Постанова № 41629147, 18.11.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2014 року м. Київ 810/4649/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., за участю секретаря судового засідання: Волощук Л.В.

представників сторін:

від позивача - Стадник В.М., Чепурний О.Г.,

від відповідача - Завальська С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОСС»

до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного

управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРОСС» (далі - ТОВ «ГРОСС», позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області (далі - ДПІ у Вишгородському районі, відповідач) про (з урахуванням уточненого позову) визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 22.04.2013 року № 0001182205 та від 22.04.2013 року № 0001192205.

Спірні податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі Акта документальної невиїзної позапланової перевірки від 02.04.2013 року № 284/22-00/30729660 (далі - Акт перевірки), в якому встановлено заниження позивачем податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених контрагенту у складі ціни отриманих послуг оскільки, на думку посадових осіб податкового органу, правочини вчинені без мети настання реальних наслідків.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки Акта перевірки є безпідставними і необґрунтованими, оскільки підприємство за результатами господарської діяльності правомірно сформувало витрати і податковий кредит, що підтверджується даними первинних бухгалтерських документів.

В ході судового розгляду представники позивача підтримали позовні вимоги і просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, подав до суду письмові заперечення, в яких зазначив, що під час перевірки господарської діяльності позивача взято до уваги Акт ДПІ у Вишгородському районі у Київській області № 1993/22-00/32925834 про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «КП «Добробут» при здійсненні ним фінансово-господарських операцій з ТОВ «ВФ «Будкомплекс», в якому встановлено, що відносини між зазначеними підприємствами не спричинять реального настання правових наслідків.

Також, відповідач зазначив, що у періоді що перевірявся у позивача були відсутні офісні, складські та виробничі приміщення.

Таким чином, на думку відповідача, перевіркою встановлено відсутність реального здійснення господарських операцій між ТОВ «ГРОСС» і ТОВ «КП «Добробут», а податкові повідомлення-рішення прийнято правомірно у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

В ході судового розгляду судом були заслухані пояснення свідка - директора ТОВ «ВФ «Будкомплекс» ОСОБА_4

Заслухавши пояснення представників сторін та свідка, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких підстав.

ТОВ «ГРОСС», зареєстроване як юридична особа Оболонською районною у місті Києві державною адміністрацією 10.02.2000 року. Як платник податків узятий на облік в органах державної податкової служби з 14.02.2000 за № 1563-ТОВ.

Позивач з 14.02.2000 року зареєстрований платником податку на додану вартість, що підтверджується наявним у матеріалах справи Свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 307296626546, яке видано ДПІ у Вишгородському районі.

Основними видами діяльності ТОВ «ГРОСС» є здійснення діяльності у сфері архітектури, електромонтажні роботи, будівництво житлових і нежитлових будівель, інші спеціалізовані будівельні роботи, інші будівельно-монтажні роботи.

Для здійснення господарської діяльності пов'язаної із створенням об'єктів архітектури позивач 21.09.2010 року отримав відповідну ліцензію серії АВ № 555501 строком до 21.09.2015 року.

Як встановлено судом, між позивачем і ТОВ «КП»Добробут»» укладено договір субпідряду від 16.08.2012 № 1608-12 (а.с. 124-125) предметом якого є виконання роботи поточного ремонту об'єктів підрядника.

За результатами виконання договору виписано акти здачі-приймання робіт (надання послуг), а також податкові накладні (а.с.117-123).

Відповідно до умов договору розрахунки між ТОВ «ГРОСС» та ТОВ «КП»Добробут» за надані послуги проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями.

За результатами виконання господарських операцій позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість і включено до витрат відповідних періодів суми коштів, які пов'язані з виконанням договорів.

У період з 29.03.2013 року по 29.03.2013 рік, на підставі наказу від 29.03.2013 року № 167, повідомлення від 29.03.2013 № 28/2200, посадовою особою ДПІ у Вишгородському районі проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ГРОСС» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «КП «Добробут»» (код ЄДРПОУ 32925834) за серпень 2012 року.

За результатами перевірки складений Акт від 02.04.2013 № 284/22-00/30729660, який містить висновки про порушення позивачем вимог:

- пункту 198.1 статті 198 та пункту 200.1, статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету на загальну суму 21666,67 грн.

- пункту 138.2 ст.138, підпункту 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток, що підлягає до сплаті у розмірі 22750,00 грн.

Висновок податкового органу про заниження суми податкового зобов'язання, за його твердженням, пов'язується із порушенням позивачем встановленого порядку формування податкового кредиту за операціями з отримання послуг від ТОВ «КП «Добробут», що ґрунтується на даних Акта позапланової невиїзної перевірки ТОВ «КП «Добробут» при взаємовідносинах з ТОВ «ВФ «Будкоплекс» за серпень 2012 року (Акт № 1993/22-00/32925834 від 22.11.2012 року). Відповідно до даного Акта податковим органом встановлено, що податкові накладні виписані ТОВ «ВФ» Будкомплекс» з порушенням вимог п.201.1 ст.201 ПК України та п.1, п.16 Порядку № 1379, оскільки згідно висновку спеціаліста № 618 від 12.11.12 року підписи на первинних документах виписаних на адресу ТОВ «КП «Добробут» ймовірно виконані не керівником ТОВ «ВФ» Будкомлекс», а іншою особою. На підставі даних інформаційних ресурсів податкових органів використаних під час перевірки ДПІ у Вишгородському районі поставлено під сумнів реальність вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, у зв'язку із відсутністю фізичних, технічних та технологічних можливостей суб'єктів господарювання.

Крім того, на думку податкового органу позивачем безпідставно завищено валові витрати, оскільки ДПІ у Вишгородському районі не було знайдено підтвердження даних витрат підприємства у первинних документах, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.04.2013 року № 0001182205, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 32501,00 грн., з яких 21667,00 грн. за основним платежем та 10834,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкове повідомлення-рішення від 22.04.2013 року № 0001192205 відповідно до якого позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 34125,00 грн., що складається з 22750,00 грн. за основним платежем та 11375,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями

Вважаючи спірні податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Вiдповiдно до пiдпункту 14.1.181 пункту 14.1 статтi 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартiсть має право зменшити податкове зобов'язання звiтного (податкового) перiоду, визначена згiдно з роздiлом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статтi 198 Податкового кодексу передбачено, що право на вiднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разi здiйснення операцiй з придбання або виготовлення товарiв та послуг.

Датою виникнення права платника податку на вiднесення сум податку до податкового кредиту, згiдно з пунктом 198.2 статтi 198 Податкового кодексу України, вважається дата тiєї подiї, що вiдбулася ранiше: - дата списання коштiв з банкiвського рахунка платника податку на оплату товарiв/послуг; - дата отримання платником податку товарiв/послуг, що пiдтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статтi 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звiтного перiоду визначається, виходячи з договiрної (контрактної) вартостi товарiв/послуг, але не вище рiвня звичайних цiн, визначених вiдповiдно до статтi 39 цього Кодексу, та складається з сум податкiв, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статтi 193 цього Кодексу, протягом такого звiтного перiоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарiв та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операцiях у межах господарської дiяльностi платника податку.

Вiдповiдно до пункту 201.1 статтi 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу пiдписану уповноваженою платником особою та скрiплену печаткою податкову накладну, в якiй зазначаються в окремих рядках певнi обов'язковi реквiзити.

Згiдно з пунктом 201.4 статтi 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примiрниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригiнал податкової накладної видається покупцю, копiя залишається у продавця товарiв/послуг.

Пунктом 198.6 статтi 198 Податкового кодексу України зазначено, що не вiдносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарiв/послуг, не пiдтвердженi податковими накладними або оформленi з порушенням вимог чи не пiдтвердженi митними декларацiями (iншими подiбними документами згiдно з пунктом 201.11 статтi 201 цього Кодексу ). У разi, якщо на момент перевiрки платника податку органом державної податкової служби суми податку, якi попередньо вiднесенi до податкового кредиту, залишаються не пiдтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе вiдповiдальнiсть вiдповiдно до закону.

Таким чином, враховуючи викладенi норми Податкового кодексу України, для формування податкового кредиту необхідне існування декількох підстав, а саме: наявнiсть у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштiв контрагенту, в сумi визначенiй в податковiй накладнiй, а також фактичне виконання господарської операцiї, за наслiдками якої у платника податку на додану вартiсть виникає право на податковий кредит.

