Постанова № 41606207, 24.11.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2014 р. Справа № 918/407/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Грязнов В.В. ,

суддя Василишин А.Р.

при секретарі судового засідання Клімук Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача державного підприємства "Підприємства із забезпечення нафтопродуктами" на рішення господарського суду Рівненської області від 18.06.2014 року у справі №918/407/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ Трейдинг"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіойл"

2. Державного підприємства "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України

за участю прокуратури Рівненської області

про стягнення в сумі 88157279 грн. 50 коп.

за участю представників:

прокурор - Прищепа О.М,

позивача - Комар С.І. Стецика Н.В.,

відповідача 1 - не з'явився,

відповідача 2 - Скорик О.О., Ткаченко І.В., Кириченко О.В.

третьої особи - Пясецький Д.В., Бойчук А.М,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "ВОГ Трейдинг" звернулось до місцевого господарського суду із позовом до державного підприємства Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами, товариства з обмеженою відповідальністю "Кіойл" про стягнення 88157279,50 грн. збитків.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 18.06.2014 року (суддя Корсун В.Я.) вказаний позов задоволено. Стягнуто з Державного підприємства Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами на користь ТОВ "ВОГ Трейдинг" збитки в сумі 88156279,50 грн. Стягнуто солідарно з відповідачів збитки в сумі 1000 грн., а також 73080 грн. судового збору.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що Державне підприємство Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами взяло на себе відповідальність за наявність товару, вказаного в актах прийому-передачі №091213 від 09.12.2013 року, №26-12/13 від 26.12.2013 року, №301213 від 30.12.2013 року, №03/03/14, №27-02/14-1 від 27.02.2014 року, від 03.03.2014 року, №04/03/14 від 04.03.2014 року, №11/03/14 від 11.03.2014 року та зобов'язалось відвантажити нафтопродукти згідно з умовами договору №372 від 27.11.2013 року. Суд встановив, що станом на момент прийняття рішення у справі заплановані до відвантаження позивачем нафтопродукти в кількості: дизельне паливо - 6430,074 т та бензин А-95 - 69,866 т, Державним підприємством так і не відвантажені. Таким чином, з огляду на приписи ст.ст. 11, 509, 525, 526 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 193 Господарського кодексу та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням Державне підприємство Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Апелянт, зокрема, зазначає, що розглядаючи даний спір суд не застосував до оцінки правовідносин та обставин, що склалися між сторонами, приписів ч. 2 ст. 35 ГПК України. Так, вважає, що суд не встановив, що факт анексії АР Крим є загальновідомою обставиною, про яку немає необхідності повідомляти та яка стала надзвичайною для підприємств, зареєстрованих та розміщених на території АР Крим, внаслідок якої виконання зобов'язань стало неможливим. Вказує на неправильну оцінку судом першої інстанції доказів у справі, таких як: акти звіряння руху нафтопродуктів, лист від 23.03.2014 року, які підписані невідомою особою та завірені підроблено печаткою, хоча оригінал печатки Державного підприємства втрачений не був. Заперечує факт втрати майна переданого на зберігання та зазначає про недоведеність позивачем залишку об'єму нафтопродуктів у його резервуарах. Крім того, вказує на відсутність всіх елементів складу цивільного правопорушення для стягнення збитків. Окремо просить звернути увагу апеляційного суду на те, що позивачем не доведено розмір збитків з урахуванням формули визначення вартості нафтопродуктів, що закладена у додатку №2 до договору №372 від 27.11.2013 року. Апелянт також вважає, що позивачем було допущено порушення вимог договору щодо ініціювання відвантаження нафтопродуктів (не узгоджено графік відвантаження, не подано рознарядку на відвантаження в залізничні цистерни), що на думку апелянта, відповідно до п. 2.1.6 договору виключає його відповідальність. Просив прийняти до уваги обмеження можливості надання суду повного переліку необхідних доказів через протиправне захоплення підприємства в м. Феодосія АР Крим озброєними людьми.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки винесено в повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, при цьому були належним чином з'ясовані та доведені всі обставини, що мають значення для справи.

