Ухвала суду № 41559347, 20.11.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2014 року Справа № 876/5617/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Каралюса В.М., Матковської З.М.,

з участю секретаря судового засідання Нефедової А.О.,

представників позивача Хробак Г.В., Бойчун Я.П.,

представника відповідача Рождественської Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Державного підприємства «Львівугілля» та Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.05.2014 року у справі за позовом Державного підприємства «Львівугілля» до Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача СДПІ з обслуговування великих платників у м. Львові міжрегіонального ГУ Міндоходів про визнання частково нечинним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Львіввугілля» звернулось до суду з адміністративним позовом до Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання частково нечинним податкового повідомлення-рішення від 26.10.2010 року № 0009423500/0.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26.03.2014 року залучено до розгляду справи в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача СДПІ з обслуговування великих платників у м. Львові міжрегіонального ГУ Міндоходів.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21.05.2014 року позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 26.10.2010 року № 0009423500/0 в частині визначення суми податкового зобов'язання в розмірі 12846131,3 грн. в тому числі за основним платежем в розмірі 6871825грн. та за штрафними санкціями в сумі 5974306,30 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.

Не погодившись з даним судовим рішенням, сторони оскаржили його в апеляційному порядку.

Позивач просить постанову від 21.05.2014 року в частині, в якій суд відмовив в позові, скасувати та винести нове рішення про повне задоволення позову. При цьому позивач посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно вважав такими, що не носять реального характеру господарські відносини між позивачем та ПП «КФ «Парадігма», оскільки вирок суду по кримінальній справі, яким підтверджується фіктивність вказаного підприємства, не спростовує доказів фактичного здійснення господарської діяльності між позивачем та ПП «КФ «Парадігма».

Відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволених вимог та винести нову постанову про відмову в позові. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані посиланнями на обґрунтованість висновків податкової перевірки позивача та безпідставне неврахування даних висновків судом першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, представників Позивача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

ДПІ у Сокальському районі Львівської області На підставі направлень від 30.06.2010 року № 204/23-1 та від 28.07.2010 року № 230/23-1, а також відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок, проведена планова виїзна перевірка ДП «Львіввугілля» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року, за результатами якої складено акт перевірки від 13.10.2010 року № 835/23-01/32323256 (далі - акт перевірки).

Як вказано в акті перевірки, перевіркою встановлено порушення позивачем п.1.4 ст.1, пп.4.1, 4.2, 4.7, 4.9 ст.4, пп.3.1.1 ст.3, пп.6.1.1. ст.6, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.11.44 ст.11, пп. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.2, 7.4.4., 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 8801725 грн., в тому числі по періодах: за жовтень 2008 року - 557442 грн., за листопад 2008 року - 137460 грн., за грудень 2008 року - 486716 грн., за січень 2009 року - 283384 грн., за лютий 2009 року - в сумі 270222 грн., за березень 2009 року - в сумі 285853 грн., за квітень 2009 року - в сумі 226919 грн., за травень 2009 року - в сумі 139928 грн., за червень 2009 року - 835335 грн., за липень 2009 року - 62099 грн., за серпень 2009 року - в сумі 84874 грн., за вересень 2009 року - 879080 грн., за жовтень 2009 року - в сумі 48961 грн., за листопад 2009 року - 383098 грн., за грудень 2009 року - в сумі 1895283 грн., за січень 2010 року - 370097 грн., за лютий 2010 року - 1274001 грн., за березень 2010 року - 580973 грн.

26.10.2010 року відповідачем на підставі акта перевірки № 835/23-01/32323256 від 13.10.2010 року прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0009423500/0, яким керуючись положеннями пп. 17.1.3, п.п.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.00 № 2181-ІІІ (норми якого були чинними при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення рішення та далі по тексту іменуватиметься Закон 2181) за порушення норм п.1.4 ст.1, пп.4.1, 4.2, 4.7, 4.9 ст.4, пп.3.1.1 ст.3, пп.6.1.1. ст.6, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.11.44 ст.11, пп. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.2, 7.4.4., 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 15816951 грн., у тому числі основний платіж 8801725 грн., штрафні (фінансові) санкції 7015226 грн.

