Рішення № 41640528, 26.11.2014, Васильківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 362/2027/14-ц

Провадження № 2/362/1360/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.11.2014 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Медведєва К.В.,

при секретарі - Савчук Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Василькові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», ОСОБА_2, третя особа - Приватний нотаріус Васильківського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду із позовом в якому просила: 1) визнати недійсним іпотечний договір №02-10/2541 від 19.07.2007 року, укладеного між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 4175; 2) скасувати запис про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек від 19.07.2007 року договору іпотеки №02-10/2541 від 19.07.2007 р., укладеного між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі №4175; 3) скасувати запис про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборону на нерухоме майно за договором іпотеки №02-10/2541 від 19.07.2007р., укладеного між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі №4175, а саме: домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,2500 га, за адресою: АДРЕСА_2) визнати недійсним договір поруки № 02-10/2542 від 19.07.2007 р., укладений між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1.

Позовні вимоги мотивовано наступним.

Щодо наявності підстав для визнання недійсним іпотечного договору. Позивач є дружиною ОСОБА_2 і оспорювані договори значною мірою впливають вплинути на її права та обов'язки, як одного із подружжя, зокрема створюють додаткові фінансові зобов'язання дня позивача особисто та для її родини/її чоловіка, а також обмежують її в певних фінансових можливостях. А, оскільки, оспорювані договори укладено з порушенням вимог чинного законодавства України, що є підставою для визнання їх недійними, а тому вважає за необхідне подати цей позов.

Позивач зазначає, що остання в заяві (вхід. № 569 від 19.07.2007 р.) на ім'я нотаріуса (зареєстрованої в реєстрі за № 4164) зазначено, що позивач дала згоду на купівлю житлового будинку та земельної ділянки та підписання вищевказаних договорів на умовах на його розсуд, натомість згоди на передачу майна, що придбавалося її чоловіком, в іпотеку та накладення заборони на його відчуження позивачем не надавалося, умови на яких воно мало передаватись в іпотеку з позивачем не погоджувались, що, знову ж таки, підтверджується наведеною вище заявою позивача.

Також позивач зазначила, що в п. 1.1 іпотечного договору зазначено, що іпотекою забезпечується виконання зобов'язань за договором кредиту № 10-29/3819 від 08 червня 2007 року, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, натомість позивачу достеменно відомо, що між відповідачами ніколи не укладалося договору кредиту № 10-29/3819 від 08 червня 2007 року. Отже, іпотечний договір укладено у якості забезпечення неіснуючого зобов'язання

За твердженням позивача в іпотеку було передано майно, яке станом на 19.07.2007 року (на дату укладення іпотечного договору) у ОСОБА_2 були відсутні права власності на житловий будинок та земельну ділянку, які були передані ним в іпотеку банку на підставі оспорюваного іпотечного договору. Як наслідок, іпотечний договір укладено з порушенням приписів ст. ст. 5, 18 Закону України "Про іпотеку" та ст. 334 ЦК України (майно передано в іпотеку особою, яка не була її власником на момент такої передачі), що є ще однією підставою, на додаток до тих, що були наведені ваше, для задоволення позовних вимог та визнання його недійсним.

Щодо наявності підстав для визнання недійсним договору поруки.

19.07.2007 року між позивачем та банком було укладено договір поруки № 02-10/2542, яким забезпечувалося виконання ОСОБА_2 його зобов'язань за договором кредиту № 10-29/3819 від 19.07.2007 року. Натомість такого кредитного договору не існує, існує інший кредитний договір від 20.07.2007 року, за виконання зобов'язань за яким позивач не поручалася.

