Рішення № 41656977, 27.11.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 341/108/14-ц

Провадження № 22-ц/779/2323/2014

Категорія 39

Головуючий у 1 інстанції Гаполяк Т. В.

Суддя-доповідач Соколовський В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів: Пнівчук О.В., Беркій О.Ю.,

секретаря Петріва Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності на частку у спадковому майні,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду від 01 жовтня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У січні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому, після уточнення позовних вимог, посилався на те, що його батькам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві власності належало домоволодіння АДРЕСА_1 в рівних частках - по 1/2 кожному. В батьків було троє дітей: він - ІНФОРМАЦІЯ_1, його сестра - мати відповідача ОСОБА_6, 1940 року народження, та брат ОСОБА_7.

В 1969 році помер батько ОСОБА_8, після смерті якого відкрилась спадщина. До спадкового майна належала 1/2 частина спірного домоволодіння. Спадкоємцями, які фактично прийняли спадщину в рівних частках (по 1/6) були: він, його мати та брат ОСОБА_7, які на час смерті батька проживали за вказаною адресою. Сестра ОСОБА_6 після смерті батька спадщини не прийняла, оскільки в цей час проживала в республіці Казахстан.

В 1995 році померла мати позивача ОСОБА_5, після смерті якої відкрилась спадщина на належні останній 2/3 частки спірного домоволодіння. Спадкоємцями після її смерті, які прийняли спадщину, є він та його покійна сестра ОСОБА_6, оскільки на час смерті матері вони проживали за даною адресою та прийняли спадщину. Брат ОСОБА_15 станом на 1995 рік в будинку не проживав, а тому фактично не вступив в управління або володіння спадковим майном.

Позивач зазначав, що після смерті батька та матері йому належить 3/6 або 1/2 частина спірного домоволодіння, сестрі ОСОБА_6 - 2/6 або 1/3 частина, а брату ОСОБА_10 1/6 частина. Спадкоємцем після смерті сестри ОСОБА_6 за заповітом є її син, а його племінник, відповідач ОСОБА_3, який має право на 1/3 частину домоволодіння, а не на все спадкове майно.

В 2013 році йому стало відомо, що Галицькою міською радою розглядалося питання щодо передачі відповідачу ОСОБА_3 у власність земельної ділянки по АДРЕСА_2 як власнику всього спірного домоволодіння. Він дізнався, що відповідач успадкував спірне домоволодіння після смерті своєї матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 року, згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01 березня 2011 року. Його ж сестра ОСОБА_6 - мати відповідача, успадкувала спірне домоволодіння після смерті їх матері ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.04.2005 року. Позивач просив визнати недійсними зазначені свідоцтва про право на спадщину, оскільки при їх видачі вищенаведених обставин враховано не було, та просив визнати за ним право власності на 1/2 частину домоволодіння в порядку спадкування після смерті батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Рішенням Галицького районного суду від 01 жовтня 2014 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 11 квітня 2005 року, зареєстроване в реєстрі за №657 на спадкове майно - домоволодіння АДРЕСА_3, видане на ім'я ОСОБА_6.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 01 березня 2011 року, зареєстроване в реєстрі за № 402 на спадкове майно - домоволодіння АДРЕСА_3, видане на ім'я ОСОБА_3.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4, загальною площею 93,5 кв.м., житловою площею 41,8 кв.м., в порядку спадкування після смерті батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 243 грн. 60 коп. сплаченого судового збору.

На дане рішення ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що суд двічі вийшов за межі позовних вимог. Перший раз, коли встановив та вважав доведеною ту обставину (факт), що позивач прийняв спадщину. При цьому суд не вказав, яким саме чином позивач прийняв спадщину, які саме дії вчинив (з огляду на ст.549 ЦК УРСР в редакції 1963 року), які свідчать про прийняття ним спадщини, а також які саме належні та допустимі докази беззаперечно вказують на прийняття ним спадщини. Суд тільки обмежився твердженням з цього приводу самого позивача, який є зацікавленим у вирішенні спору на свою користь. При цьому судом не враховано роз'яснень, даних у постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" та інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування". Другий раз суд вийшов за межі позовних вимог, коли встановив та вважав доведеними спадкові права ОСОБА_7, який участі у справі не приймав і про свої спадкові права не заявляв. Тому, на думку апелянта, суд передчасно зазначив у рішенні, що ОСОБА_7 успадкував 1/6 частку спірного спадкового майна. Також апелянт вважає, що суд не повинен був визнавати право власності на частку у спадковому майні, оскільки після визнання судом недійсними свідоцтв про право на спадщину, позивач безперешкодно зможе оформити свої спадкові права. При цьому позивачем не долучено до матеріалів справи доказів, які б свідчили про те, що він звертався до нотаріуса і йому було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії. Таких доказів позивачем надано не було, а тому, задовольнивши позовні вимоги, суд не звернув увагу на роз'яснення, викладене в п.23 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України. Крім того, апелянт стверджує, що суд незаконно та безпідставно визнав недійсними свідоцтва про право на спадщину в цілому, чим позбавив його спадкових прав, які належним чином оформлені, за що сплачено відповідні кошти. Сам позивач зазначав, що має право на 1/2 частку у майні, тому слід було визнавати свідоцтва недійсними в певній частині. З цих підстав апелянт просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_11 апеляційну скаргу підтримали з мотивів, викладених у ній, та просили її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_8 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив її відхилити, оскільки вважає рішення суду законним та обґрунтованим.

Вислухавши доповідача, пояснення апелянта та його представника, заперечення проти скарги представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ухвалою Народного суду Галицького району Станіславської області від 14 лютого 1952 року визнано право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_5, за подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_12 (аркуш 10 справи №99 за 1952 рік).

На підставі даного рішення виконкомом Галицької міської ради народних депутатів видано свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 за ОСОБА_4 та ОСОБА_12 по половині за кожним (а.с.47).

В подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_12 було троє дітей: дочка ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.39), син ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5), та син ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 81).

Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 11 квітня 2005 року на спадкове майно - домоволодіння АДРЕСА_1, видане на ім'я матері відповідача ОСОБА_6, та свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 01 березня 2011 року на вищезазначене спадкове майно, видане на ім'я відповідача, та визнаючи за позивачем право власності на половину спірного житлового будинку, суд виходив з того, що зазначені свідоцтва про право на спадщину не відповідають встановленим судом обставинам справи та порушують право власності позивача, оскільки при видачі свідоцтв не було враховано, що після смерті ОСОБА_8 в 1969 році, якому належала 1/2 частина спірного домоволодіння, спадщину прийняли і успадкували по 1/6 частині спірного домоволодіння: дружина померлого ОСОБА_12, сини ОСОБА_14 (позивач) та ОСОБА_7. Після смерті матері ОСОБА_12, якій належало 2/3 частини домоволодіння, спадщину прийняли позивач та дочка померлої ОСОБА_6 по 1/3 частини домолодіння. З цього суд зробив висновок, що після смерті ОСОБА_8 та ОСОБА_12 частки спадкоємців у спадковому майні були такими: частка позивача ОСОБА_2 становила 1/2 домоволодіння, частка ОСОБА_7 - 1/6, а частка матері відповідача ОСОБА_6 - 1/3. Тому відповідач має право тільки на ту частину спадкового майна, що належало його матері (1/3), а не на все домоволодіння.

Однак з таким висновком повністю погодитись не можна, оскільки такого висновку суд дійшов з порушенням норм процесуального права.

Так, суд в оскаржуваному рішенні встановив і вважав доведеною ту обставину, що ОСОБА_7, який участі в справі не приймав, став спадкоємцем 1/6 спірного спадкового майна. Суд вважав доведеними спадкові права ОСОБА_7, якого не було залучено до участі в справі. Також суд без достатніх на те підстав прийшов до висновку, що позивач ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_12, хоча належні та допустимі докази про це у справі відсутні.

Відповідно до ч.2 ст.35 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі. Якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Отже, суд у порушення вимог ч.2 ст.35 ЦПК України не залучив ОСОБА_7 до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача, у той час як судовим рішенням вирішено питання про його права і обов'язки.

За таких обставин до участі у справі в якості третьої особи потрібно було залучити ОСОБА_7, прав та інтересів якого стосується рішення суду.

Однак апеляційний суд законодавчо позбавлений права в такому разі скасувати рішення з направленням справи на новий розгляд, відповідно як і залучити ОСОБА_7 до участі в справі та вирішити спір як суд першої інстанції.

Разом з тим, враховуючи положення ст.303 ЦПК України щодо перевірки апеляційним судом законності та обґрунтованості рішення суду лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що постановлене рішення не може залишатися в силі та підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Однак це не позбавляє позивача права знову звернутися до суду за розглядом вказаного позову, проте вже із залученням ОСОБА_7 як третьої особи без самостійних вимог.

В зв'язку з наведеним апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду від 01 жовтня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності на частку у спадковому майні, - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: О.В. Пнівчук

О.Ю. Беркій