Ухвала суду № 41629078, 05.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" листопада 2014 р. м. Київ К/9991/96389/11

№ К/9991/96389/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Зайцева М.П., Веденяпін О.А.,

при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 12.10.2011

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2011

у справі № 2а-2664/10/0670 Житомирського окружного адміністративного суду

за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд»-75 УНР

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 12.10.2011, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2011, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Житомирі від 14.04.2009: № 0000942301/0 та № 0000952301/0.

У касаційній скарзі ДПІ у м. Житомирі просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкових зобов`язань з податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 31.03.2009 № 2120/23-1/24971300/0110, про порушення позивачем норм підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР) підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР). За висновками цього акту позивачем завищено валові витрати на загальну суму 1271961,00 грн. у податковому обліку за 9 місяців 2007року, 2007 рік, 1 квартал, півріччя, 9 місяців 2008 року, 2008 рік та податковий кредит на загальну суму 240776,00 грн. у податковому обліку за період з липня по листопад 2007 року та з січня по грудень 2008 року за господарськими операціями з поставки позивачу підрядних робіт ПП «Касадор», ТОВ «Еліт-Плюс», ТОВ «Нафтохімбудінвест», СПД Савчуком, які мають ознаки фіктивності як-то: відсутні основні фонди та трудові ресурси, а транспортування будівельних матеріалів не підтверджено товарно-транспортними накладними. Внаслідок вказаних порушень позивачем занижені податкові зобов'язання із податку на прибуток на загальну суму 317990,00 грн. у податковому обліку за 9 місяців 2007року, 2007 рік, 1 квартал, півріччя, 9 місяців 2008 року, 2008 рік та з податку на додану вартість у загальній сумі 240776,00 грн. за період з липня по листопад 2007 року та з січня по грудень 2008 року.

За наслідками висновків акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 14.04.2009: № 0000942301/0 про визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 452785,00 грн., у т.ч.: 317990,00 грн. - основний платіж, 134795,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); № 0000952301/0 про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 361164,00 грн., у т.ч.: 240776,00 грн. - основний платіж, 120388,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на виконання господарських операцій з поставки позивачу підрядних робіт та будівельних матеріалів ПП «Касадор», ТОВ «Еліт-Плюс», ТОВ «Нафтохімбудінвест», СПД Савчуком, позивач на підставі виписаних вказаними постачальниками податкових накладних та актів виконаних робіт сформував у податковому обліку з податку на прибуток за 9 місяців 2007року, 2007 рік, 1 квартал, півріччя, 9 місяців 2008 року, 2008 рік валові витрати, а в податковому обліку з податку на додану вартість за з липня по листопад 2007 року та з січня по грудень 2008 року - податковий кредит у вказаних вище сумах.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно з підпунктом 5.2.1 цієї ж статті, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абзац третій підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї статті).

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з ПДВ та/або зменшення сум бюджетного відшкодування з цього податку.

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Разом з тим, факт поставки позивачу ПП «Касадор», ТОВ «Еліт-Плюс», ТОВ «Нафтохімбудінвест», СПД Савчуком підрядних послуг та будівельних матеріалів (пісок та залізобетонні вироби) не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з мотивів недоведеності з боку податкового органу нікчемності договорів, укладених між позивачем та ПП «Касадор», ТОВ «Еліт-Плюс», ТОВ «Нафтохімбудінвест», СПД Савчуком, з посиланням на які позивач сформував валові витрати та податковий кредит. При цьому, суди обмежились встановленням у судовому процесі обставин вилучення у позивача у межах кримінальної справи, порушеної відносно службових осіб позивача за вчинення злочину, передбаченого частиною 3 ст. 212 Кримінального кодексу України, первинних документів, виписаних на підтвердження поставок, а висновок факт поставки обґрунтували посиланням на відповідний висновок у постанові слідчого від 27.08.2009 про закриття кримінальної справи, порушеної відносно службових осіб позивача за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною 3 ст. 212 Кримінального кодексу України.

Однак, як свідчить акт перевірки, податковий орган не посилався на відсутність у позивача первинних документів, складених для оформлення операцій з поставки підрядних робіт та будівельних матеріалів на підставі договорів, укладених між позивачем та вище переліченими постачальниками.

Податковий орган у судовому процесі, як і в акті перевірки, на підтвердження своїх доводів щодо відсутності реального характеру поставок, поряд з доводами про відсутність вказаних постачальників за своїм місцезнаходженням та відсутність у них ліцензій на здійснення будівельних робіт, посилався на відсутність у вищевказаних контрагентів позивача основних засобів (складські приміщення, транспортні засоби, будівельна техніка) та трудових ресурсів, необхідних для виконання будівельних робіт або отримання таких основних засобів цими постачальниками в оренду. Також, податковий орган звертав увагу суду на відсутність у позивача доказів на підтвердження транспортування йому ПП «Касадор» будівельних матеріалів (пісок та залізобетонні вироби).

Вказані доводи податкового органу суди попередніх інстанцій не перевірили та не дали їм оцінки, обмежившись лише посиланням на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, тоді як відповідно до норм статті 72 КАС України обставини, на яких ґрунтується висновок слідчого в постанові, прийнятій у кримінальному провадженні, не є обов'язковими для адміністративного суду та не звільняються від доказування в адміністративному процесі.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу. Один із екземплярів товарно-транспортної накладної, як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, передається вантажоодержувачу, і служить для оприбуткування вантажу (товару). За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності у покупця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару.

Не була врахована також судами попередніх інстанцій правова позиція Верховного Суду України щодо застосування підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, викладена в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 у справі за позовом ПП «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Так, Верховний Суд України вказав, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні були мати на увазі, що сам наявності у позивача податкової накладної не є безумовним доказом реальності господарських операцій між позивачем і постачальниками, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження валових витрат та податкового кредиту.

При цьому, суди мають звернути увагу також на те, що закриття кримінальної справи, порушеної відносно службових осіб позивача за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною 3 ст. 212 Кримінального кодексу України (ухилення від сплати податків зборів (обов'язкових платежів), не можу бути свідченням реального характеру поставок позивачу підрядних послуг. Встановлення факту виконання тієї чи іншої господарської операції у постанові слідчого не позбавляє суд обов'язку встановити ці обставини у судовому процесі. При тому, що реальність господарських операцій виходить за сферу розслідування слідчим факту вчинення такого злочину як ухилення від сплати податків.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин при вирішенні спору щодо оскарження донарахування позивачу податкових зобов'язань із податку на прибуток та податку на додану вартість згідно з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу ПП «Касадор», ТОВ «Еліт-Плюс», ТОВ «Нафтохімбудінвест», СПД Савчуком підрядних послуг та будівельних матеріалів (пісок та залізобетонні вироби) для чого, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі задовольнити частково, скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 12.10.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2011 та направити справу новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписМ.П. Зайцев підписО.А. Веденяпін