Ухвала суду № 41640299, 24.11.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2014 р. Справа № 876/4907/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Пліша М.А., Шинкар Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Комунального підприємства фірма «Тернопільбудінвестзамовник» Тернопільської міської ради на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.04.2014 року у справі за позовом Комунального підприємства фірма «Тернопільбудінвестзамовник» Тернопільської міської ради до Державної фінансової інспекції в Тернопільській області про скасування пунктів 3, 4, 5, 6, 7 вимоги Тернопільської об'єднаної державної фінансової інспекції від 08 липня 2013 року № 19-17-13-14/1225,-

ВСТАНОВИВ:

КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» 15.01.2014 року звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної фінансової інспекції в Тернопільській області з врахуванням уточнених позовних вимог щодо скасування пунктів 3, 4, 5, 6, 7 вимоги Тернопільської об'єднаної державної фінансової інспекції від 08 липня 2013 року № 19-17-13-14/1225.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.04.2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу. В якій просить постанову скасувати, оскільки судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Державна фінансова інспекція в Тернопільській області провела ревізію фінансово-господарської діяльності КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» за період з 01 січня 2010 року по 30 квітня 2013 року, про що складено акт ревізії від 25 червня 2013 року № 17-22/180. Ревізією встановлено ряд порушень та недоліків, з метою усунення яких Тернопільською ОДФІ направлено позивачу відповідну вимогу від 08 липня 2013 року № 19-17-13-14/1225.

Так, згідно з оскаржуваною вимогою Тернопільська ОДФІ вимагала:- відобразити в обліку кредиторську заборгованість перед міським бюджетом та перерахувати 39500,00 грн. частини чистого прибутку за результатами фінансово-господарської діяльності 2010 року до відповідного бюджету (пункт 3 вимоги);- відшкодувати безпідставно виплачені працівникам кошти в сумі 22038,48 грн., у тому числі шляхом пред'явлення цивільних позовів до винних осіб, та у зв'язку з цим провести перерахунки, відповідні взаємозвірки щодо сум зайво сплачених внесків (податків) до державних цільових фондів (18687,49 грн.) та місцевого бюджету (6695,27 грн.) і повернути їх чи зарахувати в рахунок майбутніх платежів (пункт 4 вимоги);- в установленому законом (судовому) порядку стягнути безпідставно виплачені кошти в сумі 8542,25 грн. колишньому головному бухгалтеру ОСОБА_1, та у зв'язку з цим провести перерахунки, відповідні взаємозвірки щодо сум зайво сплачених внесків (податків) до державних цільових фондів (4207,53 грн.) та місцевого бюджету (1507,45 грн.) і повернути їх чи зарахувати в рахунок майбутніх платежів (пункт 5 вимоги);- відшкодувати безпідставно нараховані та виплачені кошти працівникам в сумі 6053,59 грн., в тому числі й шляхом пред'явлення цивільних позовів до винних осіб, та провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо внесків до державних цільових фондів (2099,35 грн.) і повернути їх або зарахувати в рахунок майбутніх платежів (пункт 6 вимоги);- провести перерахунки, відповідні взаємозвірки щодо сум зайво сплачених внесків до Пенсійного фонду (17146,92 грн.) та повернути їх чи зарахувати в рахунок майбутніх платежів (пункт 6 вимоги).

Щодо пункту 3 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року.

Ревізією питання «Фінансові результати та власний капітал» встановлено, що позивач за підсумками діяльності 2010 року отримав прибуток у розмірі 79000,00 грн., проте в порушення вимог статті 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пункту 11 рішення Тернопільської міської ради № 6/4/6 від 05 січня 2011 року «Про бюджет міста Тернополя на 2011 рік», які визначали, що комунальні унітарні підприємства, які зареєстровані на території міста, сплачують до загального фонду міського бюджету частину прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності 2010 року у розмірі 50 відсотків чистого прибутку (доходу), не сплатив 39500,00 грн. податку на прибуток до відповідного бюджету. А тому пункт 3 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року зобов'язував підприємство відобразити в обліку кредиторську заборгованість перед міським бюджетом та перерахувати 39500,00 грн. частини чистого прибутку за результатами фінансово-господарської діяльності 2010 року до відповідного бюджету.

Судом встановлено, що КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» засноване на комунальній власності, створене рішенням виконкому Тернопільської міської ради народних депутатів від 20 березня 1996 року, засновником підприємства є Тернопільська міська рада (пункти 1.1,1.2 статуту підприємства, затвердженого рішенням Тернопільської міської ради від 04 червня 2009 року № 5/27/14 та зареєстрованого державним реєстратором 07 липня 2009 року).

Відповідно до пункту 11 рішення Тернопільської міської ради № 6/4/6 від 05 січня 2011 року «Про бюджет міста Тернополя на 2011 рік» комунальні унітарні підприємства, які зареєстровані на території міста і належать до спільної власності територіальної громади міста та їх об'єднання і дочірні підприємства, що перебувають на загальній системі оподаткування, сплачують до загального фонду міського бюджету частину прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності 2010 року у розмірі 50 відсотків чистого прибутку (доходу), розрахованого згідного з положеннями бухгалтерського обліку.

Оскільки позивач є комунальним підприємством, тому мав сплатити за результатами фінансово-господарської діяльності 2010 року до загального фонду міського бюджету 39500,00 грн. частини прибутку (доходу) у терміни сплати податку на прибуток підприємств, тобто 50 відсотків чистого прибутку (доходу) за 2010 рік. Дане питання було також предметом перевірки, проведеної Тернопільською об'єднаною державною податковою інспекцією, за результатами якої на підставі акту № 4592/15-01/14055223 від 17 червня 2011 року прийняте податкове повідомлення-рішення від 30 червня 2011 року № 0002411501, яким визначено суму податкового зобов'язання КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» за платежем частина чистого прибутку (доходу) комунальних, унітарних підприємств та їх об'єднань, що вилучаються до бюджету, в розмірі 49454 грн. 00 коп., у тому числі 39500,00 грн. - за основним платежем та 10045 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями. Дане податкове повідомлення-рішення платником податків оскаржене до суду, постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2011 року, яка набрала законної сили згідно з ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року, у справі № 2а-1970/3554/11 за позовом КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 червня 2011 року № 000241150 в задоволенні адміністративного позову відмовлено, а тому враховуючи положення частини першої статті 72 КАС України та вказані обставини, суд приходить до висновку про правомірність пункту 3 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року № 19-17-13-14/1225 про перерахування цієї суми чистого прибутку до відповідного бюджету.

Щодо пункту 4 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року.

Ревізією встановлено, що протягом періоду з листопада 2010 року по грудень 2012 року директорам, які очолювали у різний час підприємство, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в порушення положень статті 8 Закону України «Про оплату праці», пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 року № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності та об'єднань державних підприємств», пункту 7.7 статуту підприємства, затвердженого рішенням Тернопільської міської ради від 04 червня 2009 року № 5/27/14, неправомірно нараховувалися та виплачувалися надбавки у розмірі від 50 до 100 відсотків до посадового окладу та премії. Зайво нараховано надбавок на суму 46002,01 грн. та премії 300,00 грн., з яких проведено утримань до державних цільових фондів в сумі 1666,87 грн., сплачено податку з доходів фізичних осіб - 6695,27 грн., виплачено коштів у розмірі 37939,87 грн. Відповідно до оскаржуваного пункту 4 вимоги позивача зобов'язано відшкодувати з винних осіб безпідставно виплачені кошти, з урахуванням уже відшкодованої частини коштів під час ревізії, та провести перерахунки зайво сплачених внесків (податків) до державних цільових фондів та місцевого бюджету.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об'єднань державних підприємств» від 19 травня 1999 року № 859 надано право, зокрема, керівникам місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які укладають контракти з керівниками підприємств, заснованих на комунальній власності, встановлювати надбавку за інтенсивність праці та особливий характер роботи у розмірі до 50 відсотків посадового окладу. Таким чином, керівник комунального підприємства може отримувати відповідну надбавку до посадового окладу лише за відповідним рішенням керівника місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, з яким укладався контракт, та у розмірі не більше 50 відсотків посадового окладу.

Відповідно до пункту 7.7 статуту КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» умови оплати праці та матеріального забезпечення директора здійснюються згідно з контрактом, укладеним з міським головою. Згідно з умовами контрактів, укладених міським головою з колишніми та теперішнім керівниками КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» ОСОБА_2 (від 04 листопада 2010 року), ОСОБА_3 (від 03 лютого 2011 року), ОСОБА_4 (від 07 лютого 2012 року) заробітна плата директору підприємства виплачується, виходячи із встановленого посадового окладу та надбавки у розмірі 50 відсотків до нього. Виплати інших надбавок чи премій контрактом не передбачено.

Ревізією встановлено, що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 протягом листопада 2010 року - грудня 2012 року нараховувалися та виплачувалися надбавки у розмірі від 50 до 100 відсотків до посадового окладу та премії відповідно до підписаних ними щомісячних відомостей про встановлення надбавок до посадового окладу та наказу № 80-К від 16 грудня 2010 року, що не відповідає наведеним вище нормам правових та локальних актів про оплату праці керівників комунальних підприємств. А тому пункт 4 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року № 19-17-13-14/1225 про зобов'язання відшкодувати безпідставно виплачені кошти та провести перерахунки зайво сплачених внесків (податків) до державних цільових фондів та місцевого бюджету є правомірним.