Позивач з прийнятим податковим повідомленням-рішенням не погодився, оскаржив його в порядку, передбаченому п. п. 5.2.2. п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

За наслідками адміністративного оскарження оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

На підставі акта перевірки податковим органом було винесено також податкове повідомлення - рішення від 26.10.2010 року форми «Р» № 0009413500/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств, стосовно тих же порушень та обставин. Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржене позивачем до суду. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2012 року у справі № 2а-7250/11/1370 за участю тих же сторін, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.10.2013 року, позовні вимоги задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0009413500/0 від 26.10.2011 року в частині визначення податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності, у розмірі 14518220,50 грн., з яких: основний платіж - 5893222 грн., штрафна фінансова санкція - 8624998,50 грн.; у задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Відповідно до п. 4.2 ст. 4 вказаного Закону у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Відповідно до пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно п. 4.9 ст. 4 вказаного Закону якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості. Правила цього пункту не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

1. Оцінка висновків податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість на суму 2360112 грн. в наслідок безоплатної передачі відходів ВАТ «Львівська вугільна компанія».

Згідно Договору про закупівлю послуг по збагаченню від 06.04.2009 року № 75, додаткових угод до вказаного Договору та договору № 199 від 28.07.2009 року ДП «Львіввугілля» (замовник) передає рядове вугілля ВАТ «Львівська вугільна компанія» (виконавець) на умовах DDP станція призначення (у редакції Інкотермс-2000). Після виконання робіт по переробці рядового вугілля виконавець зобов'язується здати вугільний концентрат станції відправлення Залізниці згідно відвантажувальних документів. Згідно даних звіту про утворення, використання та поставку вторинної сировини і відходів виробництва позивачем у кількісному виразі обліковується 71062 тис. тон відходів, які використовуються як сировина для виробництва супутньої продукції. За даними бухгалтерського обліку відходи, що утворились від переробки та збагачення рядового вугілля на балансі ВАТ «Львівська вугільна компанія» не обліковувались.

Для визначення вартості відходів, яка з метою оподаткування включається до складу валового доходу за ціною давальницької сировини, відповідачем застосована мінімальна собівартість 1 тони рядового вугілля по шахті «Червоноградській», яка на думку податкового органу становить 166,06 грн.

Відповідно до Порядку обліку, розробки, переробки та використання ресурсів вторинного палива, одержаного з відходів вуглезбагачувальних фабрик, затвердженого наказом Міністерства вугільної промисловості України № 397 від 17.08.1999 року, вуглезбагачувальні фабрики, на балансі яких знаходяться шламонакопичувачі, ведуть поточний облік поступлення, використання, накопичення відходів із зазначенням їх кількості і якості (зольності). Сировиною для переробки і отримання вторинного палива є відходи вуглезбагачувальних фабрик, які знаходяться в шламонакопичувачах (відстойниках). Облік сировини і ресурсів вторинного палива проводять також вуглезбагачувальні фабрики по кожному окремому шламонакопичувачу на основі визначення кількості, яка знаходиться в шламонакопичувачі (відстойнику) відходів і складі в них вугільних фракцій.

Як вірно зазначено в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції, відсутність обліку тонких відходів позивачем не може свідчити про їх безоплатну передачу контрагентові ВАТ «Львівська вугільна компанія». Відповідачем не надано належних та допустимих доказів (договорів, податкових чи видаткових накладних, актів приймання-передачі та ін.), які б вказували на безоплатну передачу ДП «Львіввугілля» тонких відходів у власність ВАТ «Львівська вугільна компанія».

Крім того, необґрунтованим є висновок податкового органу щодо визначення вартості тонких відходів, утворених в процесі переробки та збагачення давальницької сировини на ВАТ «Львівська вугільна компанія», із розрахунку мінімальної собівартості однієї тони саме рядового вугілля по шахті «Червоноградській» в сумі 166,09 грн. Відповідачем не наведено доказів правомірності застосування вказаної суми для обчислення вартості тонких відходів.

Аналогічні висновки викладені у постанові Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2012 року у справі №2а-7250/11/1370, яка застосована судом в порядку ч. 1 ст. 72 КАС України.

Тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про протиправність висновків відповідача, встановлених у акті перевірки, про порушення п.п. 4.1, 4.2, ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підприємством за рахунок не включення до бази оподаткування операцій з безоплатної передачі відходів та про заниження податкового зобов'язання в сумі 2360112 грн.

2. Оцінка висновків податкового органу про порушення п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість по операціях із списання основних фондів в сумі 810673 грн.

З матеріалів справи вбачається, що перевіркою встановлено, що в періоді, що перевірявся, ВП Шахта «Великомостівська» ДП «Львіввугілля» проведено ліквідацію основних фондів 1 групи згідно актів списання аркового кріплення Головного північного вентиляційного штреку шахти «Великомостівська» (стор. 240-245 акта перевірки). В акті зазначено, що ВП Шахта «Великомостівська» при списанні основних засобів з балансу на момент перевірки не надано необхідних належним чином оформлених документів (акти на списання об'єкта основних засобів відповідної форми, дозвільні документи на розбирання (демонтаж, знесення), висновок відповідної експертної комісії щодо неможливості використання цих фондів за первісним призначенням внаслідок невідповідності до існуючих технічних чи експлуатаційних норм або неможливості здійснення ремонту у зв'язку з відсутністю запасних частин, які вже не виробляються, чи економічного обґрунтування недоцільності проведення такого ремонту, акти про технічний стан об'єкта), що підтверджують неможливість використання зазначених основних фондів за первісним призначенням, як це вимагає п. 4.9 Закону України «Про податок на додану вартість». Крім того, документи, які підтверджують знищення, розбирання або перетворення основного фонду, ДП «Львіввугілля» не було подано до податкової інспекції разом з декларацією по податку на додану вартість, відповідно ліквідація об'єктів основних фондів групи 1 обкладається податком на додану вартість виходячи із звичайних цін, але не нижче їх балансової вартості. Тому відповідач вважає, що ВП Шахта «Великомостівська» в порушення п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість всього в сумі 810673 грн.

Проте позивачем суду надано пакет документів, а саме положення про технічну раду Підприємства, протокол засідання технічної ради, акти списання основних засобів, інвентарні карточки обліку основних засобів, акти приймання виконаних підрядних робіт, калькуляції на виконані роботи. Тобто позивачем долучено всі документи які свідчать про неможливість експлуатації даних секцій в майбутньому.

Суд попередньої інстанції обґрунтовано зазначив, що норми чинного законодавства не визначають переліку документів які повинно надати підприємство на підтвердження знищення або руйнування відповідних основних засобів. Так як ДП «Львіввугілля» є підприємством, яке здійснює специфічний вид діяльності, тому господарська діяльність даного підприємства регулюються спеціальними актами. На підставі саме даних актів підприємством було складно пакет документів, який був погоджений вищестоящим органом та податковим органом.

Згідно п. 4.9 ст. 4 вказаного Закону, якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості. Правила цього пункту не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.

Така ж позиція викладена у постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 року у справі № 2а-8068/12/1370 про спір між тими ж сторонами про той же предмет та правомірно в порядку ст.72 КАС України була враховується судом першої інстанції при винесенні рішення.

Отже, дії позивача відповідають нормам чинного законодавства, а саме п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

3. Оцінка законності висновків податкового органу про порушення позивачем п. 1.4 ст. 1, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість по безоплатному наданні вугілля працівникам (шахта «Степова») на суму 389233 грн.

Як вбачається з акту перевірки (стор. 246 акта), перевіркою встановлено, що ВП шахта «Степова» ДП «Львіввугілля» здійснювала нарахування податкового зобов'язання по податку на додану вартість в періоді з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року на безоплатне надане вугілля пенсіонерам, а по решті категорій працівників не здійснювала нарахування податку на додану вартість. Зведені дані наведені у таблиці, доданій до акту перевірки.

Як вбачається з акта про результати планової виїзної перевірки ВП Шахта «Степова» ДП «Львіввугілля» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року № 662/2301/26360457 від 03.08.2010 року, перевіркою встановлено: «ВП шахта «Степова» ДП «Львіввугілля» занижене податкове зобов'язання по податку на додану вартість по безоплатно наданому вугіллю в сумі 389233 грн. самостійно включено до складу податкового зобов'язання по ПДВ в квітні 2010 року по р.1 Декларації «операції, що оподатковуються за ставкою 20%, крім операцій із ввезенням імпортних товарів, податок на додану вартість за які сплачується митним органам при розмитненні»».

Відповідно до п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (із змінами і доповненнями), платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку, б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

Відтак є законним висновок суду першої інстанції, що в даному випадку, донарахуванню підлягає тільки штраф у розмірі 5% (в порядку п. 17.2 Закону 2181), а не в розмірі 50 % (п. 17.1.3 Закону 2181) від донарахованої суми - 19461,70 грн., а донарахування основного платежу в сумі 389233 грн. є протиправним.

4. Оцінка законності висновків податкового органу про порушення вимог пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», заниження суми податкових зобов'язань з ПДВ на 1870575 грн. (до складу податкових зобов'язань не включено ПДВ із вартості реалізації вугілля по ВП шахта «Червоноградська»).

Як вказано у акті перевірки (стор. 249-251 акта), такі висновки податкового органу ґрунтуються на встановлених податковим органом розбіжностей між обсягами видобутого рядового вугілля, що наведені в додатку до акта перевірки.

Відповідно до Інструкції по обліку об'ємів видобутку рядового вугілля і виробництва готової вугільної продукції на шахтах, розрізах і збагачувальних (брикетних) фабриках Мінвуглепрому України, затвердженої наказом Міністерства вугільної промисловості України від 17.09.1996р. № 466 (надалі Інструкція), встановлено порядок обліку видобутого рядового вугілля.

Відповідно до п. 9 Інструкції книга обліку руху видобутого вугілля Форма УПД-41 застосовується для щоденного обліку рядового вугілля і контролю за його залишками на місяць по марках і сортах, а також в розрізі шахтних дільниць. Записи в книзі про прихід, розхід і залишки рядового вугілля проводяться з кожну добу згідно форми УПД-28, а також відомостей на відвантаження рядового вугілля та інших документів по розходу рядового вугілля.

Згідно вказаного пункту інструкції для визначення розміру добового видобутку рядового вугілля в цілому по шахті застосовується форма УПД-28. Обсяг добового видобутку визначається на основі даних про видобуток вугілля, обрахованих згідно відповідних первинних документів.

Згідно п. 2.5.3. Інструкції на шахтах із повною конвеєризацією транспортування рядового вугілля, де не можливо організувати оперативний облік по транспортних ємкостях (ВП «Шахта «Червоноградська» ДП «Львівугілля») повинні бути встановлені конвеєрні ваги і обладнанні місця для розділення проб.

За їх відсутності (на ВП «Шахта «Червоноградська» ДП «Львівугілля» конвеєрні ваги відсутні) видобуток рядового вугілля за зміну по забоях визначається гірничими майстрами при здачі наряду (книги нарядів дільниць). Кількість видобутого вугілля відображається у формі УПД-6.

