Ухвала суду № 41601766, 20.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2014 року м. Київ К/800/55665/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Цвіркуна Ю.І., Юрченко В.П.,розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у місті Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року

у справі № 815/2901/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промтоварний ринок»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими

платниками податків у місті Одесі Державної податкової служби

про визнання протиправними дій та скасування податкового

повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промтоварний ринок» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 грудня 2012 року № 0000712600.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2013 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «Промтоварний ринок» відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року апеляційну скаргу Товариства задоволено частково, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2013 року скасовано, постановлено по справі нову постанову, якою частково задоволено адміністративний позов. Визнано протиправними дії ДПІ щодо проведення документальної невиїзної позапланової перевірки з питання правомірності формування податкового кредиту з ПДВ за рахунок податкових накладних, з дати виписки яких минуло більше 365 днів, наданих у квітні 2011 року 17-ти уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за квітень 2008 року від 21 квітня 2012 року. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 17 грудня 2012 року № 0000712600. В решті позову відмовлено.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З урахуванням вимог частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення від 17 грудня 2012 року № 0000712600 (визначено суму грошового зобов'язання за основним платежем по податку на додану вартість на 459 058,63 грн. та 229 529,32 штрафних (фінансових) санкцій), з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті від 3 лютого 2012 року №191/26-0/20942626/42, про порушення позивачем абзацу 3 частини 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в періоді, що перевірявся на загальну суму ПДВ 459058, 63 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що Товариством безпідставно включено до складу податкового кредиту за квітень 2011 року суми податку на додану вартість на підставі уточнюючих розрахунків по податковим накладним з ПДВ, які не були відображені у податковій звітності за минулі періоди та не брали участі у формуванні податкового кредиту в такі періоди: за квітень 2008 року, травень 2008 року, червень 2008 року, липень 2008 року, серпень 2008 року, вересень 2008 року, листопад 2008 року, грудень 2008 року, травень 2009 року, червень 2009 року, липень 2009 року, вересень 2009 року, жовтень 2009 року, листопад 2009 року, березень 2010 року, червень 2010 року, вересень 2010 року. Зазначені 17 уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок були надані позивачем до ДПІ у квітні 2011 року.

Роблячи висновок про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що податковим органом було безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд апеляційної інстанції виходив із вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Порядок та строки включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту на момент виписки податкових накладних регулювались Законом України «Про податок на додану вартість» та Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

З урахуванням положень пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 5.1 статті 5, статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» позивач мав право самостійно, виявивши помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, надати уточнюючий розрахунок з використанням податкових накладних виписаних у періоді до спливу строків давності - 1095 днів.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, пунктом 198.6 статті 198 якого визначено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права платника, що виникло за фактом складення податкової накладної, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

На час складення податкових накладних (за якими ДПІ визнала незаконним здійснення позивачем уточнення податкових зобов'язань) строк правової дії податкових накладних визначено не було; право платника самостійно визначити (узгодити) податкове зобов'язання на підставі складених ним податковим накладних не обмежувалося часовими межами.

А відтак суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у діях позивача, що полягали в уточненні податкових зобов'язань за минулі звітні періоди за спірними податковими накладними, ознак складу податкового правопорушення

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що пунктом 1 частини статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є верховенство права.

В Рішенні Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 зазначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Одним із аспектів правової визначеності за змістом судової практики Європейського суду з прав людини є принцип захисту законних очікувань. Законні очікування - це очікування можливості (ефективного) здійснення певного прав, яке прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права.

Принцип законного очікування спрямований на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань.

Суд звертає увагу на те, що право позивача самостійно, виявивши помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, надати уточнюючий розрахунок з використанням податкових накладних виписаних у попередньому періоді до спливу строків давності (1095 днів) базувалась на спеціальних та чинних на період виписки податкових накладних положеннях національного законодавства.

Разом з тим, обмеження права позивача щодо включення у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної, застосовується з січня 2011 року, тобто з моменту набрання чинності ПК України.

За таких обставин, з урахуванням того, що у позивача були обґрунтовані очікування включати до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість протягом 1095 днів з дати виписки податкових накладних шляхом подання уточнюючих розрахунків, - висновок суду апеляційної інстанції про невідповідність вимогам чинного законодавства податкового повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалене по справі рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у місті Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: Ю.І. Цвіркун

В.П. Юрченко