Постанова № 41558341, 24.11.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2014 р. Справа № 914/3231/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Марка Р.І.

суддів Желіка М.Б.

Костів Т.С.

при секретарі судового засідання Йовик Р.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Гордієнко О.Ю. - представник;

від відповідача - не з'явились;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський будівельний холдинг" б/н від 29.10.2014р. (вх.№01-05/5138/14 від 04.11.2014р.)

на рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2014р.

у справі № 914/3231/14, суддя Долінська О.З.

за позовом: Приватного підприємства - фірма "Грин", м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський будівельний холдинг", м. Львів

про: стягнення 24 667,56 грн.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.10.2014р. у справі №914/3231/14 (суддя Долінська О.З.) позов Приватного підприємства - фірма "Грин" задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський будівельний холдинг" на користь Приватного підприємства - фірма "Грин" 14 823,64 грн. основного боргу, 960,96 грн. пені, 7 030,00 грн. 27% річних, 1 867,75 грн. інфляційних втрат, 2 000,00 грн. витрат понесених на сплату послуг адвоката та 1827,00 грн. понесених витрат на сплату судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівський будівельний холдинг" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 29.10.2014р. (вх.№01-05/5138/14 від 04.11.2014р.), в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2014р. у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник покликається на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції позбавив його можливості скористатись правами, передбаченими ст.ст. 22, 59 ГПК України, оскільки розглянув справу без участі відповідача неналежним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи.

Згідно автоматичного розподілу справ КП "Документообіг господарських судів", 04.11.2014р. справу за № 914/3231/14 розподілено до розгляду судді - доповідачу Марку Р.І.

Розпорядженням в.о. голови суду від 05.11.2014р. у склад колегії для розгляду справи № 914/3231/14 введено суддів Желіка М.Б. та Костів Т.С.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2014р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 24.11.2014р.

В судове засідання 24.11.2014р. прибула представник позивача.

Відповідач участі свого уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, причин неявки суду не повідомив.

Враховуючи те, що відповідача було належним чином повідомлено про час та місце розгляду апеляційної скарги, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2014р. явку представників сторін у судове засідання не визначено обов'язковою, клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги не надходило, а в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи по суті та прийняття законного рішення, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні просила рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2014р. у даній справі залишити без змін з підстав його законності та обґрунтованості, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вирішила, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, 04.01.2011 р. між Приватним підприємством - фірма "Грин" (далі - продавець та позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівський будівельний холдинг" (далі - покупець та відповідач у справі) було укладено договір №8 (далі - договір), згідно з п.1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність товар, а покупець зобов'язався прийняти товар та своєчасно здійснити оплату.

Відповідно до п.п. 1.2., 1.3. договору предметом договору купівлі - продажі є металопрокат. Асортимент товару визначається покупцем при придбанні кожної партії окремо. Отримання представником покупця товару за накладною підтверджує факт вибору асортименту товару. Додатково асортимент товару, що підлягає продажу за даним договором може погоджуватися сторонами по специфікаціях або замовленнях. Відпуск товарів може здійснюватись окремими партіями допускається підборка товару представником покупця, що засвідчується накладною на відпуск.

Пунктом 3.1. договору сторони погодили, що ціна і кількість товару вказується у накладних на відпуск. Вважається, що ціну на товар покупець погодив в момент отримання товару посадовою особою покупця чи особою, що отримала товар за дорученням покупця в розмірах вказаних у накладній на відпуск товару

Згідно з п. 4.2. договору покупець здійснює попередню оплату за товар в сумі, визначеній продавцем в рахунку. Продавець має право відпустити товар без попередньої оплати, в такому випадку покупець зобов'язується здійснити оплату товару на протязі 5 (п'яти) днів з моменту передачі товару.

Пунктом 12.2. договору сторони погодили, що такий укладено на невизначений термін і діє до часу його розірвання за згодою двох сторін в письмовій формі.

На виконання умов договору Приватне підприємство - фірма "Грин" передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівський будівельний холдинг" отримало без жодних зауважень та застережень товар на загальну суму 45 525, 96 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних ( №3 від 31.01.2012 р. на відпуск перил, на суму 31 820,52 грн.; №16 від 10.07.2012 р. на відпуск кришки люка металеву вартістю 528,00 грн.; №17 від 10.07.2012 р. на відпуск огорожі даху (стійки) на суму 6034,32 грн.; №19 від 31.07.2012 р. на відпуск огородження маршів, металоконструкції дашка, кронштейнів на суму 5250,00 грн.; №21 від 17.08.2012 р. на відпуск перил сходів вартістю 1893,12 грн.) та довіреностей на отримання товару у позивача, виданих представнику відповідача Вдов'як В.М., а також не заперечується сторонами.

Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівський будівельний холдинг" свої договірні зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару у повному обсязі не виконало, оплативши лише 30 702, 32 грн., що і слугувало підставою для звернення Приватного підприємства - фірма "Грин" до Господарського суду Львівської області з позовною заявою ( з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог вих.. №75 від 24.09.2014р.) про стягнення з відповідача 14 823,64 основного боргу, 960,96 грн. пені, 7 030,00 грн. 27% річних, 1 867,75 грн. інфляційних втрат та 2 000,00 грн. витрат понесених на сплату послуг адвоката.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи місцевий господарський суд дійшов до висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог.

