Постанова № 41650845, 23.10.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 жовтня 2014 рокусправа № 2а-13407/10/0470

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В.

суддів: Проценко О.А. Туркіної Л.П.

за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Криворізької митниці, правонаступником якої є Дніпропетровська митниця Міністерства доходів і зборів України,

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 січня 2011 року

у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" до відповідачів: Криворізької митниці, правонаступником якої є Дніпропетровська митниця Міністерства доходів і зборів України; Головного управління Державного казначейства України в м. Києві, правонаступником якого є Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області, правонаступником якого є Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, про визнання нечинним рішення, скасування картки відмови та стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ВАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідачів Криворізької митниці, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві, Головного управління державного казначейства України у Дніпропетровській області про визнання нечинним рішення, скасування картки відмови та стягнення коштів. В якому просив:

- визнати нечинним рішення Криворізької митниці про визначення митної вартості товарів № 113000006/2010/000299/1 від 22.04.2010 року;

- скасувати видану Криворізькою митницею картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 113050000/0/000473 від 22.04.2010 року;

- стягнути з Державного бюджету України в особі Головного управління державного казначейства України у м. Києві (01001, м.Київ, вул.Терещенківська, 11-а, код ЄДРПОУ 24262621) на користь відкритого акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (код ЄДРПОУ 00191023, м.Кривий Ріг, 50079) кошти на відшкодування шкоди у вигляді надмірно сплаченого податку на додану вартість у розмірі 1857,02 грн.;

- стягнути з Державного бюджету України в особі Головного управління державного казначейства України у м. Києві (01001, м.Київ, вул.Терещенківська, 11-а, код ЄДРПОУ 24262621) на користь відкритого акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (код ЄДРПОУ 00191023, м.Кривий Ріг, 50079) кошти на відшкодування шкоди у вигляді надмірно сплаченого ввізного мита у розмірі 442,15 гривень;

- стягнути з Державного бюджету України на користь відкритого акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" судові витрати по справі.

В обґрунтуванні позову зазначено, що 22.04.2010р. при митному оформленні партії товару Криворізькою митницею було прийнято рішення про визначення митної вартості товарів № 113000006/2010/000299/1, на підставі якого стосовно придбаного Позивачем у Постачальника товару 22.04.2010р. оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 113050000/0/000473, в якій зазначено, що товари не підлягають митному оформленню з причини коригування митної вартості митним органом. При цьому, в обґрунтування Рішення і Картки відмови щодо зміни митної вартості товару митний орган посилався на Митний кодекс України, Постанову Кабінету Міністрів України № 1766 від 20.12.2006р. "Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження", Постанову Кабінету Міністрів України № 339 від 09.04.08р. "Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів", цінову інформацію ЄАІС ІАМУ.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 січня 2011 року адміністративний позов задоволено, а саме:

- визнано нечинним рішення Криворізької митниці про визначення митної вартості товарів № 113000006/2010/000299/1 від 22.04.2010 року;

- скасовано видану Криворізькою митницею картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 113050000/0/000473 від 22.04.2010 року;

- стягнуто з Державного бюджету України в особі Головного управління державного казначейства України у м. Києві (01001, м. Київ, вул. Терещенківська, 11-а, код ЄДРПОУ 24262621) на користь відкритого акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (код ЄДРПОУ 00191023, м. Кривий Ріг, 50079) кошти на відшкодування шкоди у вигляді надмірно сплаченого податку на додану вартість у розмірі 1857,02 гривень.

- стягнуто з Державного бюджету України в особі Головного управління державного казначейства України у м. Києві (01001, м. Київ, вул. Терещенківська, 11-а, код ЄДРПОУ 24262621) на користь відкритого акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (код ЄДРПОУ 00191023, м. Кривий Ріг, 50079) кошти на відшкодування шкоди у вигляді надмірно сплаченого ввізного мита у розмірі 442,15 гривень.

