Постанова № 41603449, 27.11.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2014 р. Справа № 922/3202/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

1-го відповідача - не з'явився

2-го відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "ТД "Порта", м. Київ (вх. №3459Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 30.09.14 року у справі №922/3202/14

за позовом ТОВ "Торговий дім "Продресурс ЛТД", м. Харків

до 1. ТОВ "Фріч-ТОТ", м. Харків

2. ТОВ "ТД "Порта", м. Київ

про стягнення 107940,92 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Продресурс ЛТД", м. Харків, звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фріч-ТОТ", м. Харків 582,38 грн. 3% річних та з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Порта", м. Київ, - 30659,71 грн. боргу, 2997,45 грн. пені, 70000 грн. штрафу, 3701,38 грн. інфляційних витрат, з покладенням судового збору на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Рішенням господарського суду Харківської області від 30.09.2014 року по справі №922/3202/14 (суддя Смірнова О.В.) позов ТОВ "Торговий Дім Продресурс ЛТД" до ТОВ "Фріч-ТОТ" та ТОВ "ТД "Порта" задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "ТД "Порта" на користь ТОВ "Торговий Дім Продресурс ЛТД" 30659,71 грн. боргу, 2997,45 грн. пені, 70000 грн. штрафу, 3638,98 грн. інфляційних витрат та 2145,92 грн. судового збору.

Стягнуто з ТОВ "Фріч-ТОТ" на користь ТОВ "Торговий Дім Продресурс ЛТД" 582,38 грн. 3% річних та 11,64 грн. судового збору.

В стягненні 62,40 грн. інфляційних витрат відмовлено.

2-й відповідач, ТОВ "ТД "Порта", не погодився з зазначеним рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення норм матеріального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи при його прийнятті.

Просить прийняти постанову, якою рішення господарського суду Харківської області від 30.09.2014 року по справі №922/3202/14 змінити в частині стягнення з ТОВ "ТД "Порта" 30659,71 грн. боргу, 2997,45 грн. пені, 70000 грн. штрафу, 3638,98 грн. інфляційних витрат та 2145,92 грн. судового збору.

Стягнути з ТОВ "ТД "Порта" на користь ТОВ "Торговий Дім Продресурс ЛТД" кошти у розмірі 35002,97 грн., з яких: 27750,86 грн. боргу, 2514,01 грн. пені, 1387,54 грн. штрафу, 3350,56 грн. інфляційних втрат. Покласти судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Як зазначає 2-й відповідач у своїй скарзі, в рішенні господарського суду Харківської області від 30.09.2014 року по справі №922'3202/14 зазначено, що відповідачем 2 було сплачено за поставлений товар лише 3000,00 гривень. Однак це не відповідає дійсності, оскільки за весь період дії договору та до дати прийняття свого рішення судом першої інстанції позивачем було поставлено відповідачу продукцію на суму 136945,95 гривень. При цьому, відповідачем на користь позивача за отриману продукцію було сплачено 109195,09 гривень. Крім того, 29.08.14 року на підставі возвратної накладної №9989 від 29.08.14 року відповідачем 2 було повернуто, а позивачем отримано, продукцію на суму 2908, 86 гривень. Таким чином, станом на 29.08.14 року, тобто ще до дати прийняття господарським судом Харківської області від 30.09.2014 року по справі №9223202/14, заборгованість відповідача 2 перед позивачем складала не 30659,71 гривень, а 27750, 86 гривень. Крім того, відповідач не згоден з розрахунком та стягненням з нього пені та штрафу зазначеному в позові та рішенні суду. Також, в засіданні судової колегії представник 2-го відповідача надав пояснення, що після винесення рішення суду першої інстанції сторонами досягнута домовленість щодо розміру та порядку сплати стягнутої суми.

Позивач з обставинами, викладеними в апеляційній скарзі не погоджується, вважає рішення суду обґрунтованим, законним, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник позивача також підтверджує, що після винесення рішення суду першої інстанції сторонами досягнута домовленість щодо розміру та порядку сплати стягнутої суми.

1-й відповідач свого представника в засідання судової колегії не направив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи за поданою скаргою.

До початку судового засідання присутнім представникам сторін роз'яснені їх права і обов'язки передбачені ст. 22 ГПК України, а також те, що домовленість сторін після подання позову щодо розміру та порядку розрахунків шляхом підписання мирової угоди було можливо при розгляді спору судом першої інстанції відповідно до вимог ст. 75 ГПК України.

