Ухвала суду № 41603271, 20.11.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2014 року м. Львів Справа № 9104/125973/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Багрія В.М., Старунського Д.М.,

з участю секретаря - Андрушківа І.Я.,

представника відповідача - Середяка Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 червня 2012 року по справі № 2а-2539/12/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Європарфум» до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Європарфум» (далі - ТзОВ «Європарфум») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Жовківському районі), в якому просило визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Жовківському районі від 21 грудня 2011 року № 0008602300.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 червня 2012 року вказаний позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, ДПІ у Жовківському районі подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послужили підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 07 грудня 2011 року № 1618/23-0/30003042, а тому висновок суду першої інстанції про неправомірність цього податкового повідомлення-рішення та відповідно про наявність підстав для його скасування є помилковим.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги поданої відповідачем апеляційної скарги та просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча позивача належним чином було повідомлено про дату, час та місце апеляційного розгляду, що відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи у його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 07 грудня 2011 року № 1618/23-0/30003042, складеного за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Європарфум» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за серпень 2011 року, ДПІ у Жовківському районі прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 грудня 2011 року № 0008602300, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) податку на додану вартість за серпень 2011 року на суму 35163.00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 17582.00 грн.

Підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, а саме непідтвердження заявленої позивачем до відшкодування суми податку на додану вартість через неможливість проведення зустрічної перевірки ТзОВ «Самотлор-А» у зв'язку з відсутністю посадових осіб та законних представників за місцезнаходженням такого платника, а також через виявлену розбіжність по взаєморозрахунках позивача з ПП «Озіт» за результатами аналізу інформації, що міститься в базі даних «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, а відтак, заявлена позивачем сума податку на додану вартість за серпень 2011 року в розмірі 35163.00 грн., фактично сплачена ним, як отримувачем товарів та послуг у попередніх податкових періодах, постачальникам таких товарів та послуг, підлягає бюджетному відшкодуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), встановлений пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Такі ж норми щодо порядку визначення суми податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, передбачені і статтею 200 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року.

Отже, бюджетному відшкодуванню підлягає сума податку на додану вартість фактично сплаченого отримувачем товарів та послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів за умови виникнення у такого платника права на податковий кредит.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням товарів, послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, тощо.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, право на податковий кредит у позивача виникає у зв'язку зі сплатою ним податку на додану вартість у складі ціни товару (послуг), що підтверджується податковими накладними. При цьому, датою виникнення такого права на податковий кредит є дата сплати ним коштів за товари (роботи, послуги), або дата отримання від постачальника податкової накладної, а не дата сплати зазначених коштів продавцем товарів безпосередньо до бюджету.

Як встановлено судом першої інстанції, основним видом діяльності позивача за КВЕД є виробництво парфумерних та косметичних засобів.

Податковий кредит та право на заявлене у серпні 2011 року бюджетне відшкодування виникло в позивача у зв'язку з оплатою на користь ТзОВ «Самотлор-А» та ПП «Озіт» вартості придбаних у них товарів.

Так, позивач вказує на те, що ТзОВ «Самотлор-А» здійснило йому поставку розчинника, який є основною сировиною для виготовлення парфумерно-косметичної продукції, в підтвердження чого надав суду копії податкових накладих, видаткових накладних, посвідчення про якість № 4.3, виданого ТзОВ «Самотлор-А», товарно-транспортної накладної і відповідних записів в журналах отримання та зберігання розчинника, що ведуться ТзОВ «Європарфум». Сплачений при придбанні у ТзОВ «Самотлор-А» зазначеного товару податок на додану вартість включений позивачем до складу податкового кредиту за травень та червень 2010 року.

Щодо господарських відносин позивача з ПП «Озіт», то між ними було укладено договір купівлі-продажу від 07 червня 2010 року № 78, згідно з яким останнє зобов'язувалось поставити і передати у власність позивача за встановлену плату хімічний реактив в кількості 15000 л.

Реальність господарських операцій за вказаним договором підтверджується наявними в матеріалах справи копіями податкових накладних, видаткових накладних, виписки з банківського рахунку, посвідчення про якість № 23, товарно-транспортних накладних.

Крім цього, позивачем надано суду копії документів в підтвердження наявності у нього транспортних засобів для перевезення вантажів, умов для зберігання придбаних розчинника і хімічного реактиву, наявності цехів по виготовленню парфюмерних рідин, відповідного персоналу, що в свою чергу вказує на реальність перевезення вантажів, зберігання товарно-матеріальних цінностей, виготовлення продукції.

Фактична сплата позивачем сум податку на додану вартість за згаданими вище господарськими операціями відповідачем не заперечується.

Чинним законодавством не ставиться право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість та на отримання такого відшкодування в залежність від факту підтвердження зустрічними перевірками чи за результатами аналізу інформації, що міститься в базі даних «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», сплати податку на додану вартість постачальниками товарів (робіт, послуг), допущені ними певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів.

Таким чином, з огляду на підтвердження правомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за господарськими операціями з ТзОВ «Самотлор-А» і ПП «Озіт» на загальну суму 35163.00 грн. та виконання ним усіх передбачених законом умов щодо отримання відшкодування, висновок суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є вірним.

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 червня 2012 року по справі № 2а-2539/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А.І. Рибачук

Судді В.М. Багрій

Д.М. Старунський

Повний текст ухвали виготовлено 24 листопада 2014 року.