Ухвала суду № 41614192, 25.11.2014, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/2990/14Головуючий у суді І-ї інстанції Циганаш І. А.

Доповідач Чорнобривець О. С.

УХВАЛА

Іменем України

25.11.2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді - Чорнобривець О.С.

суддів - Кодрула М.А.

Черненко В.В.

за участю секретаря - Кечкіна А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 21 жовтня 2014 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ "ОТП Банк" про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 21 жовтня 2014 року позов ОСОБА_3 до ПАТ "ОТП Банк" про стягнення коштів у розмірі 258 840 грн. задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ПАТ «ОТП Банк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Зазначають, що суд першої інстанції, при ухвалені рішення не прийняв до уваги положення ст.42 ЗУ «Про іпотеку», яка передбачає виконання майновим поручителем основного зобов'язання за боржника шляхом сплати на рахунок кредитора кошти по простроченій заборгованості.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - ОСОБА_4 підтримав доводи апеляційної скарги, представник банку - Капиш В.М. заперечила проти них.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до положень ст.306 ЦПК України, заслухавши пояснення представників, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що 20 червня 2008 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, відповідно до якого ОСОБА_6 отримав кредит в сумі 77 400 доларів США, з терміном погашення до 19 червня 2023 року. В забезпечення виконання зобов'язання за вказаним договором, між ПАТ «ОТП Банк», ОСОБА_3 та ОСОБА_7 було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого предметом іпотеки є нерухоме майно, що знаходиться в м. Кіровограді по провулку Братиславському, будинок 11.

Боржник ОСОБА_6 зобов'язання за укладеним договором не виконує і на вимогу працівників банку, які посилаючись на договір поруки та обов'язок позивача оплатити борг за кредитним договором, позивач у період з квітня 2012 року по липень 2013 року вніс на рахунок ПАТ «ОТП Банк» в оплату за кредитним договором №МL-K00/090/2008 грошові кошти в сумі 19 789 доларів США. У липні 2013 року позивач ознайомився з договором фінансової поруки, який нібито укладено між ним та ПАТ «ОТП Банк», підпис в якому - у графі ОСОБА_3 виконано не ним.

04 березня 2014 року Ленінським райсудом м. Кіровограда ухвалено рішення, яким договір поруки від 20 червня 2008 року, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та позивачем. визнано недійсним. Рішення суду набрало законної сили.

Вказуючи про ці обставини, просив стягнути з відповідача перераховані ним кошті з підстав, передбачених ч.1 ст.216 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач ОСОБА_3 не являється фінансовим поручителем по кредитному договору, а є майновим поручителем за укладеним іпотечним договором, тому відповідає за виконання боржником зобов'язання перед кредитором лише іпотечним майном.

Судова колегія погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.

Статтею 546 ЦК України, порука та застава визначені як окремі види забезпечення зобов'язань. Поручитель і майновий поручитель є суб'єктами різних за змістом цивільних правовідносин. Поручитель є суб'єктом такого виду забезпечення виконання зобов'язання як порука, а майновий поручитель є суб'єктом іншого виду забезпечення виконання зобов'язання - застави. Правовий статус поручителя й майнового поручителя врегульовано окремо, із суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення та для вирішення спорів за їхньої участі шляхом безпосереднього застосування відповідних норм цивільного закону.

У постанові Верховного Суду України від 16 жовтня 2012 року у справі № 3-43гс12 визначено, що договір іпотеки є різновидом договору застави та окремим способом забезпечення зобов'язань, регулювання якого здійснюється статтями 572-593 гл. 49 ЦК і спеціальним законом, то до іпотечних правовідносин за участі майнового поручителя не підлягають застосуванню положення § 3 гл. 49 ЦК України.

Боржник за основним зобов'язанням та майновий поручитель - іпотекодавець не є солідарними боржниками. Солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом або договором (ст. 541 ЦК).

До правовідносин кредитора з майновим поручителем не застосовуються норми, що регулюють поруку (статті 553-559 ЦК), оскільки майновий поручитель відповідає перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Ураховуючи вищезазначене, до майнового поручителя не можуть бути застосовані положення ч. 1 ст. 543, ст. 554 ЦК

Договір поруки від 20 червня 2008 року, на підставі якого позивач, за вимогою банку, сплачував кошти, визнаний недійним.

За таких обставин, позивач ОСОБА_3 є майновим поручителем за договором іпотеки і відповідає за виконання боржником ОСОБА_6 зобов'язання перед кредитором лише іпотечним майном. Тому, суд дійшов правильного висновку про повернення сплачених позивачем коштів за договором поруки, як наслідок недійсного правочину.

Сплата позивачем коштів в сумі 19 789 дол. США та отримання їх банком відповідачем не оспорюється та підтверджується копіями платіжних доручень в іноземній валюті (а.с. 14-30).

Посилання банку в апеляційній скарзі на ст.42 Закону України «Про іпотеку» є безпідставним, оскільки дана норма регулює відносини на стадії виконання рішення суду про стягнення на предмет іпотеки до моменту реалізації майна, а крім того, вказана норма визначає право, а не обов'язок особи, вчинити відповідні дії.

Згідно з ч. 1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції повно і всебічно встановив обставини справи, надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального або процесуального права, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду відсутні.

Керуючись ст.ст.303, 307,308, ст.314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" відхилити.

Рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 21 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя:

Судді: