Рішення № 41581233, 04.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/18183/14 04.11.14

За позовомДержавної установи "Інститут педіатрії, акушерства і гінекології Національної академії медичних наук України" До Науково-впроваджувального підприємства - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні медичні технології" Простягнення 96 970,57 грн. Суддя Мандриченко О.В.

Представники:

Від позивачане з'явився; Від відповідача Береговий І.В., представник за довіреність № б/н від 04.08.2014 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2014 року Державна установа "Інститут педіатрії, акушерства і гінекології Національної академії медичних наук України" звернулася до суду з позовом про стягнення з Науково-впроваджувального підприємства - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні медичні технології" 85 248,69 грн. заборгованості з орендної плати за договором від 30.03.2004 р. № 553, 4 372,17 грн. пені, а також 3 582,92 грн. заборгованості з оренди землі та 3 766,79 грн. заборгованості зі сплати комунальних послуг відповідно до договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг.

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/18183/14 від 01.09.2014 р., яку призначено до розгляду на 23.09.2014 р.

23.09.2014 р. та 09.10.2014 р. в судових засіданнях оголошувалася перерва в порядку приписів ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ухвалою від 23.10.2014 р. за клопотанням представника позивача було продовжено термін вирішення спору відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, а також відкладено розгляд справи на 04.11.2014 р.

В ході розгляду спору по суті позивач в особі уповноважених представників заявлені позовні вимоги підтримав та посилався до порушенням відповідачем умов договору оренди в частині виконання обов'язку зі своєчасного внесення орендної плати та обов'язку цільового використання орендованих приміщень, а також з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг.

Представник відповідача проти позову заперечував, вказуючи на те, що позивач позбавив його права користування орендованим приміщенням, неправильно розрахував вартість орендної плати, завищивши її та нарахував за строк, більший ніж фактично мало місце використання приміщень. Також, відповідач відхиляє твердження позивача про дату фактичного повернення приміщення 04.11.2013 р., оскільки акт приймання-передачі був підписаний не уповноваженою особою.

Крім того, відповідач просить застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення пені.

У судове засідання 04.11.2014 р. позивач уповноваженого представника не направив, подавши до суду заяву № 01-4/598 від 03.11.2014 р. про відкладення розгляду справи, мотивоване хворобою відповідальних представників.

Зважаючи на те, що правова позиція сторін по суті спору судом неодноразово заслуховувалася в судових засіданнях, неявка представника позивача 04.11.2014 р. не розглядається як причина відкладення розгляду, строк вирішення спору у якій вже було продовжено.

Враховуючи викладене, вимога позивача про відкладення розгляду справи відхиляється. Крім того, суд враховує, що позивач не обмежений законодавчо у кількості осіб, які можуть представляти його інтереси в підприємствах, установах і організаціях різної форми власності, в тому числі, в судах.

Представник відповідача підтримав заперечення проти позову, викладені у відзиві на позовну заяву і поясненнях до відзиву.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву в якості орендодавця та Науково-впроваджувальним підприємством - Товариством з обмеженою відповідальністю "Сучасні медичні технології" в якості орендаря 30.03.2004 р. було укладено договір оренди № 553 нерухомого майна, що належить до державної власності.

За умовами п. 1.1 вказаного договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, площею 198,9 кв.м (майно площею 62,07 кв.м передається на умовах подобової оренди, але не більше 15 діб за календарний місяць), розміщене за адресою: м. Київ, вул. Мануїльського (після перейменування вулиці - Платона Майбороди), 8, на 2 поверсі будівлі корпусу акушерських клінік, що знаходиться на балансі Інституту педіатрії, акушерства та гінекології АМН України з метою надання медичних послуг.

30.03.2004 р. сторонами оформлено факт передачі об'єкта оренди орендареві шляхом складення відповідного акту приймання-передачі в оренду нерухомого майна.

01.11.2004 р. у зв'язку із набранням чинності Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України" від 29.06.2004 р. за № 1911-ІУ шляхом підписання між Державною Установою "Інститут педіатрії, акушерства і гінекології Національної Академії медичних наук України" та Науково-впроваджувальним підприємством - Товариством з обмеженою відповідальністю "Сучасні медичні технології" додаткової угоди № 1 до договору оренди нерухомого майна № 553 від 30.03.2004 р. договір було викладено в новій редакції внаслідок підписання додаткової угоди № 1 від 01.11.2004 р.

Отже, з огляду на статус орендованого за вказаним договором майна (державного майна, яке закріплено за установою, яка перебуває у віданні галузевої академії наук) у звязку з укладенням додаткової угоди № 1 від 01.11.2004 р. у договорі оренди нерухомого майна № 553 від 30.03.2004 р. було змінено орендодавця - Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву на Державну Установу "Інститут педіатрії, акушерства і гінекології Національної Академії медичних наук України", до якого перейшли всі права та обов'язки орендодавця, в тому числі ті, які виникли до укладення додаткової угоди.

Згідно з п. 10.1 договору № 553 останній укладено строком на 11 місяців, що діє з 30.03.2004 р. до 28.02.2005 р.

У подальшому додатковими угодами № 2 від 01.03.2005 р., № 4 від 16.01.2006 р., № 8 від 26.11.2007 р., № 9 від 20.10.2008 р., № 10 від 01.04.2009 р., № 11 від 25.09.2011 р. сторонами продовжувався строк дії договору № 553.

Додатковою угодою № 11 від 25.09.2011 р. термін дії договору № 553 пролонговано з 01.11.2011 р. по 29.09.2014 р.

Крім того, додатковою угодою № 11 від 25.09.2011 р. п. 1.1 договору № 553 викладено в наступній редакції: "Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно площею 189,3 кв.м, розміщене на 2-му поверсі корпусу акушерських клінік за адресою: 04050, м. Київ, вул. Мануїльського (П.Майбороди), 8, що знаходиться на балансі Державної Установи "Інститут педіатрії, акушерства і гінекології Національної Академії медичних наук України". Майно передається в оренду з метою: здійснення наукової діяльності - 101,35 кв.м, надання медичних послуг - 87,95 кв.м, та не може використовуватись за іншим призначенням".

Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, за твердженням позивача, прострочення відповідача за вищевказаними договорами в частині своєчасного внесення орендної плати, а саме: 18 924,60 грн. за липень 2013 року, по 20 944,45 грн. за серпень, вересень і жовтень 2013 року, 3 490,74 грн. за листопад 2013 р., а також щодо належної оплати комунальних платежів (по 1 189,51 грн. за липень, серпень, вересень і жовтень 2013 року і 198,26 грн. за листопад 2013 року) та оренди землі із розрахунку по 859,90 грн. за липень, серпень, вересень і жовтень 2013 року і 143,32 грн. за листопад 2013 року.

Натомість відповідач, який проти позову заперечує повністю, вважає, що заборгованість перед позивачем є значно меншою, а саме: 13 333,89 грн. - орендна плата (11 493,14 грн. за липень 2013 року і 1 840,75 грн. за серпень 2013 року), 998,60 грн. - плата за землю (859,90 грн. за липень 2013 року і 138,70 грн. за серпень 2013 року), 1 381,36 грн. - відшкодування комунальних та інших послуг (1 189,51 грн. за липень 2013 року і 191,85 грн. за червень 2013 року). Також, відповідач наполягає на тому, що позивач чинив йому перешкоди у користуванні орендованим приміщенням і визначена позивачем дата повернення майна - 04.11.2013 р. не відповідає фактичним обставинам.

Договір, за яким між позивачем і відповідачем виник спір, є договором оренди, тобто, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна", з урахуванням положень Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу".

Даний договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань, а саме: майново-господарських зобов'язань згідно зі ст.ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України та, виходячи з приписів ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 759 Цивільного кодексу України.

Як вказувалося вище, факт передачі приміщень, які є об'єктом договору № 553 в орендне користування відповідачу підтверджується належними засобами доказування.

