Постанова № 41562581, 06.05.2014, Тернопільський окружний адміністративний суд

УКРАЇНА

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 819/596/14-a

"06" травня 2014 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Хрущ В. Л., за відсутності позивача та відповідача, розглянувши в порядку письмового провадження в місті Тернополі справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Інспекції з питань захисту прав споживачів в Івано - Франківській області про визнання протиправними та скасування:

- рішення про внесення змін до рішення чи скасування рішення №39 від 28.02.2014 року;

- рішення про внесення змін до рішення чи скасування рішення №40 від 28.02.2014 року;

- рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №39 від 28.02.2014 року;

- рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №40 від 28.02.2014 року;

- постанови про накладення штрафних санкцій №19 від 11.03.2014 року, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів в Івано-Франківській області (далі - Інспекція, відповідач), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати наступні рішення відповідача:

- про внесення змін до рішення чи скасування рішення №39 від 28.02.2014 року;

- про внесення змін до рішення чи скасування рішення №40 від 28.02.2014 року;

- про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №39 від 28.02.2014 року;

- про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №40 від 28.02.2014 року;

- постанову про накладення штрафних санкцій №19 від 11.03.2014 року.

В ході розгляду справи представником позивача подано додаткові обґрунтування до позовних вимог, в частині визначення підстав для скасування оскаржуваних рішень та постанови відповідача.

Загалом, в обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що попередньо прийняті Інспекцією з питань захисту прав споживачів в Івано-Франківській області рішення за № 5 від 03.02.2014 року (про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів щодо обмеження надання продукції на ринку шляхом тимчасової заборони надання продукції на ринку) та рішення за № 6 від 03.02.2014 року (про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів щодо обмеження надання продукції на ринку шляхом приведення продукції у відповідність із встановленими вимогами характеристик продукції), а також постанова за №2 від 03.02.2014 року (про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафних санкцій в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 8500 грн.), - були оскаржені позивачем в судовому порядку. І на час проведення Інспекцією повторної (позапланової) перевірки стану виконання позивачем вищезазначених рішень, відповідна адміністративна справа (№819/292/14-а) про визнати протиправними та скасувати цих рішень та постанови від 03.02.2014 року, - перебувала у провадженні Тернопільського окружного адміністративного суду (справа №819/292/14-а). Тому, з огляду на те, що як станом на момент проведення 27.02.2014 року повторної (позапланової) перевірки, так і станом на момент прийняття оскаржуваних позивачем у даній справі рішень від 28.02.2014 року та постанови від 11.03.2014 року, Інспекція знала про наявність судової справи, предметом спору у якій було, зокрема, питання протиправності попередньо прийнятих самою ж Інспекцією рішень та постанови від 03.02.2014 року, а також враховуючи те, що станом на момент прийняття відповідачем оскаржуваних рішень та постанови судового рішення, яке б набрало законної сили у встановленому законом порядку, за наслідками розгляду справи №819/292/14-а - не було, то позивач вважає, що відповідач прийняв оскаржувані ним у даній справі чотири рішення та постанову неправомірно, без врахування всіх обставин, які мали значення для їх прийняття.

Окрім того, позивач звертає увагу суду на те, що вказаний в акті перевірки №0007 від 27.02.2014 року товар (концентрат "Е" сенсатів, 1л, 06.09.2013 року випуску, виробництва ПЗ Кассонс Полска, Польща), який був отриманий ним 21.02.2014 року від ПП ОСОБА_3 в кількості 12 штук (одне пакування) згідно накладної №00001348, - не має жодного відношення до вказаного в акті перевірки від 21.01.2014 року аналогічного товару, датою випуску якого є 09.03.2013 року. При цьому, той концентрат "Е" сенсатів (1л, виробництва ПЗ Кассонс Полска, Польща) 06.09.2013 року випуску, який був наявний у магазині позивача на момент повторної перевірки, - повністю відповідав вимогам п. 15 Технічного регламенту мийних засобів, затвердженого постановою КМУ від 20.08.2008 р. № 717, оскільки на груповому пакуванні вказаного товару (концентрату) містився національний знак відповідності, наявність якого передбачена п. 5 Правил застосування національного знаку відповідності, затвердженого Постановою КМУ від 29.11.2001 р. № 1599, а також в наявності була і Декларація про відповідність мийних засобів вимогам Технічного регламенту №UA.035.D.00266-13, в Додатку до якої цей товар (концентрат) внесений в пункт 7.

Однак, як зазначає позивач, під час проведення повторної перевірки, наявність відповідного національного знаку на груповому пакуванні товару та наявність декларації про відповідність продукції вимогам технічних регламентів - відповідачем не перевірялись. Копії таких документів були додані позивачем до письмових заперечень акт №0007 від 27.02.2014 року та оскаржувані у даній справі рішення від 28.02.2014 року. Однак, такі документи відповідач залишив поза увагою, і, на думку позивача, вподальшому безпідставно прийняв постанову №19 від 11.03.2014 року У зв'язку з наведеним, позивач вважає, що рішення від 28.02.2014 року та постанова від 11.03.2014 року, прийняті за наслідками проведеної Інспекцією з питань захисту прав споживачів в Івано-Франківській області повторної (позапланової) перевірки стану виконання позивачем рішень №5 та №6 та постанови №2 від 03.02.2014 року, - є протиправними, оскільки відповідачем не враховано усіх обставин, які мали значення при їх прийнятті, а тому, такі рішення та постанова підлягають скасуванню.

Відповідач в судові засідання не з'явився, подав письмові заперечення проти адміністративного позову, в яких просив в задоволенні позову відмовити, а також просив суд проводити розгляд даної справи без участі представника Інспекції.

Крім того, до судового засідання 06.05.2014 року клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (у зв'язку з неявкою відповідача) надійшло і з боку позивача (від його представника).