Постанову суду мотивовано тим, що рішення Криворізької митниці про визначення митної вартості товарів № 113000006/2010/000299/1 від 22.04.2010 року та видана Криворізькою митницею картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 113050000/0/000473 від 22.04.2010 року прийняті не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, митним органом подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги її заявник посилається на те, що перевіркою правильності визначення декларантом митної вартості, встановлено, що декларантом було порушено вимоги п. 7 Порядку 339 та Порядку 1766, якими встановлено перелік документів, які декларант зобов'язаний надати митному органу для підтвердження заявлених відомостей. Однак, декларантом не було надано банківського платіжного документу, згідно якого було здійснено передплату товару у розмірі 30% від загальної вартості товару. На підставі інформаційної бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи було проведено порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості на ідентичні або подібні (аналогічні) товари, митне оформлення яких вже здійснено та виявлено. Митним органом було запропоновано для підтвердження заявленої позивачем митної вартості надати додаткові документи (прас-листи фірми виробника, калькуляцію фірми виробника, висновки про якісні та вартісні характеристики, копія ВМД країни відправника). Однак судом першої інстанції не з'ясовано, що позивачем було надано лише прас-лист на 2010 рік та копія експортної ВМД країни відправника та листи які містять комерційні пропозиції перед укладанням контракту. Інших запропонованих документів надано не було. При цьому надані позивачем документи у підтвердження митної вартості не підлягають застосуванню. Вважає також, що суд першої інстанції, дійшов помилкового висновку що митним органом безпідставно визначено митну вартість за шостим (резервним) методом та порушено принцип послідовності застосування методів.

На апеляційну скаргу подані заперечення, згідно яких позивач вважає, що рішення суду першої інстанції законне та обґрунтоване. Посилається на те, що з метою підтвердження заявленої митної вартості позивачем подавався повний пакет документів, передбачений п. 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщаються через митний кордон України, та подання відомостей для їх підтвердження, затвердженого постановою КМУ від 20.12.2006 року № 1766. Окрім того, за вимогою митного органу позивачем додатково подавалися копія експортної декларації, що є офіційним документом Євросоюзу та лист Поставника за зовнішньоекономічним контрактом від 08.02.2010 з офіційною пропозицією щодо рівня цін на товари. В силу ч. 3 ст. 260 МКУ для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості. Основним методом визначення митної вартості товарів, згідно ст. 266 МКУ, є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів що імпортуються (вартість операції), а всі інші методи застосовуються тільки в разі неможливості застосування основного. Оскільки зазначені документи своєю правовою природою та у розумінні ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними бухгалтерськими документами, позивач не мав ніяких підстав визначати митну вартість товарів іншим методом, окрім як за вартістю операції. Витребування митним органом калькуляції є безпідставним, оскільки калькуляція може бути витребувана митним органом, якщо товари ввозяться на митну територію України на виконання зовнішньоекономічних договорів купівлі-продажу, сторонами яких є безпосередньо іноземні підприємства - виробники цих товарів та продавець і покупець, пов'язані між собою у розумінні МКУ. Оскільки позивач і постачальник за зовнішньоекономічним контрактом не є пов'язаними особами між собою та не являються підприємствами-посередниками, що представляють інтереси виробників товарів або власника торгової марки, витребування митним органом калькуляції фірми - безпідставне. Відомості про якісні характеристики можуть бути витребувані митним органом у разі наявності у поданих документах неточностей або розбіжностей або виникнення потреби в уточненні заявленої митної вартості за умови, що відповідна цінова інформація відсутня у митного органу. Оскільки надані позивачем документи не містили неточностей або розбіжностей, а у митного органу була наявна цінова інформація щодо ідентичного товару, витребування митним органом висновку про якісні та кількісні характеристики було також безпідставним. Посадова особа митного органу не має права вимагати від декларанта документи, не зазначені у графі «Для відміток митного органу». Звертає увагу суду, що для підтвердження заявленої митної вартості, митний орган не запитував позивача про надання документу щодо здійснення 30% передплати, що підтверджується відсутністю відповідного запису на зворотному боці ДМВ від 20.04.2010 року, а тому посилання митного органу про неможливість визначити митну вартість товару за ціною, заявленою позивачем через відсутність саме такого документа є безпідставним. Зазначає також, що митним органом незаконно застосований шостий (резервний) метод визначення митної вартості без послідовного застосування кожного наступного методу. Вважає, що митниця, як суб'єкт владних повноважень, зобов'язана довести що заявлена позивачем митна вартість товару є неправильною, а також те, що митницею послідовно застосовувалися інші методи визначення митної вартості.

Учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином. В порядку ст. 41 КАС України судове засідання не фіксується технічними засобами.

Представником позивача в судове засідання надано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з терміновим відрядженням. Натомість, підтвердження цьому не надано. З урахуванням того, що в судовому засіданні, яке відбувалося у присутності представника позивача, ним вже були надані пояснення та у зв'язку з тим, що не надано доказів поважності не прибуття в судове засідання, клопотання представника позивача відхилено.

