Рішення № 41558151, 18.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23457/14 18.11.14

За позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Інгосстрах"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія «Провідна"

про стягнення 5 963,99 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Діденко І.В. (представник за довіреністю №Э.37.7.0.0/Д-841 від 08.11.2013р.);

від відповідача: не з'явились.

Обставини справи:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах" (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" (надалі також - відповідач) суми страхового відшкодування в розмірі 5 963,99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, виплативши страхове відшкодування власнику автомобіля, пошкодженого при дорожньо-транспортній пригоді, винним у якій визнано водія іншого автомобіля, отримав, в силу приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України в межах виплаченого відшкодування, право зворотної вимоги до відповідальної за збитки особи, якою є відповідач як страховик цивільної відповідальності винної у ДТП особи. Спір виник внаслідок того, що позивачем виконано свій обов'язок щодо виплати страхового відшкодування, а відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку здійснити регресну виплату.

Відповідач надав відзив на позовну заяву в якому проти задоволення позовних вимог заперечував посилаючись при цьому на те, що позивачем не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження настання вини страхувальника відповідача, а саме обвинувального вироку суду. Окрім того, відповідачем зазначено, що страхове відшкодування було виплачене страхувальнику на його рахунок, а не на рахунок СТО, а доказів виконання робіт СТО з відновлювального ремонту автомобіля до матеріалів справи не надано. Також, згідно відзиву, позивач не мав права виплачувати страхове відшкодування з урахуванням ПДВ, оскільки згідно положень ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в разі виплати суми страхового відшкодування страхувальнику вона повинна бути зменшена на суму ПДВ. У відзиві відповідач також наголосив, що сума страхового відшкодування повинна становити 5 204,08 грн., з вирахуванням зносу вартості деталей зазначеного в звіті №1064-06-10Л про оцінку збитків, спричинених власнику дорожнього транспортного засобу від 02.07.2010р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2014р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, справі присвоєно №910/23457/14, розгляд призначено на 18.11.2014р. Окрім того, ухвалено направити запит до Моторного (транспортного) страхового бюро України про надання інформації щодо страхового полісу №АС/9740093, а також ухвалено направити запит до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська про надання копії постанови у справі про адміністративне правопорушення №3-1983/2010 від 05.08.2010р. з доказами набрання нею законної сили.

Судом встановлено, що станом на час розгляду справи від Моторного (транспортного) страхового бюро України та Кіровського районного суду м. Дніпропетровська до матеріалів справи надійшли відповіді на вищевказані запити.

В судове засідання 18.11.2014р. представник від відповідача не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Судом встановлено, що у відзиві відповідачем зазначено про можливість розгляду справи за відсутності повноваженого представника останнього.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 18 листопада 2014 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.11.2007р. між позивачем (страховик за договором страхування) та ОСОБА_2 (надалі також - страхувальник) було укладено Договір страхування наземного транспорту №DNI0AN100101085 (далі - Договір страхування), згідно з умовами якого позивач прийняв на себе обов'язок по страхуванню транспортного засобу, а саме "Daewoo Nexia", реєстраційний номер НОМЕР_1.

Предметом договору страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням транспортним засобом. (п. 5.1. Договору страхування).

Відповідно до п. 7.1. Договору страхування обов'язок позивача виплатити страхове відшкодування настає, зокрема, у випадку ДТП (пошкодження застрахованого транспортного засобу внаслідок ДТП за його участю).

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

22.06.2010р. в м. Дніпропетровськ на проспекті Гагаріна сталась дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП), у якій громадянин ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки "Daewoo Lanos", реєстраційний номер НОМЕР_2, не вибрав безпечну швидкість руху та допустив зіткнення з транспортним засобом "Daewoo Nexia", реєстраційний номер НОМЕР_1, що призвело до пошкодження обох транспортних засобів.

Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05.08.2010р. у справі №3-1983/2010 гр. ОСОБА_3 за здійснення вказаного ДТП, було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Центру безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем м. Дніпропетровська при МВС України від 23.06.2014р. транспортний засіб "Daewoo Nexia", реєстраційний номер НОМЕР_1 зазнав пошкоджень.

Відповідно до складеного позивачем Страхового акту №И-4741 від 08.07.2010р. та розрахунку суми страхового відшкодування до нього, розмір страхового відшкодування становить 5 963,99 грн. з врахуванням розміру спричинено матеріального збитку в сумі 6 244,89 грн., що встановлено звітом №1064-06-10Л від 02.07.2010р. та за вирахуванням франшизи в сумі 280,90 грн.

Позивачем, на виконання умов Договору страхування, було здійснено виплату страхового відшкодування на рахунок страхувальника ОСОБА_2 в сумі 5 963,99 грн., відповідно до наявної в матеріалах справи належним чином засвідченої копії меморіального ордеру від 14.07.2010р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 5 963,99 грн. (сума виплаченого страхового відшкодування) право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Однак, необхідно зазначити, що, частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи ОСОБА_3 встановлена у судовому порядку, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією постанови Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 05.08.2010р., яка була долучена до матеріалів справи разом з листом Кіровського районного суду м. Дніпропетровська №11987/14 від 05.11.2014р. надісланих у відповідь на запит суду.

