Ухвала суду № 41646095, 24.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2014 року м. Київ К/800/6677/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів в Чернігівській області

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.06.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014

у справі № 2а/2570/2969/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська cнекова група"

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.06.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.05.2012 №0002172320 в частині визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 361280, 00 грн. за основним платежем та 90321,00 грн. за штрафними санкціями; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.05.2012 №0002182320; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податковій декларації з податку на додану вартість за травень, червень, липень, серпень, вересень 2011 року при проведенні господарських взаємовідносин з ФОП ОСОБА_2, складено акт від 08.05.2012 №685/22/37418267, в якому зафіксовано порушення позивачем: п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 780010,00 грн. та завищено залишок від'ємного значення на 10 838,00 грн.

На підставі акта перевірки, 31.05.2012 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0002172320, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 780 010,00 грн. за основним платежем та 123 530,00 грн. за штрафними санкціями та № 0002182320, яким встановлено суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість в розмірі 10 838,00 грн.

Скасовуючи податкові повідомлення-рішення №0002182320 повністю та №0002172320 в частині визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 361280, 00 грн. за основним платежем та 90321,00 грн. за штрафними санкціями, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів /послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Матеріали справи свідчать, що 24.02.2011 між позивачем та ФОП ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу продукції № 240211.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності: договором, реєстром отриманих та виданих податкових накладних, видатковими накладними, податковими накладними, виписками по рахунку, договорами оренди нежилого приміщення, оборотно-сальдовими відомостями по рахунку.

За наведених обставин, суди дійшли вірного висновку, що визначення позивачу грошового зобов'язання з ПДВ за період серпень-вересень 2012 року, а також встановлення завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування ПДВ в розмірі 10 838,00 грн. за вересень 2011 року є неправомірним.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позивачем до складу податкового кредиту за травень 2011 року, червень 2011 року, липень 2011 року включено суму ПДВ в розмірі 440434,00 гри., що не підтверджено первинними документами та доказами, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів, не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів в Чернігівській області - відхилити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль