Ухвала суду № 41582420, 18.11.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2014 р. Справа № 1846/13/876 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекція у Франківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2012 року в справі за позовом Державного підприємства інженерний центр «Техно-Ресурс» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2012 року Державне підприємство інженерний центр «Техно-Ресурс» (далі - ДП) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) від 20.08.2012 №№0000532340, 0000522340. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні ППР прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування витрат (доходів) та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності (безтоварності, нереальності) господарських операцій позивача з контрагентами-продавцями Товариством з обмеженою відповідальністю «БК Київбудмонтаж» (далі - ТОВ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія АТР Груп» (далі - ТОВ-1), у зв'язку із не підтвердженням (фіктивністю) господарської діяльності останніх, та контрагентами-покупцями придбаних у останніх товарів (робіт) Товариством з обмеженою відповідальністю «УНР ПІБ» (далі - ТОВ-2), Державним підприємством «Львівське конструкторське бюро» (далі - ДП-1) та Комунальним підприємством «Житомиртеплокомуненерго» Житомирської міської ради (далі - КП), є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем витрат (отриманих доходів) під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не були взяті до уваги.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2012 року в справі №2а-9242/12/1370 позов задоволено повністю.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що підтвердження понесених позивачем витрат та його право на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаними контрагентами, придбані в ТОВ та ТОВ-1 товари (роботи) використані в господарській діяльності позивача. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що перевіркою позивача встановлено неправомірне відображення ним в податковому обліку господарських операцій з ТОВ та ТОВ-1, а оскільки такі фактично не відбулися, то відсутні також господарські операції із покупцями ТОВ-2, ДП-1 та КП. Досудовим слідством в кримінальній справі встановлено, що діяльність ТОВ та ТОВ-1 була фіктивною. Крім того, директор ТОВ ОСОБА_1 у своїх показах як свідок вказав, що не підписував первинних документів від імені цього товариства.

Позивач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ДП зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 19.02.1996 в порядку реорганізації іншого господарюючого суб'єкта (первинна реєстрація - 16.09.1991), взято на податковий облік в органах державної податкової служби 26.03.1996, 10.07.1997 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). Основним видом його діяльності є будівництво будівель (а.с.6-17, 114-115 т.1).

Позивачем отримано ліцензію на господарську діяльність, пов'язану із створенням об'єктів архітектури строком дії з 25.01.2011 по 25.01.2016 (а.с.112-113 т.1).

На підставі акта від 14.08.2012 №1140/22-4/13803953 (далі - Акт) позапланової виїзної документальної перевірки ДП з питань господарських відносин з ТОВ за серпень-вересень 2011 року та ТОВ-1 за квітень-серпень 2011 року податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:

- п.135.1, п.135.2 ст.135, п.137.1, п.137.4 ст.137, п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого безпідставно віднесено до складу витрат суму 896922,70грн (ІІ-ІІІ квартали 2011 року), що становить вартість придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ та ТОВ-1, а також завищено доходи на суму 457273,60грн (ІІ квартал 2011 року) по операціях з ТОВ-2, ДП-1 та КП, та як наслідок занижено податок на прибуток за II-III квартали2011 року в сумі 101119,29грн;

- ст.185, п.187.1 ст.187, ст.188, п.198.1, 198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого завищено суму податкових зобов'язань на суму 91454,72грн (липень-вересень 2011 року) по операціях з ТОВ-2, ДП-1 та КП, а також завищено податковий кредит на суму 179384,54грн (квітень-вересень 2011 року) по операціях з ТОВ-2 та ТОВ, та як наслідок занижено ПДВ в сумі 119294,71грн (квітень-червень, серпень 2011 року) (а.с.20-29 т.1).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентами ТОВ та ТОВ-1 використавши при цьому акти про неможливість проведення зустрічної звірки останніх від 20.04.2012 №961/22-2/37143832 (далі - Акт-1) та 19.04.2012 №943/22-3/37241554 (далі - Акт-2) відповідно, зробивши висновки про фіктивність (безтоварність, нереальність) господарських операцій між ними.

При цьому, товари (роботи, послуги) придбані у ТОВ були реалізовані позивачем ТОВ-2, а у ТОВ-1 - ТОВ-2, ДП-1 та КП, відповідно оскільки господарські операції між ДП та ТОВ і ДП та ТОВ-1 фактично не відбулися, відповідно і не відбулися і подальші операції з реалізації товарів (робіт, послуг).

20.08.2012 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР:

№0000532340, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 101119,29грн (основний платіж 101119,29грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 0грн);

№0000522340, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 178942,07грн (основний платіж 119294,71грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 59647,36грн) (а.с.18-19 т.1).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Так, п.135.1 ст.135 ПК України передбачено, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до ст.137, на підставі документів, зазначених у п.135.2 цієї статті, та складаються, зокрема, з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до п.135.4 цієї статті. У пп.135.4.1 п.135.4 цієї ж статті вказано, що дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п.135.2 ст.135 цього ж Кодексу доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, у відповідності до п.137.1 ст.137 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Пункт 138.1 ст.138 ПК України визначає витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, які складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. У п.138.1.1 цієї ж статті визначено, що такі витрати включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст.140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом п.185.1 ст.185 цього ж Кодексу об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів у відповідності до змісті п.187.1 ст.187 ПК України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів, що підлягають постачанню; б) дата відвантаження товарів.

У відповідності до п.198.2 цієї ж статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналогічні за змістом і суттю положення містяться в Законі №334/94-ВР, який регулював спірні податкові відносини у відповідному періоді (І кв. 2011 року) щодо господарських операцій з контрагентами позивача.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених валових витрат (витрат) надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат(доходу) та податкового кредиту (податкового зобов'язання).

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року в справі №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність (фіктивність) господарських операцій позивача з його контрагентами ТОВ, ТОВ-1, ТОВ-2, ДП-1 та КП, а відповідно заниження податку на прибуток та ПДВ, не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена, а саме, щодо:

- ТОВ договором про виконання підрядних робіт з улаштування гідроізоляції підпірної стінки по вул.Хрещатик 2 в м.Київ (ДП «Український дім») від 01.08.2011 №01/08/11, договірною ціною до цього договору, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт/ та витрати за серпень 2011 року форми №КБ-3 та актом №31/08-06 приймання виконаних будівельних робіт за цей же місяць форми №КБ-2в, податковою накладною, договорами про виконання підрядних робіт з улаштування гідроізоляції даху за вказаною адресою від 12.08.2011 №12/08/11-1 та від 12.08.2011 №12/08/11, договірною ціною до цих договорів, довідками про вартість виконаних будівельних робіт/ та витрати за вересень 2011 року форми №КБ-3 та актами №3009-115 та 30009-114 приймання виконаних будівельних робіт за цей же місяць форми №КБ-2в, податковими накладними, платіжними дорученнями, (а.с.116-138, 144-148 т.1);

- ТОВ-1 договором від 01.04.2011 №0104-3 з додатками на виконання робіт по теплоізоляції труб, колін та нерухомої опори, актами здачі-приймання робіт, податковими накладними, видатковими накладними на постачання товарів (центратор, труби, уайт-спірит, муфта-термоусадкова, дошки, цвяхи тощо), платіжними дорученнями (а.с.149-182, 189-202 т.1).

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки (неточності) у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Відповідно, судом першої інстанції також правильно враховано ту обставину, що придбані позивачем у вказаних контрагентів товари та роботи, використані ним у своїй господарській діяльності - передані та реалізовані своїм контрагентам ТОВ-2, ДП-1 та КП, що підтверджується відповідними первинними документами (а.с.203-250т.1, а.с.1-69, 103-105 т.2).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів та робіт придбаних у контрагентів ТОВ та ТОВ-1 (та в подальшому реалізованих ТОВ-2, ДП-1 та КП), та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із такими контрагентами.

Всі вказані контрагенти на час укладення відповідних договорів з позивачем та їх виконання були належним чином зареєстрованими юридичними особами, платниками ПДВ і мали право на випуск податкових накладних, а відповідне свідоцтво ТОВ та ТОВ-1 було анульовано лише 20.02.2012. Державну реєстрацію припинення юридичної особи ТОВ проведено аж 28.02.2012 відповідно до ухвали господарського суду Запорізької області від 20 лютого 2012 року в справі №5009/80/12 у зв'язку із банкрутством такого. Додатково, ухвалою господарського суду Запорізької області від 20 лютого 2012 року в справі №5009/76/12 ліквідовано ТОВ-1 у зв'язку із банкрутством такого (а.с.22, 26 зворот, 141-143, 185-188 т.1, а.с.70-75 т.2).

Додатково, необхідно зазначити, що здійснені ТОВ та ТОВ-1 господарські операції відповідали основному виду їх діяльності та такими отримано відповідні ліцензії на господарську діяльність, пов'язану із створенням об'єктів архітектури (а.с.139-140, 183-184 т.1).

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагентів-продавців.

Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю ТОВ та ТОВ-1 із їх контрагентами, які виключно ґрунтувалися на висновках Акта-1 та Акта-2, де зроблено висновок, що останні господарські операції нереальні внаслідок ряду обставин (а.с.83-94 т.2).

Доказів того, що ТОВ та ТОВ-1 належним чином не задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ по господарських операціях з позивачем немає, при тому, що податкову звітність такі подавали по жовтень та вересень 2011 року включно відповідно.

Аналогічно, податковим органом не представлено доказів участі ДП разом з ТОВ у схемі транзитного руху коштів, при цьому що за квітень, серпень та вересень 2011 року (період перевірки ТОВ) останнє декларувало позитивне значення об'єкта оподаткування по ПДВ 12073грн, 23289грн та 49086грн відповідно (а.с.84 т.2). Аналогічно, таке ж значення об'єкта оподаткування по ПДВ декларувало ТОВ в період березня-серпня 2011 року (від 12720грн до 20043грн) (а.с.93 т.2).

Між тим, відповідні висновки Акта-1 та Акта-2 були в основному сформульовані у зв'язку із тим, що ТОВ та ТОВ-1 не представлено до відповідних перевірок (зустрічних звірок) жодних первинних документів (у зв'язку із не встановленням податковим органом їх місцезнаходження), щодо здійснення господарських операцій за відповідні періоди, в т.ч. і по взаємовідносинах із позивачем.

Водночас, відповідні первинні документи є в наявності в останнього, представлені ним до перевірки та подані в суді першої інстанції.

Визначально, необхідно звернути увагу на те, що на момент складення Акта-1 - 20.04.2012, ТОВ вже було припинено - 28.02.2012.

Відсутність ТОВ за податковою адресою в м.Запоріжжя вул.Запорізька, 8 не може свідчити про неспроможність здійснювати ним господарську діяльність, так як в Акті-1 зазначено, що на момент надіслання запиту про проведення зустрічної звірки адреса ТОВ-1 була м.Київ вул.Підвисоцького 10/10 кв.60, що відповідає його юридичній адресі, а з моменту надіслання такого запиту до моменту складення Акту-1 пройшло біля 6 місяців (а.с.83 т.2).

Аналогічно і по ТОВ-1. Адреса останнього на момент складання Акта-2 - м.Запоріжжя вул.Пушкіна 2. Запит направлено на адресу м.Київ вул.Перспективна 8, що відповідає його юридичній адресі, а з моменту надіслання такого запиту до моменту складення Акта-2 пройшло біля 6 місяців (а.с.87 т.2).

Доводи апелянта щодо показів як свідка (протокол допиту свідка від 26.07.2012 отриманий від Державної податкової служби у Хмельницькій області в межах розслідування кримінальної справи №41/0279 відносно, зокрема, ОСОБА_2 - організатора злочинної схеми (а.с.53-56 т.1, а.с.77-82 т.2)) директора ТОВ-1 ОСОБА_1 про не підписання ним первинних документів від імені ТОВ та ТОВ-1, то такі також ставляться під сумнів апеляційним судом, оскільки у вказаний період останній звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Держаної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва про протиправність її дій по проведенню зустрічної звірки та відображення Акта-1 в АІС «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» справа №2а-4911/12/1370. Постановою цього суду від 30 липня 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2012 року, позов задоволено повністю (а.с.105-106 т.1).

Крім того, немає жодних доказів, що кримінальна справа №41/0279 мала якесь процесуальне (кримінальне) завершення (постановлення вироку тощо).

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Також у п.38 рішення цього ж Суду від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) цей Суд нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 20 листопада 2014 року.