Ухвала суду № 41601784, 20.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2014 року м. Київ К/800/47769/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Цвіркуна Ю.І., Юрченко В.П.,розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 5 червня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року

у справі № 818/724/14

за позовом Дочірнього підприємства «Завод обважених бурильних та ведучих труб»

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління

Міндоходів у Сумській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Дочірнє підприємство «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» (надалі також - позивач, підприємство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (надалі також - відповідач, ДПІ), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20 січня 2014 року №0000082203.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 5 червня 2014 року позовні вимоги задоволені: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 20 січня 2014 року № 0000082203 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 507281,00 грн. (п'ятсот сім тисяч двісті вісімдесят одна грн. 00 коп.) в тому числі: за основним платежем - 497201,00 грн. та фінансовими санкціями - 10080 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 5 червня 2014 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 5 червня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 20 січня 2014 року №0000082203, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 31 грудня 2013 року № 2275/2203/30991664/20, про порушення позивачем вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4, підпункту 138.10.5, пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України (наділ також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено суми податку на прибуток на суму 497201 грн.

Вкаазані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що договори позивача з ПП «Орієнс», ТОВ «Метал-Сервіс» та ТОВ «Касс» були укладені без мети настання реальних наслідків, а господарські операції з зазначеними контрагентами є безтоварними.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Зі замістом пункту 139.1.9 пункту 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Документи та інші дані, що спростовують чи підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, на підставі договору від 21 квітня 2011 року № 79/9-43-11 ПП «Орієнс» здійснювало поставки позивачу брухту сталевого у 2-3 кварталі 2011 року. Товар позивачем отримано на підставі видаткових накладних, по здійсненим господарським операціям позивачем також отримані належним чином оформлені податкові накладні Розрахунки позивачем здійснено через розрахунковий рахунок, що підтверджується платіжними врученнями, згідно отриманих рахунків - фактур. Отриманий товар оприбутковано на склад позивача згідно прибуткових ордерів та використано позивачем у господарській діяльності для виробництва литва. Транспортування товару здійснювалось за рахунок постачальника відповідно до товарно-транспортних накладних та приймально-здавальних актів.

На виконання умов договору від 18 грудня 2007 року № 79/9-118-07, ТОВ «Метал Сервіс» здійснювало поставки позивачу труби у жовтні 2011 року. Товар згідно доказів у справі отримано за видатковою накладною, позивачеві постачальником надана належним чином оформлена податкова накладна, транспортування товару згідно умов договору здійснювалось постачальником. Розрахунок здійснено через розрахунковий рахунок згідно рахунку-фактури, що підтверджується платіжним дорученням. Товар оприбутковано на склад позивача відповідно до прибуткового ордеру та використано позивачем у господарській діяльності.

На виконання умов договору від 18 липня 2011 року №18/07-2011 про надання транспортно-експедиційних послуг» ТОВ «Касс» позивачу були надані транспортно-експедиційні послуги у 2-3 кварталі 2011 року, а саме: організовано та здійснено перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполучені та здійснено перевезення по Україні.

За надані послуги позивач на підставі актів здачі-прийняття (надання послуг) та отриманих рахунків-фактур здійснив оплату за отримані послуги через розрахунковий рахунок, що підтверджується платіжними дорученнями. Позивачем отримані належним чином оформлені податкові накладні, на виконання умов договору сторонами оформлені товарно-транспортні накладні.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, документи щодо операцій по виконанню договорів між позивачем та зазначеними вище контрагентами мають обов'язкові реквізити визначені законодавством, а відтак є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

На підставі наведених вище доказів, які містяться в матеріалах справи, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій та зауважує, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

В ході розгляду справи по суті справі відповідачем до суду не було надано доказів наявності між позивачем та його контрагентами при здійсненні ними договірних відносин взаємоузгоджених зловмисних дій, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку підтверджують правильність висновку судів про недоведеність відповідачем факту допущення позивачем порушень вимог законодавства у сфері оподаткування.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 5 червня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: Ю.І. Цвіркун

В.П. Юрченко