Постанова № 41650653, 02.12.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2014 р. Справа № 920/1005/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Пількевич В.В., дов. №14-136 від 13.05.2014 р.

відповідача - Говенко Ю.В. дов. б/н від 29.4.2014 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (вх. №3417 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 08.09.14 у справі № 920/1005/14

за позовом ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Комунальне підприємство "Ромникомунтепло" Роменської міської ради

про стягнення 3 513 703,71 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 08.09.2014 р. у справі № 920/1005/14 (суддя Зражевський Ю.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Ромникомунтепло" Роменської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3095889,40 грн. боргу, 118534,39 грн. пені, 43025,51 грн. інфляційних збитків, 88131,45 грн. - 3% річних, 66911,61 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Позивач звернувся до господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови в стягненні пені в розмірі 168 123,26 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 168 123,26 грн. пені. В іншій частині просить рішення залишити без змін.

В обґрунтування викладених вимог позивач зазначає про те, що місцевий господарський суд, здійснюючи перерахунок пені, неповно дослідив матеріали справи та порушив ст. 232 ГК України, оскільки дійшов невірного висновку щодо періоду нарахування пені, вказавши, що розмір пені за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 3 095 889,40 грн. має становити 237 068,79 грн. та нараховуватись за період з 31.09.2013 р. по 31.03.2014 р., тоді, як пеня повинна нараховуватись по кожному місяцю поставки.

Також, позивач вказує на відсутність підстав для зменшення заявленої до стягнення пені, оскільки вважає, що важкий фінансовий стан відповідача не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки, а також посилається на те, що судом при винесенні рішення не враховано особливі обставини щодо діяльності позивача, а також той факт, що зменшення судом розміру пені на 50% від нарахованої суми причиняє позивачу додаткові збитки.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти вимог позивача. При цьому, відповідач стверджує, що позивач безпідставно нарахував пеню, інфляційні та 3% річних, оскільки відповідач не є таким, що прострочив виконання зобов'язання, посилаючись на те, що позивачем не були повернуті акти приймання-передачі природного газу, які є підставою для здійснення відповідачем розрахунків. Таким чином, відповідач вважає, що позивачем не підтверджено факт прострочення відповідачем сплати вартості природного газу за договором купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 р. № 13/2632-ТЕ-29. Також, відповідач зазначає, що сума основного боргу в розмірі 3 095 889,40 грн. була сплачена ним за платіжним дорученням № 4 від 09.10.2014 р. З урахуванням викладеного, відповідач просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 08.09.2014 р. у справі № 920/1005/14 та прийняти нове рішення, яким в частині стягнення 3 095 889,40 грн. основного боргу провадження по справі припинити, а в частині стягнення пені, інфляційних та 3% річних - у позові відмовити.

В судовому засіданні 11.11.2014 р. оголошено перерву до 27.11.2014 р.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, їх юридичну оцінку в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, згідно договору на купівлю-продаж природного газу № 13/2632-ТЕ-29 від 28.12.2012 року та додаткових угод до нього, позивач зобов'язався передати у власність відповідача у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України позивачем, а відповідач (покупець) зобов'язувався прийняти, використати виключно для виробництва теплової енергії та оплачувати газ на умовах даного договору.

Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 зазначеного договору, позивач передає відповідачеві з 01 січня 2013 року до 31 грудня 2013 року газ в обсязі до 5220,0 тис. куб. м.

Згідно з пп. 3.3. п. 3 договору, приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Підпунктом 6.1. пункту 6 даного договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

На виконання умов договору та додаткових угод до нього позивач поставив протягом січня-квітня 2013 року та жовтня - грудня 2013 року, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 4427,454 тис. куб.м на загальну суму 5796422,79 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Звертаючись до господарського суду, позивач послався на те, що відповідач свої зобов'язання за договором поставки природного газу не виконав, за поставлений природний газ не розрахувався. В зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 3095889,40 грн., на яку у відповідності до умов п. 7.2 договору була нарахована пеня у розмірі 286657,66 грн. за період з 14.02.2013 р. по 31.03.2014 р., а також сума на яку збільшився борг в наслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 43025,51 грн. та 3% річних у розмірі 88131,45 грн. за період з 15.12.2012 р. по 04.11.2013 р.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача з даним позовом до господарського суду.

Беручи до уваги викладені обставини, зважаючи на те, що факт поставки позивачем природного газу та виникла у відповідача заборгованість підтверджується належними доказами у справі та не спростовується відповідачем, останній не надав доказів остаточного погашення суми боргу, аргументованих заперечень не представив, а також враховуючи, що згідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, суд першої інстанції визнав позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3095889,40 грн. основного боргу, 43025,51 грн. та 3% річних у розмірі 88131,45 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується заявленої до стягнення пені в розмірі 286657,66 грн., суд першої інстанції, встановивши факт прострочення відповідачем зобов'язання по сплаті за спожитий природний газ, з урахуванням умов п. 7.2 договору, визнав правомірність застосування позивачем штрафних санкцій у вигляді пені.

