Постанова № 41581681, 11.11.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2014 р.Справа № 915/784/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Журавльова О.О.,

суддів Ярош А.І., Савицького Я.Ф.

(відповідно до розпорядження голови суду від 13.10.2014р. розгляд справи здійснюється даною судовою колегією)

при секретарі судового засідання Селиверстовій М.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Фігель С.І., за довіреністю від 03.06.2014р.

від відповідача: Полівода С.А., за довіреністю №397/03 від 14.08.2014р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"

на рішення господарського суду Миколаївської області від 14 липня 2014 року

у справі №915/784/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс"

до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"

про визнання правочину дійсними та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ "Амальгама Люкс" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до ПАТ "Брокбізнесбанк" про визнання дійсним правочину з зарахування зустрічних однорідних вимог оформлений заявою №216 від 09.04.2014р. ТОВ "Амальгама Люкс" та зобов'язання ПАТ "Брокбізнесбанк" провести зарахування зустрічних однорідних вимог оформлений заявою №216 від 09.04.2014р. в сумі 221328,09 грн., яка наявна на відкритому розрахунковому рахунку №26007059153001 в рахунок погашення заборгованості частини щомісячного платежу за квітень 2014 року за кредитним договором №04-10/Ю від 30.07.2010р.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 14 липня 2014 року у справі №915/784/14 (суддя Гриньова-Новицька Т.В.) позов ТОВ "Амальгама Люкс" задоволено в повному обсязі: визнано дійсним правочин з зарахування зустрічних однорідних вимог оформлений заявою №216 від 09.04.2014р. ТОВ "Амальгама Люкс", зобов'язано ПАТ "Брокбізнесбанк" провести зарахування зустрічних однорідних вимог оформлений заявою №216 від 09.04.2014р. в сумі 221328,09 грн., яка наявна на відкритому розрахунковому рахунку №26007059153001 в рахунок погашення заборгованості частини щомісячного платежу за квітень 2014 року за кредитним договором №04-10/Ю від 30.07.2010р. та стягнуто 5444,56 грн. судового збору.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач є клієнтом банку, але не його кредитором в розумінні ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", тому обмеження виплат під час провадження тимчасової адміністрації не поширюється на виконання банком зобов'язань за договором банківського рахунку, оскільки Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не встановлює заборону на здійснення розрахунково-касових операцій за договором банківського рахунку, а відтак, суд вважає дії відповідача з відмови у визнанні заяви №216 від 09.04.2014 про зарахування зустрічних однорідних вимог та непроведення відповідних зарахувань протиправними та незаконними.

Не погодившись з ухваленим рішенням господарського суду першої інстанції, відповідач (ПАТ "Брокбізнесбанк") звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "Амальгама Люкс" відмовити у повному обсязі. При цьому відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Представник скаржника у судових засіданнях підтримав апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача (ТОВ "Амальгама Люкс") у судових засіданнях надав пояснення, згідно з якими позивач не погоджується з апеляційною скаргою ПАТ "Брокбізнесбанк", просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов до наступних висновків.

Матеріали справи свідчать про те, що 30.07.2010р. між ПАТ "Брокбізнесбанк" (відповідач, банк) та ТОВ "Амальгама Люкс" (позивач, позичальник) було укладено кредитний договір №04-10/Ю (надалі - кредитний договір) предметом якого є відкриття банком позичальнику поновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості у розмірі 2500000 грн., терміном користування до 29.07.2012 та процентною ставкою 28% річних.

Відповідно до п. 3.1.4 Кредитного договору відповідач має право на договірне списання з усіх рахунків позивача в національній та іноземній валюті, відкритих у відповідача, заборгованості по нарахованим процентам, комісіям, основній сумі кредиту при настанні термінів виконання позивачем зобов'язань в розмірах, визначеним Кредитним договором, а також неустойок передбачених кредитним договором.

Виконання зобов'язань позивача перед відповідачем за Крединим договором забезпечено іпотекою, про що сторони уклали договір №1666/3 від 30.07.2010 (далі - Договір іпотеки).

30.07.2010 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду №1 від 30.07.2010 до Кредитного договору, за умовами якої відповідач надав позивачу кредитні кошти на рахунок відновлювальної кредитної лінії у розмірі 2500000 грн.

16.02.2011р. між сторонами було укладено додаткову угоду №2 до Кредитного договору, якою сторони дійшли згоди на зміну процентної ставки за користування кредитом на 25 % річних, про що було внесено зміни і до Договору іпотеки.

21.10.2011р. сторони уклали додаткову угоду №3 до Кредитного договору, якою збільшили розмір кредитної лінії до 3700000 грн., встановили термін користування кредитом до 20.10.2014, змінили процентну ставку за користування кредитом - 21 % річних. Зазначеною додатковою угодою в якості забезпечення виконання позивачем свої зобов'язань також було надано у заставу рухоме майно та встановлено графік сплати платежів за кредитом. Того ж дня сторони уклали договір застави рухомого майна та внесли відповідні зміни до іпотечного договору.

Додатковою угодою №4 від 24.10.2011 до Кредитного договору сторони погодили видачу відповідачем кредитних коштів на рахунок відновлювальної кредитної лінії у розмірі 1200000 грн.

18.05.2012 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду №5 до Кредитного договору, якою сторони встановили графік повернення кредиту та визначили, що починаючи з листопада 2013 року по жовтень 2014 року позивач повинен сплачувати 283300 грн. щомісяця.

Як вбачається з довідки відповідача вих. №13/051-02 від 10.01.2014, станом на 01.01.2014 прострочена заборгованість за кредитом, нарахованими відсоткам, зобов'язанням по гарантіям та порукам - відсутня.

Матеріали справи свідчать, що з 2006 року між сторонами існують правовідносини за договором про відкриття та обслуговування банківських рахунків №1711 від 09.03.2006 з додатками (далі - Договір банківського рахунку), відповідно до якого відповідачем було відкрито позивачу особовий розрахунковий рахунок №26009321000236 в національній валюті, який у подальшому змінено на розрахунковий рахунок №26007059153001.

У січні 2014 року платіжним дорученням №4156 від 08.01.2014 позивач сплатив 55988 грн. 04 коп. в рахунок погашення нарахованих відсотків та платіжним дорученням №4200 від 15.01.2014 здійснив сплату щомісячного чергового платежу.

У лютому 2014 року платіжним дорученням №4347 від 05.02.2014 позивач сплатив 46297 грн. 35 коп. в рахунок погашення нарахованих відсотків; платіжним дорученням №4319 від 03.02.2014 здійснив сплату щомісячного чергового платежу.

Станом на 25.03.2014 на особовому рахунку позивача наявні грошові кошти в сумі 188156 грн. 24 коп., що підтверджено випискою банка.

У березні 2014 позивач, приймаючи до уваги п. 3.1.4 Кредитного договору, надав відповідачу до виконання платіжне доручення №4378 від 25.03.2014 про сплату нарахованих відсотків в сумі 37006 грн. 20 коп. та платіжне доручення №4379 від 25.03.2014 про сплату частини щомісячного платежу за Кредитним договором в сумі 150595 грн. 86 коп.

Однак, 25.03.2014 відповідач повернув платіжні доручення №4378 та №4379 від 25.03.2014 без виконання з пояснювальним написом на зворотному боці про залишення платіжних доручень без виконання в зв'язку з введенням Тимчасової адміністрації та віднесення відповідача до категорії неплатоспроможних відповідно до постанови правління НБУ №107 від 28.02.2014.

Вважаючи своє право порушеним, позивач звернувся до відповідача з листом №175 від 25.03.2014, в якому поставив питання про зарахування залишку коштів, які знаходяться на його розрахунковому рахунку №26007059153001 в рахунок погашення щомісячного платежу та відсотків за Кредитним договором відповідно до п. 3.1.4 цього договору.

Оскільки відповіді на лист позивача №175 від 25.03.2014 відповідач не надав, 28.03.2014 позивач, приймаючи до уваги наявність на своєму розрахунковому рахунку грошових коштів в сумі 198245 грн. 69 коп., платіжним дорученням №469 від 28.03.2014 здійснив сплату з іншого банку грошових коштів в сумі 122060 грн. 51 коп. в рахунок часткового погашення кредиту з наступного розрахунку: 283300 грн. (сума щомісячного платежу) + 37006 грн. 20 коп. (сума нарахованих відсотків що підлягають сплаті в березні 2014 року) = 122060 грн. 51 коп. (сума часткового погашення за п/п №469 від 28.03.2014) + 198245 грн. 69 коп. (залишок коштів на розрахунковому рахунку позивача).

В зв'язку з тим, що відповідачем не було реалізоване право, визначене п. 3.1.4 Кредитного договору на договірне списання з усіх рахунків позивача сум заборгованості за Кредитним договором, позивач, 08.04.2014 року здійснив сплату невистачаючої частини чергового щомісячного платежу в сумі 198245 грн. 69 коп. за платіжним дорученням №570 від 08.04.2014.

09.04.2014 позивач зареєстрував у Миколаївському регіональному відділенні відповідача та надіслав зі зворотнім повідомленням про вручення з описом вкладення уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію АТ "Брокбізнесбанк" Куреному О.В. заяву №216 від 09.04.2014 про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог аргументовано таким: станом на 09.04.2014 між ТОВ "Амальгама Люкс" та АТ "Брокбізнесбанк" наявні зустрічні однорідні вимоги зі сплати грошових коштів, а саме:

1.Відповідно до Договору про відкриття та обслуговування банківських рахунків МФ АТ "Брокбізнесбанк" №1711 від 09.03.2006 ТОВ "Амальгама Люкс" є кредитором АТ "Брокбізнесбанк" в сумі 211328 грн. 09 коп., яка наявна на відкритому розрахунковому рахунку №26007059153001.

