Ухвала суду № 41669399, 13.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.11.2014р. м. Київ К/800/22605/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Винокуров К.С. , Пасічник С.С. ,

секретар Борілло Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання дій протиправними, скасування рішення, поновлення на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міндоходів у Львівській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міндоходів у Львівській області від 23.07.2013р. № 146-0, поновити його на посаді, зобов'язати відповідача виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу та внести відповідний запис у трудову книжку.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28.11.2013р. в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014р. постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міндоходів у Львівській області від 23.07.2013р. №146-0 "Про звільнення". Позивача поновлено на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ зонально-лінійного відділу управління внутрішньої безпеки Головного управління Міндоходів у Львівській області та зобов'язано відповідача виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У касаційній скарзі представник Головного управління Міндоходів у Львівській області, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення урахуванням наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Головного управління Міндоходів у Львівській області від 23.07.2013р. №146-о старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ зонально-лінійного відділу управління внутрішньої безпеки Головного управління Міндоходів у Львівській області підполковника податкової міліції ОСОБА_2 звільнено з 23.07.2013р. за пп. "ж" п.64 (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Підставою для винесення оскаржуваного наказу став рапорт позивача від 08.07.2013р. на ім'я начальника Головного управління Міндоходів у Львівській області Пекарчука B.C., відповідно до якого він просив звільнити його з органів податкової міліції з 23.07.2013р., посилаючись на зміну місця праці.

Як вбачається із пояснень позивача, він 23.07.2013р. за вказівкою та під тиском керівника був змушений написати рапорт про звільнення за власним бажанням та датувати його 08.07.2013р. В обґрунтування вказаних доводів позивач послався на те, що не мав наміру звільнятися і цей факт підтверджується тим, що з 24.07.2013р. він збирався у відпустку, про що подав рапорт 09.07.2013р. Крім того, зазначав, що в зв'язку із виїздом в період перебування у відпустці за кордон 22.07.2013р. він пройшов інструктаж у головного державного інспектора сектору охорони державної таємниці.

06.08.2013р. позивач подав рапорт, в якому просив допустити його до виконання службових обов'язків достроково з 14.08.2013р. та надати йому невикористану частину щорічної відпустки в інший період календарного року. Крім того, просив рапорт про звільнення за власним бажанням, поданий раніше, вважати відкликаним, оскільки він написаний під тиском.

Відповідач листом від 27.08.2013р. відмовив позивачу, оскільки вказаний рапорт був поданий після реалізації наказу від 23.07.2013р. №146-о про звільнення позивача.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів про наявність обставин щодо тиску на нього з боку керівника для написання рапорту на звільнення та щодо наявності його рапорту на відпустку, такі обставини спростовані відповідачем, показами свідків та поданими доказами.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наданий позивачу допуск до державної таємниці 16.07.2013р., тобто після подання ним рапорту про звільнення, та проведений 22.07.2013р. з ним інструктаж в зв'язку із виїздом за кордон (республіка Болгарія) підтверджують те, що позивач не мав наміру звільнятись з органів податкової міліції 23.07.2013р., а рапорт про звільнення написаний ним під тиском керівництва.

Відповідно до ст. 353 Податкового кодексу України особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991р. № 114 (далі - Положення).

Відповідно до пп. "ж" п. 64 Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Згідно з п.68 Положення особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Отже, звільнення за пп. "ж" п.64 Положення можливе за умови вільного волевиявлення особи, що проходить службу та наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Як вбачається із наданих в судовому засіданні пояснень начальника УВБ Головного управління Міндоходів у Львівській області ОСОБА_4 позивач при поданні рапорту зазначив, що причиною звільнення є зменшення розміру заробітної плати, однак причину звільнення, зазначену позивачем у самому рапорті, ОСОБА_4 не з'ясовував, зокрема, на яке інше місце роботи планує влаштуватись позивач. Звідси, відповідачем не були перевірені обставини щодо наявності у позивача поважних причин, що перешкоджали виконанню ним службових обов'язків.

З урахуванням вказаних обставин колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що позивач не мав наміру звільнятися з органів податкової міліції, а рапорт про звільнення позивач написав 23.07.2013р. під тиском з боку керівництва.

При цьому суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що вказані обставини підтверджується наданим 16.07.2013р. позивачу допуском до державної таємниці, тобто після подання ним рапорту про звільнення, та записом в журналі про проведення 22.07.2013р. з позивачем інструктажу в зв'язку із виїздом за кордон, які свідчать про те, що позивач не міг написати рапорт про звільнення 08.07.2013р.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Суд апеляційної інстанції повно і всебічно встановив обставини справи, дав їм належну юридичну оцінку, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятого ним рішення.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2014р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановлених статтями 237-244 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя - доповідач В.М. Кочан

судді К.С. Винокуров

С.С. Пасічник