Рішення № 41597745, 22.08.2014, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/10532/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2014 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Врони А.О., при секретарі судового засідання - Константіновій К.Г., за участю представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Павлоград позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_5, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

15.10.2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просить суд (з урахуванням зменшення позовних вимог від 19.12.2013 року) стягнути матеріальну шкоду, яка утворилась у зв'язку з проведенням ремонтних та будівельних робіт в приміщенні 1-5, в розмірі 7323,55 грн. та стягнути моральну шкоду, яка спричинена багаторічним судовим розглядом внаслідок чого здоров'я позивача значно погіршилось, в розмірі 1000 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 15.05.2006 року ОСОБА_4 продав ОСОБА_3 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, згідно п.2 договору купівлі-продажу позивач придбав у відповідача 1/2 частину житлового будинку, а саме приміщення 1-1,1-2,1-3,1-4,1-5, загальна площа - 41 кв.м., житлова площа - 27.6 кв.м. Власником іншої частини вказаного будинку є ОСОБА_6, в інтересах якого діє ОСОБА_5, житловою площею 19,3 кв.м., загальною площею 30,6 кв.м. На момент укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_3 не знала та не могла знати, що приміщення 1-5 відповідачу не належить за законом. Саме, грунтуючись на принципах рівних часток ОСОБА_5, в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 направила в Павлоградський міськрайонний суд позовну заяву про розділ житлового приміщення між власниками, метою якого було відчуження кімнати 1-5 у ОСОБА_3 Результатом розгляду даної справи протягом трьох років стало затвердження мирової угоди між сторонами, за яким приміщення 1-5 перейшло у володіння ОСОБА_6 Але, в період з 19.05.2006 року по 14.08.2013 року ОСОБА_3 користувалась приміщенням 1-5 як своїм. За цей час ОСОБА_3 провела там ремонтні роботи на суму 7056 грн., що підтверджується товарними чеками та накладними. Також ОСОБА_3 провела ремонтні роботи з демонтажу опалювальної системи, на які витратила 1800 грн. Таким чином, придбавши приміщення 1-5 у ОСОБА_4, яким він володів незаконно, і зробивши там ремонт своїми силами, ОСОБА_3 фактично понесла матеріальні збитки на суму 8856 грн., а також витратила свій особистий час і їй завдано певної шкоди здоров'ю, також багато сил та здоров'я ОСОБА_3 витратила при участі в судових засіданнях по справі №2-1407/11 з приводу відчуження приміщення 1-5. Позивач просить задовольнити позов на підставі ст.ст.334,346,348,388,1166 ЦК України.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала, просила його задовольнити в повному обсязі на підставі доводів, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 було укладено сторонами добровільно, недійсним вказаний договір не визнавався, частина вказаного будинку, яка перебувала у власності ОСОБА_4 в натурі виділена не була на час продажу ОСОБА_4 1/2 частини будинку ОСОБА_3, і на час спадкування ОСОБА_4 вказаної частини будинку, будинок є родинним, тому всі обставини були відомі сторонам договору купівлі-продажу на час продажу. Також представник відповідача вказала суду, що у ОСОБА_4 відсутня вина щодо спричинення шкоди ОСОБА_3

Відповідач в своїх запереченнях на позов зазначав, що позивачем не доведена особиста провина відповідача у спричиненій шкоді, не встановлено неправомірності дій відповідача щодо розпорядження його майном при підписанні договору купівлі-продажу, не надано суду доказів спричинення моральної шкоди. В запереченнях на позов від 16 грудня 2013 року відповідач вказав, що позивачем порушено загальний строк позовної давності, встановлений ст.257 ЦК України, просив відмовити в задоволенні позову. В своїх письмових поясненнях від 27 січня 2014 року відповідач просив розглянути справу по суті позовних вимог.

ОСОБА_5, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, в судове засідання не з'явилась, просила розглянути справу без її участі, самостійних вимог на предмет спору не заявила.

В судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_7, який повідомив суду, що проживає разом з ОСОБА_3 і може повідомити, що ремонт в приміщенні 1-5 дійсно було проведено.

В судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_5, яка повідомила суду, що пропонувала ОСОБА_3 зробити ремонт за свій кошт.

Заслухавши представників сторін та дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

ОСОБА_4 був власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 з господарчими спорудами на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 лютого 2005 року, яке видано Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою, р.№ 1-590 (а.с.155).

19 травня 2006 року між ОСОБА_4, продавець, та ОСОБА_3, покупець, укладено договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1, договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу (а.с.8).

Згідно п.2 вказаного договору купівлі-продажу 1/2 частину житлового будинку, яка знаходиться в АДРЕСА_1, було відчужено, а спірне приміщення 1-5 перейшло у користування покупця.

На час продажу відповідачем 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1, частини будинку виділені в натурі не були.

Згідно змісту договору купівлі-продажу не було уточнено, які саме приміщення, які складають 1/2 частину житлового будинку, яка знаходиться в АДРЕСА_1, перейшли у власність покупця, позивача у справі. Пункт 2 вказаного договору містить тільки перелік приміщень, які перейшли в користування покупця, зокрема, і приміщення 1-5.

Відповідно до ч.1 ст.657 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладання договору) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до частин 3-4 ст.334 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладання договору) право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 від 19 травня 2006 року, укладений між сторонами у справі, недійсним не визнавався, що не заперечується сторонами у справі.

Тільки ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2013 року, ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2013 року виправлено описку у вказаній ухвалі суду, визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_5 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_6 та ОСОБА_8, за якою: житловий будинок АДРЕСА_1 поділити в натурі між співвласниками наспаним чином: виділено ОСОБА_6 та визнано за ним право власності на приміщення у житловому будинку "А", а саме: кухню 2-1 площею 5,4 м.кв., жиле приміщення 2-2 площею 8,8 м. кв., жиле приміщення 2-3 площею 5,1 м.кв., жиле приміщення 1-5 площею 6,6 м.кв., сіни 2-4 площею 11,3 м.кв. "а" (літера за планом), сарай дерев'яний "Е" (літера за планом), вбиральню дерев'яну "Ж" (літера за планом), сарай дерев'яний "З", огорожу дерев'яну №4. виділено ОСОБА_8 та визнано за нею право власності на приміщення у житловому будинку "А" ( літера за планом) , а саме: сіни 1-1 площею 2,9 м.кв., кухню 1-2 площею 7,8 м.кв, жиле приміщення (1-3) площею 13,3 м.кв., жиле приміщення 1-4 площею 7,9 м. кв., ванну 1-7 площею 2,7 м.кв., тамбур 1-6 площею 3,9 м.кв., літню кухню "Б" (літера за планом), сарай шлакоблочний "б" ( літера за планом, погріб "пдб", сарай цегляний "Д", сарай дерев'яний "І", вбиральня шлакоблочна "Л", сарай шлакоблочний "М", трубчатий колодязь №1, огорожу металево - дерев'яну №2,3, огорожу дерев'яну №5, огорожу шиферну №6, огорожу металеву №7; зобов'язано ОСОБА_8 передати, а ОСОБА_5 прийняти жиле приміщення (1-5) площею 6,6 м. кв. протягом 2-х календарних місяців з дня набрання чинності мирової угоди; витрати, пов'язані з демонтуванням електроосвітлення і опалення в жилому приміщенні (1-5) площею 6,6 м. кв. та витрати пов'язані переробленням існуючих входу - виходу до цього приміщення покладено на ОСОБА_8.

Відповідно до частин 1,2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність одночасно усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини.

Відповідно до ч. 4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вивчивши обставини справи, письмові докази в підтвердження цих обставин, суд приходить до висновку про відсутність в діях відповідача елементів цивільного правопорушення, а саме: протиправність дій, вина та причинний зв'язок з наслідками, а саме витратами позивача у зв'язку з ремонтом приміщення 1-5.

Як на правові підстави позову позивач також посилався на ст.ст.346,348,388 ЦК України, проте ст.346 ЦК України встановлює підстави припинення права власності, ст.348 ЦК України регулює відносини щодо припинення права власності на майно, яке не може їй належати, а ст.388 ЦК України визначає права власника на витребування майна від добросовісного набувача. Вимог, пов'язаних із припиненням права власності на нерухоме майно, витребуванням майна від добросовісного набувача, позивачем заявлено в не було.

Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи.

Згідно роз'яснень, наданих Верховним Судом України в п. 9 постанови Пленуму від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, що роз'яснено судом представнику позивача в судовому засіданні.

Враховуючи, що позивачем не надано суду жодних доказів заподіяння йому моральних і фізичних страждань, не доведено істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні вимог щодо стягнення моральної шкоди.

Що стосується посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач просить стягнути матеріальну шкоду, завдану за період з 19.05.2006 року по 14.08.2013 року, згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 08.05.2014 року №15, ремонті роботи проводились в 2006, 2008, 2013 роках, позивач звернувся до суду з позовом 15.10.2013 року, що свідчить про те, що строк позовної давності позивачем не пропущено. Крім того згідно письмових пояснень від 27 січня 2014 року відповідач просив розглянути справу по суті позовних вимог.

Всі інші доводи, наведені сторонами по справі, та письмові докази, надані сторонами суду, не спростовують висновків суду по суті позовних вимог у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає справу за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Виходячи з вищенаведеного, вимоги позивача про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.10,11,131,209,212,214-215,218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_5, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Рішення в повному обсязі складено 27 серпня 2014 року.

Суддя А. О. Врона