Ухвала суду № 41601310, 19.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2014 року м. Київ К/9991/12101/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції у Сумській області (далі -Шосткинська МДПІ)

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.04.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2011

у справі № 2а-1870/1427/11

за позовом комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" (далі - Підприємство)

до Шосткинської МДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У березні 2007 року Підприємство звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 26.02.2007 № 000025171/0 в частині нарахування Підприємству податку на доходи фізичних осіб в сумі 16 188,45 грн. за основним платежем та 32 376,90 грн. за штрафними санкціями.

Справа розглядалася судами неодноразово. Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.02.2011 прийняті у справі судові акти частково скасовано з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції у відповідній частині для надання правової оцінки обставинам щодо нарахування податку на доходи фізичних осіб у сумі 5060,73 грн. за основним платежем та 10121,46 грн. за штрафними санкціями.

За наслідками нового розгляду справи постановою Сумського окружного адміністративного суду від 28.04.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2011, позов задоволено; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 26.02.2007 № 000025171/0 в частині нарахування позивачеві податку з доходів фізичних осіб у сумі 4612,90 грн. за основним платежем із застосуванням 9225,80 грн. штрафних санкцій.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Шосткинська МДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі рішення та відмовити у позові, посилаючись на те, що позивачем було порушено порядок проведення перерахунку зайво виплаченої заробітної плати та коригування податку з доходів фізичних осіб.

Підприємством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Судами під час розгляду справи встановлено, що донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб із застосуванням штрафних санкцій став висновок Шосткинської МДПІ, викладений в акті виїзної планової перевірки Підприємства від 13.02.2007 № 212/233/03352935, про неправомірне здійснення позивачем у листопаді-грудні 2005 року коригування заробітної плати, нарахованої та виплаченої працівникам Підприємства у попередніх звітних періодах з грудня 2004 року по жовтень 2005 року та, як результат - здійснення перерахунку сплаченого податку на доходи фізичних осіб.

Суди також з'ясували, що внаслідок шахрайський дій бухгалтера Підприємства ОСОБА_1 протягом 2004-2005 років відбулося зайве нарахування та виплата заробітної плати працівникам позивача (що встановлено вироком Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 02.12.2008 у справі № 1-63/2008, згідно з яким ОСОБА_1 притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого статтею 190 кримінального кодексу України (шахрайство)).

На підставі протоколів комісії Підприємства по розслідуванню діяльності бухгалтера ОСОБА_1 від 30.11.2005 № 1, № 2 та від 10.01.2006 № 3 позивачем було проведено перерахунок зайво нарахованої та виплаченої заробітної плати з одночасним коригуванням утриманого та сплаченого до бюджету податку з доходів фізичних осіб у загальній сумі 4612,90 грн.

Відповідно до пункту 1.15 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі - Закон) податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи нерезидент або його представництво, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Згідно з підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

В силу вимог підпункту 8.1.2 цього ж пункту податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

З наведених законодавчих положень випливає, що юридичним фактом, з яким Закон пов'язує виникнення у працедавця як податкового агента обов'язку з утримання та перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб є фактична виплата (нарахування) працівникові доходу у будь-якій формі.

В умовах дії такого принципу фінансової звітності, як превалювання сутності над формою, який полягає в тому, що операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми, для цілей оподаткування зміст господарської операції має встановлюватися на підставі аналізу дійсних змін майнового стану її учасників.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, фактично заробітна плата в оспорюваній сумі позивачем не виплачувалася (не нараховувалася); відповідні кошти були привласнені бухгалтером ОСОБА_1, у зв'язку з чим подія, яка у відповідності із Законом породжує виникнення у Підприємства обов'язків податкового агента, не настала. Злочинними діями ОСОБА_1 було створено штучні умови для виникнення у Підприємства обов'язків податкового агента, у тому сплачені Підприємством кошти на погашення податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб є надміру сплаченим податком.

На час виникнення спірних правовідносин порядок повернення надміру сплаченого податку регулювався Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», згідно з яким заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування (підпункт 15.3.1 пункту 15.3 статті 15).

Втім у даному разі недотримання Підприємством цього порядку не призвело до викривлення стану розрахунку позивача з бюджетом по податку з доходів фізичних осіб, не спричинило заниження позивачем податкових зобов'язань з цього податку, а тому не утворює складу податкового правопорушення. Наведене обумовлює незаконність оспорюваного донарахування позивачеві податку з доходів фізичних осіб.

Доводи касаційної скарги ґрунтуються на іншому тлумаченні вищенаведених норм податкового законодавства, що, однак, не є свідченням судової помилки.

Норми матеріального права при розгляді цієї справи правильно застосовані судами; порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування або зміну судових актів, не виявлено.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції у Сумській області відхилити.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 28.04.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2011 у справі № 2а-1870/1427/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько