Ухвала суду № 41669375, 27.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/68680/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2012 р.

у справі № 2а-0870/4759/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеценергомонтажвентиляція»

до Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спеценергомонтажвентиляція» (далі-позивач) звернулось до суду з позовом до Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби (далі-відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 27.09.2011 р. у задоволенні позовних вимог позивача відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2012 р. скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 27.12.2010 р. №00002191702/0.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 р. по 30.09.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 р. по 30.09.2010 р., про що складено акт від 15.12.2010 р. №274/23-0/30311986, яким встановлено порушення позивачем вимог:

пп. 3.1.3 п. 3.1 ст. 3, пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, пп. 8.1.1, 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, ст. 14, п.19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в частині не нарахування, неутримання та неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб, як податковим агентом при оплаті власних споживчих кредитів працівників підприємства та громадян міста, при виплаті одноразової матеріальної допомоги працівникам підприємства у сумі 16088,90 грн.;

пп. «б» п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в частині не включення до податкових розрахунків сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку за формою 1-ДФ сум доходів, отриманих працівниками підприємства та громадянами міста у вигляді оплати власних споживчих кредитів у сумі 69139,30 грн. за ознакою доходу « 09»;

пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, пп. 16.3.2, 16.3.5 п. 16.3 ст. 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в частині несвоєчасного перерахування та неперерахування до бюджету ТОВ «СЕМВ2, як податковим агентом податку з доходів фізичних осіб з заробітної плати найманих працівників.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.12.2010 р. №00002191702/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 52 809,58 грн., з яких 16 088,90 грн. за основним платежем, 32 177,80 грн. штрафних (фінансових) санкцій та 4 542,88 грн. пені.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про те, що позивачем у період з 2007 по 2010 роки оплачувалися власні споживчі кредити працівників підприємства та громадян міста без відповідного нарахування, утримання та перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо безпідставності таких доводів податкового органу з огляду на наступне.

Відповідно до п.1.15 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

За приписами п.4.2 ст.4 вказаного Закону, до складу загального місячного оподатковуваного доходу, зокрема, включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Згідно п.п.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Підпунктом 20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», у разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу.

Разом з тим, доводи податкового органу про те, що виплачені позивачем кошти, як власні споживчі кредити, мають бути оподатковані податком з доходів фізичних осіб, обґрунтовано не взято до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки позивачем фактично надавалася поворотна фінансова допомога, а не кредит, що підтверджується наявними у матеріалах справи прибутковими касовими ордерами, які свідчать про повернення виплачених позивачем коштів.

Правовою основою для отримання поворотної фінансової допомоги є договір позики. Відносини за договором позики регулюються відповідно до ст.ст.1046-1053 Цивільного кодексу України.

Зокрема, у ст. 1046 цього Кодексу зазначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

При цьому, сума отриманої поворотної фінансової допомоги не включається до складу доходу платника податку, оскільки отримання запозичених коштів не приводить до збільшення активів або зменшення зобов'язань, що обумовлює зростання власного капіталу.

Отже, враховуючи що позика підлягає поверненню, вона не вважається доходом позичальника і, відповідно, протягом строку дії договору не є об'єктом оподаткування. Тобто, суми коштів, переданих (наданих) податковим агентом (юридичною особою) фізичній особі - платнику податків за договором позики, які фізична особа (позичальник) повинна повернути позикодавцеві (податковому агенту) у визначений договором термін, не підлягає оподаткуванню.

До складу загального місячного оподатковуваного доходу включається, зокрема, дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді суми фінансової допомоги, включаючи суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства (п.п.«д» п.п.4.2.9 п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»).

З огляду на викладене, обґрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції про те, що протягом дії строку, на який була видана поворотна фінансова допомога у платника податку - фізичної особи не виникає доходу, а отже у позивача відсутні підстави і зобов'язання по нарахуванню та сплаті податку з доходів фізичних осіб.

Враховуючи вказане, колегія суддів погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2012 р. у справі № 2а-0870/4759/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.