Відповідно до ст. 773 Цивільного кодексу України наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

До обов'язків орендаря за договором № 553 віднесено, серед іншого, обов'язок цільового використання орендованого майна, своєчасної і повної оплати належних платежів (п. 5.1.1, п. 5.1.2).

У п. 3.2 договору № 553 сторони погодили, орендна плата перераховується орендарем до 20 числа місяця, наступного за звітним таким чином: 100 % орендної плати перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.11.2013 р. у справі № 910/17391/13 за позовом Державної установи "Інститут педіатрії, акушерства і гінекології Академії медичних наук України" до Науково-впроваджувального підприємства - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні медичні технології" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Академічна клініка" про розірвання договорів було задоволено позовні вимоги та розірвано укладені сторонами договори оренди № 553 від 30.03.2004 р. та № 11 від 28.03.2011 р.

Мотиви задоволення позову ґрунтувалися на встановлених судом порушеннях відповідачем положень договорів оренди та норм законодавства України щодо необхідності використання орендованого майна за призначенням (п.п. 5.1.1 договору, ст. 773 Цивільного кодексу України) та неправомірної передачі орендованого майна в суборенду без згоди орендодавця (п. 6.4 договору № 553, ч. 1 ст. 774 Цивільного кодексу та ст. 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Так, рішенням від 04.11.2013 р. у справі № 910/17391/13 судом було встановлено, що відповідач передав орендоване приміщення в суборенду Товариству з обмеженою відповідальністю "Академічна клініка" за відсутності згоди на те позивача, а також використовував приміщення не за цільовим призначенням.

Оскільки описані обставини встановлені судовим рішенням у спорі між тими ж сторонами, що й у спорі в справі № 910/18183/14, їх слід вважати такими, що не потребують доказування.

Отже, фактичне використання відповідачем приміщення площею 101,35 кв.м. для наукової діяльності не за цільовим призначенням (фактично - для розміщення приватного закладу охорони здоров'я, послуги в якому надавало Товариство з обмеженою відповідальністю "Академічна клініка") слугувало позивачу підставою для перерахунку орендної плати за більшою відсотковою ставкою починаючи з липня 2013 року відповідно до Методики розрахунку орендної плати, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. № 786 та згідно з наказом Державної установи "Інститут педіатрії, акушерства і гінекології Академії медичних наук України" від 29.07.2013 р. № 47.

Викладеними обставинами спростовуються заперечення відповідача стосовно невірного визначення розміру орендної плати за ставкою 20 %, а не 3 % від вартості орендованого майна.

Також, судом відхиляються заперечення відповідача щодо невірного визначення позивачем дати фактичного припинення використання орендарем спірних приміщень, що, за твердженням останнього мало місце 05.08.2013 р., а не 04.11.2013 р. Так, обґрунтованою і такою, що відповідає дійсності є посилання відповідача на те, що акт приймання-передачі приміщень від 04.11.2013 р. був підписаний не уповноваженою особою, а саме: Попадюком Ігоря Михайловича в якості керівника Науково-впроваджувального підприємства - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні медичні технології", який насправді був звільнений від займаної посади директора 30.04.2013 р., що підтверджується відповідним протоколом загальних зборів учасників товариства та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (копії в матеріалах справи). Проте, на думку суду, дана обставина не може слугувати підставою вважати доведеними твердження про припинення користування відповідачем спірними приміщеннями з 05.08.2013 р., оскільки належних і допустимих доказів на підтвердження такого факту суду подано не було, а наявні в матеріалах справи документи вказують на певні обставини суперечності у позиції сторін щодо виконання правочинів найму приміщень (лист відповідача № 053-ВД від 16.07.2014 р., лист прокуратури Шевченківського району м. Києва № 73-550-13 від 09.08.2013 р., довідка Слідчого відділу Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві № 59/40655 від 08.09.2014 р.).

Зважаючи на відсутність у матеріалах справи фактичних даних, якими стверджуються обставини припинення користування відповідачем орендованих у позивача приміщень за договором № 553 саме з 05.08.2013 р., при вирішенні заявленого спору суд вважає правомірною визначену позивачем дату припинення нарахування відповідачу орендної плати - 04.11.2013 р., оскільки вона співвідноситься з датою винесення рішення суду у справі № 910/17391/13, яким був розірваний договір № 553.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як слідує з відзиву на позовну заяву і пояснень до відзиву, що були подані відповідачем, останній не спростовує факт прострочення у правовідносинах з позивачем за договором № 553, а тому, враховуючи правову позицію суду щодо правомірності ставки, за якою позивач розрахував орендну плату і періоду прострочення відповідача, позовні вимоги в частині стягнення 85 248,69 грн. заборгованості з орендної плати слід вважати обґрунтованими і такими, що підлягають частковому задоволенню із розрахунку 18 924,60 грн. за липень 2013 року, 20 944,45 грн. за серпень, 20 944,45 грн. за вересень, 20 944,45 грн. за жовтень та 2 792,59 грн. за листопад 2013 року (за чотири дні по 04.11.2013 р. включно, а не за п'ять днів як невірно розрахував позивач).

Поряд з сумою основного боргу, позивач також просить стягнути з відповідача 4 372,17 грн. пені, яку розраховано станом на 01.04.2014 р. на суму боргу без врахування податку на додану вартість, а саме:

Сума боргу (грн.)ПеріодКількість днів простроченняСума пені (грн.)15 770,5021.08.2013 - 31.03.20142231 252,5717 453,7121.09.2013 - 31.03.20141921 193,5517 453,7121.10.2013 - 31.03.20141621 007,0617 453,7121.11.2013 - 31.03.2014131814,352 908,9521.12.2013 - 31.03.2014101104,64Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями, в ст. 217 Господарського кодексу України, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Можливість застосування договірної неустойки у разі порушення орендарем обов'язку зі своєчасного внесення орендної плати встановлені у п. 3.6 договору № 553, де зазначено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується орендодавцем відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

У відзиві на позовну заяву, заяві про сплив строку позовної давності, поясненні до відзиву відповідач просить суд застосувати до вимог позивача про стягнення пені наслідки пропуску строків позовної давності.

Позовна давність у ст. 256 Цивільного кодексу України визначається законодавцем як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У п. 1 ч. 2 ст. 257 Цивільного кодексу України встановлено спеціальну позовну давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) в один рік.

Проаналізувавши розрахунок пені, проведений позивачем, суд встановив, що ним було пропущено строк позовної давності до вимог про стягнення пені за період прострочення виконання обов'язку з перерахування орендної плати за липень 2013 року, який закінчився 21.08.2014 р., тоді як за рештою місяців такий строк дотримано.

Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи наявність в матеріалах справи заяви відповідача про застосування строків позовної давності, позовні вимоги про стягнення пені за порушення перерахування орендної плати за липень 2013 року підлягають частковому задоволенню з огляду на необхідність застосування строків позовної давності до них на 7 днів, адже позовна заява була подана до суду 28.08.2014 р. Приймаючи до уваги положення вказаного договору, а також норми діючого законодавства, перевіривши розрахунок позивача, суд дійшов висновку про доцільність часткового задоволення позовних вимог про стягнення пені.

Крім того, необхідність часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення пені обумовлена тим, що позивачем не було дотримано приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, де встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Виходячи з фактичних обставин справи, нарахування пені є правомірним на суму боргу з врахуванням податку на додану вартість за липень 2013 року - з 21.08.2013 р. по 18.0.2014 р., за серпень 2013 року - з 21.09.2013 р. по 21.03.2014 р., за вересень 2013 року - з 21.10.2013 р. по 20.04.2014 р., за жовтень 2013 року - з 21.11.2013 р. по 21.05.2014 р., за листопад 2013 року - з 21.12.2013 р. по 20.06.2014 р., що відповідно до розрахунку суму складає 5 659,54 грн.

