Ухвала суду № 41614913, 14.11.2014, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 447/190/14 Головуючий у 1 інстанції: Головатий А.П.

Провадження № 22-ц/783/5821/14 Доповідач в 2-й інстанції: Богонюк М. Я.

№ 22-ц/783/5824/14

Категорія: 59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого судді: Богонюка М.Я.

Суддів: Ванівського О.М., Гриновця Б.М.

При секретарі: Цар М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 20 серпня 2014 року, -

ВСТАНОВЛЕНО:

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 20 серпня 2014 року відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі за скаргою ОСОБА_2 на постанову державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції Головного управління юстиції у Львівській області Марутяка О.І. від 25.12.2013 року про відмову у відкритті виконавчого провадження.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 20 серпня 2014 року відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_2 на постанову державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції Головного управління юстиції у Львівській області Марутяка О.І. від 25.12.2013 року про відмову у відкритті виконавчого провадження.

Ухвали суду оскаржив ОСОБА_2.

В апеляційних скаргах ОСОБА_2 просить ухвали суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою задоволити його скаргу.

Апелянт вважає, що ухвали суду постановлено з порушенням норм процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи. Стверджує, що постановляючи ухвалу про відмову у зупиненні провадження у справі суд покликався на те, що ним не надано докази про відкриття касаційного провадження, однак він надав суду копію титульного листка касаційної скарги та копію поштової квитанції про надіслання касаційної скарги, якими підтверджується факт розгляду справи в касаційній інстанції, що давали суду підстави для зупинення провадження у справі.

Що стосується ухвали про відмову в задоволенні скарги на постанову державного виконавця, то покликається на те, що судом порушено строки розгляду скарги на дії державного виконавця. Також стверджує, що в постанові державного виконавця ВДВС Миколаївського РУЮ від 14.06.2013 року Марутяком О.І. не вказано про невідповідність виконавчого листа, наданого 20.06.2011 року Миколаївським районним судом Львівської області на підставі рішення від 06.08.2010 року статті 18 Закону України "Про виконавче провадження". Вважає ухвалу суду незаконною, оскільки відповідачами в справі є ОСОБА_4 та Дороговизька сільська рада Миколаївського району, а ОСОБА_5 є лише представником, тому зазначення його у виконавчому документі боржником є опискою. У виконавчому листі чітко зазначено в якій частині кожний з відповідачів повинен виконати рішення. А відтак дії державного виконавця не відповідають вимогам ч. 2 ст. 368 ЦПК України. При слуханні справи по суті, судом першої інстанції допущено ряд процесуальних порушень.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення на підтримання та заперечення апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів вважає, що такі задоволенню не підлягають.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 06 серпня 2010 року позов ОСОБА_2 задоволено, зобов'язано ОСОБА_4 не чинити перешкод позивачу ОСОБА_2 в користуванні земельною ділянкою господарства ОСОБА_6, межі якої визначені рішенням сесії Дроговизької сільської ради Миколаївського району Львівської області від 11.11.1997 року та згідно якого: визначено межею земельних ділянок між гр. ОСОБА_7 і гр. ОСОБА_6 межу, запропоновану погоджувальною комісією, а саме пряму лінію ширини земельної ділянки ОСОБА_7 від межі ОСОБА_8 до вуличного заїзду 10.4 м. закріпленого металевим стовпчиком до ширини від ОСОБА_8 до межі із ОСОБА_6 11 м., що складає від будинку ОСОБА_6 1.3 м. Зобов'язано відповідача ОСОБА_4 перенести загорожу на встановлену Дроговизькою сільською радою згідно рішення сесії від 11.11.2997 р. межу між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 по прямій лінії ширини 10.4 і 11м. Зобов'язано відповідача ОСОБА_4 звільнити земельну ділянку після визначення меж земельних ділянок ОСОБА_6 та ОСОБА_4 зазначених у рішенні сесії Дроговизької сільської ради від 11.11.1997 року від сторонніх предметів. Зобов'язано Дроговизьку сільську раду Миколаївського району Львівської області не чинити перешкод позивачу ОСОБА_6 в користуванні земельною ділянкою відповідно до меж, визначених рішенням Дроговизької сільської ради від 11.11.1997 року.

Додатковим рішенням цього ж суду від 07 жовтня 2010 року заяву ОСОБА_6 задоволено. Доповнено резолютивну частину рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 06.08.2010 року та після викладеної у п.2 резолютивної частини вказати „Контури заїздів до садиб визнати згідно картографічного матеріалу (техархів управління у справах будівництва і архітектури Львівського облвиконкому інвентаризаційний номер 7620).

На підставі заяви ОСОБА_2, 20 червня 2011 року Миколаївським районним судом було видано виконавчий лист, який останнім був пред'явлений до виконання 23 грудня 2013 року. Постановою державного виконавця ВДВС Миколаївського РУЮ відмовлено у відкритті виконавчого провадження.

В січні 2014 року ОСОБА_2 звернувся в суд з скаргою на постанову державного виконавця ВДВС Миколаївського РУЮ від 25 грудня 2013 року, якою відмовлено у відкритті виконавчого провадження на підставі виконавчого листа №215 виданого Миколаївським районним судом Львівської області на виконання рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 06 серпня 2010 року у зв'язку з невідповідністю виконавчого документа вимогам ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження".

Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції вірно виходив з того, що державним виконавцем оскаржувану постанову винесено у відповідності до ст. ст. 18, 26 Закону України "Про виконавче провадження".

Частиною 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлені вимоги до виконавчого документа.

Частиною 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону.

З копії виконавчого листа №146 від 20 червня 2011 року вбачається, що боржниками в даному виконавчому документі зазначено ОСОБА_4 та ОСОБА_5, хоча останній не є боржником в даному виконавчому провадженні, оскільки при розгляді справи він був лише представником ОСОБА_4

Дроговизька сільська рада Миколаївського району Львівської області, яка була відповідачем при розгляді справи, боржником у виконавчому документі не зазначена.

При визначенні одного боржника та одного стягувача у виконавчому документі не зазначено в якій частині повинно виконуватися рішення суду.

Враховуючи вищенаведене державний виконавець на законних підставах відмовив у відкритті виконавчого провадження у зв'язку з невідповідністю виконавчого листа вимогам ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження".

При цьому ним було роз'яснено право стягувача на повторне звернення після усунення недоліків виконавчого документа.

А відтак відсутні правові підстави для скасування даної постанови і ухвала суду першої інстанції в цій частині є законними і обґрунтованими.

Що ж стосується оскарження заявником ухвали про відмову у зупиненні розгляду справи до вирішення іншої справи в касаційному порядку, то заявником не надано жодних належних та допустимих доказів, які б доводили неможливість розгляду даної справи до вирішення іншої, яка розглядається в порядку цивільного судочинства.

При тому, що сам заявник неодноразово заявляв про затягування судом розгляду справи, про що також зазначав і в своїй апеляційній скарзі.

Ухвали суду першої інстанції винесені з дотриманням норм процесуального права.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

А тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 2 п. 1, 312 ч. 1 п. 1, 314 ч. 1 п. 4, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 - відхилити.

Ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 20 серпня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з часу набрання ухвалою законної сили.

Головуючий:

Судді: