Ухвала суду № 41669387, 27.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/59435/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова група «Мегабуд»

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 14.05.2012 р.

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012 р.

у справі №0670/11055/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова група «Мегабуд»

до Державної податкової адміністрації у Житомирській області

та Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області

про визнання дій протиправними та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова група «Мегабуд» (далі-позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової адміністрації у Житомирській області та Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області (далі-відповідачі) про визнання дій протиправними та скасування рішення.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 14.05.2012 р. позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправними дії посадових осіб податкового органу щодо проведення позапланової документальної виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2011 р., складання та підписання акту від 12.10.2011 р. №1698/05-53/23-20/35285888. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012 р. рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог, а також рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2011 р., про що складено акт від 12.07.2011 р. №1344/05-53/23-20/35285888.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.08.2011 р. №0009162320 та №0009172320, якими платнику податків визначено зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 696 442,00 грн. та з податку на додану вартість у розмірі 663 954,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач 11.08.2011 р. подав до податкової адміністрації у порядку адміністративного узгодження скарги від 11.08.2011 р. №229, №230 та 17.08.2011 р. надав доповнення до зазначених скарг №243.

22.08.2011 р. державною податковою адміністрацією прийнято рішення №18043/В-С\25-009 про продовження строку розгляду первинних скарг та з метою з'ясування реальних обставин справи ініційовано проведення позапланової документальної виїзної перевірки позивача, у зв'язку з чим, 29.09.2011 р. начальником податкової інспекції, на підставі п.п.78.1.5 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України видано наказ №975 «Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки позивача» та направлення на перевірку від 29.09.2011 р. № 861, № 862.

За результатами вказаної перевірки податковою інспекцією складено акт від 12.10.2011 р. №1698/05-53/23-20/35285888.

14.10.2011 р. державною податковою адміністрацією прийнято рішення про результати розгляду первинної скарги позивача за №21853/В-С/25-009, яким податкові повідомлення-рішення від 02.08.2011 р. №0009162320 та №0009172320 залишені без змін та додатково збільшено податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємства на 17 358,00грн., про що прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.11.2011 р. №0012872320.

Не погоджуючись з такими діями податкового органу, позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій щодо проведення позапланової документальної виїзної перевірки позивача; складання, підписання та направлення акту перевірки від 12.10.2011 р. №1698/05-53/23-20/35285888, а також визнання протиправним та скасування рішення про результати розгляду первинної скарги, прийнятого 14.10.2011 р.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суд першої інстанцій задовольняючи позовні вимоги про визнання протиправними дій посадових осіб податкового органу щодо проведення позапланової документальної виїзної перевірки позивача, а також складання та підписання акту від 12.10.2011 р. №1698/05-53/23-20/35285888, виходив з того, що податковим органом були порушені вимоги ст. 75 Податкового кодексу України, так як акт перевірки складено фактично без проведення позапланової виїзної перевірки та ст.83 Податкового кодексу України, оскільки документи, що підтверджують господарську діяльність позивача не досліджувалися. Відмовляючи у частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення про результати розгляду первинної скарги від 14.10.2011 р. №21853/В-С/25-009, суд першої інстанції зазначив про те, що розгляд скарги платника є обов'язком відповідача.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно з частиною другою цієї ж норми юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Системне тлумачення норм частини першої та другої наведеної статті КАС України у їх взаємозв'язку дозволяє стверджувати, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спірні правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій підчас прийняття таким суб'єктом рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), вчинення ним дій або бездіяльності.

Отже, судова юрисдикція з розгляду адміністративної справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності владного суб'єкта охоплює спірні правовідносини, які складаються внаслідок прийняття рішень, вчинення дій або бездіяльності суб'єктом владних повноважень на реалізацію своєї компетенції.

З наведеного випливає, що будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень можуть бути предметом розгляду судовою юрисдикції в тому разі, коли внаслідок їх прийняття (вчинення) виникають певні правовідносини за участю держави (зокрема, в особі суб'єкта владних повноважень) з однієї сторони та особи, щодо якої вчинені відповідні правові акти, з іншої сторони.

У свою чергу, правовідносини виникають внаслідок юридичних фактів, що створюють, змінюють або припиняють права та обов'язки учасників цих правовідносин.

Зокрема, такими юридичними фактами можуть бути правові акти, тобто рішення, дії чи бездіяльність, внаслідок яких виникають, змінюються чи припиняються правовідносини.

Відповідно, в адміністративному суді можуть бути оскаржені лише ті рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень (тобто правові акти), що призводять до виникнення певних юридичних наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків у певних осіб (не суб'єктів владних повноважень).

Зі змісту статті 17 КАС України та визначень, наведених у статті 3 цього Кодексу, випливає, що особа має право звернутися до адміністративного суду з позовом про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо такі рішення, дії чи бездіяльність порушують права, свободи та законні інтереси позивача у публічно-правових відносинах за участю позивача.

При цьому, оспорювані рішення, дії або бездіяльність повинні бути юридично значимими, тобто мати безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне цій особі право, або шляхом безпідставного покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду із позовом про визнання протиправними дій контролюючого органу щодо проведення позапланової документальної виїзної перевірки, складання, підписання та направлення акту перевірки, а також визнання протиправним та скасування рішення про результати розгляду первинної скарги позивача.

Так, підстави та порядок проведення перевірок платників податків органами державної податкової служби визначаються нормами Податкового кодексу України.

Згідно положень п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до п.86.1 ст.86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Тобто, дії по складанню, підписанню та надісланню платнику акта перевірки є частиною процесу реалізації податковим органом повноважень, наданих йому чинним законодавством. Крім того, обставини, викладені в акті перевірки, є лише відображенням фактичних дій посадових осіб контролюючого органу, вчинених в процесі перевірки, щодо співставлення даних первинного бухгалтерського обліку та інших документів.

Результатом реалізації таких повноважень є винесення у відповідній формі рішення, яке породжує юридичні наслідки для платників податків.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що викладені в акті перевірки факти та висновки не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, що породжують для позивача певні правові наслідки.

Акт перевірки є виключно носієм доказової інформації про виявлені податковим органом під час проведення перевірки порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про визнання протиправними дій податкового органу щодо проведення позапланової документальної виїзної перевірки, а також по складанню, підписанню та направленню за її результатами акта перевірки не є предметом судового розгляду.

Правильною є і надана судом апеляційної інстанції правова оцінка частини позовних вимог про визнання протиправним рішення контролюючого органу про результати розгляду первинної скарги.

Статтею 56 Податкового кодексу України врегульовано порядок оскарження рішень контролюючих органів.

Згідно з абзацом третім п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Отже, спірне рішення податкового органу прийнято за результатами вирішення податкового спору у досудовій процедурі.

Відтак, вказане рішення, не є актом реалізації контролюючим органом повноважень у сфері управлінської діяльності та не має самостійного юридичного значення, оскільки не містить обов'язкового для суб'єкта господарювання припису. Таке рішення саме по собі не породжує у платника будь-якого додаткового обов'язку та не перешкоджає реалізації його права.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, вказаним рішенням залишено без задоволення скаргу позивача, а отже у останнього не виникло будь-яких додаткових зобов'язань, що не вплинуло ніяким чином на його суб'єктивні права та обов'язки.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності правових підстав для закриття провадження у справі.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова група «Мегабуд» залишити без задоволення.

2. Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2012 р. у справі №0670/11055/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.