Також позивач зазначає, що договір поруки від імені банку підписано не уповноваженою на те особою. Так, в преамбулі договору поруки зазначено, що від імені банку його укладено Заступником керуючого КМФ АКБСР "Укрсоцбанк" Петренком Максимом Олександровичем, який діє, начебто, на підставі Статуту та положення про Київську міську філію АКБ "Укрсоцбанк", а також на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_5 та зареєстрованої в реєстрі за № 4959. А договір поруки скріплено печаткою КМФ АКБ СР "Укрсоцбанк" на якій зазначено ідентифікаційний код юридичної особи 09322018. При цьому позивачу не було надано для ознайомлення а ні Статуту банку, а ні Положення про КМФ Банку, а ні довіреності на підставі якої начебто діяв представник. Крім того, ідентифікаційний код юридичної особи 09322018, зазначений в Договорі поруки, не ідентифікує суб'єкта господарювання, оскільки відсутнє підприємство з таким ідентифікаційним кодом. Тому, на думку позивача, договір поруки від імені кредитора (банку) було підписано невідомою/не уповноваженою на те особою, що не створює жодних наслідків для сторін цього правочину і с підставою для визнання його недійсним.

В запереченнях на позовну заяву відповідач проти задоволення позову заперечив, та зазначив наступне. ПАТ «Укрсоцбанк» зазначає, що між відповідачами у справі укладено кредитний договір. При цьому в кредитному договорі вказано дату 19.07.2007 року, тоді як в іпотечному договорі йде посилання на договір кредиту від 08.06.2007 року. ПАТ «Укрсоцбанк» не погоджується із позицією позивача щодо того, що іпотечний договір укладений на забезпечення неіснуючого зобов'язання, та зазначає, що аналізуючи положення договору кредиту та положення договору іпотеки, що стосується змісту та розміру основного зобов'язання, строку і порядку виконання, предмету іпотеки, можна побачити, що вони пов'язані між собою, і договір іпотеки укладений на забезпечення виконання зобов'язання саме за договором кредиту від 19.07.2007 року, оскільки згідно останнього, кредит видавався саме на придбання вказаного домоволодіння та земельні ділянки.

ПАТ «Укрсоцбанк» зазначає, що розбіжності в даті договору кредиту свідчать про технічну описку, а реальною датою укладення договору є 19.07.2007 року. При цьому банк посилається на п. 19 абз. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Виходячи з п. 23 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (чинної на час вчинення нотаріальних дій, далі - Інструкція) ПАТ «Укрсоцбанк» зазначає, що помилково вказані дата кредитного договору можуть у будь-який час бути виправлені самим нотаріусом. А тому, не тягне за собою недійсність правочину.

ПАТ «Укрсоцбанк» вказує на те, що згідно постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 р. у справі № 6-63цс13, письмова форма договору позики через його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа, наданого для підтвердження позовних вимог, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Отже, помилка в даті укладених договорів ні в якому разі не свідчить про їх неукладеність, оскільки умови договору кредиту були виконані, ПАТ «Укрсоцбанк» передані грошові кошти в установлений договором строк, ОСОБА_2 сплачувались щомісячні платежі.

Також ПАТ «Укрсоцбанк» посилається на постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 30.03.2012 №5 у п.25 вказано, що положення статті 65 СК України щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів. Банком було отримано письмову згоду позивача на вчинення правочину, підписану нею на дату укладення договору кредиту.

ПАТ «Укрсоцбанк» зазначає, що про факт укладення Договору кредиту, Договору іпотеки та Договору поруки позивачу було відомо, про обов'язок укладення іпотечного договору не заперечувалось, більше того, позивач письмово надала згоду на укладення вищевказаних договорів, що прямо вказано в згоді, яка є частиною кредитного договору.

Щодо твердження позивача про відсутність згоди другого з подружжя на укладення договору іпотеки №02-10/2541 від 19.07.2007 року, то ПАТ «Укрсоцбанк» зазначає, що нотаріус не могла посвідчити договір іпотеки без наявної письмової згоди позивача, більше того нотаріус здійснює всі дії пов'язані зі встановленням факту дотримання ст. 203 ЦК України. У випадку, виявлення порушення ст. 203 ЦК України, нотаріус відмовляє в посвідчення правочину.

Щодо твердження позивача про неможливість передачі нерухомого майна, яке буде і набуте у майбутньому в іпотеку, то ПАТ «Укрсоцбанк» вважає, що викладене твердження позивача не відповідає вимогам діючого законодавства, а саме ст.ст. 5, 18 Закону України «Про іпотеку».

Щодо твердження позивача, про те що договір поруки від імені банку підписано не уповноваженою на те особою, то ПАТ «Укрсоцбанк» зазначає, що оспорюванні договори укладено від імені банку, особою на підставі нотаріально посвідченої довіреності Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк", якими цю особу уповноважено на вчинення відповідних юридичних дій, зокрема, право на укладання та підписання договорів від імені юридичної особи.

Також представник ПАТ «Укрсоцбанк» подав суду заяву про застосування строку позовної давності, в якій зазначив, що позивач дізналася про порушення своїх прав 19.07.2007 року, атому строк позовної давності має обчислюватися з цієї дати, а оскільки строк позовної давності позивачем пропущено, то в позові слід відмовити.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав просив його задовольнити, проти застосування строку позовної давності заперечив.

В судовому засіданні представник ПАТ «Укрсоцбанк» проти задоволення позову заперечив.

Відповідач ОСОБА_2 повідомлений належним чином, в судове засідання не з'явився, адресував суду нотаріально посвідчену заяву про визнання позову та просив розглядати справу без його участі.

Суд, заслухавши учасників судового процесу, дослідивши письмові матеріали та відповідно до ч. 3, 4 ст. 10 ЦПК України сприяючи всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснивши особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попередивши їх про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяючи здійсненню їхніх прав, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Згідно ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З огляду положень ст.ст. 57 і 58 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Судом достовірно встановлено, що ОСОБА_1 (надалі -Позивач) перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 05.09.1992 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2. від 05.09.1992 року.

19.07.2007 року між ОСОБА_1, Акціонерним-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 02-10/2542 (надалі - Договір поруки).

Відповідно до преамбули Договору поруки стороною 1 є юридична особа за законодавством України Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк", в особі заступника керуючого Київською міською філією Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» Петренка Максима Олександровича.

Згідно п. 1.1. Договору поруки поручитель (ОСОБА_1) зобов'язалася перед кредитором (Банком) у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником (ОСОБА_2) зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу), у розмірі, в строки та в порядку, передбачених договором кредиту №10-29/3819 від 19.07.2007 року.

19.07.2007 року нотаріусом було посвідчено заяву ОСОБА_1, в якій остання повідомила про те, що їй відомо про намір її чоловіка ОСОБА_2 купити житловий будинок та земельну ділянку, підписати кредитний договір та договір іпотеки. В цій же заяві ОСОБА_1 зазначила, що дає згоду на купівлю названих житлового будинку та земельної ділянки та підписання вищевказаних договорів на умовах на його розсуд.

Між Банком та ОСОБА_2 19.07.2007 року було укладено іпотечний договір № 02-10/2541 (надалі - Іпотечний договір), який був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі №4175.

Відповідно до преамбули Іпотечного договору стороною 1 є юридична особа за законодавством України Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк", в особі заступника керуючого Київською міською філією АКБ «Укрсоцбанк» Петренка Максима Олександровича.

Згідно п.1.1. Іпотечного договору іпотекодавець (ОСОБА_2) у якості забезпечення виконання всіх своїх зобов'язань за договором кредиту №10-29/3819 від 08.06.2007 року, укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем.

Між Акціонерним-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (на сьогоднішній день ПАТ "Укрсоцбанк", надалі - Банк) та ОСОБА_2 укладено договір кредиту № 10-29/3819 в якому зазначено, що останній укладено 20.07.2007 року (надалі - Договір кредиту).

Договір складається з 7 сторінок, на колонтитулах сторінок з 2 по 7 міститься вказівка «Договір кредиту №10-29/3819 від 19 липня 2007р. …». На 7 сторінці, в колонтитулі якої міститься вказівка «Договір кредиту №10-29/3819 від 19 липня 2007р. …» зазначено, що ОСОБА_1 підтверджує, що з умовами вищевикладеного договору ознайомлена, ніяких заперечень, а також непорозумінь його положень не має. Умови вищевикладеного договору погоджує і проставлено дату 19.07.2007 року.

Право власності ОСОБА_2 на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 зареєстроване 02.08.2007 року, що підтверджується витягом про реєстрацією права власності на нерухоме майно від 02.08.2007 року.

Право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку розташовану у Васильківському районі в с. Іванковичі, площею 0,2500 га кадастровий №3221483301:01:020:0030, підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ№819397.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 2, 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Що вимог про визнання недійсним Іпотечного договору.

