Постанова № 4155514, 21.07.2009, Запорізький окружний адміністративний суд

 Категорія статобліку 6.11

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

69041, м. Запоріжжя, вул. Кремлівська, 65 в

ПОСТАНОВА

Іменем України

за результатами розгляду справи у порядку письмового провадження

21 липня 2009 року, о 15 год. 25 хв. Справа № 2а-3052/09/0870

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Стрельнікової Н.В.

при секретарі Світлицькій О.О.

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом: Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Запоріжжя

до: Державного підприємства «Підприємство Софіївської виправної колонії УДДУ

ПВП у Запорізькій області», м. Вільнянськ Запорізької області

про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені, -

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача:  не з'явився,-

ВСТАНОВИВ:

Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося із позовом до Державного підприємства «Підприємство Софіївської виправної колонії УДДУ ПВП у Запорізькій області», в якому просить суд стягнути з відповідача 13020,69 грн. адміністративно-господарських санкцій та 192,77 грн. пені. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що відповідач є юридичною особою, який використовує найману працю працівників, отже за приписами Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» повинен забезпечувати працевлаштування інвалідів в установлених законодавством нормативах - у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 робочого місця. Відповідно до «Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів» (форма 10-ПІ річна-поштова), затвердженого наказом Мінпраці України від 10.02.2007 № 42, наданого відповідачем, середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача, за звітний період склала 29 осіб, таким чином, середньооблікова кількість інвалідів, відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону, на Державному підприємстві «Підприємство Софіївської виправної колонії УДДУ ПВП у Запорізькій області» повинна складати 1 особу. Згідно відомостей, наданих відповідачем у Звіті, середньооблікова кількість інвалідів на підприємстві склала 0 осіб, у зв'язку з чим, відповідачу було нараховано суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 13020,69 грн. та пеню в сумі 192,77 грн. Зазначену суму адміністративно-господарських санкцій та пені позивач просить стягнути з відповідача у примусовому порядку, оскільки відповідач добровільно не виконує обов'язок щодо сплати санкцій, чим порушує вимоги Закону.

Позивач заявою від 21.07.2009 р. (вх. № 19214) просить суд розглянути справу без участі повноважного представника. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач позов не визнає. У письмових запереченнях від 17.07.2009 р. посилається на те, що підприємство звітувало до центру зайнятості про наявність вакансій у працевлаштуванні інвалідів, але останні на підприємство не направлялися. Вказує, що позивач не надав доказів відмови відповідачем у працевлаштуванні направлених центром зайнятості інвалідів. Також зазначає, що підприємство не має джерела виплати адміністративно-господарських санкцій та пені, оскільки за наслідками 2008 р. підприємство не має прибутку, тобто спрацювало збитково. Стягнути ж вказані санкції за рахунок майна є неможливим, оскільки відповідач є підприємством кримінально-виконавчої служби, звернення стягнення на майно заборонено п. 5 ст. 26 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу в Україні». Просить у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Повноважний представник в судове засідання не з'явився, у наданих запереченнях просить суд розглянути справу за його відсутності.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

На підставі викладеного, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, за відсутності в судовому засіданні представників позивача та відповідача.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити повністю, виходячи з наступного.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює та визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантії їх рівності з усіма іншими громадянами для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. № 875 -ХІІ.

Судом встановлено, що Державне підприємство «Підприємство Софіївської виправної колонії УДДУ ПВП у Запорізькій області» є юридичною особою та відноситься до категорії суб'єктів підприємницької діяльності, яким, відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Відповідно до приписів ст. 19 зазначеного Закону, «для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого Законом, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунку кількість робочих місць округлюється до цілого значення».

Як свідчать дані звіту відповідача ф. 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 р., середньооблікова кількість працюючих на підприємстві відповідача у 2008 році складала 29 осіб.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів повинен складати 1 місце.

Згідно із звітом в 2008 році на підприємстві відповідача не працювало жодного інваліда.

Відповідно до ч.2, 3 ст. 19 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог ст. 18 цього Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 статті 19 Закону України «Про зайнятість населення», державна служба зайнятості має право одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників.

Відповідно до ч.4 ст.20 Закону України «Про зайнятість населення»,

підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів …

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 за погодженням з Держкомстатом.

