Постанова № 41606736, 04.11.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 листопада 2014 рокусправа № 804/11784/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чепурнова Д.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Сафронової С.В.

за участю секретаря судового засідання: Надточія В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Барс»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Барс» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Барс» звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.06.2013р. №0000272207 та №0000282207.

В обґрунтування позовних вимог посилається на безпідставність висновків податкового органу щодо нікчемності та недійсності правочинів укладених з ПП «Дніпро-Спец-ЗІЗ» без врахування усіх первинних документів на підтвердження реальності здійсненних господарських операцій із зазначеним контрагентом.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ «Барс» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило постанову суду скасувати та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги. Вказує на те, що судом першої інстанції не витребувані всі докази, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій з купівлі-продажу продукції не взято до уваги наявність усіх первинних документів, які передбачені податковим законодавством.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник ТОВ «Барс» підтримав вимоги апеляційної скарги з викладених у ній підстав, представник податкового органу не зявився, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що податковим органом з 21.05.2013р. по 27.05.2013р. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Барс» з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП «Дніпро-Спец-ЗІЗ» за липень, серпень 2012р., за результатами якої складено акт №1975/227-31770510 від 04.06.2013 року, яким встановлено порушення позивачем : 1) п.185.1 ст.185, п.198.3 ст.198, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, за перевірений період, у результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у сумі - 921,54 грн., що підлягає сплаті до бюджету, а саме: - за липень 2012 року - 356,24грн; - за серпень 2012 року - 565,3грн; 2) п.п.138.1.1, п.138.1, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України за перевірений період, у результаті чого встановлено заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 967,62грн.

Актом встановлено,що ТОВ «БАРС» до перевірки надано журнал-ордер по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за період з 01.07.2012 року по 31.08.2012 року відповідно до договору БС-0000010 від 12.01.2012 року, який не відповідає наданому до перевірки договору від 04.01.2011 року №011201, у зв'язку з вищенаведеним неможливо зробити висновок щодо стану розрахунків між підприємствами.

Товарно-транспортні накладні на транспортування товару зазначеного у податковій накладній ТОВ «БАРС» до перевірки не надано. Документальне підтвердження щодо вантажно-розвантажувальних робіт у пункті поставки ТОВ «БАРС» до перевірки не надано, згідно договору поставки товару від 04.01.2011 року №011201 п.п.3.1. Умови постачання - склад Постачальника, м. Дніпропетровськ, вул.Короленка, 44.

Відповідно до виписаних ПП «Дніпро-Спец-ЗІЗ» податкових накладних в пункті заповнення податкової накладної «Вид цивільно-правового договору» зазначено договір від 04.01.2011 року №011201 який не відповідає договору який зазначений у журналі-ордері по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за період з 01.07.2012 року по 31.08.2012 року. Видаткові накладні виписані на підставі рахунків-фактури які до перевірки не надано. Оплата товару здійснювалась відповідно до рахунків - фактури які до перевірки не надано. Згідно договору поставки товару від 04.01.2011 року №011201 п.п.2.3 п.2 кількість товару, що замовляється вказується в письмовому замовлені. Відповідно до п.п.5.1 Поставка товару здійснюється на умовах 100% передоплати, що виходячи із наданих документів не здійснювалось. Беручи до уваги те що в договорі поставки товару в п.п.11.1 строк дії даного договору з моменту його підписання до 31.12.2011 року, вищевикладене підтверджує формальність реквізитів таких документів.

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.06.2013р. №0000282207 якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1151,84грн., з яких за основним платежем - 921,54грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 230,30грн. та №0000272207 з податку на прибуток на суму 1209,52грн., з яких за основним платежем - 967,62грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 241,90грн.

При здійсненні перевірки податковим органом було використано також висновки Акту №1046/22-6/36494745 від 08.04.2013р. Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Дніпро-Спец-ЗІЗ» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП «Примула Дніпро» за період серпень 2012р. та ТОВ «Федельта» за періоди липень 2012р. та серпень 2012р., якою встановлені порушення ПП «Дніпро-Спец-ЗІЗ»: 1) п.187.1 ст.187, п.198.3 ст.198, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством завищено податкові зобов'язання та податковий кредит; 2) ч.1 ст.203, 215, 228, 662,655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст.203 ЦК України) по правочинах, здійснених по ланцюгу вбачаються як такі, що мають ознаки «нікчемності», зокрема з ТОВ «Барс».

Відмовляючи у задоволенні позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не підтверджено факту поставки товару, крім того невідповідність складених первинних документів та їх формальність не дає підстав відображення в податковому обліку ТОВ «Барс» наслідків таких операцій.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, зокрема, собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат.

Згідно з п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ст.185, ст. 188-189, ст.198, 201 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів, місце надання яких знаходиться на митній території України; поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість; платник податків зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до податкового кредиту Покупця.

Підпунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 даного кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст.198 ПКУ вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

У відповідності до приписів п.201.1, п.201.4., п.201.10, ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний виписати податкову накладну у двох екземплярах та надати покупцю податкову накладну, що має містити визначені за законом певні реквізити, у т. ч. ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні.

Відповідно до п.п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п.200.1-200.4 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті і перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг, а залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Колегія суддів зазначає , що наявність у позивача податкових та видаткових накладних, на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних товарів, послуг були включені до податкового кредиту, ТОВ «БАРС» цілком правомірно включило суми податку на додану вартість по отриманим послугам до складу податкового кредиту оскільки його право на податковий кредит підтверджується єдиним і належним, з точки зору діючого законодавства, доказом.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.

Реальність поставки товару та надання послуг, підтверджені належним чином первинними документами: договорами, видатковими накладними; податковими накладними; рахунками фактур, журналами ордерів, платіжними дорученнями, картками обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів.

Крім того на придбану продукцію контрагентом ПП «Дніпро-Спец-ЗІЗ» було надано відповідні сертифікати та декларації відповідності, висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи.

Придбані товарно-матеріальні цінності є засобами індивідуального захисту (рукавички, напівмаски, фільтри, халати, фартухи, респіратори) були використані в господарській діяльності позивача, були видані працівникам підприємства, що знайшло своє відображення в картках обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів з підписами працівників підприємства, які отримали вказані засоби індивідуального захисту.

Первинні бухгалтерські документи свідчать про фактичне отримання позивачем послуг, що відображено в бухгалтерському обліку та інших документах, які були надані позивачем до податкового органу до проведення перевірки.

Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Щодо посилання відповідача, на фіктивність укладених договорів між позивачем та вказаними вище контрагентами, колегія суддів зазначає, що відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Так, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України N 363 від 14.10.97 р., товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів.

Також слід зазначити, що вказані правила регулюють інші правовідносини, ніж ті що склалися між позивачем та його контрагентами.

Щодо доводів податкового органу про відсутність підстав нарахування податкових зобовязань через недекларування відповідних сум податкових зобов'язань контрагентами позивача, колегія суддів зазначає, що зазначені доводи суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно в п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Крім того колегія суддів відхиляє доводи відповідача з приводу нікчемності угод, укладених позивачем з контрагентами позивача , враховуючи наступне.

Викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно-правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011 року):

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін -в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів приходить до висновку про дотримання ТОВ «БАРС» умов для формування податкового кредиту та про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваних донарахувань.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись п.3 ч.1 ст. 198, ст.ст. 202, 205, 207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Барс» - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року скасувати та прийняти нову постанову.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Барс» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.06.2013р. №0000272207 та №0000282207 прийняті Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Барс» сплачений судовий збір у розмірі 1028 грн. 21 коп.

Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

В повному обсязі постанова складена 07 листопада 2014 року.

Головуючий: Д.В. Чепурнов

Суддя: В.Ю. Поплавський

Суддя: С.В. Сафронова