Прокурор подав письмові пояснення, в яких фактично підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 18.06.2014 року.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.08.2014 року залучено до участі у справі №918/407/14 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Міністерством енергетики та вугільної промисловості України надано відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє повністю підтримавши викладені в апеляційній скарзі доводи, просить рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.08.2014 року змінено найменування державного підприємства Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами на державне підприємство "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами" (далі в постанові - Державне підприємство).

Представники сторін, прокурор та представники третьої особи в суді апеляційної інстанції повністю підтримали свої доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі та у відзивах на неї.

Відповідач ТОВ "Кіойл" подав клопотання про розгляд справи без його участі.

В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції учасниками процесу було заявлено ряд клопотань.

Зокрема, Державним підприємством подано клопотання про зупинення провадження у справі, надіслання матеріалів справи до Генеральної прокуратури України. У подальшому таке клопотання відкликано апелянтом (т. 3 а.с. 74), а тому не розглядалось судом апеляційної інстанції.

Клопотання про залучення ДП "Придніпровська залізниця" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Державного підприємства не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України таке клопотання не було обґрунтоване можливістю впливу рішення суду на права на обов'язки такої особи щодо однієї із сторін.

Суд також не вбачає підстав для задоволення клопотання Державного підприємства про призначення судової економічної експертизи, оскільки апелянтом не було належним чином обґрунтовано необхідність у спеціальних знаннях експерта у даній справі.

Представником Державного підприємства в суді апеляційної інстанції було заявлено клопотання про витребування у позивача актів прийому-передачі нафтопродуктів, актів відвантаження нафтопродуктів, складених у відповідності до додатку №3 до договору, митних декларацій на розмитнення нафтопродуктів, актів звіряння руху нафтопродуктів по Феодосійському ПЗНП, залізничних накладних на відвантаження нафтопродуктів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 101 ГПК України, додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

З урахуванням вказаної процесуальної вимоги закону, приймаючи до уваги відсутність обґрунтування представником апелянта причин неможливості подати вказані вище докази суду першої інстанції, враховуючи заперечення позивача щодо задоволення такого клопотання, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення.

04.09.2014 року судом апеляційної інстанції були задоволені клопотання сторін та прокурора про долучення до матеріалів справи копій контрактів №74 та №45 від 20.11.2013 року, копій генеральних актів, складених за період з 21.11.2013 року по 20.01.2014 року, а також довідки про відправлення вантажів ДП "Придніпровська залізниця".

Клопотання прокурора про залишення позовної заяви ТОВ "ВОГ Трейдинг" без розгляду з тієї підстави, що позовна заява підписана не уповноваженим представником не підлягає задоволенню, оскільки наведені в ньому мотиви не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді та обґрунтовано спростовані представником позивача, як граматична помилка в його довіреності.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзиви на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, третьої сторони, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Відповідно до п. 1, п. 2 постанови Пленуму ВГСУ №6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись, зокрема на повному з'ясуванні правової кваліфікації відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та визначення правової норми, яка підлягає застосуванню для вирішення спору.

Зазначених вимог судом першої інстанції повною мірою дотримано не було.

Як вбачається із матеріалів справи, 27.11.2013 року державне підприємство Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами (виконавець) та ТОВ "ВОГ Трейдинг" (замовник) уклали договір про надання послуг по перевалці нафтопродуктів №372, згідно п. 1.1 якого предметом даного договору є надання виконавцем замовнику послуг по перевалці бензинів та дизельного палива, об'ємом до 60000 тонн в місяць з можливим збільшенням щомісячного об'єму перевалки за погодження з виконавцем. При цьому, вартість нафтопродуктів, що поставляються замовником на перевалку вказується в додатку №2 до даного договору.

Відповідно до п. 1.2. договору обсяг послуг по перевалці нафтопродуктів, що є предметом даного договору, включає в себе: приймання - передачу нафтопродуктів в ємкостях виконавця; зберігання нафтопродуктів в ємкостях (резервуарах) виконавця протягом строків, встановлених даним договором; відвантаження нафтопродуктів в залізничні цистерни у відповідності до наданих замовником рознарядок.

Пунктом 2.1.1 договору передбачено обов'язок виконавця прийняти на зберігання нафтопродукти замовника в об'ємі, на умовах та на строк, передбачений даним договором та відповідними додатками до нього по фактичній кількості та якості.

Згідно умов договору державне підприємство Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами зобов'язалось : забезпечити збереження нафтопродуктів протягом строків, встановлених даним договором (п. 2.1.2 договору); забезпечити достовірний облік, прийнятих на зберігання нафтопродуктів замовника, у відповідності з вимогами чинних нормативних документів, надавати замовнику дані обліку на його вимогу, проводити спільно із замовником звірки наявності залишків нафтопродуктів з оформленням акту на 1 число кожного календарного місяця. Оригінал акту надавати замовнику не пізніше 5 числа місяця, наступним за звітним (зразок -додаток № 6) (п. 2.1.3 договору); до початку кожної декади звітного місяця погоджувати графік відвантаження нафтопродуктів на наступну декаду, що направлений замовником; забезпечити відвантаження нафтопродуктів залізничним транспортом в об'ємах і строки у відповідності із погодженими письмовими графіками відвантаження нафтопродуктів на наступну декаду і розпорядженнями замовника. При цьому обсяг щодобового відвантаження нафтопродуктів погоджений із замовником не впливає на термін зберігання партії нафтопродуктів, що входить у вартість перевалки (п.3.4). Виконавець не несе відповідальності перед замовником, якщо зобов'язання по відвантаженню нафтопродуктів були не виконані і/або несвоєчасно виконані виконавцем через відсутність розпоряджень на відвантаження і/або внаслідок не надання і/або несвоєчасного погодження графіка відвантаження нафтопродуктів з боку замовника і/або невиконання замовником вимог пунктів 2.2.4, 2.2.5, 2.2.6 цього договору і/або із-за неподання залізницею в передбачений строк вагоно-цистерн під наливання нафтопродукту (п. 2.1.6 договору).

Відповідно до п. 2.1.7 договору відвантаження нафтопродуктів Державне підприємство зобов'язалось проводити під контролем уповноваженого представника замовника з оформленням акту відвантаження (зразок - додаток №3) із зазначенням найменування та кількості, якості (до залізничної накладної додається паспорт якості відвантаженого нафтопродукту, що оформляється лабораторією виконавця) завантаженого у вагоно-цистерни нафтопродукту.

Пунктом 2.1.9 договору визначено обов'язок виконавця протягом 2 (двох) робочих днів місяця, наступного за звітним, надати замовнику оформлений і підписаний зі своєї сторони акт наданих послуг із підтверджуючими документами.

Протягом 2 (двох) робочих днів з моменту отримання Державне підприємство зобов'язалось підписати акт приймання - передачі нафтопродуктів (додаток №4) та направити його замовнику за допомогою засобів електронного зв'язку із одночасною відправкою одного оригінального екземпляру замовнику рекомендованим листом (п. 2.1.10 договору).

При цьому, згідно із п. 3.1 договору підтвердженням прийнятої виконавцем кількості нафтопродуктів є акт прийому-передачі (зразок - додаток №4) прийнятої кількості нафтопродуктів в ємкостях виконавця, що є обов'язковим для замовника та виконавця.