Представником митного органу надано клопотання про розгляд справи у його відсутності.

Представником казначейської служби надано клопотання про розгляд справи у відсутності представника.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено що між ВАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (покупець) та фірмою "Alderston GB Limited", м. Лондон, Велика Британія (постачальник) укладено зовнішньоекономічний контракт за № 0212 - SG02/10 від 12.02.2010 року. Згідно з умовами цього контакту постачальник зобов'язувався здійснити поставку товару позивачу, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити товар на умовах, вказаних у Специфікаціях до Контракту. Відповідно до п. 4.2 Контракту загальна вартість продукції становить 2 108 644,75 Євро. Згідно з умовами Специфікації № 1 від 12.02.2010р. до Контракту погодженої між позивачем та постачальником загальна ціна товару складала 2 108 644,75 Євро.

20.04.2010р. для митного оформлення партії товару позивачем оформлено вантажну митну декларацію форми МД № 113050000/2010/003162 та декларацію митної вартості форми ДМВ-1 № 13050000/2010/003162.

Для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товару до митного органу для митного оформлення надані такі документи:

- уніфікована митна квитанція МД-1 № 30001В № 0502290 9 від 16.04.2010р.;

- облікова картка суб'єкта ЗЕД № 11305/02/98/00015 від 10.02.2010р. ;

- накладна CMR А № 069231 від 14.04.2010р.;

- книжка МДП (Carnet TIR) МX.63882415 від 15.04.2010р.;

- рахунок-фактура (інвойс) № 100212-003 від 20.04.2010р.;

- пакувальний лист від 14.04.2010р.;

- зовнішньоекономічний договір (контакт) на відшкодувальній основі (крім позначених кодами 4100 або 4104) № 0212-SG02/10 від 12.02.2010р.;

- доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) ДОДАТОК № 1 від 12.02.2010р.;

- доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) ДОДАТОК № 2 від 12.02.2010р.;

- некласифікований документ ФІТ-Й АКТ № 75/04-026/1402496-1 від 19.04.2010р.;

- довідка про проведення декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і знаходяться за її межами (ДПА України) від 05.02.2010р.;

- некласифікований документ - сертифікат якості від 14.04.2010р.;

- сертифікат про проходження товару невизначеної форми D № 036130 від 13.04.2010р.;

- ВМД (за якою було відмовлено в митному оформленні № 113050000.2010.003162 від 20.04.2010р.)

Митний орган, не погоджуючись із митною вартістю ввезеного товару, зобов'язав декларанта надати додаткові документи, які передбачені п.7-11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року №1766 (далі Порядок) для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів.

Додані позивачем додаткові документи у підтвердження митної вартості товару, на думку представників митного органу, не підлягають застосуванню.

Для з'ясування питання щодо можливості застосування методів №4 та №5 митницею запити не надсилалися.

22.04.2010 року митним органом прийнято рішення про визначення митної вартості товарів, оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів через митний кордон, в якій зазначено, що товари не підлягають митному оформленню з причин коригування митної вартості митним органом. При визначенні митної вартості митним органом застосований шостий (резервний) метод.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, судом першої інстанції до даних правовідносин правильно застосовані норми Митного кодексу України від 11.07.2002 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року №1766.

Натомість, колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитися з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову в повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином уповноважені державою органи не можуть на власний розсуд ухилятися від реалізації наданих їм повноважень, але й не мають права виходити за межі, встановлені законодавством.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, можна здійснювати за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Аналіз наведених норм, а також положень Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339 та Порядку про декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766, дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Разом з тим дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.

Зі змісту норм пункту 14 Порядку декларування митної вартості товарів та частини четвертої статті 266 МК убачається, що позивач не зобов'язаний надавати повний перелік документів, визначених пунктом 11 зазначеного Порядку. При цьому витребування таких документів може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Разом з тим, витребувавши весь перелік документів, передбачених пунктом 11 Порядку декларування митної вартості товарів, митний орган не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити.

Відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.

Суд першої інстанції зазначив, що Митницею не доведено сумнівність або недостовірність інформації, яка містилася в документах, наданих позивачами на підтвердження митної вартості за ціною угоди.

Митницею також не було обґрунтовано необхідність застосування саме шостого методу визначення митної вартості товару, при цьому не обґрунтовано і неможливість застосування попередніх п'яти методів оцінки, адже митний орган може самостійно визначити митну вартість товарів, що декларуються, послідовно застосовуючи методи визначення митної вартості, встановлені Митним кодексом України.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність рішення Митниці щодо застосування шостого методу визначення митної вартості товару без послідовного застосування попередніх п'яти, як це встановлено ст. 266 МК, та без обґрунтування неможливості їх застосування.

Дана позиція висловлена в рішенні ВСУ від 06.02.2012 року у справі № 21-365а11, від 29.05.2012 у справі № 21- 91а12.

Разом із тим колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності стягнення із Державного бюджету України на користь Підприємства надмірно сплачених сум ПДВ та надмірно сплачених сум ввізного мита не ґрунтується на правильному застосування норм матеріального права.

Так, 20.04.2010р. позивачем для митного оформлення партії товару було оформлено вантажну митну декларацію форми ВМД-2 № 113050000/2010/003162, розрахунки в якій зроблено виходячи з ціни товару, визначеної митним органом. При цьому, різниця між нарахованим та сплаченим ПДВ склала 1857,02 гривень, а ввізне мито 442,15 гривень. Сплата Позивачем митних зборів та платежів у зазначених розмірах підтверджується відбитком печатки митного органу "Криворізька митниця.

За правилами ч. 1, 3 ст. 265 МК митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. У разі виникнення у митного органу сумніву щодо правильності визначення декларантом митної вартості, він своїм рішенням має право зобов'язати останнього визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.

Суд першої інстанцій, не спростовуючи наявності обґрунтованого сумніву у митного органу щодо митної вартості задекларованого позивачем товару, дійшов висновку про неправомірність дій відповідача виключно у зв'язку з порушенням визначеного статтею 266 МК порядку її визначення.

Аналіз положень статей 265, 266 МК та Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339 (чинного на час виникнення спірних відносин), дає колегії суддів апеляційної інстанції підстави для висновку, що питання контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, як і визначення методу її обчислення у встановленому законом порядку в разі виникнення обґрунтованого сумніву, відносяться до виключної компетенції митних органів. Тому суд першої інстанції, встановивши протиправність рішень митного органу про визначення митної вартості товару за тим чи іншим методом, не вправі підміняти митний орган, стягуючи з державного бюджету надмірно сплачену з такої вартості суму ПДВ, ввізного мита, фактично визначаючи при цьому інший метод обчислення митної вартості.

Таким чином, суд першої інстанції, постановляючи рішення щодо стягнення з державного бюджету на користь Підприємства суми надмірно сплаченого ПДВ, ввізного мита, фактично визначив митну вартість ввезеного ним товару за першим методом, чим підмінив митний орган.

Така позиція висловлена Верховним Судом України в рішенні від 17.12.2013 у справі № 21-439а13, від 14.04.2014 у справі № 21-21а14.

Також колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 45 Бюджетного кодексу України, Державне казначейство України (Державна казначейська служба) веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, та за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету. В свою чергу органи стягнення, а саме: митні, податкові та інші органи державної влади, забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до державного бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів), та інших доходів відповідно до законодавства. Повернення надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів Державним казначейством здійснюється на підставі Висновку митного органу, що займався оформленням митної декларації. На даний час до Головного управління не надходили Висновки від Дніпропетровської митниці, на підставі яких перераховуються спірні кошти з рахунку обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у Висновку. Отже, вимога позивача про повернення з Державного бюджету коштів подана передчасно, оскільки суми митних та інших платежів повертаються органами Казначейства за умови надання Висновку митним органом або щодо яких винесено рішення суду про повернення коштів.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Державного бюджету України надмірно сплачених сум ПДВ та ввізного мита.

Керуючись п. 1, 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, 205, 207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Криворізької митниці - задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 січня 2011 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" до відповідачів: Криворізької митниці, правонаступником якої є Дніпропетровська митниця Міністерства доходів і зборів України; Головного управління Державного казначейства України в м. Києві, правонаступником якого є Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області, правонаступником якого є Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, про визнання нечинним рішення, скасування картки відмови та стягнення коштів - скасувати в частині стягнення з Державного бюджету України коштів на відшкодування шкоди у вигляді надмірно сплаченого податку на додану вартість у розмірі 1857,02грн., та коштів на відшкодування шкоди у вигляді надмірно сплаченого ввізного мита у розмірі 442,15грн. - та в цій частині в задоволенні позову відмовити.

В іншій частині постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: Ю.В. Дурасова

Суддя: О.А. Проценко

Суддя: Л.П. Туркіна