Згідно даних книги обліку руху видобутого вугілля форма УПД-41 за період з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року відображено видобуток рядового вугілля в сумі 520259 тон, залишок рядового вугілля станом на 01.10.2008 року 8232 тон, станом на 31.03.2010 року 13900 тон. При співставленні даних книги обліку руху видобутого вугілля форма УПД-41 та даних наряд-путівок майстрів очисного (видобувного) забою виникли розбіжності стосовно кількості вугілля, видобутого за вказаний період.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно твердження позивача, облік видобутого вугілля ведеться по формі УПД-21, тобто внаслідок співставлення результатів визначення об'єму видобутку рядового вугілля по маркшейдерському заміру і оперативному обліку. Відповідач у свою чергу стверджує, що позивачем порушено вимоги Інструкції на первинному етапі видобутку вугілля, не складались звіти форми УПД-1, форма УПД-6 складалась щодобово, хоча повинна складатись позмінно в розрізі забоїв. Відтак відповідач вважає, що для визначення об'єму видобутку рядового вугілля у даному випадку повинні використовуватись дані наряд-путівок майстрів очисного (видобувного) забою. Крім того стверджує, що розбіжності, відображені в акті форми УПД-21 не відповідають дійсності, а відповідно дані форми УПД-21 не можуть бути прийняті до обліку без надання додаткових пояснень. Жодних пояснень до форм УПД-21 в ході перевірки надано не було.

Таким чином, перевіркою на основі первинних документів встановлено заниження обсягів видобутого вугілля в періоді з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року. Враховуючи, що за результатами проведених підприємством інвентаризацій не було встановлено розбіжностей між фактичними та обліковими даними про залишки вугілля на складі, все вищевказане вугілля ВП «Шахта «Червоноградська» ДП «Львіввугілля» було реалізовано.

При цьому реалізація такого вугілля в порушення вимог пп.11.3.1 п.11.3 ст.11, п.4.1 ст.4 Закону № 335/94 не відображена у складі валових доходів платника.

Суд першої інстанції обґрунтовано відкинув твердження відповідача про необхідність застосування даних наряд-путівок майстрів очисного (видобувного) забою для визначення об'єму видобутого рядового вугілля, оскільки згідно Інструкції наряд-путівка не входить до переліку форм обліку видобутку рядового вугілля. Первинним документом, в якому зазначається об'єм видобутку рядового вугілля є журнал роботи шахти форми Ш 1.2, дані з якого заносяться у форму УПД-6. Тому суд попередньої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що застосування позивачем форми УПД-21 для обліку видобутого вугілля, тобто внаслідок співставлення результатів визначення об'єму видобутку рядового вугілля по маркшейдерському заміру і оперативному обліку, є правомірним.

Аналогічні висновки викладені у постанові Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2012 року у справі № 2а-7250/11/1370, яка застосована судом першої інстанції в порядку ч. 1 ст. 72 КАС України.

Таким чином, суд попередньої інстанції правомірно зазначив, що висновки податкового органу про порушення позивачем пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є необґрунтованими та безпідставними, а відтак визначення суми податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 1870575 грн. та донарахування штрафних санкцій в сумі 1774339,5 грн. є протиправним.

5. Оцінка висновків податкового органу про порушення вимог пп. 7.2.1, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.4., 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо безпідставного включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість по податкових накладних від ПП «КФ «Парадигма»» на загальну суму 1807393 грн.

З матеріалів справи стосовно господарських відносин позивача із контрагентом КФ «Парадигма» вбачається наступне.

Позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій із вказаним контрагентом надано постанови про проведення виїмки документів та протоколи виїмки оригіналів первинних документів, здійснених в межах розслідування кримінальної справи №02/10/9068, порушеної відносно гр. ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України, а також копії вказаних документів. Вказані первинні документи (договір поставки від 26.11.2009 року, специфікації до договору, податкові накладні, видаткові накладні, прибуткові ордери, авізо, платіжні доручення, розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів) свідчать, на думку позивача, про фактичне здійснення господарських операцій з поставки товарів позивачу контрагентом КФ «Парадигма».

Стосовно вказаного епізоду відповідач стверджує, що господарські операції із контрагентом КФ «Парадигма» фактично не відбулись, мали безтоварний характер, оскільки позивачем не надано до перевірки всіх необхідних первинних документів на підтвердження господарських операцій (актів приймання-передачі продукції, товарно-транспортних накладних з відмітками про передачу та отримання ТМЦ на складах відокремлених підрозділів та ДП «Львіввугілля», документи, що засвідчують якість товару, технічної документації, комплекту перевізних документів залізничним чи автомобільним транспортом та інші документи, що свідчать про транспортування ТМЦ на склади відокремлених підрозділів та ДП «Львіввугілля», договорів на завантаження та доставку ТМЦ іншими суб'єктами господарювання, договорів та актів виконаних робіт по зберіганню придбаних ТМЦ чи оренді складських приміщень у покупця чи іншого суб'єкта господарювання). Крім того, відповідач покликається на вирок Ленінського районного суду м. Луганська від 21.10.2010 року у кримінальній справі № 1-887/2010, яким засновника та директора КФ «Парадигма» ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України та встановлено факт створення ОСОБА_5 суб'єкта підприємницької діяльності - ПП «КФ «Парадигма» з метою фіктивного підприємництва.

Згідно ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Тому суд першої інстанції правомірно взяв до уваги обставини, встановлені у постанові Луганського окружного адміністративного суду від 04.05.2011 року у справі № 2а-2367/11/1270 за позовом Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську до ПП «КФ «Парадигма» про визнання недійсними установчих документів та припинення юридичної особи, згідно якої визнання ОСОБА_5 винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України, свідчить про провадження юридичною особою (ПП «КФ «Парадигма») діяльності, що суперечить закону.

Аналогічні висновки викладені у постанові Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2012 року у справі № 2а-7250/11/1370, яка застосована судом першої інстанції в порядку ч. 1 ст. 72 КАС України.

Таким чином, суд попередньої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про порушення позивачем пп. 7.2.1, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.4., 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та безпідставне включення ним до складу податкового кредиту податок на додану вартість по податкових накладних від ПП «КФ «Парадигма» на загальну суму 1807393 грн. А тому і відмова у задоволенні позовних вимог у цій частині судом першої інстанції є правомірною.

6. Оцінка висновків податкового органу про порушення п. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», зайве віднесення до складу податкового кредиту ПДВ по податкових накладних, отриманих від ТзОВ «Економікторг» (389109 грн.), від ТзОВ «Векосс» (148743 грн.), від ПП «Вілмат-Електрик» (50001 грн.); висновків про порушення пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, завищення податкового кредиту по ПДВ по операціях з ТзОВ «Стар Лайтс» (551759 грн.) та ТзОВ КФ «Продінвест» (84096 грн.); висновків про порушення пп. 7.2.1, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» по операціях з контрагентами ТзОВ «Паритет Днепр» (1667 грн.), ПП «Міг» (1667 грн.), ТзОВ «Магнат-Центр» (833 грн.).

На підтвердження здійснення господарських операцій із контрагентами ТзОВ «Економікторг», ТзОВ «КФ «Продінвест», ПП «Міг», ТзОВ «Магнат-Центр», ТзОВ «Векосс», ТзОВ «СТАР ЛАЙТС», ТзОВ «Паритет Днепр» та ПП «Вілмат-Електрик» позивачем надано копії договорів поставки товару, договорів купівлі-продажу товару, специфікацій до договорів та протоколів узгодження цін, податкових накладних, накладних, прибуткових ордерів, товарно-транспортних накладних, довіреностей на отримання ТМЦ, довідок про стан розрахунків, сертифікатів якості на товар, карток складського обліку матеріалів, відомостей інвентаризації ТМЦ на складі, сигнальних довідок на зверхлімітний відпуск матеріалів, прихідних журналів, авізо, видаткових накладних, звітів про використання коштів, наданих на відрядження, квитанцій до прибуткового касового ордера, журналів про відпуск ТМЦ, інформації про рух ТМЦ, платіжних доручень.

