сплачені позивачем поза адміністративним процесом, не є витратами на правову допомогу в розумінні наведених вимог процесуального законодавства.

Згідно ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Протягом 2012 року були такі розміри мінімальної заробітної плати з 01.01. по 31.03. -1073грн, з 01.04. по 30.06. -1094грн, з 01.07. по 30.09. - 1109грн, з 01.10. по 30.11. - 1118грн та з 01.12. по 31.12. - 1134грн.

Протягом 2013 року були такі розміри мінімальної заробітної плати з 01.01. по 30.11. -1147грн, з 01.12. по 31.12. - 1218грн.

Адвокат ОСОБА_4 брала участь в судових засіданнях 14.12.2012. з 09/03 по 09/13год.(00/10год.)(а.с.83-84 т.2) та 30.01.2013 з 09/35 по 13/40год. (04/05год.) (а.с.119-122 т.2).

Виходячи із 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні компенсація становить за 14.12.2012 - 75,60грн та 30.01.2013 - 1873,43грн, а разом 1949,03 грн.

Крім цього, позивачем сплачено за подання позовної заяви 436,25грн (а.с.2 т.1) та за подання апеляційної скарги 219грн (а.с.140а т.2).

Таким чином, обґрунтовано понесені витрати позивача становлять разом 2604,28грн (1949,03+436,25+219).

Згідно із ч.3 ст.94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позов заявлявся про скасування ППР на загальну суму 43625грн, а за наслідками апеляційного перегляду скасовано ППР на загальну суму 39229,75грн (89,92 %), тому в користь позивача необхідно стягнути 2341,77грн понесених судових витрат.

За змістом п.п.6, 10 Постанови №7 роз'яснено, що рішення судів усіх інстанцій, незалежно від виду провадження, повинно бути гранично повним, зрозумілим, чітким, обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну і резолютивну частини з додержанням зазначеної послідовності. Резолютивна частина рішення є завершальною і відображає результат вирішення справи адміністративної юрисдикції, а тому повинна містити чіткі та вичерпні висновки щодо всіх вимог, які були предметом позову, апеляційної чи касаційної скарги.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно пп.2, 3, 4 ч.1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Іршавському районі Головного управління Міндоходів у Закарпатській області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року в частині вирішення позовних вимог щодо податкових повідомлень-рішень від 28 квітня 2012 року №0004681750 та від 12 липня 2012 року №0007301750 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов в цій частині задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Іршавському районі Закарпатської області Державної податкової служби від 28 квітня 2012 року №0004681750.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Іршавському районі Закарпатської області Державної податкової служби від 12 липня 2012 року №0007301750 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 22667,50 гривень (основний платіж 18134 гривні, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 4533,50 гривні).

В решті позову в цій частині відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України в користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 2341,77 гривню судових витрат.

В решті постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 28 листопада 2014 року.