Ухвала суду № 41602112, 19.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2014 року м. Київ К/800/36288/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Луцак А.В.,

за участю представників:

позивача - Ляховича С.О.,

відповідача - Грембовського В.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ)

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014

у справі № 2а/0470/10460/12

за позовом приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У березні 2010 року Товариство звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.08.2009 № 0000722320/0, від 30.09.2009 № 0000722320/1, від 21.12.2009 № 0000722320/2, від 26.02.2010 № 0000722320/3, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 28.08.2009 № 0000112341, а також зобов'язати ДПІ утриматись від зменшення Товариству від'ємного значення з ПДВ на суму 320 601,97 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово. Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.08.2012 прийняті у справі рішення судів попередніх інстанцій скасовано; провадження у справі в частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача утриматись від зменшення Товариству від'ємного значення з ПДВ на суму 320 601,97 грн. закрито; в решті справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з метою дослідження функціонального призначення базових станцій стільникового зв'язку та ступеня їх відокремленості від волоконно-оптичних ліній кабельних мереж для встановлення групи основних фондів, до яких належить спірне телекомунікаційне обладнання, а також для перевірки судом факту належного звітування по витрачені кошти підзвітними особами Товариства за наслідками безпосереднього дослідження підтверджувальних документів.

За наслідками нового розгляду справи постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.09.2013 у позові відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорювані акти індивідуальної дії визнано протиправними та скасовано.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, покладеними в основу прийняття оскаржуваного рішення, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду та відмовити у позові.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про правильність й обґрунтованість висновків апеляційного суду та просить залишити оскаржувану постанову без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги та поданих заперечень, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2009.

За наслідками цієї перевірки податковим органом складено акт від 17.08.2009 № 2531/23-622-22599262 та прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 28.08.2009 № 0000722320/0, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 16 781 388 грн. (у тому числі 8 390 694 грн. за основним платежем та 8 390 694 грн. за штрафними санкціями);

рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 28.08.2009 № 0000112341, згідно з яким позивача притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу в сумі 113 000 грн. за порушення касової дисципліни.

Однією з підставою для донарахування Товариству податку на прибуток в оспорюваній сумі став висновок податкового органу про незаконне зменшення позивачем оподатковуваного доходу на суму витрат на придбання маркетингових та консультаційних послуг у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «РА Відео Інтернешнл» та компанією «THERON Business Consulting Gmbh»; при цьому ДПІ послалася на невідповідність цих витрат критерію документальної підтвердженості, установленому підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон).

Втім правовий аналіз цим обставинам був наданий Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 15.08.2012, в якій касаційний суд зазначив про наявність належного документального підтвердження факту понесення позивачем розглядуваних витрат. При цьому касаційний суд виходив з того, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту. Оскільки за наслідками дослідження поданих позивачем первинних документів, складенням яких опосередковувалися операції з поставки спірних послуг Товариству, ДПІ було встановлено необхідні для цілей оподаткування відомості щодо виду поставлених послуг, їх обсягів та вартості, то за відсутності інших обставин, які виключають право платника на податку вигоду, Вищий адміністративний суд України погодився із законністю відображення позивачем витрат на оплату цих послуг у складі валових витрат Товариства. У той же час, відсутність розмежування оспорюваного донарахування з податку на прибуток унеможливила виокремлення касаційним судом визначеної саме за цим епізодом суми податкового зобов'язання.

У зв'язку з цим з огляду на установлену частиною п'ятою статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язковість висновків касаційного суду для судів попередніх інстанцій, суду першої інстанції під час розгляду цієї справи слід було лише визначити суму донарахованого позивачеві податку на прибуток за вказаним епізодом.

Натомість у постанові від 18.09.2013 Дніпропетровський окружний адміністративний суд вдався до повторного дослідження обставин (правову оцінку яких вже було перевірено касаційним судом) та за наслідками цього дійшов діаметрально протилежних висновків, ніж касаційний суд в ухвалі від 15.08.2012.

Наведене обумовлює правильність правової позиції апеляційного суду про протиправність висновків суду першої інстанції в цій частині.

Іншим мотивом для нарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток став викладений у підпункті 3.1.3 пункту 3.1 розділу 3 названого акта перевірки висновок ДПІ про неправомірний облік позивачем у складі 3 групи основних фондів базових станцій, що призвело до завищення амортизаційних нарахувань на 31 336 105,50 грн. На обґрунтування цього висновку ДПІ зазначає, що ці базові станції використовуються позивачем як передавальні пристрої та разом з волоконно-оптичними лініями кабельних мереж (що відносяться до 1 групи основних фондів) складають єдиний об'єкт для надання послуг зв'язку, а тому також мають обліковуватися у складі 1 групи основних засобів.

Відповідно до підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

У пункті 2 Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1442, визначено, що:

будівлі - це земельні поліпшення, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо;

споруди - це земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій (дамби, тонелі, естакади, мости тощо);

передавальні пристрої - це земельні поліпшення, створені для виконання спеціальних функцій з передачі енергії, речовини, сигналу, інформації тощо будь-якого походження та виду на відстань (лінії електропередачі, трубопроводи, водопроводи, теплові та газові мережі, лінії зв'язку тощо).

Як встановлено у висновку судової експертизи від 05.07.2013 № 2678 з цієї справи, базова станція стільникового зв'язку являє собою системний комплекс приймально-передавальної апаратури, що здійснює централізоване обслуговування групи кінцевих абонентських пристроїв.

Таким чином, базові станції стільникового зв'язку технології CDMA, які використовуються Товариством, являють собою обладнання мережі доступу та не підпадають під визначення будівлі, споруди, та передавальних пристроїв у розумінні вищевикладених законодавчих норм. Фактично базова станція стільникового зв'язку за своїми фізичними характеристиками є металоконструкцією для встановлення комплекту обладнання стільникового зв'язку, розташування елементів захисного заземлення, що змонтована із секцій, скріплених болтами, проведенням кабелю.

Згідно з висновком судової експертизи від 05.07.2013 № 2678 розглядувані базові станції стільникового зв'язку технології CDMA є незалежними від магістральної транспортної мережі, що складається з волоконно-оптичних ліній кабельних мереж. Використання базових станцій стільникового зв'язку технології CDMA за функціональним призначенням є можливим без підключення до лінії волоконно-оптичних кабельних мереж, зокрема, за допомогою радіорелейних систем передачі.

У той же час суд першої інстанції відхилив наведені висновки експертизи як суперечливі без належного мотивування причин цього.

В силу вимог частини першої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оцінка судом доказів на своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки без зазначення причин для цього. Така оцінка обставин справи не може бути визнана об'єктивною. У даному разі зі змісту постанови суду першої інстанції не вбачаються мотиви, що давали йому законні підстави для іншої оцінки установлених експертом фактів, зокрема, щодо відокремленості базових станцій як мережі доступу від волоконно-оптичних ліній кабельних мереж як магістральної транспортної мережі. З'ясування наведених обставин потребує спеціальних знань у галузі техніки та не може здійснюватися адміністративним судом, якому не притаманні функції експерта. У разі виникнення сумніву у достовірності, повноти установлених експертом фактів суд вправі призначити повторну судову експертизу в порядку статті 85 Кодексу адміністративного судочинства України, однак не може самостійно вдаватися до встановлення відповідних обставин.

З огляду на викладене Вищий адміністративний суд України погоджується з наданою апеляційним судом правовою оцінкою по епізоду щодо правомірного обліку позивачем зазначених базовий станцій стільникового зв'язку як об'єктів 3 групи основних фондів окремо від волоконно-оптичних ліній кабельних мереж, що обліковуються у складі 1 групи.

Мотивуючи правомірність застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 113000 грн. на підставі рішення від 28.08.2009 № 0000112341, ДПІ послалася на факт одержання уповноваженими працівниками Товариства готівкових коштів з рахунків останнього без оприбуткування цих коштів у касі підприємства в день їх одержання.

В ухвалі від 15.08.2012 Вищий адміністративний суд України зазначив про необхідність перевірки судами факту дотримання позивачем вимог пункту 2.12 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого наказом Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, яким встановлено, що фізичні особи - довірені особи підприємств (юридичних осіб), які відповідно до законодавства України одержали готівку з поточного рахунку із застосуванням корпоративного спеціального платіжного засобу або особистого спеціального платіжного засобу, використовують її за призначенням без оприбуткування в касі. Зазначені довірені особи подають до бухгалтерії підприємства звіт про використання коштів разом із підтвердними документами в установлені строки і порядку, що визначені для підзвітних осіб законодавством України, а також документи про одержання готівки з поточного рахунку (чек банкомата, копія видаткового ордера, довідки за встановленими формами, сліп, квитанція торговельного термінала тощо) разом з невитраченим залишком готівки.

Розглядаючи вказаний епізод, суд першої інстанції відхилив як доказ надані позивачем чеки банкоматів з посиланням на їх «незадовільну якість» та розцінив подані Товариством прибуткові касові ордери як доказ несвоєчасного оприбуткування готівкових коштів. Втім фізичні дефекти у чеках банкоматів, які не впливають на можливість ідентифікації банківської операції, не позбавляють такі чеки доказової сили. У разі ж неможливості встановити необхідні дані на підставі таких чеків суд першої інстанції повинен був витребувати додаткові докази (як-от - виписку з банківського рахунку Товариства) для встановлення обставин, які мають підтверджуватися цими чеками.

Апеляційний суд, в свою чергу, встановив, що зняті працівниками Товариства з його поточного рахунку грошові кошти на господарські потреби не були витрачені; зазначені кошти були повернуті до каси підприємства з поданими чеками банкоматів у строк, передбачений підпунктом 9.10.2 пункту 9.10 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». На підставі цього апеляційний суд цілком об'єктивно зазначив про відсутність підстав для кваліфікації вказаних дій Товариства як несвоєчасне оприбуткування готівки.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов вмотивованого висновку щодо законності позовних вимог та правомірно задовольнив розглядувані позовні вимоги.

Доводи касаційної скарги фактично відтворюють правову позицію податкового органу по справі; ці доводи отримали належну юридичну оцінку під час вирішення цього спору в апеляційному суді.

Оскільки висновки апеляційного суду відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваної постанови зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 у справі № 2а/0470/10460/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько