Ухвала суду № 41601781, 20.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2014 року м. Київ К/800/10348/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Цвіркуна Ю.І., Юрченко В.П.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року

у справі № 826/13536/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електрощитовий завод

«Елетон»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного

управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Електрощитовий завод «Елетон» (надалі також - ТОВ «Електрощитовий завод «Елетон») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі також - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень - рішень від 16 травня 2013 року № 0004892280, № 0004902280.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 жовтня 2013 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 16 травня 2013 року № 0004892280, № 0004902280.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 жовтня 2013 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 16 травня 2013 року №0004902280 (визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 263 374,00 грн., у тому числі: 210 699,00 грн. - основний платіж, 52 675,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), №0004892280 (визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 250 833,00 грн., у тому числі: 200 666,00 грн. - основний платіж, 50 167,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 23 квітня 2013 року № 256/22-80-35379876, про порушення позивачем вимог пунктів 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість на суму 200 666,00 грн.; пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток на суму 210 699,00 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшено оподатковуваний дохід на суму витрат за результатами відображення в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «Будекстрім», оскільки господарські операції із зазначеним суб'єктом господарювання не спрямовані на настання реальних правових наслідків, а правочини є нікчемними.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення суди попередніх інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Зі замістом пункту 139.1.9 пункту 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду, за змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 3 серпня 2012 року між ТОВ «Електрощитовий завод «Елетон» (замовник) та ТОВ«Будстрім» (постачальник) було укладено договір поставки №38, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність замовнику, а замовник прийняти та оплати продукцію, асортимент, кількість та ціна якої зазначена в накладних, рахунках-фактурах, специфікаціях.

На підставі доказів, які містяться в матеріалах справи (договір, рахунки-фактури, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, журнал реєстрації довіреностей, копії довіреностей на отримання продукції від товариства з обмеженою відповідальністю «Будстрім»), що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що усі надані позивачем первинні документи оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704.Наявні в матеріалах справи податкові накладні, що були виписані контрагентом позивача за результатами укладеного договору містять усі обов'язкові реквізити, передбачені пунктом 201.1 статті 201 ПК України.

На час вчинення господарської операції контрагент позивача був належним чином зареєстрований як юридична особа та як платник податків, даний факт відповідачем також не спростовано.

Крім того, попередніми судовими інстанціями встановлено, що отриманий від контрагента товар використаний позивачем у власній господарській діяльності позивачем. Так, оскільки останній переміг у тендері на поставку устаткування КП «Київський метрополітен» в 2012 році, між ними були укладені договори від 26 липня 2012 року №27-ДБМ/2012 та від 31 липня 2012 року №28-ДБМ/2012, для виконання яких у позивача була необхідність залучення ТОВ «Будстрім» для часткового виконання замовлення, що обґрунтовується наявністю ділової мети та економічної доцільності.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій встановлено, а матеріалами справи підтверджено факти здійснення господарських операцій, наявності у позивача та його контрагентів (на час вчинення господарських операцій) податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, наявності зв'язку між укладеним договором та господарською діяльністю платника податку, та підтвердження належним чином оформленими первинними документами господарських операцій, - підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у ДПІ були відсутні.

Суди попередніх інстанцій надали вірну оцінку посиланням ДПІ щодо відсутності в доданих до позовної заяви платіжних дорученнях обов'язкових реквізитів (підписів, печатки) та відсутності специфікації до договору поставки від 3 серпня 2012 року №38 та сертифікатів якості товару, як таким, що не спростовують правильність відображення позивачем в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «Будстрім», оскільки сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Про необґрунтованість наведених доводів ДПІ свідчать також встановлені наступні обставини.

Згідно з письмовими поясненнями ТОВ «Електрощитовий завод «Елетон», останнє використовує систему Клієнт-Банк, а тому в підтвердження факту оплати надані платіжні доручення роздруковані з системи Клієнт-Банк, які завірені підписом співробітника обслуговуючого банку і печаткою. Поряд з цим, як слідує з матеріалів справи, ДПІ не спростовується сам факт оплати позивачем витрат за результатами виконання договірних зобов'язань ТОВ «Будстрім».

Щодо посилань відповідача на відсутність специфікацій, як обставини, що свідчить про допущення позивачем податкової дисципліни, слід зазначити, що у підпункті 1.1 договору зазначено, що асортимент, кількість, ціна товару визначені у накладних, рахунках - фактурах, специфікаціях, тобто необхідна наявність одного із видів первинних документів для встановлення змісту та обсягу господарської операції, а не усіх трьох як помилково вважає контролюючий орган. Так, з метою виконання умов договору позивачем асортимент, кількість та ціна були зазначені в накладних та рахунках-фактури.

Поряд з цим, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та не спростовується ДПІ у касаційній скарзі, устаткування, яке поставлено ТОВ «Будстрім», не підлягає обов'язковій сертифікації та відповідає вимогам нормативної документації, а саме ГОСТ 22789 «Низьковольтні комплекті пристрої. Загальні технічні умови», а тому наявність сертифікатів якості не є обов'язковим, а відсутність таких сертифікатів не свідчить про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не були реальними.

Слід зазначити і те, що з огляду на встановлення попередніми судовими інстанціями обставин фактичного руху активів та змін у власному капіталі і зобов'язаннях позивача у зв'язку з його господарською діяльністю, то сама по собі відсутність специфікацій та сертифікатів не може бути свідченням безпідставного відображення ТОВ «Електрощитовий завод «Елетон» у податковому обліку господарських операцій з ТОВ «Будстрім».

Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку підтверджують правильність висновку судів про недоведеність відповідачем факту допущення позивачем порушень вимог законодавства у сфері оподаткування.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: Ю.І. Цвіркун

В.П. Юрченко