Ухвала суду № 41601779, 20.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2014 року м. Київ К/800/47721/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Цвіркуна Ю.І., Юрченко В.П.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2014 року

у справі № 2а/0470/11523/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання

«Трансавтоматика»

до Державної податкової інспекції у Кіровському район

м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів

у Дніпропетровській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Трансавтоматика» (надалі також - позивач, Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 8 серпня 2011 року:

- №0000152305 про донарахування позивачу грошових зобов'язань по податку на додану вартість на суму 576 429 грн. 60 коп. (з яких 521 463 грн. 08 коп. - за основним платежем, 54 966 грн. 52 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями);

- №0000162305 про застосування штрафних (фінансових) санкцій по податку на додану вартість на суму 1 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2012 року адміністративний позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 8 серпня 2011 року № 0000152305 та № 0000162305.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2014 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2012 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2014 року.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 3 червня 2011 року № 01245/2305/20257178, рішенні Державної податкової адміністрації України у Дніпропетровській області від 29 липня 2011 року №22505/10/25-008, про порушення позивачем вимог пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі також - Закон), пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України).

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно відображено в податковому обліку суми податкового кредиту з податку на додану вартість по господарських операціях з ТОВ «Олс-Вест», ТОВ «НПО «Пром Ресурс», ТОВ «Ламберт-Н», оскільки господарські операції оформлялись лише документально, без фактичного їх здійснення. При цьому податковий орган посилався на неможливість фактичного здійснення контрагентами-постачальниками ТОВ «Олс-Вест», ТОВ «НПО «Пром Ресурс», ТОВ «Ламберт-Н» господарських операцій.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд першої та апеляційної інстанцій виходили із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).товарів (робіт, послуг)

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду, за змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, відповідно до умов договору від 3 грудня 2010 року № Т-0044/10, укладеного між ТОВ «НВО «Трансавтоматика» (покупець) та ТОВ «Олс-Вест» (продавець), продавець зобов'язувався поставити обладнання та прилади СЦБ за цінами і у кількості, що вказані у специфікаціях (додатки до договору), а покупець зобов'язався прийняти і оплатити товар на умовах договору. На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з метою виконання умов договору позивачем надано специфікації, накладні, податкові накладні, акт звірки взаєморозрахунків, виписки по особовому рахунку.

Крім того, згідно встановлених попередніми судовими інстанціями обставин, між ТОВ «НВО «Трансавтоматика» (покупець) та ТОВ «НПО «Пром Ресурс» укладено договір, предметом якого є поставка та придбання обладнання - «пультів управління вагонними сповільнювачами та устаткування по ст. Запоріжжя-Ліве» згідно зі специфікацією №1. Найменування товару зазначено у специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною даного договору. На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з метою виконання умов договору, позивачем надано специфікацію, видаткову накладну, податкову накладну, акт звірки взаєморозрахунків, виписки по особовому рахунку.

9 грудня 2010 року між ТОВ «НВО «Трансавтоматика» (покупець) та ТОВ «Ламберт-Н» (продавець) укладено договір № Т-0043/10, згідно з пунктом 1 якого, продавець зобов'язується поставити кабельно-проводникову продукцію за цінами у кількості, що вказані у специфікаціях, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар на умовах даного договору. На підтвердження фактичного виконання умов договору, позивачем надано специфікацію № 1, накладну, податкову накладну, акт звірки взаєморозрахунків до договору, виписки по особовому рахунку ТОВ «НВО «Трансавтоматика».

До того ж, на підтвердження факту реального виконання зазначених договорів позивачем надано: копію журналу реєстрації довіреностей, з якого вбачається, що приймання товарів за вказаними договорами здійснювалось довіреними особами позивача на підставі довіреностей, копію договору оренди нежитлового приміщення, укладеного між ПП ОСОБА_4 (орендодавець) та ТОВ «НВО «Трансавтоматика» (орендар).; копії паспортів придбаного у ТОВ «Олс-Вест», ТОВ «Ламберт-Н», ТОВ «НПО «Пром Ресурс» товару, сертифікати його відповідності, видані Державною установою, реєстром сертифікації на федеральному залізничному транспорті та товарно-транспортні накладні щодо перевезення зазначеного товару.

Окрім цього, на підтвердження використання у власній господарській діяльності придбаних у ТОВ «Олс-Вест», ТОВ «Ламберт-Н», ТОВ «НПО «Пром Ресурс» товарів, позивачем надано докази його подальшого продажу ДП «Придніпровська залізниця» та ТОВ «Статуспартнер», а також використання товару при виконанні робіт на замовлення ДП «Придніпровська залізниця»

На підставі наведених доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи встановлені обставини, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

При цьому, слід зазначити, що господарські відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом за умови ненадання податковим органом доказів, які б спростовували відповідність наданих платником податків документів податкового обліку дійсності.

Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку підтверджують правильність висновку судів про недоведеність відповідачем факту допущення позивачем порушень вимог податкової дисципліни.

Суд також вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені ДПІ доводи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 вересня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: Ю.І. Цвіркун

В.П. Юрченко