Судова колегія погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з п. 4.2. договору покупець здійснює попередню оплату за товар в сумі, визначеній продавцем в рахунку. Продавець має право відпустити товар без попередньої оплати, в такому випадку покупець зобов'язується здійснити оплату товару на протязі 5 (п'яти) днів з моменту передачі товару.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, а згідно ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що позивач свої зобов'язання за договором №8 від 04.01.2011р. виконав належним чином, передавши відповідачу товар на загальну суму 45 525, 56 грн., а відповідач порушив взяті на себе договірні зобов'язання щодо оплати вартості проданого товару сплативши лише 30 702,32 грн., в результаті чого заборгував перед позивачем 14 823, 64 грн.

Відповідач, у встановленому законом порядку, не подав належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у нього заборгованості перед позивачем за договором №8 від 04.01.2011р., ні під час розгляду справи місцевим господарським судом, ні під час перегляду рішення в апеляційному порядку.

З огляду на наведене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду про підставність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 14 823, 64 грн. основного боргу.

Разом з тим, відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Окрім того, відповідно до вимог ст.230 ГК України у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції ( неустойку, пеню, штраф).

Згідно з ч. 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів, за прострочку платежу, пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.п. 8.3., 8.4. договору якщо покупець порушив терміни оплати визначені п. 4.2. даного договору, при відпуску товарів без попередньої оплати покупець зобов'язується: сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від суми вартості товару, за який прострочено оплату за кожен день прострочення; сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення; сплатити 27% річних від простроченої суми(нарахованої на борг прострочення). Нарахування та сплата пені за порушення термінів оплати здійснюється покупцем за весь період прострочки до моменту сплати суми боргу.

Враховуючи наведені положення чинного законодавства та умови укладеного між сторонами договору, здійснивши перерахунок належних до стягнення з відповідача на користь позивача пені, 27% річних та інфляційних, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 960, 96 грн. пені, 7 030, 00 грн. 27 % річних та 1 867, 75 грн. інфляційних втрат.

Окрім того, позивач просив стягнути з відповідача 2 000, 00 грн. витрат з оплати послуг адвоката.

Відповідно до ст.44 ГПК України, судові витрати складаються в тому числі з витрат з оплати послуг адвоката.

Згідно ст.48 ГПК України, витрати за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

У Законі України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" зазначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1ст.26), в якому встановлюється порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо (ч.2 ст.30). При встановлені розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини, а гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.3 ст.30). Закон не містить іншого порядку визначення розміру коштів за послуги адвоката.

Відповідно до п.6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

З аналізу договору №07/14 укладеного між Приватним підприємством - фірма "Грин" та адвокатським об'єднанням "Правового центру "Професіонал" про правове обслуговування від 01.06.2014р. вбачається, що надання юридичної (правової) допомоги Приватному підприємству - фірма "Грин" та її об'єм пов'язані із даною справою і її розглядом в господарському суді. Витрати позивача в повному обсязі документально підтверджуються вказаним договором, свідоцтвом на право на зайняття адвокатською діяльністю №259 виданим 10.03.1994р. адвокату Гордієнко О.Ю., довіреністю № 18/04 від 05.09.2014р., яка уповноважує адвоката Гордієнко Оксану Юріївну представляти інтереси Приватного підприємства - фірма "Грин" та платіжним дорученням №5225 від 05.09.2014р. про оплату Приватним підприємством - фірма "Грин" 2 000,00грн. за юридичний супровід даної справи згідно договору № 07/14 від 01.06.2014р.

Відповідно до п.6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р., вирішуючи питання про розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування таких витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову.

Відповідно до ч.5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Враховуючи наведене вище, а також тривалість розгляду та складність справи, колегія суддів вважав обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача понесених останнім витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 2000,00грн.

З приводу твердження скаржника про те, що суд першої інстанції, прийнявши рішення у справі без участі відповідача, позбавив останнього можливості на захист охоронюваних законом інтересів, судова колегія зазначає наступне.

Розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Необхідно мати на увазі, що розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду (пункт 2 частини другої статті 111-10 ГПК).

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (п.п.3.9., 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з договору №8 від 04.01.2011р., витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №19297159 від 16.09.2014р. та, власне, апеляційної скарги відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівський будівельний холдинг" знаходиться за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

Саме на вказану адресу місцевим господарським судом надсилалась уся кореспонденція, пов'язана з розглядом справи №914/3231/14. При цьому, ухвала Господарського суду Львівської області від 11.09.2014р. про порушення провадження у справі була отримана відповідачем, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.4).

Відтак, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом при винесенні рішення у справі №914/3231/14 не було порушено прав відповідача на судовий захист.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Скаржник не надав доказів на спростування висновків місцевого господарського суду, викладених у рішенні Господарського суду Львівської області від 13.10.2014р. у даній справі.

З огляду на все викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2014р. у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2014 року у даній справі в апеляційному порядку покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд ,

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2014р. у справі №914/3231/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський будівельний холдинг" - без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повна постанова складена 25.11.2014р.

Головуючий-суддя Марко Р.І.

Суддя Желік М.Б.

Суддя Костів Т.С.