Що стосується зобов'язання визначеного позивачевi з податку на прибуток приватних пiдприємств, то вiдповiдно до пункту 134.1 статтi 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток iз джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходiв звiтного перiоду, визначених згiдно зi статтями 135- 137 цього Кодексу, на собiвартiсть реалiзованих товарiв, виконаних робiт, наданих послуг та суму iнших витрат звiтного податкового перiоду, визначених згiдно зi статтями 138- 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Отже, показник витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1статті 14 Податкового кодексу України).

До складу витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цiлей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартiсть та витрати для цiлей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути пiдтвердженi первинними документами, оформленими відповідно до вимог законодавства України, якi складенi в разi фактичного здiйснення господарської операцiї, що стала пiдставою для формування податкового облiку платника податку.

Аналогічний висновок міститься й в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 29.09.2014 року у справі № К/800/54115/13, якою суд касаційної інстанції залишив в силі рішення суду апеляційної інстанції про задоволення адміністративного позову про скасування податкових повідомлень рішень.

Як встановлено судом та вбачається із матерiалів справи, позивачем в межах своєї господарської діяльності було укладено з ТОВ «КП «Добробут»» договiр надання послуг № 1608-12 вiд 16.08.2012 року, згiдно з яким ТОВ «КП «Добробут» надає послуги з виконання робіт поточного ремонту.

В матерiалах справи наявнi первиннi документи, якi пiдтверджують фактичне здiйснення господарських операцiй мiж позивачем та вказаним контрагентом, а саме: договір надання послуг, акти здачi-прийняття робiт (надання послуг), виписки з рахунку, податковi накладнi, податкові декларації.

Зазначенi документи складенi за результатами проведених операцiй та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облiк та фiнансову звiтнiсть в Українi», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записiв у бухгалтерському облiку (затверджено Наказом Мiнiстерства фiнансiв України вiд 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Мiнiстерствi юстицiї України 05.06.1995 р. за № 168/704) i мiстять вiдомостi щодо змiсту та обсягу проведених операцiй, якi узгоджуються мiж собою.

Таким чином, фактичнi обставини об'єктивно засвiдчують правомiрнiсть нарахування податкового кредиту та вiднесення вiдповiдних сум до складу витрат, вiдповiдно до первинних бухгалтерських документiв та по податковим накладним, якi виписанi на виконання умов викладених договiрних вiдносин. При цьому суд звертає увагу, що первинні документи фінансово господарської діяльності позивача та ТОВ «КП «Добробут» не були досліджені під час перевірки взагалі, що відображено в Акті та не заперечувалось сторонами під час судового розгляду справи.

Контролюючий орган зробив висновок про вiдсутнiсть мiж зазначеними пiдприємствами фактичного здійснення господарської операції, з огляду на висновки, які викладені в Акті позапланової невиїзної перевірки дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій ТОВ «КП «Добробут» з ТОВ «ВФ «Будкомплекс», в якому податковий орган встановив відсутність фактичного здійснення господарських операцій товариствами.

Як встановлено судом, в Акті перевірки від 22.11.2012 року №1993/22-00/32925834 ДПІ у Вишгородському районі посилається на висновок спеціаліста НДЕКЦ при ГУМВС України у Київській області, в якому визначено, що підписи на первинних документах ймовірно виконані не керівником ТОВ «ВФ «Будкомплекс» ОСОБА_5, а іншою особою. Зі змісту даного дослідження вбачається, що висновок спеціаліста ґрунтується на порівняльному аналізі вільних зразків підписів ОСОБА_5 та його підписів на документах виписаних на адресу ТОВ «КП «Добробут».

У свою чергу, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 5 ст. 83 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта для суду не є обов'язковим. Крім того, згідно з ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

З наведеного слідує, що висновок експерта не має переваг перед іншими засобами доказування, він також підлягає дослідженню і перевірці, а фактичні дані, що містяться у ньому, оцінюються судом за загальними правилами.