При цьому, повернення особами, на рахунок комунального підприємства зайво виплачених коштів, свідчить про визнання факту вчинення порушення фінансової дисципліни, а обґрунтування усунення таких порушень, виявлених ревізією, не є підставою для скасування відповідних пунктів оскаржуваної вимоги. Крім того, неправомірні виплати коштів стали наслідком надмірної сплати податків та зборів до відповідних бюджетів та державних цільових фондів, чим завдано матеріально шкоди (збитків) комунальному підприємству.

Щодо пункту 5 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року.

Одне з порушень, виявлених ревізією, стосується недотримання позивачем статті 14 Закону України «Про оплату праці», статей 5, 9 Закону України «Про колективні договори і угоди», пункту 1.4 розділу 1 та пункту 1.1 розділу 7 колективного договору підприємства, зареєстрованого 17 травня 2012 року, та виплати без правової підстави колишньому головному бухгалтеру підприємства ОСОБА_1 відповідно до наказу № 26а-К від 29 травня 2012 року допомоги при його звільненні у розмірі 10425,00 грн., з яких утримано до Пенсійного фонду - 375,30 грн. та сплачено податку з доходів фізичних осіб - 1507,45 грн., виплачено особі - 8542,25 грн.. Згідно з пунктом 5 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року позивача зобов'язано стягнути зайво виплачені кошти в сумі 8542,25 грн. із колишнього головного бухгалтера ОСОБА_1, які йому нараховані безпідставно та провести перерахунок і відповідні взаємозвірки щодо сплачених внесків (податків) до державних цільових фондів та місцевого бюджету (повернути або зарахувати в рахунок майбутніх платежів).

Відповідно до статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Частиною першої статті 14 Закону України «Про оплату праці» визначено, що договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01 липня 1993 року № 3356-XII положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Судом встановлено, що питання оплати праці та її нормування, охорони праці, розвитку соціальної сфери підприємства, соціально-трудових пільг, гарантій та компенсацій для працівників КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» обумовлені у колективному договорі, укладеному між трудовим колективом та адміністрацією на 2012 рік, прийнятому на зборах трудового колективу 12 квітня 2012 року, зареєстрованого 17 травня 2012 року. Зокрема, пункт 7.1.1 розділу 7 «Розвиток соціальної сфери підприємства, соціально-трудових пільг, гарантій та компенсацій» колективного договору КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» зобов'язує адміністрацію виплачувати працівникам при звільненні після досягнення пенсійного віку при фінансовій можливості підприємства допомогу у розмірі однієї середньомісячної заробітної плати при стажі роботи до 5 років, дві середньомісячні заробітні плати при стажі роботи більше 5 років, три середньомісячні заробітні плати при стажі роботи більше 10 років.

У спірному випадку позивачем було виплачено ОСОБА_1 допомогу при його звільненні з роботи у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат відповідно до наказу директора підприємства від 29 травня 2012 року № 26а-К. При цьому, будь-яких підстав для виплати такої допомоги у змісті наказу не зазначено, окрім як вказівки на «виплату допомоги при звільненні працівника». Згідно з наказом директора КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» від 29 травня 2012 року ОСОБА_1 головного бухгалтера фінансово-економічного відділу звільнено з займаної посади з 31 травня 2012 року за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України. Як вбачається з матеріалів справи позивача звільнення працівника та виплата допомоги проведена на підставі заяви останнього від 28 травня 2012 року про звільнення з посади за згодою сторін, в якій одночасно він просив виплатити йому три середньомісячних заробітних плати вихідної допомоги. Оскільки він не досяг пенсійного віку на момент звільнення, а тому виплата допомоги при звільненні в даному випадку не підпадала під регулювання пунктом 7.1.1 розділу 7 колективного договору КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник».

Виплата вихідної допомоги при звільненні за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України не передбачена жодною нормою даного Кодексу. Виплата вихідної допомоги при звільненні можлива лише у випадках, передбачених статтею 44 КЗпП України, зокрема, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Зі змісту колективного договору КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» слідує, що виплата працівнику допомоги при звільненні у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат можлива лише при досягненні пенсійного віку та стажі роботи більше 10 років за умови фінансової спроможності підприємства. ОСОБА_1 не підпадає під дану категорію звільнених працівників, оскільки не досяг пенсійного віку. При цьому, саме колективний договір встановлює додаткові порівняно з чинним законодавством положення умов оплати праці, гарантії та пільги, про що зазначено у пункті 1.13 колективного договору.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до положень пунктів 8.5, 9.12 статуту комунального підприємства директор підприємства має право розпоряджатися коштами підприємства лише в порядку, встановленому статутом та законодавством України, а підприємство може за рахунок власних коштів надавати членам трудового колективу матеріальну та допомогу при виході на пенсію, надавати право користуватися іншими пільгами, встановленими нормами чинного законодавства, та передбаченими лише колективним договором і статутом. Тобто виплата такої матеріальної допомоги як в спірному випадку має бути передбачена колективним договором.