Судова колегія, в межах вимог передбачених ст. 101 ГПК України, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про часткове скасування рішення господарського суду першої інстанції та часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судова колегія апеляційного суду не приймає до розгляду додаткові докази надані відповідачем до апеляційної скарги, оскільки скаржник не обґрунтував та не надав відповідних пояснень про неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

З матеріалів справи вбачається, що сторони були своєчасно повідомлені про час і місце розгляду справи судом першої інстанції за заявленим позовом (том 1-й арк. спр. 74-76). Скаржник та його представник в судовому засіданні апеляційного суд не обґрунтував підстав, чому він не скористався наданими йому ст. 22 ГПК України правами на ознайомлення з матеріалами справи, участь в судовому засіданні та можливістю подання доказів. В зв'язку із чим справа за поданою скаргою розглядається за доказами, котрі були предметом розгляду судом першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, 24 січня 2013 року між ТОВ "Торговий Дім Продресурс ЛТД", м. Харків (позивач) та ТОВ "ТД "Порта", м. Київ (відповідач 2) був укладений договір поставки товару за №41-13К (надалі - договір), у відповідності до умов якого позивач поставляє та передає товар у власність відповідача 2 відповідно до накладних, які є невід"ємною частиною до договору, а відповідач 2 приймає цей товар та оплачує його на умовах та у порядку, визначених цим договором.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що відповідач 2 здійснює розрахунок з позивачем за поставлений товар на умовах відстрочення платежу на 30 календарних днів з дати отримання відповідної партії товару від позивача, якщо інше не передбачено додатковою угодою.

Пунктом 7.1 та 7.2 договору передбачений строк його дії, а саме даний договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня календарного року, в якому він був укладений. В разі, якщо за 15 днів до закінчення строку його дії, жодна сторона не виявить бажання розірвати його дію, при відсутності у сторін взаємних претензій до виконання договірних зобов'язань, дія договору продовжується на кожний наступний рік на тих же умовах.

На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу 2 товар на загальну суму 33659,71 грн., що підтверджується видатковими накладними №8131К від 17.10.20123 р., 8405К від 24.10.2013 р., №8415К від 24.10.2013 р., №8464К від 25.10.2013 р., №8585К від 29.10.2013 р., №8749К від 31.10.2013 р., №9069К від 07.11.2013 р., №9075К від 07.11.2013 р., №9089К від 07.11.2013 р., №9101К від 07.11.2013 р., №9577К від 19.11.2013 р., №9926К від 21.11.2013 р., №10352К від 28.11.2013 р., які підписані обома сторонами та скріплені печатками.

Як було вище зазначено, сторонами узгоджений строк оплати - на умовах відстрочення платежу на 30 календарних днів з дати отримання відповідної партії товару від позивача.

Відповідач 2 розрахувався за товар частково на суму 3000 грн., що підтверджується банківськими виписками (арк. справи 57) та актами звіряння розрахунків.

З матеріалів справи вбачається, що 18.03.2014 р. позивачем було направлено на адресу відповідача 2 претензію за вих. №18-03/14-юр з проханням перерахувати 30659,71 грн. боргу, а також пеню, штраф, 3% річних та інфляційні витрати, що підтверджується чеком, поштовим описом з відміткою про відправку, та поштовим повідомленням (арк. справи 58).

Проте відповідач 2 на вимогу не відреагував та грошові кошти не перерахував.

10 квітня 2014 року між позивачем та ТОВ "Фріч-ТОТ", м. Харків (відповідач 1) був укладений договір поруки №10-04 (надалі - договір поруки), у відповідності до умов якого останній поручається за виконання обов'язку відповідача 2 перед позивачем за договором поставки товару в об'ємі та на умовах, встановлених цим договором. Пунктом 1.2 договору поруки сторони домовились про те, що відповідач 1 відповідає перед позивачем за не виконання відповідачем 2 свого основного зобов'язання в обсязі, що дорівнює сплаті 3% річних від простроченої суми за основним договором. Пунктом 2.1 договору передбачено, під основним договором в цьому договорі розуміється договір поставки № 41-13К від 24.01.2013 р., що укладений між позивачем та відповідачем-2.

Внаслідок неналежного виконання прийнятих на себе зобов'язань 2-м відповідачем щодо оплати товару, позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості з 2-го відповідача у сумі 107358,54 грн. боргу грн. (основний борг з урахуванням пені, штрафу, інфляційних витрат та 3% річних), та 1-го відповідача - у розмірі 582,38 грн.

Як правомірно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, за вимогами ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вказані обставини та вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги те, що відповідач 2 не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористатись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення з відповідача 2 основної заборгованості в сумі 30659,71 грн. правомірна, така, що не спростована відповідачем 2, тому підлягає задоволенню.

Також, суд першої інстанції правомірно зазначив в своєму рішенні, що відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В розумінні ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано відповідачу 23701,38 грн. інфляційних витрат, які він просив стягнути з останнього.

Судом першої інстанції здійснено перерахунок суми інфляційних витрат за кожною накладною окремо за допомогою системи "Законодавство" та встановлено, що позивач у розрахунку інфляційних витрат зробив помилки.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що позовна вимога про стягнення з другого відповідача інфляційних нарахувань у сумі 3638,98 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання підлягає задоволенню, а в стягненні 62,40 грн. інфляційних витрат слід відмовити, як зайво нарахованих.

Згідно до ст.ст. 193,198 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Позивачем нараховані до стягнення з другого відповідача 2997,45 грн. пені, 70000 грн. штрафу.

Пунктами 6.2, 6.2.1 договору передбачено, що другий відповідач відповідає за несвоєчасну оплату отриманого товару шляхом сплати відповідачу пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу від загальної суми заборгованості до дати повної оплати товару.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позовна вимога щодо стягнення з другого відповідача пені у сумі 2997,45 грн., яка нарахована позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання у відповідності до умов, передбачених вищевказаним договором, відповідає вимогам діючого законодавства, розрахунок пені перевірено судом та є вірним, тому підлягає задоволенню.

Однак, судова колегія апеляційного суду не може погодитись з висновками суду першої інстанції щодо нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача 70000 грн. штрафу, нарахованого позивачем за невиконання відповідачем грошового зобов'язання за умовами договору.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом - є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, зазначеною статтею розмежовано поняття "штрафу" та поняття "пені»".

Отже, основною відмінністю між поняттями "штраф" та "пеня" є спосіб та метод їх нарахування, пеня нараховується за кожен день прострочення грошового зобов'язання, тоді як штраф - це чітко визначена та незмінна сума виражена у відсотках до суми порушення основного зобов'язання.

Пунктом 6.2.2 договору передбачено, що у в разі, якщо прострочення платежу за отриманий товар становить більше 3х календарних днів, відповідач 2 сплачує позивачу штраф в розмірі 5% від вартості відповідної партії товару за кожен день прострочення платежу до дати повної оплати поставленої партії. Тобто, зазначеним пунктом договору, встановивши нарахування 5% від вартості відповідної партії товару за кожен день прострочення грошового зобов'язання, сторони фактично передбачили зазначену відповідальність у вигляді пені.

Судом першої інстанції не враховано, що відповідно ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, тобто подвійному стягненню пені за невиконання грошового зобов'язання за укладеним сторонами договором.

Також судом першої інстанції не враховано, що відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 70000 грн. штрафу підлягає скасуванню з відмовою позову в цій частині.

Стосовно стягнення з відповідача 1 - 582,38 грн. 3% річних, судом встановлено наступне.

Пунктом 1.2 договору поруки №10-04 від 10.04.14 р. передбачено, що відповідач 1 відповідає перед позивачем за невиконання відповідачем 2 свого основного зобов'язання в обсязі, що дорівнює сплаті 3% річних від простроченої суми за основним договором.

Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем 2 виконання основного грошового зобов'язання, суд першої інстанції правомірно визнав, що позовна вимога про стягнення з відповідача 1 - 3% річних в сумі 582,38 грн. обґрунтована, доведена матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ч. 1 ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 525, 526, ч.1 ст. 530, ч. 3 ст. 549, ст. ст. 554, 610, 611, ч. 1 ст. 612, ч.2 ст. 625, ст.ст. 627, 629, ч. 1 ст. 712 ЦК України, ст. ст. 193,198 ГК України, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 33, 49, 99,101, п.2 ст.103, ст.ст.104-105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення господарського суду Харківської області від 30.09.2014 року у справі №922/3202/14 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Порта" (03194, м. Київ, бульвар Кольцова, 14-д, код 37962802, п/р № 26008010256036 в ПАТ "УКрсоцбанк", МФ 300023) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Продресурс ЛТД" (61010, м. Харків, вул. Основ'яська, 55, код 38383623) - 70000,00 грн. штрафу скасувати та в позові в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Продресурс ЛТД" (61010, м. Харків, вул. Основ'яська, 55, код 38383623) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Порта" (03194, м. Київ, бульвар Кольцова, 14-д, код 37962802, п/р № 26008010256036 в ПАТ "УКрсоцбанк", МФ 300023) - 1079,42 грн. судового збору.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 27.11.14

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.