Згідно п. 3.6 договору у разі продажу (передачі) замовником (вантажовласником) нафтопродуктів, що зберігаються в ємкостях виконавця, третій стороні, виконавець, замовник (вантажовласник) і новий власник нафтопродуктів підписують акт прийому-передачі (зразок - додаток №8), а новий власник нафтопродуктів укладає з виконавцем договір про надання послуг з їх перевалки.

Згідно з п. 10.1 вказаний договір діє з моменту підписання представниками сторін та скріплення підписів печатками сторін і діє до 31.12.2013 року, а в частині зобов'язань прийнятих сторонами, в тому числі взаєморозрахунків - до моменту їх повного виконання. Строк дії даного договору може бути продовжено за взаємною письмовою згодою сторін.

Додатковою угодою №1 до договору №372 від 27.11.2013 року сторони, керуючись п.10.1. договору, дійшли згоди продовжити дію вказаного договору до 31.12.2014 року.

Предметом даного спору є вимога ТОВ "ВОГ Трейдинг" до Державного підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю "Кіойл" про стягнення 88157279,50 грн. збитків, заподіяних неповерненням (не відвантаженням) переданих на зберігання нафтопродуктів.

Порядок відвантаження нафтопродуктів детально врегульований умовами договору №372 від 27.11.2013 року.

Відповідно до п. 2.2.1, п. 2.2.3 договору позивач зобов'язався узгоджувати з виконавцем письмово, не менше ніж за п'ять діб, об'єм партії нафтопродуктів, найменування і сорт нафтопродукту, який планується до перевалки; а також за 2 календарних дні до початку кожної декади звітного місяця узгоджувати графік відвантаження нафтопродуктів на наступну декаду, проект якого надається замовником виконавцю.

Відвантаження усіх нафтопродуктів виконавцем здійснюється виключно за розпорядженням замовника, яке повинно бути направлене замовником не менше ніж за 4 робочих дні до планованої дати відвантаження нафтопродуктів замовника. Замовник зобов'язаний надати розпорядження на відвантаження і забезпечити відвантаження належних йому нафтопродуктів відповідно до графіків відвантаження нафтопродуктів на наступну декаду (п. 2.2.3 договору).

За приписами п. 2.2.4 договору позивач зобов'язався забезпечити виконавця порожніми вагоно-цистернами у стані придатному для відвантаження під плановий налив нафтопродуктів. Письмово повідомити виконавцю найменування експедитора і всі його реквізити, необхідні для оформлення перевізних документів.

Згідно п. 2.2.11 договору на позивача також покладено обов'язок скласти і направити виконавцю підписаний зі своєї сторони акт приймання-передачі нафтопродуктів (додаток №4) в двох екземплярах рекомендованим листом.

Виконавець не несе відповідальності перед замовником, якщо зобов'язання по відвантаженню нафтопродуктів були не виконані і/або несвоєчасно виконані виконавцем через відсутність розпоряджень на відвантаження і/або внаслідок не надання і/або несвоєчасного погодження графіка відвантаження нафтопродуктів з боку замовника і/або невиконання замовником вимог пунктів 2.2.4, 2.2.5, 2.2.6 цього договору і/або із-за неподання залізницею в передбачений строк вагоно-цистерн під наливання нафтопродукту (п. 2.1.6 договору).

Наведений вище перелік документів, обов'язок по виготовленню та наданню яких для виконавця за договором покладено саме на замовника, останнім суду надано не було, що свідчить про недоведеність фактів невиконання відповідачем - Державним підприємством зобов'язань по поверненню отриманих на зберігання нафтопродуктів та відсутність підстав для притягнення до відповідальності.

Такий висновок не спростовується й поданими позивачем до матеріалів справи рознарядками №9 від 30.12.2013 року та №10 від 31.12.2013 року, оскільки такі рознарядки містять відтиски штампів про їх отримання Державним підприємством, які за формою та змістом не відповідають відтискам штампів, передбачених Інструкцією з діловодства Державного підприємства, а останнє отримання таких рознарядок заперечує (т. 1 а.с. 191).

