Ухвала суду № 41635681, 19.11.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2014 року Справа № 876/9640/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Святецького В.В.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2013 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Стрийбудмонтаж» до Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У листопаді 2012 року позивач ТзОВ «Стрийбудмонтаж» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ДПІ у Стрийському районі Львівської області ДПС (на даний час Стрийська ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області), в якому просив визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача : № 0000262210 від 07.08.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 2311611 грн. (в т.ч. за основним платежем 2279533 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 32078 грн.); № 0001232303 від 30.10.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 2315794 грн. (в т.ч. за основним платежем 2275258 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 40536 грн.).

Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.06.2013 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Стрийському районі Львівської області ДПС № 0000262210 від 07.08.2012 року та № 0001232303 від 30.10.2012 року.

З цією постановою суду не погодився відповідач і оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнята при неповному з'ясуванні обставин справи, судом порушено норми матеріального і процесуального права, а тому постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що відповідачем прийнято оскаржені податкові повідомлення-рішення за результатами проведеної планової виїзної перевірки позивача ТзОВ «Стрийбудмонтаж» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 р. по 31.03.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 р. по 31.03.2012 р.. Зокрема, перевіркою було встановлено, що позивачем завищено валові витрати по взаєморозрахунках за договорами субпідряду із ПП «Зорос» щодо виконання робіт у 49-квартирному житловому будинку по вул. Львівській в м. Стрию Львівської області та за договором придбання товарно-матеріальних цінностей у ПП «Зорос», та безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за цими договорами. На думку ДПІ договірні відносини мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків, не підтверджуються необхідними первинними документами. Зазначає апелянт, що дані податкової звітності свідчать про відсутність у ПП «Зорос» матеріально-технічної бази, відсутні трудові ресурси, власні виробничі, складські приміщення, устаткування та транспортні засоби, необхідні для виконання будівельно-монтажних робіт та реалізації ТМЦ.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 11.06.2013 р. та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в засідання суду, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід ззалишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що в період з 11.06.2012 року по 09.07.2012 року відповідачем ДПІ у Стрийському районі Львівської області було проведено планову виїзну перевірку позивача ТзОВ «Стрийбудмонтаж» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 р. по 31.03.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 р. по 31.03.2012 р.. За результатами перевірки складено Акт № 640/22-10/33458704 від 16.07.2012 року (а.с. 16-48 Т.1).

У вказаному акті перевірки зазначено, що позивачем порушено, зокрема, вимоги п.138.2, п.138.4, п.138.6, п.п.138.8.1, п.138.8 ст.138, п.п.139.1.1, 39.1.9 ст.139, п.1 Підрозділу 4 Розділу ХХ Перехідних положень ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього на загальну суму 2279533 грн., в тому числі за 2 квартал 2011 р. на суму 2008900 грн., 3 квартал 2011 р. на суму 103182 грн., за 4 квартал 2011 р. в сумі 39138 грн., за 1 квартал 2012 р. на суму 128312 грн., та вимоги п.«а» п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198, п.201.4, п.201.6, п.201.7, п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на загальну суму 2275258 грн., в тому числі за квітень 2011 р. на суму 998069 грн., за травень 2011 р. на суму 658498 грн., за червень 2011 р. на суму 456552 грн., за липень 2011 р. на суму 124477 грн., за грудень 2011 р. на суму 21246 грн., за січень 2012 р. на суму 16416 грн.. Такі висновки податкового органу ґрунтуються на твердженнях про те, що позивачем протягом розглядуваного періоду не доведена реальність господарських операцій з контрагентом ПП «Зорос», внаслідок чого занижено податок на прибуток у сумі 2279533 грн. та занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на суму 2275258 грн..

На підставі вказаного вище Акта перевірки від 16.07.2012 року відповідачем винесено відносно позивача податкові повідомлення-рішення : № 0000262210 від 07.08.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 2311611 грн. (в т.ч. за основним платежем 2279533 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 32078 грн.), № 0001232303 від 30.10.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 2315794 грн. (в т.ч. за основним платежем 2275258 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 40536 грн.) (а.с. 14, 15 Т.1).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості тверджень ДПІ про безтоварний (нереальний) і нікчемний характер господарських операцій між позивачем ТзОВ «Стрийбудмонтаж» та контрагентом ПП «Зорос», щодо дотримання позивачем вимог Податкового кодексу України та щодо протиправності винесених податкових повідомлень-рішень від 07.08.2012 року та від 30.10.2012 року, з врахуванням наступного.

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 цього ж Кодексу, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України, передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.138.4 ст.138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього ж Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 14.1.181 ст.14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього ж Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.4 ст.198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Згідно п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст.9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, і повинні мати визначені обов'язкові реквізити. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту Акту податкової перевірки від 16.07.2012 року видно, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що товариством протягом перевіреного періоду безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за договорами субпідряду та придбання ТМЦ з контрагентом ПП «Зорос», а витрати за цими договорами безпідставно віднесено до валових витрат.

На думку податкового органу встановлені факти відображення позивачем вказаних операцій із ПП «Зорос» мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків.

Суд апеляційної інстанції вважає об'єктивними висновки суду першої інстанції щодо безпідставності вищевказаних тверджень ДПІ.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваними господарськими договорами і об'єктивність інформації в первинних документах за цими договорами підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, контрагент позивача ПП «Зорос» на час укладення господарських договорів і їх виконання був діючим суб'єктом господарювання, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 10-12 Т.1, 122-133, 136-137 Т.2, 128-130 Т.3).

Здійснення позивачем господарських операцій із вказаним контрагентом підтверджується описаними судом першої інстанції первинними документами, зокрема: - договорами субпідряду, укладених між позивачем та ПП «Зорос» (субпідрядник) за квітень-червень 2011 року; - актами приймання виконаних будівельних робіт відповідно до договорів субпідряду за квітень-червень 2011 року; - довідками про вартість виконаних будівельних робіт відповідно до договорів субпідряду за квітень-червень 2011 року; - податковими накладними за квітень-липень 2011 року; - договорами постачання товарів укладеними між ПП «Зорос» (постачальник) та ТзОВ «Стрийбудмонтаж» (покупець) за квітень, травень 2011 року; - податковими накладними за грудень 2010 року, січень, березень, квітень, червень, липень 2011 року; - видатковими накладними за грудень 2010 року, січень, березень, квітень 2011 року; - подорожніми листами вантажного автомобіля на перевезення товару відповідно до зазначених податкових накладних; - виписками із банківського рахунку ТзОВ «Стрийбудмонтаж» за грудень 2010 р., за лютий-червень, серпень 2011 р. та за квітень, червень 2012 р.; - актом звірки взаєморозрахунків позивача з ПП «Зорос» станом на 31.10.2012 року за період з 01.09.2010 року по 31.10.2012 року; - договорами про переведення боргу за березень-травень 2011 р. (а.с. 81-248 Т.1, 1-87 Т.2, 138-250 Т.2, 1-117 Т.3, 131-191 Т.3).

Суд апеляційної інстанції також враховує, що укладення і виконання вказаних вище договорів між ТзОВ «Стрийбудмонтаж» і ПП «Зорос» здійснено на виконання договору закупівлі будівельно-монтажних робіт № 70/09-10 від 23.09.2010 року, укладеного між ДП «Укртрансгаз» ЙАК «Нафтогаз України» та ТзОВ «Стрийбудмонтаж» щодо виконання будівельно-монтажних робіт по об'єкту 49-квартирний житловий будинок по вул. Львівській в м. Стрию Львівської області (а.с. 97-110 Т.2, 193 Т.3).

З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарські операції по виконанню договорів між позивачем та ПП «Зорос» відбувалися фактично, були здійснені в межах господарської діяльності цього платника податків, а тому твердження податкового органу про те, що вказані господарські операції фактично не відбувались і такі договори носять нереальний характер є необґрунтованими і не підтверджуються доказами по справі.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними покликання відповідача на дані податкової звітності щодо відсутності матеріальної бази ПП «Зорос», як на обґрунтованість своїх висновків, оскільки у досліджуваних правовідносинах доказами реальності існування господарських відносин являються належні первинні документи.

При цьому, матеріалами адміністративної справи підтверджується і визнається особами, які беруть участь у справі, що за розглядуваними договорами позивачем отримано послуги і товари від ПП «Зорос», а відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що такі послуги і товари були виконані іншими особами.

Щодо покликань відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ПП «Зорос», то суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З наведених вище норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядувані договори між позивачем та ПП «Зорос» на момент їх укладення відповідали усім вимогам необхідним для їхньої чинності, не суперечили вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договорів володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду від 11.06.2013 р. винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2013 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Стрийбудмонтаж» до Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

В.В. Святецький

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 24.11.2014 року.