Таким чином, з огляду на наявність письмового обґрунтування позиції відповідача, а також враховуючи заявлені обома сторонами клопотання про розгляд справи за їх відсутності, - суд визнав за можливе провести розгляд даної справи за відсутності сторін, в порядку письмового провадження, та без фіксування судового засідання за допомогою звукозапису, у відповідності до положень статей 11, 12, 41 та 128 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач, фізична особа підприємець ОСОБА_1, будучи зареєстрованим як фізична особа-підприємець (що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії НОМЕР_2), здійснює підприємницьку діяльність на підставі свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_3.

21.01.2014 року працівниками Інспекції з питань захисту прав споживачів в Івано-Франківській області, на підставі наказу інспекції № 10 від 20.01.2014 року, направлення (посвідчення) № 10 від 20.01.2014 року та згоди Держспоживінспекції України від 24.12.2013 року № 6007-2-7/6 - проведено позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1, предметом якої стали мийні засоби, зокрема:

- концентрат "Е" елегантність (1л.), дата випуску 09.03.2013 року, виробник: ПЗ Кассонс Полска С.А. вул. Хочімська 17, Варшава, Польща, згідно акту перевірки від 06.11.2013року № 000144.

- концентрат "Е" сенсатів (1л.), дата випуску 09.03.2013 року, виробник: ПЗ Кассонс Полска С.А. вул. Хочімська 17, Варшава, Польща, згідно акту перевірки від 06.11.2013 року № 000144.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів №0011 від 21.01.2014 року, яким зафіксовано встановлення наступних порушень вимог законодавства, зокрема:

- розповсюдження мийних засобів, на зовнішню поверхню пакування чи їх етикетку не нанесено національний знак відповідності, згідно з описом та правилами його застосування, затвердженими постановою КМУ від 29.11.2001 року №1599 "Про затвердження опису та правил застосування національного знака відповідності", що зафіксовано у акті перевірки характеристик продукції Держспоживінспекції України у Тернопільській області від 06.11.2013 року № 000144, чим порушено вимоги п. 15 Технічного регламенту мийних засобів, затвердженого постановою КМУ від 20.08.2008 року № 717 (у редакції постанови КМУ від 12.06.2013 р. № 408).

- на час перевірки суб'єктом господарювання на вимогу органу ринкового нагляду не надано документацію, що дає змогу ідентифікувати будь-який суб'єкт господарювання, який поставив йому відповідну продукцію чим порушено вимоги п. 5 ст. 8 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції".

За результатами перевірки 03.02.2014 року складено протокол № 0011, в якому ФОП ОСОБА_1 надано пояснення про відсутність в його діях зафіксованих порушень, оскільки продукція, зазначена в акті № 0011 від 21.01.2014 року ним не поставлялась в магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" ФОП ОСОБА_4 в м. Підгайці, при цьому посилався на те, що накладні, надані перевіряючими на підтвердження зазначеного факту, - є недійсними, оскільки на них відсутня його печатка і підпис.

03.02.2013 року, на підставі акту перевірки № 0011 від 21.01.2014 року відповідачем прийнято два рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів:

- № 5, яким обмежено надання позивачем продукції на ринку шляхом тимчасової заборони надання продукції на ринку;

- №6, яким обмежено надання позивачем продукції на ринку шляхом приведення продукції у відповідність із встановленими вимогами. Строк для виконання позивачем вказаних рішень встановлено до 17.02.2014 року.

Також 03.02.2014 року Інспекцією винесено постанову № 2, якою до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 8500 грн.

Частина 16 статті 33 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" передбачає, що надання, несвоєчасне надання чи ненадання пояснень, заперечень та/або інформації до проекту рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів не позбавляє суб'єкта господарювання, якого стосується рішення, права оскаржити таке рішення.

Суд зазначає, що наведені вище рішення №5 та №6 та постанова №2 від 03.02.2014 року були оскаржені позивачем до Тернопільського окружного адміністративного суду (справа №819/292/14-а).

При цьому відповідач, Інспекція з питань захисту прав споживачів в Івано-Франківській області була належним чином повідомлена про наявність вказаної вище справи, та про дати та час її розгляду судом.

Під час розгляду даної справи судом також встановлено, що постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.03.2014 року вказані рішення №5 та №6 та постанова №2 від 03.02.2014 року були визнані протиправними та скасовані.

Проте, станом на даний час, вказана постанова у справі №819/292/14-а законної сили - ще не набрала, у зв'язку з оскарженням її відповідачем в апеляційному порядку.

Водночас, розглядаючи дану адміністративну справу, суд також встановив, що під час розгляду Тернопільським окружним адміністративним судом вищезазначеної справи №819/292/14-а, Інспекцією з питань захисту прав споживачів в Івано-Франківській області здійснено повторну (позапланову перевірку) ФОП ОСОБА_1, за наслідками якої складено акт №0007 від 27.02.2014 року. Згідно вказаного акту відповідачем зроблено висновок про часткове (яке не може бути визначене результативним) виконання позивачем рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №5 та №6.

Вподальшому на підставі вказаного акту №0007 від 27.02.2014 року відповідачем прийнято:

- рішення №39 від 28.02.2014 року про внесення змін до рішення чи скасування рішення, яким внесено зміни до рішення Інспекції з питань захисту прав споживачів в Івано - Франківській області №5 від 03.02.2014 року;

- рішення №40 від 28.02.2014 року про внесення змін до рішення чи скасування рішення, яким внесено зміни до рішення Інспекції з питань захисту прав споживачів в Івано - Франківській області №6 від 03.02.2014 року;

- рішення №39 від 28.02.2014 року про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, яким до позивача вжито обмежувальний корегувальний захід у виді обмеження надання продукції на ринку шляхом вилучення її з обігу, та встановлено строк для виконання даного рішення - до 07.04.2014 року;

- рішення №40 від 28.02.2014 року про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, яким до позивача вжито обмежувальний корегувальний захід у виді обмеження надання продукції на ринку шляхом тимчасової заборони надання продукції на ринку, та встановлено строк для виконання даного рішення - до 07.04.2014 року.