Оцінюючи лист позивача від 11.03.2014 року №10/03-4, яким останній повідомив Державне підприємство про те, що планує відвантаження нафтопродуктів, колегія суддів погоджується з доводами апелянта та прокурора про те, що такий лист не є узгодженим графіком відвантаження нафтопродуктів передбаченим договором. Окрім того, доказів отримання вказаного листа саме уповноваженим представником Державного підприємства матеріали справи не містять, а відповідь на даний лист була підписана в.о. директора Васильєвим А.В., відомості про якого в ЄДРПОУ відсутні.

Надаючи оцінку поданим позивачем до позовної заяви доказам в підтвердження неможливості виконання зобов'язань за договором щодо повернення переданих на зберігання нафтопродуктів (відповідь Державного підприємства від 23.03.2014 року, акти звірки від 23.03.2014 року), суд звертає увагу на наступне.

Згідно статуту Державного підприємства, затвердженого наказом Міненерговугілля від 16.12.2011 №855, державне підприємство "Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами" належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (Уповноважений орган управління).

Відповідно до п. 6.1 статуту управління підприємством здійснює його керівник в особі директора. Директор підприємства призначається на посаду і звільняється з посади Уповноваженим органом управління у порядку, передбаченому законодавством України. Контракт (трудовий договір) з директором підприємства укладає в установленому порядку Міністр енергетики та вугільної промисловості України. Директор підприємства підзвітний та підконтрольний Уповноваженому органу управління (п. 62 статуту).

Так, починаючи з 20.09.2010 року незмінним директором Державного підприємства є Кузенков Володимир Олександрович, який був призначений на посаду відповідно до наказу Міністерства палива та енергетики України №73-к/к та на підставі контракту від 25.02.2014 року №30-н/14 є керівником Державного підприємства, що також підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 12.05.2014 року та спеціальним витягом з ЄДРПОУ від 05.05.2014 р.

Таким чином, позивач був достовірно обізнаний з тим, що єдиним органом управління Державного підприємства є директор - Кузенков Володимир Олександрович, а документи підписані іншими особами не мають юридичної сили. Вказана особа в ЄДРПОУ також значиться як підписант з 07.07.2010 року.

З огляду на викладене, лист від 23.03.2014 р., що підписаний в.о. директора Державного підприємства Васильєвим А.В., завірений дублікатом печатки Державного підприємства за умови наявності у останнього оригіналу такої печатки, не може підтверджувати факт відсутності нафтопродуктів у ємкостях (резервуарах) Державного підприємства.

Оцінюючи довідку Державного підприємства №18/04/01 від 18.04.2014 року щодо обсягів залишків нафтопродуктів, що знаходяться на зберіганні в АР Крим станом на 18.04.2014 року, суд приймає до уваги те, що така довідка не є первинним документом у підтвердження обставин, що входять до предмету доказування у даній справі та не є документом, складення якого передбачено договором №372 від 27.11.2013 року.

Крім того, інформація, що міститься в довідці від 18.04.2014 року щодо відвантаження залізницею дизельного палива за період з 01.02.2014 року по 27.02.2014 року вагою 8501729 кг не узгоджується з фактичними даними довідки залізниці про відправлення вантажів зі станції Айвазовська Придніпровської залізниці відправником ДП "Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами" для ТОВ "Вог Трейдинг" за період з 27.11.2013 року по 12.03.2014 року.

Колегія суддів приймає до уваги, що часткове визнання позовних вимог відповідачем є процесуальним правом останнього, не позбавляє його в подальшому права заперечувати визнані раніше обставини та саме по собі без підтвердження сукупністю інших доказів у справі, не може бути покладено в основу рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 5.4 договору виконавець несе майнову відповідальність за збитки, що виникли з його вини і зобов'язаний відшкодувати їх замовнику в розмірі фактичного збитку. У всіх передбачених в цьому договорі випадках (як в даному пункті, так і в усіх інших пунктах договору), коли виконавець зобов'язаний відшкодувати замовнику збитки, маються на увазі лише прямі збитки, до яких ні за яких обставин не відносяться, будь-які мита, податки, збори та інші аналогічні платежі, передбачені чинним законодавством, які замовник документально підтвердив. Упущена вигода (неотриманий прибуток) замовника не підлягає відшкодуванню у будь-яких випадках і за будь-яких обставин.