Як вбачається з матеріалів справи ТОВ «ВФ» Будкомплекс» зареєстровано у єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 24.04.1997 року. Основним видом діяльності є будівельно-монтажні роботи. Керівником зазначеного підприємства є ОСОБА_4

В ході судового розгляду справи свідок ОСОБА_4 пояснив суду, що про існування Акта перевірки від 22.11.2012 року №1993/22-00/32925834 йому взагалі не відомо, ніяких слідчих дій відносно нього не проводилось, зразки свого підпису він нікому не надав. Усі первинні бухгалтерські документи підписувались ним особисто, а господарські операції проведені між ТОВ «КП «Добробут» та ТОВ «ВФ «Будкомплекс» є реальними.

В ході судового розгляду відповідачем висновок спеціаліста суду надано не було, як і доказів того, що такий висновок складено відповідно до процесуальних норм.

На підставі викладеного, посилання податкового органу на зазначене експертне дослідження, як джерело доказу є безпідставним.

Суд також звертає увагу на те, що жодних податкових повідомлень рішень на підставі Акта перевірки від 22.11.2012 року № 1993/22-00/32925834 прийнято не було. Також в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «КП «Добробут» та ТОВ «ВФ «Будкомплекс».

Крім того, відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Отже, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежнiсть вiд додержання податкової дисциплiни третiми особами, законодавство України, не ставить в залежнiсть виникнення у платника податку на додану вартiсть права на податковий кредит вiд дотримання вимог податкового законодавства iншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплатi податку до бюджету, то це тягне вiдповiдальностi та негативнi наслiдки саме щодо цiєї особи. Зазначена обставина не є пiдставою для позбавлення платника податку права на вiдшкодування податку на додану вартiсть, якщо останнiй виконав усi передбаченi законом умови щодо отримання такого вiдшкодування та має всi документальнi пiдтвердження розмiру свого податкового кредиту.

Суд також звертає увагу, що податковий орган дійшов висновку про безтоварність господарських операцій між позивачем та його контрагентом на підставі Акта перевірки іншого податкового органу. Проте, висновки, які викладені у даному Акті є лише суб'єктивними думками посадових осіб, які проводили перевірку. Водночас, слід досліджувати операції безпосередньо між позивачем та ТОВ «КП «Добробут».

Таким чином, судом не береться до уваги висновок податкового органу щодо нікчемності правочину вчиненого між ТОВ «ВФ Будкомплекс» та ТОВ «КП «Добробут» для визнання господарських операцій між ТОВ «ГРОСС» та ТОВ «КП «Добробут» такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків.

Як вбачається з Акта перевірки, однією з підстав для донарахування позивачу вказаних податкових зобов'язань, були твердження перевіряючого щодо відсутності у ТОВ «ГРОСС» власних або орендованих офісних, складських та виробничих приміщень. Даний висновок посадовою особою було зроблено на підставі даних інформаційних ресурсів, а саме: АРМ «Аудит», ПК «Без Звіт», АІС «РПП» АІС «Облік податків та платежів», пошукової бази для обліку та пошуку фіктивних підприємств, ПДС ДПА України, що використовуються ДПІ у Вишгородському районі. Проте, жодних запитів до відповідних державних органів для підтвердження наявності або відсутності матеріальних та інших ресурсів у ТОВ «ГРОСС» для вчинення господарських операцій податковим органом направлено не було. У свою чергу, позивачем надано суду договори оренди приміщення та прилеглої території укладені з ПрАТ «Вишгородсільрибгосп» у періоди з 01.08.2012 року - 31.12.2012 року та 02.01.2013 року - 31.12.2013 року відповідно до яких орендодавець передав ТОВ «ГРОСС» в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - приміщення № 1 та приміщення № 2, а також прилеглу територію з метою розміщення ділового офісу та складу.

Відповідно до статей 11 і 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи, що твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг позивачу його контрагентом були спростовані та не доведені належними доказами відповідачем, зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем і ТОВ «КП «Добробут» у ході господарської операції, відповідають вимогам чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили і доказовості, а отже і підтверджують суму податкового кредиту та витрат, задекларованих позивачем, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Таким чином, податкові повідомлення - рішення від 22.04.2013 року № 0001182205 та від 22.04.2013 року № 0001192205 є протиправними і підлягають скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до статті 97 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки вимог про відшкодування судових витрат позивач не заявляв, судові витрати стягненню на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби від 22.04.2013 № 0001182205 і від 22.04.2013 № 0001192205.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 24 листопада 2014 р.