Не погоджуючись із вказаними актом №0007 від 27.02.2014 року та рішеннями від 28.02.2014 року, ФОП ОСОБА_1 подав до Інспекції письмові заперечення (вх.№240 від 11.03.2014 року), в яких звертав увагу відповідача на те, що вказаний в акті перевірки товар (концентрат "Е" сенсатів, 1л, 06.09.2013 року випуску, виробництва ПЗ Кассонс Полска, Польща), який був отриманий ним 21.02.2014 року від ПП ОСОБА_3 в кількості 12 штук (одне пакування) згідно накладної №00001348, - не має жодного відношення до вказаного в акті перевірки від 21.01.2014 року аналогічного товару, датою випуску якого є 09.03.2013 року. При цьому, у вказаних запереченнях ФОП ОСОБА_1 звертав увагу відповідача також на те, що концентрат "Е" сенсатів (1л, виробництва ПЗ Кассонс Полска, Польща) 06.09.2013 року випуску, який був наявний у магазині позивача на момент повторної перевірки, та описаний в акті №0007 від 27.02.2014 року та рішеннях від 28.02.2014 року - повністю відповідав вимогам п. 15 Технічного регламенту мийних засобів, затвердженого постановою КМУ від 20.08.2008 р. № 717, оскільки на пакуванні вказаного концентрату містився національний знак відповідності, як це передбачено п. 5 Правил застосування національного знаку відповідності, затвердженого Постановою КМУ від 29.11.2001 р. № 1599, а також в наявності у позивача була і Декларація про відповідність мийних засобів вимогам Технічного регламенту №UA.035.D.00266-13, згідно Додатку до якої цей концентрат внесений до пункту 7. Однак, як зазначає позивач, під час проведення повторної перевірки, наявність відповідного національного знаку на пакуванні товару та декларації про відповідність продукції вимогам технічних регламентів (копії яких були додані позивача до письмових заперечень на акт та рішення), - відповідачем не перевірялись. У зв'язку з наведеним, позивач просив Інспекцію з питань захисту прав споживачів в Івано-Франківській області скасувати прийняті нею 28.02.2014 року рішення.

Однак, після отримання вказаних заперечень відповідач прийняті ним рішення від 28.02.2014 року - не скасував, і 11.03.2014 року прийняв постанову №19 про накладення на позивача, ФОП ОСОБА_1 штрафних санкцій у сумі 25500,00 грн. (у розмірі 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

Саме вказані рішення 28.02.2014 року та постанову від 11.03.2014 року, - позивач, з вищенаведених підстав вважає протиправними, і у зв'язку з цим, звернувся до суду із даним позовом, порушивши питання про визнання таких рішень та постанови протиправними та про їх скасування.

Перевіривши матеріали справи, розглянувши доводи, викладені в позові, та надавши їм належну правову оцінку, проаналізувавши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належним чином та підлягають задоволенню, - з огляду на наступне.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктом господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) врегульовано Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04. 2007 року №877-V.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду(контролю) у сфері господарської діяльності" під державним наглядом (контролем) розуміється - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходами державного нагляду (контролю) визначено - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України "Про основні засади державного нагляду(контролю) у сфері господарської діяльності", якою визначено повноваження органу державного нагляду (контролю), - органи державного нагляду (контролю) та їх посадові особи під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) зобов'язані, в тому числі і повно, об'єктивно та неупереджено здійснювати державний нагляд (контроль) у межах повноважень, передбачених законом.

Відповідно до підпунктів 1, 16, 22 пункту 6 Положення про Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів, затвердженого указом Президента України від 22 лютого 2012 року №134/2012, держспоживінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку: перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг; давати обов'язкові до виконання суб'єктами господарювання сфери виробництва та оптовими торговельними організаціями приписи про усунення порушень вимог технічних регламентів, стандартів, норм і правил, додержання яких відповідно до законодавства є обов'язковим; накладати відповідно до законодавства адміністративні стягнення та застосовувати адміністративно-господарські санкції, застосовувати фінансові санкції до суб'єктів господарювання в разі порушення ними законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров'я населення.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Перевіряючи оскаржувані позивачем у даній справі рішення відповідача від 28.02.2014 року, та надаючи правову оцінку тим висновкам відповідача, які покладені в основу прийнятих ним рішень, - суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні положення чинного законодавства.

Так, згідно Правил застосування національного знака відповідності, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2001 №1599, Національний знак відповідності (далі - знак відповідності) засвідчує відповідність позначеної ним продукції вимогам технічних регламентів, які поширюються на неї. Знак відповідності наноситься тільки на ті види продукції, опис яких міститься в технічних регламентах. При цьому нанесення знака відповідності є обов'язковим. У разі підтвердження відповідності продукції призначеним органом з оцінки відповідності поряд із знаком відповідності наноситься ідентифікаційний номер цього органу згідно з державним реєстром таких органів. Знак відповідності наноситься на продукцію безпосередньо її виробниками. Знак відповідності наноситься на виріб та/або на етикетку, тару, пакування, експлуатаційну та товаросупровідну документацію тощо. Місце та спосіб нанесення (друкування, наклеювання, гравірування, травлення, штампування, лиття тощо) знака відповідності визначається виробником продукції. Дозволяється використовувати зображення знака відповідності у рекламі позначеної ним продукції.

Статтею 13 Закону України "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності" встановлено, що відповідність введених в обіг в Україні продукції, процесів та послуг технічним регламентам є обов'язковою.

Вимоги технічних регламентів поширюються на товари вітчизняного та іноземного походження незалежно від їх походження (п. 3 ч. 4 ст. 13 Закону).