Відповідачем до справи надані звіти про наявність вакансій, які подавалися до Вільнянського центру зайнятості починаючи з серпня 2008 р. Тобто, інформування центру зайнятості за місцем його реєстрації про наявність вільних робочих місць (вакансій) призначених для працевлаштування інвалідів здійснювалося відповідачем лише за останні 5 місяців звітного періоду, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Правила подання роботодавцями звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) передбачено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженим постановою Кабінету міністрів України «Про реалізацію статей 19 і 20 закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 31.01.2007 р. № 70.

Не надано суду також доказів інформування підприємством відділення Фонду про потребу Державного підприємства «Підприємство Софіївської виправної колонії УДДУ ПВП у Запорізькій області» у інвалідах, що є порушенням ч. 4 ст. 20 закону України «Про зайнятість населення», зв'язку з чим суд вважає, що відповідачем не було вжито всіх заходів, передбачених ч. 3 ст. 18 Закону, для забезпечення реалізації прав інвалідів на працевлаштування.

Також у суду відсутні докази фактичного створення відповідачем робочого місця для інваліда, яке б відповідало вимогам ст. 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» та забезпечення підприємством інших соціально-економічних гарантій для інваліда, передбачених чинним законодавством. Наданий відповідачем суду наказ від 27.12.2007 р. № 526 «Про створення спеціальних робочих місць для працевлаштування окремої категорії громадян-інвалідів» суд до уваги не приймає з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» спеціальне робоче місце інваліда - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Зміст вказаної норми дає підстави стверджувати, що фактично створити спеціальне робоче місце для інваліда можливо лише за наявності вже самого інваліду, оскільки робоче місце буде фактично пристосоване до його функціональних можливостей.

Таким чином, суд вважає, що відповідач реально не міг створити на підприємстві спеціальне робоче місце інваліда.

Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що «підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, середньооблікова чисельність працюючих інвалідів є менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративного-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом».

Як зазначалося вище, відповідачем не виконано норматив із працевлаштування на підприємстві 1 інваліда.

Нормами господарського законодавства встановлено, що «суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства» (ч.3 ст.5 Господарського кодексу України). За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків (ч.1 ст.238 ГК України).

Відповідно до ст. 218 ГК України, підставою господарської відповідальності учасника господарських відносин, у тому числі для застосування адміністративно-господарських санкцій, є вчинене таким суб'єктом господарське правопорушення. У частині другої зазначеної статті визначено, що учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним ужито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського порушення.

За правилами ч. 2 ст. 20 Закону порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, сума адміністративно-господарських санкцій для підприємства відповідача складає 13020,69 грн. та пені в сумі 192,77 грн., а всього 13213,46 грн.

Посилання відповідача на відсутність у підприємства прибутку судом до уваги не приймається з огляду на таке.

Частиною 3 ст. 20 Закону встановлено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені роботодавці проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно роботодавця, в порядку, передбаченому законом (ч.5 ст. 20 Закону).

Отже, системний аналіз приписів ч. 3,5 ст. 20 Закону надає можливість дійти висновку про те, що Закон не ставить в залежність сплату санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а вказує лише порядок сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи вищезазначене, та приймаючи до уваги, що протягом всього 2008 року відповідач із запитами про наявність на обліку у центрі зайнятості та у Фонді інвалідів для подальшого їх працевлаштування не звертався, не надав доказів фактичного створення робочого місця інваліда, суд приходить до висновку, що Державним підприємством «Підприємство Софіївської виправної колонії УДДУ ПВП у Запорізькій області» не ужито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського порушення, у зв'язку з чим вважає позовні вимоги про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб`єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 71, 159-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Підприємство Софіївської виправної колонії УДДУ ПВП у Запорізькій області» про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені - задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Державного підприємства «Підприємство Софіївської виправної колонії УДДУ ПВП у Запорізькій області» (70002, Запорізька область, м. Вільнянськ, вул. Металістів, 1, ЄДРПОУ 08680075, р/р 26007320109688, МФО 313010 в ЗОФ АКБ «Укрсоцбанк») на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (одержувач: Держбюджет Вільнянського району, р/р 31214230700079, код ЄДРПОУ 34677061, ГУДКУ у Запорізькій області, МФО 813015, код 50070000 «Платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2008 рік») 13020 (тринадцять тисяч двадцять) грн. 69 коп. адміністративно-господарських санкцій, 192 (сто дев'яносто дві) грн. 77 коп. пені.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня її складення у повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.

Суддя Н.В. Стрельнікова