Рішення № 41558153, 17.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22471/14 17.11.14Суддя Отрош І.М., розглянувши матеріали справи

за позовомЗаступника військового прокурора Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Селбест"простягнення 173272 грн. 71 коп.Представники сторін:

від прокуратури: Пантюхов О.В. - представник на підставі посвідчення № 011863 від 28.10.2012;

від позивача: Дворниченко В.О. - представник за довіреністю 25/256-226 від 15.11.2013;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

16.10.2014 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Заступника військового прокурора Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Селбест" про стягнення 173272 грн. 71 коп., з яких 167200 грн. 00 коп. основного боргу, 5430 грн. 66 коп. пені та 642 грн. 05 коп. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами Договору поставки № 429-369014 від 11.07.2014, не поставив узгоджений між сторонами товар, внаслідок чого у позивача виникло право вимагати повернення попередньої оплати за товар в розмірі 167200 грн. 00 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки за Договором поставки № 429-369014, позивачем заявлено до стягнення 5430 грн. 66 коп. пені та 3% річних в розмірі 642 грн. 05 коп. за період з 16.07.2014 по 01.09.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2014 порушено провадження у справі № 910/22471/14 та справу призначено до розгляду на 03.11.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2014, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ відкладено на 17.11.2014.

17.11.2014 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, які суд долучив до матеріалів справи.

У судовому засіданні 17.11.2014 представники позивача та прокуратури надали усні пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Представники відповідача у судове засідання 17.11.2014 не з'явились, вимоги ухвали суду не виконали, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, про причини неявки у судове засідання суд не повідомили, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином за адресою, вказаною в спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 19463762.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 17.11.2014 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та прокуратури, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

11.07.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Селбест" (постачальник) та Державним підприємством "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" (отримувач) укладено Договір поставки № 429-369014, відповідно до умов якого постачальник зобов'язаний передати у власність отримувача , а отримувач прийняти товар за назвою, в кількості та на умовах даного Договору.

Відповідно до п. 1.2 та п. 2.2 Договору поставки № 429-369014, товаром є аміачна селітра, загальною кількістю 200 тон.

Згідно з п. 3.2 Договору поставки № 429-369014, товар постачається відповідно до Договору в порядку: 80 тон - 15.07.2014; 120 тон - 16.07.2014.

Відповідно до п. 4.1 Договору поставки № 429-369014, ціна за одиницю товару становить 3483 грн. 33 коп., з ПДВ 696 грн. 67 коп.; вартість товару - 4180 грн. 00 коп. за тону.

Згідно з п. 4.2 Договору поставки № 429-369014, загальна сума Договору становить 836000 грн. 00 коп.

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2 Договору поставки № 429-369014, порядок оплати - попередня оплата банківським переказом 40% від вартості товару протягом одного банківського дня; решта 60% 501600 грн. 00 коп. після приймання товару і підписання акта приймання-передачі.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Згідно з частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як встановлено судом, на виконання п. 5.1 Договору поставки № 429-369014, позивач здійснив попередню оплату за першу партію товару (80 тон) у розмірі 167200 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 6066 від 15.07.2014.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до п. 3.2 Договору поставки № 429-369014, відповідач мав поставити першу партію товару кількістю 80 тон 15.07.2014.

Однак, Товариство з обмеженою відповідальністю "Селбест" не виконало умов договору поставки та на дату звернення позивача до суду не поставило узгоджений між сторонами товар (80 тон першої партії аміачної селітри).

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність обов'язку відповідача повернути попередню оплату у розмірі 167200 грн. 00 коп., сплачену позивачем за Договором поставки № 429-369014, підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростовано, зокрема, відповідачем не надано суду доказів повернення грошових коштів в розмірі 167200 грн. 00 коп. або поставки товару, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що позов Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" в частині вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Селбест" щодо повернення суми попередньої оплати в розмірі 167200 грн. 00 коп. є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Селбест" пеню в розмірі 5430 грн. 66 коп. за період з 16.07.2014 по 01.09.2014.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.3 Договору поставки № 429-369014, прострочення поставки тягне за собою сплату пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого в строк товару за кожний день прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим та таким, що відповідає передбаченим законодавством порядку та способу нарахування, у зв'язку з чим позовні вимоги Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Селбест" пені в розмірі 5430 грн. 66 коп. за період з 16.07.2014 по 01.09.2014 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, Державним підприємством "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" заявлено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Селбест" 3% в розмірі 642 грн. 05 коп. за період з 16.07.2014 по 01.09.2014.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Разом з тим, відповідно до п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Суд зазначає, що стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України, а тому правові підстави для нарахування 3% річних на суму попередньої оплати відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.09.2014 у справі № 30-90гс14.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Селбест" 3% річних в розмірі 642 грн. 05 коп. є необґрунтованими, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

У відповідності до частини 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Згідно з пунктом 2 частиною 2 статті4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16.01.2014, № 719-VII, з 1 січня 2014 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1218 грн.

Нормами частини 11 статті 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору звільняються органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги, що позовні вимоги Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" задоволені частково в загальному розмірі 172630 грн. 66 коп., судовий збір в розмірі 3452 грн. 61 коп. підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України; в частині позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено - судовий збір підлягає стягненню з позивача в дохід Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 1 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Селбест" (03118, м. Київ, просп. Червонозоряний, буд. 126 Г; ідентифікаційний код: 38453695) на користь Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" (51400, Дніпропетровська обл., м. Павлоград, вул. Заводська, буд. 44; ідентифікаційний код: 14310112) попередню оплату в розмірі 167200 (сто шістдесят сім тисяч двісті) грн. 00 коп. та пеню в розмірі 5430 (п'ять тисяч чотириста тридцять) грн. 66 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Селбест" (03118, м. Київ, просп. Червонозоряний, буд. 126 Г; ідентифікаційний код: 38453695) в дохід Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) судовий збір у розмірі 3452 (три тисячі чотириста п'ятдесят дві) грн. 61 коп.

5. Стягнути з Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" (51400, Дніпропетровська обл., м. Павлоград, вул. Заводська, буд. 44; ідентифікаційний код: 14310112) в дохід Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) судовий збір в розмірі 12 (дванадцять) грн. 84 коп.

6. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 24.11.2014

Суддя І.М. Отрош