Статтею 33 України "Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності" визначено, що Кабінет Міністрів України визначає зразок (опис) та затверджує правила застосування Національного знака відповідності, що використовується для засвідчення відповідності технічним регламентам. Національний знак відповідності, визначений у технічному регламенті, застосовується до всієї продукції, яка є об'єктом та відповідає вимогам цього технічного регламенту. У разі оцінки відповідності продукції, що є об'єктом технічних регламентів, призначеним органом оцінки відповідності до Національного знака відповідності додається ідентифікаційний код цього органу. Національний знак відповідності наноситься на упаковку або етикетку продукції та на рекламні матеріали для процесів або послуг, що відповідають вимогам технічних регламентів.

Відповідно до п. 2. 1. Технічного регламенту з підтвердження відповідності пакування (пакувальних матеріалів) та відходів пакування, затвердженого Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 24.12. 2004 року №289 (надалі по тексту - Технічний регламент №289) пакуванням є усі продукти, вироблені з будь-яких матеріалів будь-якої природи, що використовуються для вміщення, захисту, переміщення, доставки та презентації товарів, від сировини до готових виробів, починаючи від виробника і закінчуючи користувачем чи споживачем.

Пакування складається виключно з:

а) споживчої тари, тобто пакування, що становить товарну одиницю для кінцевого користувача чи споживача в момент купівлі;

б) групової тари, що становить на момент купівлі групу певної кількості одиниць товару незалежно, чи продається остання як така кінцевому користувачу або споживачу, чи вона слугує лише як засіб доповнення у момент продажу; її можна зняти з продукту, не завдаючи шкоди його характеристикам;

в) транспортної тари, що полегшує переміщення та транспортування певної кількості одиниць товару чи згрупованих товарів з метою уникнення механічного пошкодження при транспортуванні. Транспортна тара не включає автомобільні, залізничні, морські чи авіаційні контейнери.

Визначення "пакування" надалі ґрунтується на критеріях, сформульованих нижче:

1) предмети вважаються пакуванням, якщо вони задовольняють вищезазначені означення без шкоди іншим функціям, які пакування також може здійснювати, окрім випадків, коли предмет є складовою частиною продукту і необхідний для того, щоб уміщати, підтримувати та захищати цей продукт протягом строку служби й усі елементи, призначені для використання, споживання чи утилізації разом;

2) предмети, розроблені та призначені для наповнення в момент продажу, і предмети разової тари, що продаються, наповнюються тапризначені для наповнення в момент продажу, уважаються пакуванням за умови, що вони виконують функцію пакування;

3) пакувальні матеріали та допоміжні пакувальні засоби, що інтегровані в пакування, уважаються частиною пакування, у яке вони інтегровані. Допоміжні пакувальні засоби, що приєднані до продукту або долучені до нього та які здійснюють функцію пакування, уважаються пакуванням, окрім випадків, коли вони є невід'ємною частиною цього продукту та всі елементи призначені для споживання чи утилізації разом.

Пунктами 1, 2 ДСТУ 2887-94 "Паковання та маркування. Терміни та визначення, встановлено, що паковання та маркування це - засіб чи комплекс засобів, що забезпечують: захист продукції від пошкоджень і втрат, довкілля від забруднення, а також процес транспортування. Зберігання та реалізування продукції; технологічний процес готування продукції до транспортування, зберігання, реалізування та споживання із застосуванням цього засобу."

Суд звертає увагу на те, що п. 7 ст. 4 Закону України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" встановлено, що у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого відповідно до закону, припускає неоднозначне тлумачення прав і обов'язків суб'єкта господарювання або органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб, рішення приймається на користь суб'єкта господарювання.

Тому, за наявності альтернативної норми, а саме, пункту 5 Правил застосування національного знаку відповідності щодо місця розташування національного знаку відповідності, - орган державного нагляду зобов'язаний повно об'єктивно та неупереджено з'ясувати питання його наявності не тільки на виробі, але й на етикетці, тарі, пакуванні, та питання наявності експлуатаційної та товаросупровідної документації тощо.

Відповідно пункту 2 частини 1 статті 17 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" посадові особи, які здійснюють ринковий нагляд і контроль продукції, зобов'язані об'єктивно та неупереджено здійснювати ринковий нагляд і контроль продукції у межах повноважень, визначених законами України.

Поряд з цим, судом встановлено, що в наявних у справі матеріалах відсутні, а відповідачем - не надані докази того, що станом на момент проведення перевірки виконання позивачем рішень №5 та №6, - відповідачем перевірявся факт надання позивачем на ринку продукції чи факт приведення у відповідність із встановленими вимогами саме тієї продукції, яка була предметом перевірки згідно попереднього акту перевірки №0011 від 21.01.2014 року, який і був підставою для винесення рішень №5 та №6 від 03.02.2014 року, а саме - концентрату "Е" елегантність з датою випуску 09.03.2013 року та концентрату "Е" сенсатів з датою випуску 09.03.2013 року.

Крім того, як видно з матеріалів справи, - проведеною перевіркою зроблено висновок про встановлення факту введення в обіг зовсім іншої продукції, а саме: концентрату "Е" сенсатів з датою випуску 06.09.2013 року.

Натомість, наявні у справі матеріали дають підстави стверджувати, що на час перевірки викладені в акті №0007 від 27.02.2014 року факти - не існували, оскільки належні докази, якими б підтверджувалась правильність висновків, зазначених відповідачем у вказаному акті перевірки - відсутні.

Так, матеріали справи не містять, а відповідач - не надав доказів того, що його співробітниками перевірялась супровідна документація до того товару, про який йде мова в акті №0007 від 27.02.2014 року, а саме, концентрату "Е" сенсатів з датою випуску 06.09.2013 року, чи факт нанесення передбаченого постановою КМУ від 29.11.2001 року №1599 "Про затвердження опису та правил застосування національного знака відповідності" національного знаку відповідності не лише на етикетку такого товару (концентрату), але і на зовнішню поверхню пакування.

