Постанова № 41569827, 24.11.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2014 р. Справа№ 910/9813/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Єфімова Т.В., довіреність № 00182/0/14-13 від 24.12.2013;

від відповідача - Онопрієнко О.П., довіреність № 3/1 від 06.12.2013,

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2014 у справі № 910/9813/14 (суддя Чинчин О.В.) за позовом публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" до дочірнього підприємства "Автотранспортне підприємство №6" відкритого акціонерного товариства "Міськбудтранс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до дочірнього підприємства "Автотранспортне підприємство №6" відкритого акціонерного товариства "Міськбудтранс" про визнання договору купівлі-продажу цінних паперів №Б/2010/041-1 від 26.08.2010 недійсним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.09.2014 у справі № 910/9813/14 у задоволенні позову відмовлено повністю.

При ухваленні рішення по даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання зазначеного договору недійсним.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2014 у справі № 910/9813/14 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Договором купівлі-продажу цінних паперів №Б/2010/041-1 від 26.08.2010 сторонами було фактично змінено строк погашення зобов'язання, вказаний в тексті векселя, чим порушено порядок обігу векселів.

Крім цього, апелянт зазначає, що віце - президентом публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" було укладено оскаржуваний договір без попередньої згоди Наглядової ради.

У судовому засіданні 24.11.2014 року представник апелянта - позивача у справі, підтримав вимоги за апеляційною скаргою та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача надав пояснення, яким просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між Акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" ("Покупець") та Дочірнім підприємством "Автотранспортне підприємство № 6" Відкритого акціонерного товариства "Міськбудтранс" ("Продавець") 26 серпня 2010 року укладено Договір купівлі-продажу цінних паперів №Б/2010/041-1, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язується належним чином прийняти цінні папери і сплатити за них грошову суму, вказану в п. 1.5. Договору.

Згідно п. 1.2 договору, предметом викупу за Договором є вексель простий № АА 0533776, дата складання - 19.08.2010 року, дата погашення - 19.08.2013 року.

Відповідно до п. 3.1 договору продавець зобов'язався в строк до 26.08.2010 включно передати покупцю цінний папір, який є предметом Договору. В момент передачі цінного паперу сторони підписують акт приймання-передачі.

На виконання умов зазначеного договору 26.08.2010 між сторонами було підписано Акт прийому - передачі векселів, згідно якого продавець передав у власність покупця, а покупець прийняв вексель простий серії АА № 0533776, виданий 19.08.2010 року, зі строком його погашення 19.08.2013.

При цьому, у зазначеному Акті прийому - передачі векселів допущена помилка у номері векселя.

Так, у Акті зазначено - вексель простий серії АА № 0533778, тоді як за договором номер векселя є іншим, а саме 0533776.

Інші дані (серія векселя, дати видачі та погашення є ідентичними).

Представником відповідача в засіданні суду апеляційної інстанції надано пояснення, якими останній підтвердив, що в акті допущена технічна помилка та вексель переданий саме за оскаржуваним договором.

Позивач, вважаючи, що Договором купівлі-продажу цінних паперів №Б/2010/041-1 від 26.08.2010 сторонами було фактично змінено строк погашення зобов'язання, вказаний в тексті векселя, чим порушено порядок обігу векселів, звернувся до суду з позовом про визнання зазначеного договору недійсним.

Крім цього, позивач зазначає, що віце - президентом товариства позивача було укладено оскаржуваний договір без попередньої згоди Наглядової ради.

Колегія суддів вважає зазначені доводи необґрунтованими та такими, що не можуть бути підставою для визнання оскаржуваного договору недійсним, з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Позивач в обґрунтування вимог посилається на те, що Договором купівлі-продажу цінних паперів №Б/2010/041-1 від 26.08.2010 сторонами було фактично змінено строк погашення зобов'язання, вказаний в тексті векселя, чим порушено порядок обігу векселів.

При цьому, позивачем оригіналу зазначеного векселя до суду надано не було.

Разом з тим, для з'ясування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, є необхідним дослідження судом саме оригіналу простого векселя серії АА № 0533776, виданий 19.08.2010 року, зі строком його погашення 19.08.2013.

Судом першої інстанції витребовувався зазначений доказ.

Проте, позивачем простий вексель серії АА № 0533776 надано суду так і не було.

Згідно письмових пояснень позивача (а.с. 174-177) оригінал зазначеного векселя на підприємстві позивача відсутній.

При цьому, слід зазначити, що вексель прийнято за актом приймання-передачі, підписаним керівником підприємства позивача.

Доводи апелянта про те, що вказана особа не була уповноважена на приймання векселя відхиляються судом.

Так, вказана особа підписувала оскаржуваний договір та відповідно мала право приймати вексель.

Ненадання позивачем оригіналу даного векселя унеможливлює встановлення судом обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх позовних вимог.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання оскаржуваного договору недійсним.

Стосовно доводів апелянта про те, що віце - президентом публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" було укладено оскаржуваний договір без попередньої згоди Наглядової ради, слід зазначити наступне.

Публічне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд" вже зверталось до дочірнього підприємства "Автотранспортне підприємство №6" відкритого акціонерного товариства "Міськбудтранс" з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів №Б/2010/041-1 від 26.08.2010.

Зазначений позов також було мотивовано відсутністю на момент укладення договору у віце - президента товариства позивача відповідних повноважень.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.04.2014 року у справі № 910/2324/14 (залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 13.08.2014 року) у задоволенні позову відмовлено.

Так, суд встановивши, що на час укладення оскаржуваного договору віце-президент позивача Мазотов П.С. діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 11.02.2010, якою останнього уповноважено на укладання та підписання договорів купівлі-продажу цінних паперів, а також, що дії позивача щодо прийняття договору до виконання свідчать про його схвалення, дійшов висновку про відсутність підстав для визнання оскаржуваного договору недійсним.

Таким чином, судовим рішеннями, яке набрало законної сили, встановлено факт наявності повноважень у віце - президента товариства позивача на укладення оскаржуваного договору.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, рішення у справі №910/2324/14 не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі №910/9813/14, не можуть йому суперечити.

З огляду на викладене, доводи апелянта про відсутність у віце - президента товариства позивача повноважень на укладення договору купівлі-продажу цінних паперів №Б/2010/041-1 від 26.08.2010, відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

З огляду на вищевикладене, підстави для визнання договору купівлі-продажу цінних паперів №Б/2010/041-1 від 26.08.2010 недійсним відсутні.

З урахуванням встановлених обставин необґрунтованості вимог позивача про недійсність договору купівлі-продажу цінних паперів № Б/2010/041-1 від 26.08.2010р., відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, про що заявлено відповідачем у справі.

Вказана позиція викладена, зокрема, у п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", де вказано, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2014 у справі № 910/9813/14 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.

3. Матеріали справи № 910/9813/14 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко