Ухвала суду № 41601778, 20.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2014 року м. Київ К/800/15211/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Островича С.Е., Степашка О.І., Федорова М.О.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 грудня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мануфактура" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мануфактура" (далі - ТОВ "Мануфактура") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва (далі - ДПІ у Солом'янському районі) в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 грудня 2011 року позов ТОВ "Мануфактура" задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року апеляційну скаргу ДПІ у Солом'янському районі залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 грудня 2011 року - залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ДПІ у Солом'янському районі подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 грудня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "Мануфактура" у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

ДПІ у Солом'янському районі проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «АСТАНА К» за період з 01.04.2011 року по 30.04.2011 року. За результатами перевірки складено акт від 17.08.2011 року №9237/23-08/31513808.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року №996-XIV, а саме, заниження ним в квітні 2011 року на 506214,78 грн. суми податку на додану вартість.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення форми «Р» від 06.09.2011 року №0003552308, яким збільшено на 506216, 00 грн. суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, в тому числі на 506215, 00 грн. за основним платежем і на 1, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.03.2011 року між позивачем та ТОВ "Астана К" укладений договір поставки №24/03/11-6МФ, відповідно до якого в період з 01 по 26.04.2011 року ТОВ "Астана К" мала поставити товар на загальну суму 3037288, 00 грн. На підтвердження виконання вказаного договору ТОВ "Астана К" видала податкові накладні №505 від 01.04.2011 року, №512 від 06.04.2011 року, №517 від 12.04.2011 року, №522 від 19.04.2011 року, №536 від 26.04.2011 року та №543 від 26.04.2011 року. Зазначені вище договори та відповідні податкові накладні, видані ТОВ "Астана К", були підписані від імені директора ТОВ громадянкою ОСОБА_1, яка під час опитування в рамках документальної позапланової перевірки ТОВ "Астана К", проведеної ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, про що був складений акт №1515/23-08/37270449 від 21.06.2011 року, пояснила, що вона не мала ніякого відношення до діяльності ТОВ "Астана К" і ніяких документи щодо фінансово-господарської діяльності цього товариства ніколи не підписувала. У зв'язку з чим під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Астана К» є нікчемними і в силу ст.228 Цивільного кодексу України є такими, які порушують публічний порядок.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно із ч. 5 ст. 203 та ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається; у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до п.п. 201.1, 201.4, 201.6 - 201.8, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу податкову накладну яка відповідає вимогам передбаченими ст. 201 ПК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Також ст. 9 зазначеного Закону передбачені вимоги до первинних документів.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що первинні документи по зазначеному договорі відповідають вимогам передбаченими Законодавством України.

Судами попередніх інстанцій також зазначено, що відповідачем не доведено безтоварності укладених ТОВ «Астана К» з контрагентами правочинів та не надано відповідних судових рішень, якими укладені договори з ТОВ «Астана К» визнано недійсними. Крім того, на час виконання договору ТОВ «Астана К» знаходилось в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що позивачем правомірно включено відповідну суму до податкового кредиту з податку на додану вартість, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог ТОВ "Мануфактура".

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 грудня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М.О. Федоров