Ухвала суду № 41562774, 20.11.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2014 р. Справа № 876/9098/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Затолочного В.С., Каралюса В.М.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року у адміністративній справі №819/1159/14-а за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Продсервіс» про стягнення адміністративно - господарських санкцій,-

В С Т А Н О В И В :

Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СП Продсервіс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Постановою окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального права зокрема Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та зазначає, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2013 році, тому до нього застосовано адміністративно-господарські санкції в сумі 12923,81 грн. та оскільки ТзОВ «СП Продсервіс» у терміни встановлені чинним законодавством не сплатило адміністративно-господарських санкцій, то позивачем нарахована пеня в сумі 240,56 грн. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та задовольнити позов повністю.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. ТзОВ «СП Продсервіс» зареєстроване у м. Бережани Тернопільської області, тому юридична адреса підприємства: Тернопільська обл., м. Бережани, вул. Львівська 100.

Станом на кінець 2013 року кількість працівників відповідача складала 21 особу.

27.02.2014 року відповідачем надіслано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів до Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, який 28.02.2014 року отримано позивачем.

Згідно вказаного звіту кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становила за 2013 рік 21 особа, а середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 1 особа.

Оскільки, на думку позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю «СП Прождсервіс» не виконало норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 1 особи, до нього згідно з розрахунком позивача застосовано адміністративно-господарські санкції на суму 12923,81 грн.

Крім того, позивачем у розрахунку заборгованості визначено, що оскільки відповідач не сплатив адміністративно-господарські санкції, позивачем нараховано пеню за порушення термінів сплати за період з 16.04.2014 року по 16.06.2014 року (62 дні) в сумі 240,56 грн., тому загальна сума заборгованості відповідача становить 13164,37 грн.

Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив з тих підстав, що відповідач створив передбачену нормативом кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів, виконав вимоги закону щодо звітування про наявність вакантних місць органам державної служби зайнятості, вжив заходів щодо працевлаштування інвалідів, відмова від працевлаштування була зі сторони осіб яких скеровували для працевлаштування, а не з вини відповідача, що свідчить про відсутність вини відповідача як обов'язкового елементу правопорушення, за яке застосовуються адміністративно - господарські санкції та нараховується пеня.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх вірними, такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Згідно із ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів та звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у встановленому чинним законодавством порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 18 згаданого Закону виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до ч.1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим Кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України відповідачу надано право довести, що ним здійснено всіх залежних від нього заходів спрямованих на виконання загальновстановленого нормативу щодо кількості працюючих на підприємстві інвалідів.

У відповідності з ч. 3 ст. 18 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно до п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 року, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до вимог п. 4 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення», підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством.

Під час розгляду справи встановлено, що згідно з повідомлення Бережанського РЦЗ від 25.06.2013 року №03/993 відповідач у 2013 році подавав до центру зайнятості звітність за формою №3-ПН «Про наявність вакансій» та інваліди до даного підприємства направлялись. До вказаного повідомлення було долучено відповідні додатки, - які, як встановлено у ході розгляду даної справи згідно пояснень представника позивача, і являли собою всі 12 звітів, які подавались відповідачем до РЦЗ протягом 2013 року, а також направлення на працевлаштування ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем вживалися заходи, передбачені законодавством, чинним на момент виникнення спірних відносин, спрямовані на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання.

Враховуючи те, що відповідач створив передбачену нормативом кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів, виконав вимоги закону щодо звітування про наявність вакантних місць органам державної служби зайнятості, вжив заходів щодо працевлаштування інвалідів, відмова від працевлаштування була зі сторони осіб яких скеровували для працевлаштування, а не з вини відповідача, наявні підстави для висновку про відсутність вини відповідача як обов'язкового елементу правопорушення, за яке застосовуються адміністративно - господарські санкції та нараховується пеня в даному випадку.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування постанови суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 160 ч. 3, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року у адміністративній справі №819/1159/14-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя З.М. Матковська

Судді В.С. Затолочний

В.М. Каралюс