Вказані вище докази підтверджують відсутність порушень п.7.2.3, п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.4., 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» стосовно господарських відносин з контрагентами ТзОВ «Економікторг», ТзОВ «КФ «Продінвест», ПП «Міг», ТзОВ «Магнат-Центр», ТзОВ «Векосс», ТзОВ «СТАР ЛАЙТС», ТзОВ «Паритет Днепр» та ПП «Вілмат-Електрик». Позивачем представлено суду всі відповідні первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які вказують на товарність господарських операцій, їх відповідність основній меті господарської діяльності контрагентів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ДП «Львіввугілля» та контрагентами ТзОВ «Економікторг», ТзОВ «КФ «Продінвест», ПП «Міг», ТзОВ «Магнат-Центр», ТзОВ «Векосс», ТзОВ «СТАР ЛАЙТС», ТзОВ «Паритет Днепр» та ПП «Вілмат-Електрик» ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 13.10.2010 року.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ДП «Львіввугілля» на укладення договорів з ТзОВ «Економікторг», ТзОВ «КФ «Продінвест», ПП «Міг», ТзОВ «Магнат-Центр», ТзОВ «Векосс», ТзОВ «СТАР ЛАЙТС», ТзОВ «Паритет Днепр» та ПП «Вілмат-Електрик» без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Не надано цих доказів і під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо придбання товарів. Це підтверджується не лише документами, але й реальними діями ДП «Львіввугілля» щодо транспортування та оплати придбаних товарів, їх використання у своїй господарській діяльності. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема ДП «Львіввугілля», на укладення фіктивних правочинів не встановлено, що виключає їх кваліфікацію як недійсних. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Тому, виходячи з аналізу положень Податкового кодексу України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

До набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що безпідставність твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами ТзОВ «Економікторг», ТзОВ «КФ «Продінвест», ПП «Міг», ТзОВ «Магнат-Центр», ТзОВ «Векосс», ТзОВ «СТАР ЛАЙТС», ТзОВ «Паритет Днепр» та ПП «Вілмат-Електрик», є законним та обґрунтованим.

Аналогічні висновки викладені у постанові Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2012 року у справі №2а-7250/11/1370, яка застосована судом в порядку ч. 1 ст. 72 КАС України.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем п. 7.2.3, п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.4., 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та зайвого віднесення позивачем до складу податкового кредиту ПДВ по податкових накладних, отриманих від ТзОВ «Економікторг», ТзОВ «Векосс», ПП «Вілмат - Електрик»; висновків про порушення пп. 7.4.1, 7.4.4 ст. 7 вказаного Закону та завищення позивачем податкового кредиту по ПДВ по операціях з ТзОВ «Стар Лайтс» та ТзОВ КФ «Продінвест»; висновків про порушення позивачем пп. 7.2.1, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.4., 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» по операціях з контрагентами ТзОВ «Паритет Днепр», ПП «Міг», ТзОВ «Магнат - Центр» є необґрунтованими та безпідставними.

7. Оцінка законності висновків податкового органу про порушення позивачем пп.7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та завищення податкового кредиту всього в сумі 213357 грн., в тому числі у вересні 2009 року - 110990 грн., у листопаді 2009 року - 102367 грн..

Вказані висновки податкового органу мотивовані тим, що при операції з передачі легкового автомобіля з основних фондів у фінансовий лізинг виникають податкові зобов'язання з податку на додану вартість. Відповідач вважає, що у зв'язку з тим, що віднесення до складу валових витрат регулюється Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», а до нього не внесено відповідних змін, то сума податку на додану вартість, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), який буде включено до основних фондів, не включається до складу податкового кредиту та до складу валових витрат і не збільшує балансову вартість другої групи основних засобів, а погашається платником податків за рахунок інших джерел.

Відповідно до отриманих видаткових та податкових накладних від ТОВ «Порше Лізинг Україна» за договорами про фінансовий лізинг позивачем придбано у фінансовий лізинг легкові автомобілі (договори №№ 00000925 від 14.09.09року, 00000926 від 14.09.09 року та 00001173 від 05.11.09року, накладна від 25.09.09р та податкова накладна 3943 від 25.09.09р на суму 332971грн. в т.ч. ПДВ 55495,17 грн.; накладна від 25.09.09р та податкова накладна 3944 від 25.09.09р на суму 332971грн. в т.ч. ПДВ 55495,17 грн.; накладна та податкова накладна 5922 від 27.11.09р на суму 612200грн. в т.ч. ПДВ 102366.67 грн.

