Ухвала суду № 41603268, 20.11.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2014 року м. Львів Справа № 876/6566/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Багрія В.М., Старунського Д.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2014 року по справі № 813/3465/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Група «Бюджет» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Група «Бюджет» (далі - ТзОВ «Група «Бюджет») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ у Франківському районі м. Львова), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Франківському районі м. Львова від 08 квітня 2014 року № 0000052204 та № 0000062204.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2014 року вказаний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Франківському районі м. Львова від 08 квітня 2014 року № 0000052204 та № 0000062204.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, ДПІ у Франківському районі м. Львова подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послужили підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 25 березня 2014 року № 524/13-05-22-04/32712670, а тому висновок суду першої інстанції про наявність підстав для скасування цих податкових повідомлень-рішень є помилковим.

Особи, які беруть участь в справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, представником позивача подано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження, тому на підставі пункту 2 частини 1 статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 25 березня 2014 року № 524/13-05-22-04/32712670, складеного за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Група «Бюджет» з питань господарських відносин з ТзОВ «Оптима-Лайт» за липень-жовтень 2012 року, квітень-червень 2013 року, а також документального підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг) або про подальшу реалізацію цих товарів (робіт, послуг) від вищезазначених контрагентів, ДПІ у Франківському районі м. Львова прийнято податкові повідомлення-рішення від 08 квітня 2014 року № 0000062204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 5652.58 грн., з яких на 4522.06 грн. за основним платежем та на 1130.52 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0000052204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток на суму 5965.06 грн., з яких на 4772.05 грн. за основним платежем та на 1193.01 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог статті 185, пункту 187.1 статті 187, статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 4540.25 грн., а також пунктів 135.1, 135.2 статті 135, пунктів 137.1, 137.4 статті 137, пунктів 138.1, 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток.

Вказані висновки обґрунтовані посиланням на безтоварність господарських операцій з поставки товарів позивачу з ТзОВ «Оптима-Лайт», а відповідно на безтоварність господарських операцій з ДП «Мезон-Електрокабель», ПАТ «Спеціалізована пересувна механізована колона № 549», ПП «Нормаком», ПП «Форміка і К», ТзОВ «Західтехсервіс», ТзОВ «Компанія «Окта», ТзОВ «Скілур-М», ТзОВ «Юнона», ТзОВ « Компанія «Вілком», яким позивач реалізовував придбаний у ТзОВ «Оптима-Лайт» товар. На обґрунтування такого твердження відповідач посилається на відомості, які містяться в актах перевірок податковим органом ТзОВ «Оптима-Лайт», відповідно до яких у нього відсутні трудові та матеріальні ресурси, транспортні засоби та інше майно, що свідчить про відсутність реального здійснення господарської діяльності та про здійснення ним діяльності лише з метою надання податкової вигоди третім особам.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення ТзОВ «Група «Бюджет» вимог податкового законодавства, а саме завищення розміру податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а досліджені під час розгляду справи докази доводять реальність господарських операцій позивача з ТзОВ «Оптима-Лайт» та відповідно з ДП «Мезон-Електрокабель», ПАТ «Спеціалізована пересувна механізована колона № 549», ПП «Нормаком», ПП «Форміка і К», ТзОВ «Західтехсервіс», ТзОВ «Компанія «Окта», ТзОВ «Скілур-М», ТзОВ «Юнона», ТзОВ «Компанія «Вілком», що в свою чергу свідчить про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пункту 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Тобто, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат; виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником податків необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на віднесення певних витрат до складу валових витрат з податку на прибуток та формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Як видно з матеріалів справи, між позивачем та ТзОВ «Оптима-Лайт» укладено договори поставки від 01 листопада 2011 року № 011111/2, строком дії до 31 грудня 2011 року, та від 03 січня 2012 року № 030112/1, строком дії до 31 грудня 2012 року, згідно з якими останнє зобов'язувалось поставити в строки, визначені сторонами, товарно-матеріальні цінності, а позивач прийняти та оплатити їх. Ціна, найменування та список поставленого товару вказувався в накладних, які є необхідною частиною договорів. Позивач самостійно зобов'язувався визначати перевізника і спосіб вивозу товару зі складу ТзОВ «Оптима-Лайт».

В підтвердження реальності здійснення господарських операцій з зазначеним контрагентом позивачем надано суду копії податкових накладних, видаткових накладних, рахунків-фактур, платіжних доручень, договорів-заявок, товарно-транспортних накладних, актів надання транспортних послуг, довіреностей на отримання товару.

Зазначені документи містять усі необхідні реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Крім цього, придбані позивачем у ТзОВ «Оптима-Лайт» товари були реалізовані ДП «Мезон-Електрокабель», ПАТ «Спеціалізована пересувна механізована колона № 549», ПП «Нормаком», ПП «Форміка і К», ТзОВ «Західтехсервіс», ТзОВ «Компанія «Окта», ТзОВ «Скілур-М», ТзОВ «Юнона», ТзОВ «Компанія «Вілком», що підтверджується копіями договорів поставки, податкових та видаткових накладних, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, платіжних доручень.

Посилання ДПІ у Франківському районі м. Львова на відсутність доказів в підтвердження права користування ТзОВ «Оптима-Лайт» складом у м. Вишневому Київської області, з якого відвантажувався придбаний у нього товар, не може бути підставою для визнання здійснених господарських операцій безтоварними, оскільки у позивача відсутній обов'язок перевіряти наявність законних підстав використання його контрагентами нерухомого майна.

Також у відповідача відсутні докази участі позивача у схемах мінімізації податкових платежів та транзитних фінансових потоків шляхом створення за допомогою спірних операцій лише видимості товарообігу та руху грошових коштів без реальних економічних змін майнового стану.

На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були зареєстровані в установленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, платники податку на прибуток та податку на додану вартість.

З врахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарські операції між ТзОВ «Група «Бюджет» та ТзОВ «Оптима-Лайт» реально проведені, а відповідно вказані у виписаних даними контрагентами податкових накладних відомості відповідають дійсності.

Крім того, згідно з чинним законодавством дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника не залежать від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у них основних фондів та трудових ресурсів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про правомірність формування позивачем податкових зобов'язань за податком на прибуток та податком на додану вартість з врахуванням господарських операцій з ТзОВ «Оптима-Лайт», ДП «Мезон-Електрокабель», ПАТ «Спеціалізована пересувна механізована колона № 549», ПП «Нормаком», ПП «Форміка і К», ТзОВ «Західтехсервіс», ТзОВ «Компанія «Окта», ТзОВ «Скілур-М», ТзОВ «Юнона», ТзОВ «Компанія «Вілком», а відтак, про наявність підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2014 року по справі № 813/3465/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А.І. Рибачук

Судді В.М. Багрій

Д.М. Старунський