Поряд з цим, як видно із матеріалів справи, групова тара товару - концентрату "Е" сенсатів з датою випуску 06.09.2013 року, отриманого згідно накладної №00001348 ФОП ОСОБА_1 21.02.2014 року від ПП ОСОБА_3, та зрупованого в одне пакування по 12 пляшок ємністю по 1 л., (про який йде мова в акті №0007 від 27.02.2014 року), - в розумінні наведених в пунктів 2.1 Технічного регламенту №289 критеріїв підпадає під визначення терміну "Пакування".

При цьому, така групова тара вищезазначеного товару - концентрату "Е" сенсатів з датою випуску 06.09.2013 року, - містить не лише реквізити товару (дату виготовлення продукції, вид продукції, країну виробника), але й національний знак відповідності, згідно з передбаченими описом та правилами його застосування, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2001 р. N 1599 "Про затвердження опису та правил застосування національного знака відповідності" та пунктом 15 Технічного регламенту мийних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2008 р. № 717.

Суд звертає увагу на те, що фотокопії пакування вказаного концентрату та копія декларації про відповідність продукції вимогам технічних регламентів були додані позивачем і до письмових заперечень до акту перевірки від 27.02.2014 року та прийнятих на його підставі рішень від 28.02.2014 року, отриманих Інспекцією 11.03.2014 року за вх.№240.

Згідно з частиною 14 статті 33 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" пояснення, заперечення та інформація до проекту рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, надані (надіслані) суб'єктом господарювання, підлягають обов'язковому розгляду органом ринкового нагляду та зберігаються в органі ринкового нагляду.

Відповідно до частини 3 статті 33 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів можуть бути змінені чи скасовані відповідними органами ринкового нагляду за результатами аналізу повідомлень суб'єктів господарювання про виконання ними рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів та/або за результатами перевірок стану виконання суб'єктами господарювання цих рішень, проведених відповідно до статті 34 цього Закону. Зазначені рішення також можуть бути змінені за результатами розгляду органами ринкового нагляду клопотань, пояснень, заперечень та інформації, наданих суб'єктами господарювання відповідно до частин десятої і п'ятнадцятої цієї статті.

При цьому, частиною 15 статті 33 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" встановлено, що у разі необхідності термінового вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів з метою запобігання або уникнення ризиків суспільним інтересам орган ринкового нагляду може прийняти рішення про вжиття відповідних обмежувальних (корегувальних) заходів без надання (надіслання) суб'єкту господарювання проекту такого рішення. У такому разі суб'єкт господарювання, якого стосується рішення, має право надати (надіслати) свої пояснення, заперечення та/або інформацію до такого рішення в будь-який час після його прийняття, але до закінчення визначеного строку виконання такого рішення. Орган ринкового нагляду має негайно розглянути одержані пояснення, заперечення та інформацію суб'єкта господарювання та за результатами такого розгляду оцінити адекватність і пропорційність прийнятого ним рішення.

Однак, наведені норми законодавства - залишились поза увагою відповідача, в той час як обставини наявності національного знаку відповідності на товарі, який став предметом перевірки 27.02.2014 року, а також факт наявності у позивача декларації про відповідність мийних засобів вимогам Технічного регламенту №UA.035.D.00266-13 (в п. 7 Додатку до якої цей концентрат внесений) - відповідачем ані під час перевірки, ані під час винесення оскаржуваних рішень, ані після надходжень заперечень від позивача, - враховані та спростовані не були, натомість, відповідач прийняв постанову про застосування до позивача штрафних санкцій за №19 від 11.03.2014 року.

Вищевикладене підтверджує те, що відповідачем не у повному обсязі здійснено прокладені на нього Законом України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" повноваження органу державного нагляду (контролю) в частині з'ясування причин та обставин виконання чи невиконання (часткового виконання) позивачем рішень №5 та №6 від 03.02.2014 року, а саме: посадовими особами відповідача не досліджено належним чином саме ту продукцію, яка підлягала перевірці, а при перевірці іншої продукції - не з'ясовано належним чином факту наявності національного знаку відповідності - не тільки на виробі, а й на груповому пакуванні відповідного товару, на якому і було розміщено етикетку із зображенням національного знаку відповідності.

Окрім того, розглядаючи дану справу, суд враховує наступні встановлені в ході розгляду справи обставини та керується наступними положеннями чинного законодавства.

Так Закон України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" розмежовує ті обмежувальні (корегувальні) заходи, які можуть вживатись до суб'єктів господарювання, а саме, окремі статті цього Закону закріплюють не лише поняття таких обмежувальних (корегувальних) заходів, але й підстави, за яких відповідні заходи можуть застосовуватись, зокрема:

- стаття 30 наведеного закону визначає підстави застосування такого заходу як «обмеження надання продукції на ринку», яке здійснюється шляхом: приведення продукції у відповідність із встановленими вимогами (згідно з частинами першою і третьою статті 29 цього Закону) та тимчасової заборони надання продукції на ринку;

- стаття 31 - підстави застосування такого заходу як «заборона надання продукції на ринку (введення в обіг або розповсюдження продукції);

- стаття 32 - підстави застосування таких заходів як - «вилучення продукції з обігу» (що передбачає повернення розповсюджувачами всіх одиниць відповідної продукції, що перебуває у їх розпорядженні, виробнику цієї продукції та припинення ними будь-якого демонстрування, пропонування такої продукції споживачам (користувачам)) та «відкликання продукції» (що передбачає повернення її виробнику одиниць відповідної продукції, що вже надана споживачам (користувачам)).