Згідно ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Виходячи з п. 2 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання.

Іпотека має похідний від основного зобов'язання характер і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення. Договір, предметом якого є забезпечення виконання зобов'язання, є акцесорним за характером по відношенню до договору, предметом якого є основне зобов'язання, і існує настільки, наскільки існує основний договір, тобто наслідує його долю.

Оспорюваний Іпотечний договір містить посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання - договір кредиту №10-29/3819 від 08.06.2007 року та зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання.

Отже оспорюваним Іпотечним договором індивідуалізоване основне зобов'язання шляхом вказівки одночасно на номер та дату основного договору так і шляхом опису змісту та розміру основного зобов'язання, строку і порядку його виконання.

Банком не надано суду доказів того, що між Банком та ОСОБА_2 укладено договір кредиту, який би був укладений 08.06.2007 року і при цьому саме цей договір кредиту відповідав би змісту та розміру основного зобов'язання, строку і порядку його виконання, які зазначені в оспорюваному Іпотечному договорі.

Отже, між Банком та ОСОБА_2 не було укладено договору кредиту, на забезпечення виконання зобов'язань за яким укладено оспорюваний Іпотечний договір. Відповідно, Іпотечний договір укладено у якості забезпечення неіснуючого зобов'язання, оскільки не існує договору кредиту на який є посилання в Іпотечному договорі, що є порушенням ст. 575 ЦК України ст. 1, 6, 18 Закону України «Про іпотеку».

Вказані обставини є підставою для визнання недійсним Іпотечного договору на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України з урахуванням ст. 575 ЦК України ст. 1, 6, 18 Закону України «Про іпотеку».

Крім того, ч. 4 ст. 369 ЦК України передбачено, що правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

При цьому «розпорядження майном» в розумінні зазначеної статті має поширюватись як на правочини, що передбачають перехід права власності на спільне сумісне майно, так і на правочини, що які можуть стати підставою припинення права власності на таке майно, зокрема договору іпотеки.

Частиною 2 ст. 65 СК України передбачено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Частиною 3 ст. 368 Цивільного кодексу України визначає що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 2 ст. 369 Цивільного кодексу України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Вказані положення узгоджуються із ч. 1, 3 ст. 65 СК України, якими передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Стаття 6 Закону України "Про іпотеку" встановлює умови передачі нерухомого майна в іпотеку, зокрема в ч. 2 встановлено, що майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

При цьому варто відзначити, що згода одного з подружжя на укладення іншим подружжям договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації та щодо цінного майна, має бути висловлена в заяві чітко і зрозуміло.

Як вбачається із заяви нотаріально посвідченої заяви від 19.07.2007 року ОСОБА_1 надала згоду лише на купівлю житлового будинку та земельної ділянки та підписання відповідних договорів, які опосередковують таку купівлю. В цій же заяві згоди на укладення договору іпотеки не надано. Доказів існування іншої заяви з належною згодою сторонами суду не надано.

Вказані обставини є підставою для визнання недійсним Іпотечного договору на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України з урахуванням ст. 65 СК України та ст. 369 ЦК України.

Що вимог про визнання недійсним Договору поруки. У відповідності до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порука має похідний від основного зобов'язання характер і є дійсною до припинення основного зобов'язання. Договір, предметом якого є забезпечення виконання зобов'язання, є акцесорним за характером по відношенню до договору, предметом якого є основне зобов'язання, і існує настільки, наскільки існує основний договір, тобто наслідує його долю.

Оспорюваний Договір поруки містить посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання - договір кредиту №10-29/3819 від 19.07.2007 року та зміст зобов'язання забезпеченого порукою.

Отже оспорюваним Договором поруки індивідуалізоване основне зобов'язання шляхом вказівки одночасно на номер та дату основного договору так і шляхом опису зміст зобов'язання забезпеченого порукою.

Банком не надано суду доказів того, що між Банком та ОСОБА_2 укладено договір кредиту, який би був укладений 19.07.2007 року і при цьому саме цей договір кредиту відповідав би змісту зобов'язання забезпеченого порукою, які зазначені в оспорюваному Договорі поруки.

