Постанова № 41569924, 26.11.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2014 р. Справа№ 910/19536/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Самсіна Р.І.

суддів: Скрипки І.М.

Шаптали Є.Ю.

За розглядом апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.09.2014 року (суддя - Головіна К.І.) про відмову у забезпеченні позову, що винесена у справі №910/19536/14

За позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низки

ліків»

третя особа Приватне акціонерне товариство «Альба України»

про стягнення заборгованості

За участю представників сторін:

від позивача (скаржник): Гордієнко І.С. (довіреність № 402 від 24.09.2014р.);

від відповідача: не з'явились;

від третьої особи: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2014р. в межах справи № 910/19536/14 відмовлено у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» про забезпечення позову.

Не погодившись із вказаною ухвалою, Публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» подано апеляційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати ухвалу Господарського суду м. Києва про відмову у забезпеченні позову від 25.09.2014р. у справі № 910/19536/14 повністю і прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, а саме: витрати по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 1 827 грн.; витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду в розмірі 609 грн., а всього 2 436 грн..

Згідно доводів апеляційної скарги, звертаючись до суду із заявою банк зазначив всі об'єктивні обставини, які є обґрунтованими на підтвердження своїх вимог щодо забезпечення позову, тоді як з тексту оскаржуваної ухвали Господарського суду можна зробити цілком обґрунтований висновок, що судом не звернуто уваги на строк прострочення виконання відповідачем зобов'язання, суму заборгованості, факт не отримання кореспонденції та не вчинення відповідачем жодної дії, спрямованої на погашення заборгованості, чим порушено вимоги п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову».

Відповідачем до справи подано відзив на апеляційну скаргу (зареєстровано за вхідним суду № 09-11/18237 від 25.11.2014р.), у якому відзначено про необґрунтованість доводів апелянта, відсутність підстав для задоволення заяви позивача щодо вжиття заходів до забезпечення його позовних вимог.

За розглядом матеріалів справи, враховуючи доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, судом відзначається про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали виходячи з наступного.

Предметом заявленого позову на забезпечення якого, позивачем подано заяву (зареєстрована за вхідним суду № 06-37/43880/14 від 22.09.2014р.), є вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низки ліків» заборгованості в розмірі 346 698, 84 грн. (з яких сума основного боргу 304 194, 89 грн.), що виникла з договору купівлі-продажу № 1094 укладеного 26.09.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аптека низки ліків» та Приватним акціонерним товариством «Альба Україна». Право вимоги за вказаним договором купівлі-продажу набуто банком за договором відступлення прав вимоги № 70383-20/14-7 від 05.06.2014р..

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову; забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується, зокрема:

- накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу.

У поданій до суду заяві, позивач просив накласти в межах ціни позову арешт на грошові суми, що належать ТОВ «Аптека низки ліків» та обліковуються на рахунках відповідача у вказаних в заяві банківських установах (Печерській філії ПАТ КБ «Приватбанк», ПАТ «ПУМБ»), також накласти арешт в межах ціни позову на грошові суми, що належать ТОВ «Аптека низки ліків», що обліковуються на рахунках в банківських установах, які будуть виявлені органами Державної виконавчої служби України в ході здійснення виконавчого провадження.

У п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011р. зазначено, що:

- достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обгрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви;

- адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії;

- обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

В ухвалі про відмову у забезпеченні позову, суд першої інстанції врахував що, самі лише припущення позивача без посилання на конкретні обставини та документальне їх підтвердження не можуть бути підставою для вжиття заходів до забезпечення позову.

При цьому, скаржником у поданій апеляційній скарзі також не зазначено якими саме доказами підтверджується наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову (які конкретні дії відповідачем вчинялись на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Поданою банком заявою про забезпечення позову при долучених у додатках до заяви документах, не підтверджено наявності обставин, які б унеможливили захист прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, позивачем у заяві не було наведено суду належних доказів, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача до вирішення спору по суті.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Під час розгляду апеляційної скарги судом не встановлено обставин які б підтверджували, що без вжиття відповідних заходів до забезпечення позову відповідач може уникнути виконання рішення суду, а судом першої інстанції правильно відзначено, що заявник (позивач) не подав суду доказів, які б свідчили про те, що грошові кошти на рахунках ТОВ «Аптека низки ліків» можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення суду.

Заходи до забезпечення позову мають гарантувати реальну можливість для виконання судового рішення, відповідно підставою для забезпечення позову є встановлені судом обставини, які підтверджують що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду (ст. 66 ГПК України).

Наведені у заяві банку доводи (про те, що кінцевим строком оплати за останньою видатковою накладною є 16.05.2014р., відповідачем взагалі не здійснюється погашення заборгованості за вказаними в позовній заяві видатковими накладними; сума заборгованості з урахуванням штрафних санкцій складає 346 698, 84 грн.; відповідач не погашає заборгованість та не вчиняє жодних дій, які б свідчили про бажання виконати свої зобов'язання; банком на адресу місцезнаходження відповідача направлено претензію про сплату заборгованості проте вона проігнорована та не отримана відповідачем, що свідчить про небажання погашати виниклу заборгованість) не є доказами того, що без вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на рахунки відповідача до вирішення спору по суті, неможливим буде в подальшому виконати рішення суду в разі задоволення вимог позивача про стягнення боргу.

Виникнення у позивача відповідних сумнівів по виконанню рішення суду, не є підставою для вжиття заходів до забезпечення вимог, які є предметом спору у даній справі, а судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі обґрунтовано зроблено посилання на п. 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» де зазначено, що господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Дослідивши подані матеріали, апеляційним господарським судом не підтверджено наявності обставин, які є підставою для вжиття заходів до забезпечення позову згідно поданої позивачем заяви, що є підставою для відмови у задоволенні апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь».

Окрім того, приймаючи до розгляду апеляційну скаргу банку, а також здійснюючи перегляд ухвали суду першої інстанції, якою відмовлено у вжитті заходів до забезпечення позову, Київським апеляційним господарським судом враховано, що положення Господарського процесуального кодексу України у ст. 106 не відносять ухвалу про відмову у вжитті заходів до забезпечення позову до ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення місцевого господарського суду.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 106 ГПК України визначено право на оскарження ухвали місцевого господарського суду про забезпечення позову, скасування забезпечення позову.

Натомість, судом взято до уваги висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні від 28.04.2010р. (справа № 12-рп/2010) за конституційним зверненням громадянина Суботи Артема Анатолійовича щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України, які є аналогічними п. 5 частини першої ст. 106 Господарського процесуального кодексу України.

Аналізуючи ці норми кодексу у взаємозв'язку з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, Конституційний Суд України дійшов висновку про можливість апеляційного оскарження судового рішення у випадках, коли закон не містить прямої заборони на таке оскарження.

У рішенні від 28.04.2010р. (справа № 12-рп/2010) Конституційним Судом України зроблені висновки, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали як про забезпечення позову і щодо скасування забезпечення позову, так і ухвали, якими відмовлено в забезпеченні позову і скасуванні забезпечення позову. Таке розуміння узгоджується з положенням пункту 2 частини третьої статті 129 Конституції України, яким гарантується рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.09.2014 року у справі № 910/19536/14 про відмову у вжитті заходів забезпечення позову - без змін.

2. Матеріали оскарження ухвали у справі № 910/19536/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Р.І. Самсін

Судді І.М. Скрипка

Є.Ю. Шаптала