Разом з тим, враховуючи положення ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, з яких слідує відсутність у суду повноважень виходити за межі позовних вимог за відсутності на те клопотання заінтересованої сторони, стягненню з відповідача підлягають 4 075,52 грн. пені, що розраховується відповідно до вихідних даних позивача, а саме: суми і періоду прострочення та з огляду на застосування наслідків пропуску строків позовної давності й приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Сума боргу (грн.)ПеріодКількість днів простроченняСума пені (грн.)15 770,5028.08.2013 - 25.02.20141821 022,2717 453,7121.09.2013 - 21.03.20141821 131,3817 453,7121.10.2013 - 31.03.20141621 007,0617 453,7121.11.2013 - 31.03.2014131814,352 792,5921.12.2013 - 31.03.2014101100,46Як вказувалося вище, 01.03.2005 р. сторонами (позивачем в якості балансоутримувача і відповідачем в якості орендаря) було укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, згідно з яким Науково-впроваджувальне підприємство - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні медичні технології" прийняло на себе зобов'язання оплачувати, серед іншого, комунальні платежі та орендну плату за землю пропорційно до розміру орендованих приміщень.

З аналізу умов вказаного договору від 01.03.2005 р. слідує, що правовідносини сторін за ним є похідними від правовідносин, що виникли з договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.03.2004 р. № 553 з урахуванням подальших змін і доповнень.

Пунктом п. 2.2.3 договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю встановлено обов'язок орендодавця не пізніше 10 числа місяця, настінного за звітним місяцем, вносити на рахунок балансоотримувача будівлі або організації, що обслуговує будівлю, за технічне обслуговування будівлі відповідно до загальної плащі приміщшення, що орендується, на ремонт відповідно до відновної вартості такого приміщення, за комунальні послуги, а також плату за оренду землі.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 3 582,92 грн заборгованості з орендної плати за землю (по 859,90 грн. за період з липня по жовтень 2013 року включно та 143,32 грн. за листопад 2013 року) та 3 766,79 грн. (по 1 189,51 грн. за період з липня 2013 року по жовтень 2013 року включно і 198,26 грн. за листопад 2013 року).

Як вказувалося вище, відповідач позовні вимоги заперечує повністю, проте надає всій зустрічних розрахунок заборгованості з комунальних платежів і плати за землю, що проведений з врахуванням його тверджень щодо фактичного невикористання приміщення з 06.08.2013 року.

Оскільки матеріалами справи не підтверджуються такі посилання відповідача і судом було відхилено його заперечення стосовно дати фактичного користування приміщенням - 05.08.2013 р., а за основу взято дату 04.11.2013 р., позовні вимоги в частині стягнення комунальних платежів та орендної плати за землю визнаються судом обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку, що перевірений судом та приймається як належний.

Нормативно-правові підстави задоволення вимог в цій частині позову також ґрунтується на обов'язковості прийнятих на себе стороною договірних зобов'язань і недопустимості їх порушення (ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України).

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а судові витрати - пропорційному розподілу між сторонами відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Науково-впроваджувального підприємства - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні медичні технології" (04050, м. Київ, вул. Платона Майбороди, 8; код ЄДРПОУ 32603684) на користь Державної установи "Інститут педіатрії, акушерства і гінекології Національної академії медичних наук України" (04050, м. Київ, вул. Платона Майбороди, 8; код ЄДРПОУ 02012022) 84 550 (вісімдесят чотири тисячі п'ятсот п'ятдесят) грн. 54 коп. заборгованості з орендної плати, 4 075 (чотири тисячі сімдесят п'ять) грн. 52 коп. пені за час прострочення внесення орендної плати, 3 766 (три тисячі сімсот шістдесят шість) грн. 79 коп. заборгованості з комунальних платежів, 143 (сто сорок три) грн. 32 коп. заборгованості з орендної плати за землю та 1 850 (одну тисячу вісімсот п'ятдесят) грн. 72 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити повністю.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя О.В. Мандриченко Дата складання рішення 17.11.2014 р.