На стор. 282 акта перевірки вказано що витрати в сумі 1066785 віднесено на капітальні витрати підприємства і в бухгалтерському обліку відображено дані операції на рахунках Дт 15 Кт 531 на суму 1066785 грн., Дт 641 кт 644 на суму 213357 грн.

Наказами по ДП «Львіввугілля» від 30.09.09 та від 30.11.09 р «Про передачу транспортних засобів» легкові автомобілі, придбані у лізинг, закріплено за ВП «Вуглезбут» ДП «Львіввугілля». На підставі авізо від 01.10.09 року та авізо від 30.11.09 р. відповідно до актів прийому передачі де ДП «Львіввугілля» передає, а ВП «Вуглезбут» приймає автомобілі в бухгалтерському обліку відображено проведеннями ДТ 682 Кт 15 на суму 665942 грн. та на суму 614 00 грн. що в сумі складає 1280142грн.

Отже, з акту перевірки вбачається, що в Дт рах. 15 поступило 1066785грн., а списано 1280142грн., що не відповідає матеріалам справи.

При придбанні автомобілів відповідно до Журналу ордеру та відомості 3.3 аналітичного обліку розрахунків «Зобов'язання з фінансової оренди до рахунку» 531 «Довгострокові зобов'язання з оренди» за вересень 2009 року, проведено запис Дт 152 рах. Кт 531 в сумі 665942 грн., та сума з ПДВ та за листопад 2009 року проведено запис Дт рах. 152 Кт рах. 531 на суму 614200грн.

При отриманні податкових накладних 3943 від 25.09.09р та 3944 від 25.09.09р, їх було внесено до реєстру отриманих та виданих податкових накладних № 5 за жовтень 2009року на суму 110990,34 (55495,17x2) грн. і винесено в графу «придбання товарів, які не призначаються для їх використання у господарській діяльності» та в податковій декларації за жовтень 2009 року у розділі «податковий кредит» вартість автомобілів 665942 грн. (332971x2) включено до рядка 14, як придбання з ПДВ товарів, основних фондів, які не призначаються для їх використання у господарській діяльності. У Додатку № 5 сума ПДВ 110990,34 гри. відображена в розділі операції з придбання з ПДВ, які не надають права формування податкового кредиту.

При отриманні податкової накладної 5922 від 27.11.09р, її було внесено до реєстру отриманих та виданих податкових накладних №5 за лютий 2010 року в сумі 102366,67 грн. і винесено в графу «придбання товарів, які не призначаються для їх використання у господарській діяльності» та в податковій декларації за лютий 2010 року у розділі «податковий кредит» вартість автомобілів 614200 грн. включено до рядка 14, як придбання з ПДВ товарів, основних фондів, які не призначаються для їх використання у господарській діяльності. У Додатку № 5 сума ПДВ 102366,67 грн. відображена в розділі операції з придбання з ПДВ, які не надають права формування податкового кредиту.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно зазначив в оскаржуваному рішенні, що необґрунтованими та безпідставними є висновки податкового органу про порушення позивачем пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» про завищення ним податкового кредиту всього в сумі 213357 грн., в тому числі у вересні 2009 року - 110990 грн., у листопаді 2009 року - 102367 грн.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.72 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, з врахуванням змісту ст. 162 КАС України, є обґрунтованим висновок суду попередньої інстанції, що податкове повідомлення-рішення від 26.10.2010 року № 0009423500/0 є протиправним і підлягає скасуванню в частині визначення суми податкового зобов'язання в розмірі 12846131,3 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 6871825грн. та за штрафними санкціями в сумі 5974306,30 грн., а у задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.

Таким чином, доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, постанова суду першої інстанції ґрунтується на правильно встановлених обставинах справи та з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 202, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Державного підприємства «Львівугілля» та Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.05.2014 року у справі № 2а-7249/11/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.С. Затолочний

Судді: В.М. Каралюс

З.М. Матковська

Повний текст виготовлено 21.11.2014 року