Разом з цим, суд встановив, що позивачем нарахована пеня за період з 14.02.2013 р. по 31.03.2014 р. всупереч приписів ст. 232 Господарського кодексу України, в зв'язку з чим, здійснивши перерахування розміру пені, місцевий господарський суд вважав, що стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 237068,79 грн. за період з 31.09.2013 р. по 31.03.2014 р.

Також, керуючись ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції зменшив розмір пені на 50% від суми в розмірі 237068,79 грн. до118534,39 грн., виходячи з того, що відповідачем належними доказами доведено наявність обставин, з якими закон пов'язує можливість зменшення неустойки (пені), а саме: скрутне фінансове становище, збитковість підприємства, важливість на ринку виробництва теплової енергії та надання послуг з теплопостачання, а також відсутність доказів наявності у позивача збитків.

Повторно переглядаючи справу, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не може погодитись с висновками суду першої інстанції щодо невірного нарахування позивачем пені, виходячи з визначеного в розрахунку періоду з 14.02.2013 р. по 31.03.2014 р.

Як свідчать матеріали справи та не спростовується відповідачем, на виконання умов укладеного між сторонами договору позивач поставив протягом січня-квітня 2013 року та жовтня - грудня 2013 року, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 4 427,454 тис. куб.м на загальну суму 5796422,79 грн.

Факт поставки природного газу та його приймання відповідачем підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які знаходяться в матеріалах справи.

За умовами договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.3 договору).

Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати підписані та скріплені печаткою покупця продавцеві два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати у письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п.3.4 договору).

Разом з цим, умови договору щодо актів приймання-передачі природного газу розмішені у розділі «Порядок та умови передачі газу».

Умовами п.6.1 договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків покупця.

Отже, з наведених положень договору вбачається, що передбачені п. 3.3 акти є документом, що фіксує остаточний обсяг переданого газу та підставою для розрахунків між сторонами.

Проте, сам порядок розрахунків у імперативному порядку встановлено у п.6.1 договору, розділ «Порядок та умови проведення розрахунків». Зазначений розділ договору не містить умови, що оплата поставленого газу здійснюється лише після підписання акту.

Згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після Його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Умовами договору чітко встановлено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків покупця.

Отже, згідно умов договору поставка природного газу здійснюється кожного місяця а остаточний розрахунок здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 7.2 договору у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем п. 6.1 договору він у безспірному порядку зобов'язується платити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Тобто у разі невиконання умов договору щодо оплати за поставлений газ, нарахування пені, яка передбачена п. 7.2 договору, починається після 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу та закінчується через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано по кожному місяцю поставки, що відповідає положенням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

За таких обставин, посилання відповідача на затримки в оформленні актів приймання-передачі газу не можуть бути підставою для звільнення його від відповідальності, оскільки п. 6.1 договору не пов'язує обов'язок оплатити отриманий газ з їх підписанням. Наявність актів є обов'язковою лише для проведення остаточного розрахунку, який включає можливі розбіжності та коригування.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 11.07.2013р. №5021/1407/12.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів констатує факт прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем газу.

Так, згідно наданого позивачем розрахунку вбачається, що за природний газ поставлений у січні 2013 року, відповідач повинен був розрахуватись до 14.02.13, за природний газ поставлений у лютому 2013 року, відповідач повинен був розрахуватись до 14.03.13, за природний газ поставлений у березні 2013 року, відповідач повинен був розрахуватись до 14.04.13; за природний газ поставлений у квітні 2013 року, відповідач повинен був розрахуватись до 14.05.13; за природний газ поставлений у жовтні 2013 року, відповідач повинен був розрахуватись до 14.11.13; за природний газ поставлений у листопаді 2013 року, відповідач повинен був розрахуватись до 14.12.13; за природний газ поставлений у грудні 2013 року, відповідач повинен був розрахуватись до 14.01.14.

Однак, в порушення умов договору відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, тому у позивача виникло право нараховувати пеню з 14 числа наступного за місяцем поставки газу з урахуванням кожної окремої поставки.

Дослідивши розрахунок пені, який здійснено позивачем за період з 14.02.13 по 31.03.13, колегія суддів зазначає, що пеня нарахована позивачем по кожному місяцю поставки природного газу та підсумовується за весь період прострочення зобов'язання, згідно актів прийому передачі та розрахунку штрафних санкцій.

Отже, за порушення строків оплати природного газу поставленого протягом січня - квітня 2013 року та жовтня - грудня 2013 року в сумі З 095 889, 40 грн., позивач правомірно нарахував пеню окремо за кожен місяць поставки в сумі 286 657,66 грн. згідно розрахунку.