При цьому абзацом 2 частини 6 статті 32 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" встановлено, що у разі якщо вилучення з обігу чи відкликання продукції здійснюється за рішенням органу ринкового нагляду, такий орган пропонує виробнику здійснити один із заходів, передбачених абзацом першим цієї частини, а в разі якщо виробник не вжив відповідних заходів протягом строку, визначеного органом ринкового нагляду за погодженням з виробником, - орган ринкового нагляду приймає рішення про знищення такої продукції чи приведення її в інший спосіб до стану, що виключає її використання.

А частина 8 статті 32 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" визначає, що рішення про вилучення продукції з обігу та/або її відкликання має містити вимогу щодо обов'язкового повідомлення виробником такої продукції та/або її розповсюджувачами споживачів (користувачів) та інших розповсюджувачів такої продукції про причини вилучення продукції з обігу чи її відкликання.

Оцінюючи оскаржуване у даній справі рішення Інспекції з питань захисту прав споживачів в Івано-Франківській області про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №39 від 28.02.2014 року, яким до позивача вжито обмежувальний корегувальний захід у виді обмеження надання продукції на ринку шляхом вилучення її з обігу, - суд приходить до висновку про неврахування відповідачем вищенаведених положень Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" та безпідставну заміну законодавчо визначених понять, оскільки такий передбачений статтею 32 наведеного закону обмежувальний захід як «вилучення продукції з обігу» - можливо застосовувати лише у конкретно визначених законом випадках, і такий захід - не є видом такого іншого обмежувального заходу як «обмеження надання продукції на ринку», визначеного статтею 30 цього ж закону.

Більше того, вказане рішення - не відповідає ані вимогам абзацу 2 частини 6 статті 32 наведеного Закону (не містить пропозицій щодо заходів, які необхідно вжити позивачу для виконання такого рішення), ані вимогам частини 8 цієї ж статті (не містить обов'язкової вимоги щодо повідомлення про причини вилучення продукції з обігу чи її відкликання).

Що ж стосується рішення Інспекції з питань захисту прав споживачів в Івано-Франківській №40 від 28.02.2014 року про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, яким до позивача вжито обмежувальний (корегувальний) захід у виді обмеження надання продукції на ринку шляхом тимчасової заборони надання продукції на ринку, - то суд оцінюючи його зазначає наступне.

Так, згідно з положеннями частини 7 статті 30 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" - тимчасова заборона надання продукції на ринку застосовується органами ринкового нагляду у разі прийняття ними рішення про:

- відбір зразків продукції для проведення їх експертизи (випробування) - на строк проведення експертизи (випробування);

- приведення продукції у відповідність із встановленими вимогами - на строк дії відповідного обмеження.

Тимчасова заборона надання продукції на ринку запроваджується одночасно з прийняттям рішень, зазначених у цій частині.

З матеріалів справи видно, об'єктом проведеної 27.02.2014 року позапланової (повторної) перевірки, за результатом якої складено акт №0007) став наступний товар - концентрат "Е" сенсатів з датою випуску 06.09.2013 року, тобто, продукція, яка була іншою та відмінною від продукції, відображеної в акті №0011 від 21.01.2014 року (концентрату "Е" елегантність з датою випуску 09.03.2013 року та концентрату "Е" сенсатів з датою випуску 09.03.2013 року).

При цьому, за наслідками проведеної 27.02.2014 року перевірки Інспекцією з питань захисту прав споживачів в Івано-Франківській області жодного з рішень, визначених частиною 7 статті 30 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" - не приймалось.

А саме, відповідачем не приймалось ані рішення про відбір для проведення експертизи (випробування) зразків саме тієї продукції, яка стала предметом даної перевірки 27.02.2014 року (концентрату з датою випуску 06.09.2013 року), ані рішення про приведення саме продукції, яка була предметом перевірки 27.02.2014 року (концентрату з датою випуску 06.09.2013 року), у відповідність із встановленими вимогами.

Вищезазначене свідчить про те, що рішення №40 від 28.02.2014 року про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, яким до позивача вжито обмежувальний (корегувальний) захід у виді обмеження надання продукції на ринку шляхом тимчасової заборони надання продукції на ринку, - було прийняте Інспекцією з питань захисту прав споживачів в Івано-Франківській без дотримання усіх обов'язкових умов, визначених частиною 7 статті 30 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції".

Поряд з цим, суд також зазначає, що відповідно до частини 5 статті 33 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" будь-який захід щодо обмеження чи заборони надання продукції на ринку, вилучення продукції з обігу чи її відкликання, що вживається відповідно до цього Закону або Закону України "Про загальну безпечність нехарчової продукції", має бути пропорційним рівню загрози відповідної продукції суспільним інтересам. У рішенні про застосування обмеження чи заборону надання продукції на ринку, вилучення продукції з обігу чи її відкликання мають бути зазначені підстави його застосування.

При цьому частиною 7 статті 33 цього ж Закону встановлено, що у рішенні органу ринкового нагляду про заборону чи обмеження надання продукції на ринку, вилучення продукції з обігу або її відкликання зазначаються:

1) обґрунтування підстав прийняття такого рішення;

2) конкретні обмежувальні (корегувальні) заходи та пов'язані з ними дії, що має виконати суб'єкт господарювання, до якого застосовуються такі заходи;

3) потреба у вжитті відповідних обмежувальних (корегувальних) заходів щодо всього обсягу продукції певної марки (моделі, артикулу, модифікації) або її окремих партій чи серій;

4) строк виконання рішення;

5) способи, порядок і строки оскарження суб'єктом господарювання цього рішення;

6) строк повідомлення відповідним суб'єктом господарювання органу ринкового нагляду про виконання рішення.

У відповідності до частини 10 статті 33 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" - строк виконання рішення має бути обґрунтованим і визначатися з урахуванням характеру ризику та/або невідповідності встановленим вимогам, обсягу продукції, що підлягає приведенню у відповідність із встановленими вимогами, вилученню з обігу чи відкликанню, та реальних можливостей суб'єкта господарювання належним чином виконати це рішення.

Поряд з цим, суд приходить до переконання, що усі прийняті відповідачем рішення від 28.02.2014 року не повною мірою відповідають вимогам статті 33 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції", зокрема, відповідачем не визначено належним чином факту виконання чи невиконання (часткового виконання) позивачем попередньо прийнятих рішень відповідача через неналежне з'ясування причин та обставин, які до цього призвели, не визначено належним чином обсягу продукції та відповідності її встановленим вимогам, не визначено реально можливого способу виконання суб'єктом господарювання відповідних рішень.

При цьому, обрані відповідачем обмежувальні (корегувальні) заходи - не відповідають вимогам щодо характеру ризику та вимогам пропорційності між рівнем порушення та обраними заходами, крім того, такі заходи, з причин залежних від відповідача та незалежних під позивача, - не відповідають реальним можливостям суб'єкта господарювання (позивача) належним чином виконати ці рішення.

Окрім того, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 4 статті 30 Закону України „Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" приведення продукції у відповідність із встановленими вимогами здійснюється за рахунок суб'єкта господарювання, внаслідок дій чи бездіяльності якого продукція стала такою, що не відповідає встановленим вимогам. Тимчасова заборона надання продукції на ринку застосовується органами ринкового нагляду у разі прийняття ними рішення про приведення продукції у відповідність з встановленими вимогами - на строк дії відповідного обмеження.

Відповідно до частини 7 статті 7 Закону України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва, (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства.

Згідно з положеннями частини 5 статті 4 Закону України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" повне або часткове зупинення виробництва (виготовлення) або реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг допускається за постановою адміністративного суду, ухваленою за результатами розгляду позову органу державного нагляду (контролю) щодо застосування заходів реагування.

Зазначена правова норма була внесена Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення обмежень у провадженні господарської діяльності" від 20 червня 2013 року №353-VII, а, отже, була чинною на момент перевірки.

Таким чином, Інспекція з питань захисту прав споживачів в Івано-Франківській області, незважаючи на наявні в неї повноваження щодо винесення відповідних рішень в разі виявлення під час перевірки порушень, - позбавлена права застосовувати певні заходи реагування та перевіряти їх виконання самостійно без підтвердження правомірності вжиття таких заходів судом.

Як вже було зазначено вище, відповідачем було проведено перевірку, за наслідками якої відносно ФОП ОСОБА_1 було прийнято рішення №5 від 03.02.2014 року про обмеження надання продукції на ринку шляхом приведення продукції у відповідність із встановленими вимогами та рішення №6 від 03.02.2014 року про обмеження надання продукції на ринку шляхом тимчасової заборони надання продукції на ринку.

Водночас, як видно з матеріалів справи, у встановленому ч.5 ст. 4 Закону України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" порядку до відповідного адміністративного суду з позовом про застосування до позивача заходів реагування відповідач - не звертався.

Більше того, вищезазначені рішення №5 та №6 від 03.02.2014 року про обмеження надання продукції на ринку, тобто, рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, - були оскаржені позивачем в судовому порядку. І станом на 27.02.2014 року судового рішення, яке б набрало законної сили, за наслідками розгляду судом питання про правомірність чи неправомірність таких рішень, - не існувало.

Тобто, станом на момент проведення Інспекцією повторної (позапланової) перевірки виконання ФОП ОСОБА_1 №5 та №6 від 03.02.2014 року про застосування заходів реагування, - не існувало жодних належних та допустимих доказів того, що обставини, які були визначені відповідачем підставою для прийняття таких рішень, знайшли своє підтвердження у ході судового розгляду під час вирішення адміністративним судом відповідної справи.

Наведене свідчить про те, що невиконання оскаржуваних позивачем в судовому порядку рішень, без підтвердження законності застосування за такими рішеннями до позивача відповідних заходів реагування, - не могло тягти будь-які правові наслідки для позивача.

Таким чином, станом на момент проведення Інспекцією повторної (позапланової) перевірки виконання позивачем рішень №5 та №6 від 03.02.2014 року - жодних підстав для можливості зробити належний та обґрунтований висновок про виконання, невиконання чи часткове (яке не може бути визначене результативним) виконання таких рішень, враховуючи невирішення у судовому порядку питання про їх законність, - у відповідача не було.

Більше того, суд зазначає, що жодними нормами законодавства - не передбачено процедури, яка б давала суб'єкту владних повноважень право вносити будь-які зміни до тих рішень, які є предметом судового розгляду, в тому числі, шляхом прийняття визначених статтею 34 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" рішень про внесення змін до тих рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, які оскаржуються у судовому порядку та законність яких ще не підтверджена судом, - без підтвердження законності застосування за такими рішеннями до позивача відповідних заходів реагування.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

При цьому, відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Адміністративний суд, оцінюючи відповідність чинному законодавству рішення суб'єкта владних повноважень, передусім, досліджує його на предмет відповідності принципам Кодексу адміністративного судочинства України, а, зокрема, принципу обґрунтованості, закріпленому в пункті 3 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Закріплений частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, - вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути мотивованим та ґрунтуватися на відповідних положеннях правових норм.

Крім того, суд звертає увагу на те, що, приймаючи рішення, суб'єкт владних повноважень відповідач, повинен системно застосовувати положення законодавства та конкретних обставин відповідних правовідносин.

При перевірці рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність його вимогам чинного законодавства України, суд застосовує вимоги, які випливають із принципу пропорційності, тобто, дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.

Вищезазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень.

Виходячи із усього вищенаведеного, суд приходить до переконання, що приймаючи усі чотири рішення №39 від 28.02.2014 року та №40 від 28.02.2014 року про внесення змін до рішення чи скасування рішення, №39 від 28.02.2014 року та №40 від 28.02.2014 року про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, - відповідачем було порушено закріплений частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України принцип обґрунтованості прийнятого рішення.

Так, зокрема, відповідачем не було враховано усіх обставин, що мали значення для їх прийняття: як обставин, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і тих обставин, що мають значення у конкретній ситуації, - а саме: не підтвердження у встановленому законом порядку законності прийняття рішень №5 та №6 від 03.02.2014 року, до яких, зокрема, і внесено зміни згідно рішень, які є предметом оскарження у даній справі.

Таким чином, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не врахував вимог закону щодо уникнення прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами.

У даному випадку інспекція, прийняла рішення про внесення змін до рішень, нові рішення на основі нібито невиконання попередніх рішень в момент оскарження останніх в судовому порядку, що дозволяє зробити висновок про те, що вказані рішення прийняті без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками, для прав, свобод та інтересів особи (позивача) і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про те, що обраний відповідачем спосіб усунення порушення суперечить принципу пропорційності рішення суб'єкта владних повноважень, оскільки відповідачем обрано спосіб, який має більш негативні наслідки для позивача, аніж інші можливі способи врегулювання даних правовідносин.

Відтак, суд приходить до висновку про відсутність як фактичних так і законодавчо визначених підстав для винесення відповідачем оскаржених позивачем чотирьох рішень від 28.02.2014 року, та, відповідно, про наявність підстав для визнання таких рішень протиправними.

При цьому, суд приходить до переконання, що і застосування відповідачем згідно постанови №19 від 11.032014 року до позивача штрафних санкцій у розмірі 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25500,00 грн.) на підставі п.2 ч.4 статті 44 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції", - було передчасним та безпідставним, з огляду на наступне.

Так, у відповідності до п.2 ч.4 статті 44 Закону України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" у разі невиконання або неповного виконання рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, визначених у статті 29 цього Закону, - до суб'єктів господарювання застосовуються штрафні санкції у розмірі від тисячі п'ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - для осіб, які ввели продукцію в обіг або відповідно до цього Закону вважаються такими, що ввели продукцію в обіг, та у розмірі від трьохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - для розповсюджувачів.

З диспозиції вищезазначеної статті вбачається, що відповідальність суб'єктів господарювання має наставати саме у випадку невиконання або неповного виконання рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів. В даному випадку такими рішеннями були рішення від 03.02.2014 року за №5, яким обмежено надання позивачем продукції на ринку шляхом тимчасової заборони надання продукції на ринку, та за №6, яким обмежено надання позивачем продукції на ринку шляхом приведення продукції у відповідність із встановленими вимогами, строк для виконання яких було встановлено до 17.02.2014 року.

Поряд з цим, як вже було зазначено вище, без підтвердження законності застосування до позивача відповідних заходів реагування за рішеннями №5 та №6 від 03.02.2014 року, а також при допущенні ряду вищезазначених порушень під час проведення перевірки 27.02.2014 року та при неналежному виконанні покладених на нього Законом України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" повноважень органу державного нагляду (контролю) в частині з'ясування причин та обставин виконання чи невиконання (часткового виконання) позивачем рішень про застосування обмежувальних (корегувальних) заходів, - відповідач не мав реальної можливості встановити у законодавчо визначеному порядку факту виконання чи невиконання позивачем, ФОП ОСОБА_1, рішень №5 та №6 від 03.02.2014 року.

І будь-які належні та допустимі докази, які б свідчили про правильність висновків відповідача, викладених в акті перевірки №0007 від 27.02.2014 року - відсутні.

Відтак, суд приходить до переконання, що застосування до позивача штрафних санкцій (згідно постанови №19 від 11.03.2014 року) за невиконання тих рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 03.02.2014 року, факт невиконання (часткового виконання) яких належним чином не встановлений та не підтверджений, - було безпідставним.

Таким чином, постанову №19 від 11.03.2014 року, так само як і усі рішення відповідача від 28.02.2014 року (№№39, 39, 40, 40), - не можна визнати вмотивованими та такими, що ґрунтуються на відповідних положеннях правових норм.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом під час розгляду даної справи не здобуто належних та допустимих доказів правомірності винесених відповідачем рішень та постанови.

Водночас, і сам відповідач покладеного на нього законом обов'язку - не виконав, та в порядку, передбаченому пунктом 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, - не довів правомірності прийняття ним рішень за №№39 та №№40 від 28.02.2014 року та постанови №19 від 11.03.2014 року, і жодних належних та допустимих доказів, у розумінні статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, які б могли бути прийняті до уваги судом та спростовували б доводи позивача, - суду не надав.

Зважаючи на вказане, суд приходить до висновку про відсутність як фактичних так і законодавчо визначених підстав для винесення відповідачем оскаржуваних позивачем рішень та постанови, а відтак , і про наявність підстав для визнання їх протиправними та їх скасування.

Із врахуванням встановлених обставин, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України враховуючи, що рішення приймається на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, - документально підтверджені судові витрати підлягають стягненню з Держбюджету на користь позивача.

Керуючись статтями 2, 11, 12, 41, 69-71, 86, 94, 128, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства , суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати рішення Інспекції з питань захисту прав споживачів в Івано - Франківській області :

- про внесення змін до рішення чи скасування рішення №39 від 28.02.2014 року;

- про внесення змін до рішення чи скасування рішення №40 від 28.02.2014 року;

- про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №39 від 28.02.2014 року;

- про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №40 від 28.02.2014 року.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову Інспекції з питань захисту прав споживачів в Івано - Франківській області про накладення штрафних санкцій №19 від 11.03.2014 року.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер ДРФО - НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 46024) судовий збір у розмірі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві гривні 70 копійок), сплачений згідно квитанції №11729465 від 25.03.2014 року.

Постанова набирає законної сили за правилами статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Хрущ В. Л.

Копія вірна:

Суддя Хрущ В. Л.