Отже, між Банком та ОСОБА_2 не було укладено договору кредиту, на забезпечення виконання зобов'язань за яким укладено оспорюваний Договір поруки. Відповідно, Договір поруки укладено у якості забезпечення неіснуючого зобов'язання, оскільки не існує договору кредиту на який є посилання в Договорі поруки, що є порушенням ст. 553 ЦК України.

Вказані обставини є підставою для визнання недійсним Іпотечного договору на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України з урахуванням ст. 553 ЦК України.

Судом відхиляються твердження Банку про те, що Договір кредиту укладено саме 19.07.2007 року, оскільки, в реквізиті договору, який визначає дату укладення договору міститься вказівка на те, що Договір кредиту укладено саме 20.07.2007 року. Посилання при цьому Банку на зміст колонтитулів сторінок договору з 2 по 7 та вказівку там на дату 19.07.2007 року судом відхиляється, оскільки, по-перше, вказана вказівка не є реквізитом договору; по-друге, така вказівка відсутня на першій сторінці договору. Крім того, підпис позивача на сьомій сторінці договору свідчить про її згоду та ознайомлення саме з договором кредиту від 19.07.2007 року, а не іншим.

Також судом відхиляється посилання на п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», оскільки вказаний пункт стосується визнання недійсними правочинів на підставі ст.ст. 229 - 233 ЦК України, а саме правочинів, вчинених під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини. Оскільки, предметом спору не є визнання недійсними договорів на підставі ст.ст. 229 - 233 ЦК України, то роз'яснення з приводу застосування вказаних статей не мають значення для вирішення цього спору.

Судом не можуть бути прийняті твердження Банку, що дата кредитного договору може у будь-який час бути виправлена самим нотаріусом, оскільки таке виправлення можливо лише за згоди всіх сторін правочину. Більш того, Банком не надано суду доказів того, що сторони правочинів погодили між собою факт помилки або внесли зміни до Договору кредиту чи Іпотечного договору.

Заперечення Банку з приводу відсутності підстав для встановлення факту неукладеності оспорюваних договорів судом приймаються, оскільки суд виходить з того, що оспорювані договори укладені, але з порушенням норм законодавства.

Судом не беруться до уваги заперечення Банку щодо відсутності підстав для визнання недійсним Договору кредиту, оскільки визнання вказаного договору недійсним не входить до предмету позову і судом не вирішується.

Судом приймаються твердження Банку про те, що нотаріус не мала права посвідчувати договір іпотеки без наявної письмової згоди позивача. Натомість той факт, що Іпотечний договір все ж таки було посвідчено нотаріально не може безумовно свідчити про те, що всі встановлені законодавством вимоги безспростовно дотримано нотаріусом і суд не має перевіряти такі договори на відповідність законодавству.

Судом відхиляються твердження позивача про те, що Договір поруки від імені Банку підписано не уповноваженою на те особою - Заступником керуючого КМФ АКБСР "Укрсоцбанк" Петренком Максимом Олександровичем, оскільки повноваження останнього на укладення договору підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю від 30.12.2006 року, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 реєстр № 11959. Отже, Договір поруки підписано уповноваженою на те особою. Більш того, відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. Враховуючи те, що Банк своїми діями схвалив Договір поруки і представник Банку в судовому засіданні підтвердив факт схвалення Договору поруки, то відсутні підстави для ствердження, що вказаний договір підписано не уповноваженою на це особою.

Посилання позивача на те, що станом на 19.07.2007 року (на дату укладення Іпотечного договору) у ОСОБА_2 були відсутні права власності на житловий будинок та земельну ділянку, які були передані ним в іпотеку Банку на підставі оспорюваного Іпотечного договору судом приймається, натомість вказана обставина не є підставою для визнання недійним договору оскільки договори купівлі-продажу майна, яке було передано в іпотеку за Іпотечним договором укладені в один день, і передача майна в іпотеку до реєстрації права власності відповідає вимогам ч. 2 ст. 5, ч. 5 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» в редакції, що діяла на час укладення правочину.

Що вимог про скасування запису про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек та скасування запису про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборону на нерухоме майно.

У зв'язку із зміною законодавства з початком роботи Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, припинено реєстрацію у Державному реєстрі іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Отже внесення змін до вказаних реєстрів не здійснюється.