Поряд з цим, згідно з ч. 2 ст. 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Отже, виключно на кредитора (у даному спорі - на позивача) законом покладено обов'язок по доказуванню розміру збитків.

На підтвердження розміру заявлених збитків позивачем подано до суду акти прийому-передачі нафтопродуктів №091213 від 09.12.2013 року (1270 т дизельного палива), №17-12/13-2 від 17.12.2013 року (1600 т бензину), №26-12/13 від 26.12.2013 року (1000 т бензину), №301213 від 30.12.2013 року (2000 т дизельного палива), №27-02/14-1 від 27.02.2014 року (2000 т дизельного палива), №03/03/14 від 03.03.2014 року (6684,874 т дизельного палива), №04/03/14 від 04.03.2014 року (3400 т дизельного палива) та №11/03/14 від 11.03.2014 року (1600 т дизельного палива).

Як вбачається, зазначені документи підтверджують перехід права власності на нафтопродукти від третьої сторони - постачальника до ТОВ "ВОГ Трейдинг", покладення відповідальності за наявність товару в резервуарних ємкостях виконавця (Державного підприємства) та можливість його відвантаження згідно з умовами договору перевалки (зберігання).

Відтак, згідно вказаних актів загалом ТОВ "ВОГ Трейдинг" придбано у третьої сторони - постачальника та передано на зберігання Державному підприємству 2600 т бензину та 16954,874 т дизельного палива.

Подані позивачем акти прийому - передачі суд першої інстанції визнав достатніми для підтвердження взяття на себе Державним підприємством відповідальності за зберігання товару, вказаного в зазначених актах прийому передачі, однак, предметом доказування у даному спорі є крім іншого обсяг невиконаного зобов'язання зберігача щодо повернення переданих на зберігання нафтопродуктів, і як наслідок розмір збитків, який залежить від митної вартості, помноженої на кількість втрачених нафтопродуктів.

У той же час, колегія суддів звертає увагу на те, що правовідносини за договором про надання послуг по перевалці бензинів та дизельного палива між замовником та виконавцем виникли з моменту укладення відповідного договору, а саме з 27.11.2013 року.

Обґрунтовуючи збитки позивач надав суду акти прийому-передачі нафтопродуктів починаючи з 09.12.2013 року (дизельне паливо) та з 17.12.2013 року (бензин), не подавши доказів відсутності існування правовідносин в період з моменту укладення договору до зазначених дат.

У цьому ж контексті суд зауважує, що перший акт прийому-передачі бензину, що долучений до позовної заяви, датований 17.12.2013 року, у той час як згідно довідки про відправлення вантажів зі станції Айвазовська Придніпровської залізниці відправником ДП "Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами" за період з 27.11.2013 року по 12.03.2014 року (далі - довідка залізниці), вже 12.12.2013 року мало місце відвантаження 443,986 т бензину для позивача.

Крім того, відповідно до фактичних даних, що містяться в довідці залізниці починаючи з 09.12.2013 року для ТОВ "ВОГ Трейдинг" було відвантажено 13581,616т дизельного палива та з 12.12.2013 року - 4603,655т бензину. При цьому надходження на зберігання 443,986 т бензину, що відвантажено 12.12.2013 року, наданими позивачем доказами взагалі не відображено.