Таким чином, твердження відповідача щодо того, що позивачем не надано доказів на підтвердження настання вини страхувальника відповідача у скоєному ДТП спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до наданої відповідачем до матеріалів справи належним чином засвідченої копії Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ВВ№7113614 відповідальність особи, яка керує транспортним засобом "Daewoo Lanos", реєстраційний номер НОМЕР_2 застрахована відповідачем.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Як вбачається зі звіту про визначення збитку, спричиненого власнику дорожнього транспортного засобу №1064-06-10Л від 02.07.2010р. вартість відновлювального ремонту, завданого власнику транспортного засобу "Daewoo Nexia", реєстраційний номер НОМЕР_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, складає 6 837,65 грн., а вартість матеріальної шкоди, з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу деталей (1-0,406), складає 6 244,89 грн.

В матеріалах справи також міститься Ремонт-калькуляція №1064-6-10Л від 02.07.2010р., складеною системою Audatex, підтверджується, що вартість витрат на ремонт автомобіля «Daewoo Nexia», реєстраційний номер НОМЕР_1, без ПДВ склала 5 698,04 грн. (2 748,75 грн. - вартість робіт, 1 732,63 грн. - вартість матеріалів, 1 216,66 грн. - вартість деталей).

Використання ремонтної калькуляції системи Audatex передбачено п. 8.5.9. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003р., відповідно до якого кількість та вартість необхідних для ремонту матеріалів визначаються за інформацією довідкової літератури та комп'ютерних програм, розроблених за даними виробника КТЗ або за даними виробника лакофарбових (основних) і допоміжних матеріалів (додаток 8).

Пункт 59 Додатку 8 вказує на комп'ютерні програми для складання кошторису відновлювального ремонту КТЗ іноземного виробництва "Audatex М21", "Audatex М95" та "AudaShare" - Німеччина.

Водночас, як наголошує на тому Вищий господарський суд України у своїх постановах при розгляді справ даної категорії, (постанови від 23.08.2011р. у справі №42/92, від 07.08.2012р. у справі №2/22, від 01.03.2011р. у справі №47/372) звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Відповідачем наголошувалось на тому, що до матеріалів справи позивачем не надано доказів на підтвердження здійснення ремонту пошкодженого застрахованого транспортного засобу на СТО і виплата страхового відшкодування здійснена на рахунок страхувальника, а також позивачем не мало бути виплачене страхове відшкодування з урахуванням ПДВ, оскільки згідно положень ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в разі виплати суми страхового відшкодування страхувальнику виплата повинна бути зменшена на суму ПДВ.

Так, судом встановлено, що дійсно, матеріали справи не містять рахунку чи акту виконаних робіт СТО з яких би вбачалось, що автомобіль «Daewoo Nexia», реєстраційний номер НОМЕР_1 було відремонтовано.

Виплата страхового відшкодування в сумі 5 963,99 грн. була здійснена позивачем на рахунок страхувальника.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до пункту 36.2. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Таким чином, враховуючи положення пункту 36.2. статті 36 і пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", позиції Вищого господарського суду України, пояснення відповідача та Ремонт-калькуляції №1064-6-10Л від 02.07.2010р., складеної системою Audatex, до позивача перейшло право вимоги до відповідача, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування" на суму в розмірі 5 204,08 грн. з вирахуванням зносу вартості деталей та без врахування суми ПДВ (розрахунок відповідача міститься у відзиві, який долучений до матеріалів справи).

Відповідно до ст. 12.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до Полісу №ВВ/7113614 розмір франшизи становить 0,00 грн., а ліміт відповідальності по майну становить 25 000,00 грн., отже, з огляду на все вищевикладене, з відповідача має бути стягнуто 5 204,08 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати суми страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 5 204,08 грн.

В постанові Верховного Суду України від 12.03.2012р. №3-12гс12 у справі №53/128 наголошено, що норма статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачає наявність права у страховика на пред'явлення регресного позову, а не відсутність такого права. Аналогічну правову позицію про те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право регресу, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, викладено у постанові Верховного Суду України від 07.11.2011р. у справі №3-118гс11.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/23457/14 позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми страхового відшкодування в розмірі 5 204,08 грн.

Судовий збір позивача, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно сумі задоволених позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія «Провідна" (код ЄДРПОУ 23510137, адреса: 03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 25) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Інгосстрах" (код ЄДРПОУ 33248430, адреса: 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 32, офіс 402) суму страхового відшкодування в розмірі 5 204,08 грн. (п'ять тисяч двісті чотири гривни 08 копійок) та судовий збір у сумі 1 594,21 грн. (одна тисяча п'ятсот дев'яносто чотири гривни 21 копійка).

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.11.2014р.

Суддя Морозов С.М.