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень з проводиться державним реєстратором прав на нерухоме майно органу державної реєстрації, а також нотаріусами як спеціальними суб'єктами, на яких покладаються функції державного реєстратора.

Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 р. № 868 передбачено проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, інших речових прав за заявочним принципом шляхом подання уповноваженому суб'єкту відповідної заяви про державну реєстрацію, форму і вимоги до якої встановлює Міністерство юстиції України (ч. 4 ст. 15 Закону, п. 7 Порядку).

Згідно з ч. 1 ст. 26 Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав на нерухоме майно вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. При цьому ч. 4 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

До передбачених ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підстав для державної реєстрації прав та їх обтяжень віднесено в тому числі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Згідно п. 75 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 р. № 868 документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно, є, зокрема, рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.

Враховуючи те, що Іпотечний договір визнано недійсним, то в силу норми ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» припиненою є іпотека щодо наступного майна: домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,2500 га за адресою АДРЕСА_1, кадастровий №3221483301:01:020:0030.

Слід звернути увагу на те, що ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено внесення до Державного реєстру прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації прав «у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав».

Оскільки, рішення державного реєстратора не оскаржувалось і не скасовувалось, то і підстави для скасування державної реєстрації прав відсутні, що не позбавляє учасника у справі звернутися до державного реєстратора із заявою про внесення відповідного запису до реєстру про припинення іпотеки.

Що строку позовної давності про застосування наслідків спливу якого заявив Банк.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 28 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У визначенні моменту виникнення права на позов відображаються як об'єктивні, так і суб'єктивні моменти: об'єктивні - сам факт порушення права, суб'єктивні - особа дізналася або могла дізнатися про це порушення.

Посилання Банку на те, що всі обставини на які посилається позивач були відомі з моменту укладення Іпотечного договору та Договору поруки, а тому перебіг позовної давності має обчислюватися саме з дати укладення цих договорів - з 19.07.2007 року, що на думку Банку відповідає правовій позиції Верховного Суду України у справі №915/1437/13 від 02.09.2014 року є хибним виходячи з наступного.

По-перше, в з постанови від 02.09.2014 року Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у справі №915/1437/13 вбачається, що для юридичної особи (суб'єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу позовної давності за позовом про визнання правочину (договору) недійсним слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Вказана постанова Верховного Суду України не може бути застосована у спірних правовідносинах, оскільки позивач не є юридичною особою, та позивач не була стороною Іпотечного договору. Щодо оспорюваних договорів, як таких що мають акцесорний характер, то позивач просить визнати їх недійсним з тих підстав, що правочину, який опосередковує виникнення основного зобов'язання не існує.

По-друге, хоч оспорювані договори і укладені 19.07.2007 року, проте зважаючи на ту обставину, що причиною визнання їх недійними є порушення, пов'язані з діями інших осіб, а не самого позивача. Зазначене свідчить про те, що позивач не знала про порушення своїх прав та інтересів і не могла про них дізнатися на час укладення оспорюваних договорів.

З огляду на ч. 1 ст. 60 ЦПК України інших доказів того, що позивач дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав або інтересів саме 19.07.2007 року Банком суду не надано. Отже, Банком не доведено факту спливу позовної давності за вимогами позивача.

Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки позивачем не доведено факту спливу позовної давності, то підстав для відмови в позові на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України немає.

Отже, позовні вимоги в частині визнання недійсними Іпотечного договору та Договору поруки є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню. Інші позовні вимоги є необґрунтованими, матеріалами справи не підтверджуються та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, судові витрати покладаються на відповідачів пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 1, 3, 10, 60, 61, 74, 88, 208, 209, 212- 215, 218, 223, 224-233, 294 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним іпотечний договір №02-10/2541 від 19.07.2007 року, укладеного між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за №4175.

Визнати недійсним договір поруки №02-10/2542 від 19.07.2007 року, укладеного між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (код 00039019) на користь ОСОБА_1 (громадянки США, ІПН НОМЕР_1) 121,80 грн. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги або по закінченню апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Васильківський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Повний текст рішення складено 01.12.2014 року.

Суддя