Таким чином, місцевий господарський суд, здійснюючи перерахунок пені неповно дослідивши матеріали справи (умови договору, акти прийому-передачі природного газу, та інше) та порушивши ст. 232 ГК України, дійшов невірного висновку щодо періоду нарахування пені вказавши, що розмір пені за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 3 095 889, 40 гри., має становити 237 068,79 грн. та нараховуватись за єдиний період з 31.09.2013 року по 31.03.2014 року, що не відповідає чинному законодавству та умовам договору, згідно яких пеня повинна нараховуватись по кожному місяцю поставки.

На підставі таких встановлених обставин справи, колегія суддів визнає правомірність нарахованої позивачем пені в розмірі 286 657,66 грн.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач обґрунтовує неналежне виконання договірних зобов'язань перед позивачем відсутністю можливості затвердження органами місцевого самоврядування економічно обґрунтованих тарифів на послуги у сфері теплопостачання, що надаються населенню, відсутністю механізму щодо надання субвенцій з державного бюджету України на погашення заборгованості з різниці в тарифах та перебування підприємства у вкрай скрутному фінансовому становищі протягом тривалого періоду.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідач є підприємством комунальної форми власності, основним напрямком діяльності якого є постачання споживачам (переважно населенню та бюджетним організаціям м. Ромни) теплової енергії, пари, гарячої води.

Причиною неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором є те, що підприємство відповідача знаходиться у скрутному фінансовому становищі та несе збитки у зв'язку з тим, що тарифи, які затверджені постановами НКРЕ не покривають затрат підприємства на виробництво теплової енергії та надання послуг з теплопостачання.

Згідно розрахунку обсягу заборгованості за минулі роки в різниці в тарифах на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, що надана населенню відповідачем, погодженого заступником міського голови від 10 лютого 2014 року, обсяг заборгованості з різниці в тарифах для підприємства за 2012 рік становить 2041873,04 грн., за 2013 рік - 2 557414,26 грн. Даний обсяг заборгованості був узгоджений 11 лютого 2014 року і територіальною комісією з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу (протокол № 7), членом якого є і представник НАК "Нафтогаз України".

Згідно фінансового звіту за 2013 рік відповідач має збиток в розмірі 2751200 грн.

Згідно ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Приписи статті 83 Господарського процесуального кодексу України надають господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Під час розгляду питання щодо можливості зменшення розміру неустойки та прийняття рішення про відсутність правових підстав, які дають право суду її зменшити, судом мають враховуватися дійсні обставини справи, інтереси сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов'язань, причини неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, тривалість прострочення відповідачем виконання договірних зобов'язань, а також відсутність доказів важкого фінансового становища відповідача.

При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником, що відповідає позиції, викладеній в інформаційному листі ВГСУ від 07.04.2008 №01-8/211.

Разом з цим, колегія суддів враховує те, що ст. 233 Господарського суду України та ст. 83 Господарського процесуального кодексу України не встановлено конкретних критеріїв, за наявності яких суд зменшує заявлені до стягнення суми штрафних санкцій у тому чи іншому обсязі, відтак відповідний висновок має узгоджуватись зі ст. 3 Цивільного кодексу України, якою визначено загальні засади цивільного законодавства.

В даному випадку, судом першої інстанції правомірно враховано інтереси боржника, його скрутне фінансове становище, важливість на ринку виробництва теплової енергії та надання послуг з теплопостачання, а також відсутність доказів наявності у позивача збитків, в зв'язку з чим місцевий господарський суд цілком обґрунтовано вважав за можливе зменшити розмір належної до сплати пені на 50%.

Однак, зважаючи на те, що розмір нарахованої пені становить 286 657,66 грн., тому до стягнення з відповідача підлягає пеня в роз мірі 143328,83 грн.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо зменшення на 50% нарахованої позивачем пен, колегія суддів також враховує інтереси позивача та ступінь виконання відповідачем зобов'язання за договором, що на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції складає 100 %, що підтверджується наданим відповідачем платіжним дорученням № 4 від 09.10.2014 р. про плату основного боргу в розмірі 3095889,38 грн.

Однак, зазначений факт не є підставою для припинення провадження в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 3095889,38 грн., оскільки відповідач сплатив вказані кошти вже після прийняття рішення по справі.

Отже, вимоги позивача, що зазначені в апеляційній скарзі, підлягають частковому задоволенню, а рішення господарського суду в частині відмови в стягненні 24794,44 грн. підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 24794,44 грн. пені.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п.1,4 ч.1 ст. 104 ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 08.09.14 у справі № 920/1005/14 в частині відмови в стягненні 24 794,44 грн. пені скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Комунального підприємства "Ромникомунтепло" Роменської міської ради (42000, Сумська область, м. Ромни, вул. Коржівська, буд. 90, код 33219263) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код 20077720) 24 794,44 грн. пені, 495,88 грн. витрат по сплаті судового збору при звернені з позовною заявою та 247,94 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 02.12.2014 р.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.