Щодо пункту 6 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року.

З акту ревізії вбачається, що позивачем при розрахунку середнього заробітку для оплати відпускних працівникам включались суми матеріальної допомоги, що є порушенням підпункту «б» пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, та призвело до зайвого нарахування та виплати працівникам вказаних виплат за період з січня 2010 року по грудень 2012 року на загальну суму 6053,59 грн., і як наслідок, зайво сплачено внесків до державних цільових фондів (єдиного соціального внеску) на загальну суму 2099,35 грн., що нараховані на ці виплати. Відтак, відповідно до пункту 6 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року позивача зобов'язано відшкодувати безпідставно нараховані та виплачені кошти та провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо внесків до державних цільових фондів (повернути або зарахувати в рахунок майбутніх платежів).

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, який застосовується, зокрема, у випадках надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки тощо.

Відповідно до підпункту «б» пункту 4 даного Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Оскільки ревізією встановлено, що позивач при розрахунку середнього заробітку для оплати відпускних працівникам підприємства включав суми матеріальної допомоги, а наведені вище правові норми забороняють при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включати матеріальну допомогу, то слід прийти до висновку, що КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» допустило порушення при нарахуванні відпускних, що призвело до зайвої виплати працівникам підприємства вказаних виплат за період з січня 2010 року по грудень 2012 року на загальну суму 6053,59 грн., та, як наслідок, зайвої сплати внесків до державних цільових фондів (єдиного соціального внеску) на загальну суму 2099,35 грн., що нараховані на ці виплати. Відтак, пункт 6 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року № 19-17-13-14/1225 правомірний.

Стосовно пункту 7 вимоги Тернопільської ОДФІ від 08 липня 2013 року.

Ще одне порушення, на усунення якого пунктом 7 вимоги від КП фірми «Тернопільбудінвестзамовник» вимагалося провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо внесків до Пенсійного фонду (повернути або зарахувати в рахунок майбутніх платежів) на суму 17146,92 грн., стосується недотримання позивачем частини першої статті 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», частини сьомої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», пунктів 4, 14 розділу I Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1170, та нарахування внесків до Пенсійного фонду на вихідну допомогу при припиненні трудового договору та матеріальну допомогу разового характеру, що надається окремим працівникам у зв'язку із сімейними обставинами, та на поховання, на які нарахування таких внесків не передбачено.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (в редакції Закону чинного на момент виникнення спірних правовідносин) страхові внески до солідарної системи нараховуються для роботодавця - на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону (до яких належить позивач), - на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. Перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 7 цього ж Закону).

Таким чином, базою для нарахування внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зокрема, були (є) суми нарахованої заробітної плати за видами виплат, що включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці».

Визначення видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, передбачені Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713.

Відповідно до пунктів 3.8, 3.31 Інструкції зі статистики заробітної плати до інших виплат, що не належать до фонду оплати праці, відносяться суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору; матеріальна допомога разового характеру, що надається підприємством окремим працівникам у зв'язку із сімейними обставинами, на оплату лікування, оздоровлення дітей, поховання.

Перелік видів оплати праці та інших виплат, на які не нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, був передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1998 року № 697 (чинною на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до пункту 1 якої до переліку видів оплати праці та інших виплат, на які не нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, відносилася, серед іншого, вихідна допомога у разі припинення трудового договору.

Перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1170 «Про затвердження переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» згідно з пунктами 4, 14 якого єдиний внесок не нараховується на вихідну допомога у разі припинення трудового договору; матеріальну допомогу разового характеру, що надається окремим працівникам у зв'язку із сімейними обставинами, на оплату лікування, оздоровлення дітей, поховання.

Таким чином, КП фірма «Тернопільбудінвестзамовник» проводило нарахування збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, а з 2011 року - єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, на вихідну допомогу при припиненні трудового договору з працівником та матеріальну допомогу разового характеру, що надається окремим працівникам у зв'язку із сімейними обставинами, та на поховання безпідставно, з порушенням наведених вище нормативно-правових актів, завищивши базу для нарахування внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, чим завдано збитків на суму 17146,92 грн.

Колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах справи, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства фірма «Тернопільбудінвестзамовник» Тернопільської міської ради - залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.04.2014 року у справі №819/43/14-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Н.В. Ільчишин

Судді М.А. Пліш

Т.І. Шинкар