Надані представником позивача копії контрактів №74 та №45 від 20.11.2013 року, генеральних актів від 21.11.2013 року, 06.12.2013 року, 29.12.2013 року, 03.01.2014 року та 20.01.2014 року свідчать лише про наявність правовідносин купівлі-продажу нафтопродуктів позивача з третіми особами, що і так не заперечується сторонами. Суд звертає увагу на те, що фактичні дані щодо ваги, дати придбання нафтопродуктів, що містяться у вказаних генеральних актах не узгоджуються із фактичними даними актів прийому-передачі, які також були подані позивачем.

Отже, позивачем не доведено обсяг нафтопродуктів, що залишався у Державного підприємства на зберіганні на початок визначеного спірного періоду (09.12.2013 року для дизпалива та 17.12.2013 року для бензину) та на кінець спірного періоду, станом на березень 2014 року.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у розмірі вартості втраченої речі.

Згідно ч. 3 ст. 623 ЦК України збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічне положення містить ч. 3 ст. 255 ГК України.

Додатком №2 від 27.11.2013 року до договору сторони встановили, що вартість нафтопродуктів визначається на момент їх приймання у відповідності з митною вартістю, що заявлена при митному оформленні нафтопродукту. Сторони дійшли згоди, що вказана в даному додатку до договору формула визначення вартості нафтопродукту приймається сторонами при проведенні взаємних розрахунків на весь період дії договору, а також у випадках розгляду та вирішення спорів і позовів по договору.

Отже, договором між сторонами було врегульовано порядок, спосіб визначення вартості предмету зберігання, а тому з урахуванням положень ч. 3 ст. 623 ЦК України та ч. 3 ст. 225 ГК України саме договором слід керуватись при визначенні вартості втраченої речі, а відповідно і розміру збитків, заподіяних втратою такої речі.

Відтак, єдиним належним та допустимим доказом у підтвердження вартості втраченого предмету зберігання та розміру збитків, заподіяних такою втратою є доказ, що містить фактичні дані про митну вартість, заявлену при митному оформленні нафтопродукту.

У виконання свого обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 623 ЦК України, позивачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному господарському суді таких доказів подано не було, як і не було заявлено жодного клопотання про витребування таких доказів судом з підстав їх неможливості самостійного отримання.

Більше того, позивач неодноразово заперечував щодо задоволення такого клопотання Державного підприємства про витребування доказів, чим фактично визначив свою процесуальну позицію, що полягала в небажанні доказувати такі обставини.

З наведених підстав та з огляду на обов'язковість положень договору для сторін, враховуючи недопустимість покладення тягаря доведення ціни позову на суд, колегія суддів вважає неналежним такий доказ як довідка Волинської торгово-промислової палати №19-22/01-3/126 від 25.03.2014 року щодо середнього рівня роздрібної ціни нафтопродуктів, який позивачем покладено в основу розрахунку збитків.

Зазначені обставини зумовлюють неможливість доведення обсягів залишених на зберігання нафтопродуктів, обсягів втраченого майна та відповідно розміру заподіяних збитків, обов'язок по доказуванню якого покладено на кредитора.

Крім того, згідно із ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Виходячи із змісту п. 6.1 договору підставою звільнення сторін від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань є обставини непереборної сили: пожежі, повені, землетрусу, інші стихійні лиха, блокади, ембарго, заборони на експорт, війни, військові операції будь-якого характеру; зміни законодавства і рішення урядів, якщо вони безпосередньо впливають на виконання сторонами зобов'язань за даним договором, а також інші форс-мажорні обставини.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що факт настання обставин непереборної сили (форс-мажор) повинен підтверджуватися відповідним документом Торгово-промислової палати, або актом чи рішенням відповідного органу влади за місцем дії таких обставин.

Висновком Торгово-промислової палати України №935/05-4 від 17.04.2014 року підтверджено, що події на території Автономної республіки Крим є обставинами непереборної сили (форс-мажору), передбаченими договором № 372 від 27.11.2013 року між ТОВ "ВОГ Трейдинг" та державним підприємством Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами. Початок дії обставин непереборної сили (форс-мажору) - 27.02.2014 року, які продовжують діяти по теперішній час. Дату закінчення терміну дії обставин непереборної сили (форс-мажору) на момент видачі даного висновку встановити неможливо.

Отже, вказаний висновок Торгово-промисловою палатою України зроблено в контексті оцінки спірних правовідносин та обставин невиконання саме договору №372 від 27.11.2013 року стороною Державного підприємства, а не в контексті оцінки наявності обставин непереборної сили загалом на всій території АР Крим. Момент настання обставин непереборної сили не тягне за собою обов'язкову неможливість виконання зобов'язань та вказує лише на початок періоду, протягом якого невиконання зобов'язань сторонами договору звільняє їх від відповідальності.

За змістом п. 6.2 договору саме на сторону, для якої виникли обставини неможливості виконання зобов'язань за договором покладено обов'язок негайно, але не пізніше 5-ти календарних днів повідомити іншу сторону договору про неможливість такого виконання.

Тобто, з урахуванням положення п. 6.3 договору Торгово-промислова палата України є єдиним компетентним органом щодо встановлення обставин непереборної сили, висновок якої у спірних правовідносинах було надано лише 17.04.2014 року. Відтак, Державне підприємство було позбавлене можливості до вказаної дати підтвердити належним доказом наявність форс-мажорних обставин.

У виконання зобов'язань, визначених п. 6.2 договору 22.04.2014 року, тобто з дотриманням 5-ти денного строку, Державним підприємством направлено ТОВ "ВОГ Трейдинг" повідомлення про настання обставин непереборної сили (т. 3 а.с. 152, 153).

Оцінюючи наведені докази та встановлені за наслідками їх оцінки обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що навіть за умови доведеності факту настання у Державного підприємства строку виконання зобов'язання за договором №372 від 27.11.2013 року та доведеності факту невиконання зобов'язання з відвантаження переданих на зберігання нафтопродуктів, через наявність обставин непереборної сили на Державне підприємство не може бути покладено визначену договором чи законом відповідальність у виді стягнення збитків.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини, що мають значення для справи, дійшов висновків, яким ці обставини не відповідають, внаслідок чого не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, а тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, є підставою для скасування прийнятого у справі рішення та винесення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 68 ГПК України питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

Колегією суддів встановлено, що ухвалою господарського суду Рівненської області від 07.04.2014 року з метою забезпечення позову у даній справі накладено арешт на грошові кошти, що належать Державному підприємству Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами, в тому числі, які знаходяться на банківських рахунках, в межах ціни позову 88157 279,50 грн.

Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, а за наслідками апеляційного перегляду у позові слід відмовити, потреба у забезпеченні позову відпала.

Керуючись ст.ст. 49, 68, 99, 101, 103-105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу державного підприємства "Підприємства із забезпечення нафтопродуктами" задоволити.

Рішення господарського суду Рівненської області від 18.06.2014 року у справі №918/407/14 скасувати та прийняти нове рішення.

У позові товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ Трейдинг" до товариства з обмеженою відповідальністю "Кіойл", державного підприємства "Підприємство із забезпечення нафтопродуктами", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Міністерства енергетики та вугільної промисловості України про стягнення в сумі 88157279,50 грн. - відмовити.

Скасувати забезпечення позову, накладене ухвалою господарського суду Рівненської області від 07.04.2014 року.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ВОГ Трейдинг" (01042, м. Київ, вул. Академіка Філатова, 22/8, код ЄДРПОУ 38390515) на користь державного підприємства "Підприємства із забезпечення нафтопродуктами" (04050, м. Київ, Шевченківський район, вул. Артема, 60 А, кімната 712 - 713, код ЄДРПОУ 03482347) 36540 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Рівненської області видачу судового наказу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Справу №918/407/14 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Василишин А.Р.