2.Відповідно до Кредитного договору №04-10/Ю від 30.07.2010 АТ "Брокбізнесбанк" є кредитором ТОВ "Амальгама Люкс" на загальну суму 1785254 грн. 31 коп., з яких строк сплати грошових коштів в сумі 283300 грн. встановлений з 01.04.2014 до 30.04.2014.

Таким чином, у квітні 2014 року позивач здійснив сплату за Кредитним договором у такий спосіб: платіжним дорученням №571 від 08.04.2014 сплатив проценти у сумі 41538 грн. 23 коп. та платіжним дорученням №788 від 30.04.2014 - частину щомісячного платежу з урахування фактично наявних коштів на розрахунковому рахунку в сумі 71068 грн. 22 коп.

05.05.2014 позивач звернувся до відповідача з запитом №256 від 05.05.2014 про надання інформації про заборгованість позивача за Кредитним договором.

06.05.2014 відповідач надав довідку №463/051-02 від 06.05.2014, в якій зазначив, що поточна заборгованість за кредитом складає 1700200 грн.; прострочена заборгованість за кредитом - 212231 грн. 78 коп., поточна заборгованість за відсотками - 33892 грн. 97 коп., тобто заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог відповідач не визнав, відповідних зарахувань не провів, у зв'язку з чим повідомив позивача про прострочену заборгованість за кредитом в сумі 212231 грн. 78 коп.

Незважаючи на те, що відповідач не визнав заяву позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог, останній продовжує належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором, про що свідчать платіжні доручення №1017 та №1018 від 29.05.2014 про сплату щомісячного платежу за кредитом.

Вищенаведене стало підставою для звернення ТОВ "Амальгама Люкс" до господарського суду Одеської області з відповідною позовною заявою.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд прийшов до наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 1066 ЦК за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Статтею 1074 ЦК встановлено, що обмеження права клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Статтею 15 ЦК закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ст. 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення правовідношення.

Відповідно до статті 174 ГК господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ст.11 ЦК цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ст.ст. 202, 203 ГК зобов'язання припиняється, зокрема зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 601 ЦК зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Таким чином, припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги є правочином.

Посилання скаржника на те, що зарахування однорідних вимог не є правочином - не приймаються до уваги апеляційним господарським судом з огляду на безпідставність та необґрунтованість таких тверджень.

28.02.2014 відповідача було визнано неплатоспроможним і постановою Правління Національного Банку України №107 від 28.02.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до категорії неплатоспроможних" та згідно зі ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №9 від 28.02.2014 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в Публічному акціонерному товаристві "Брокбізнесбанк". Тимчасову адміністрацію в АТ "Брокбізнесбанк" запроваджено строком на три місяці: з 03.03.2014 по 02.06.2014.

Відповідно до п. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.

Відповідно до п.п. 1 п.6 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене п. 1 ч. 5 цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку; кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань. Вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Таким чином, у даному випадку обмеження виплат банком, під час провадження тимчасової адміністрації, не поширюється на виконання банком зобов'язань за договором банківського рахунку.

Згідно зі ст.ст. 317, 319 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Кошти, розміщені позивачем на відкритому відповідачем поточному рахунку на підставі договору банківських рахунків суб'єкта господарювання є власністю позивача. Дії відповідача по відмові у зарахуванні коштів за заявою позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог є порушенням права власності позивача на вказане майно.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, позивач є клієнтом банку, але не його кредитором в розумінні ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", тому обмеження виплат під час провадження тимчасової адміністрації не поширюється на виконання банком зобов'язань за договором банківського рахунку, оскільки Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не встановлює заборону на здійснення розрахунково-касових операцій за договором банківського рахунку.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що дії відповідача з відмови у визнанні заяви №216 від 09.04.2014 про зарахування зустрічних однорідних вимог та непроведення відповідних зарахувань є протиправними та незаконними.

Окрім того, апеляційний господарський суд зауважує, що сторонами не надано жодних прямих доказів на підтвердження того, що зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою позивача №216 від 09.04.2014 призведе до порушення порядку погашення вимог кредиторів відповідача.

Решта доказів, наданих сторонами, не стосуються предмету спору та не спростовують вищенаведених висновків колегії суддів.

Аналогічна правова практика викладена в постанові Вищого господарського суду України від 31.03.2010р. по справі №36/366.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, та матеріали справи не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

За таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 14 липня 2014 року у справі №915/784/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписаний 17 листопада 2014 року.

Головуючий суддя Судді О.О. Журавльов А.І. Ярош Я.Ф. Савицький