Ухвала суду № 41547669, 25.11.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/2264/14 Головуючий у 1-й інстанції: Трофімова Л.В. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Імені Черняховського до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2014 року,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ Імені Черняховського звернулось у суд із позовом до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.07.2014 №0000262210, яким позивачу визначене грошове зобов'язання з орендної плати за землю.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення про визначення грошового зобов'язання з орендної плати є необґрунтованим, а встановлені в ході перевірки позивача порушення податкового законодавства - відсутні.

З таким висновком суду не можна не погодитися.

Як убачається із матеріалів справи, 29.07.2010 року між Уманською районною державною адміністрацією, як орендодавцем, та ТОВ Імені Черняховського, як орендарем, укладено договір оренди сімнадцяти земельних ділянок сільськогосподарського призначення, загальною площею 333,7828 га, в тому числі 164,9738 га ріллі із земель запасу та 173,8090 га, із них 168,5281 га ріллі, 5,2809 га пасовищ із земель резервного фонду Оксанинської сільської ради, які знаходяться за межами села Оксанино Уманського району Черкаської області, строком на 5 років - до 29.07.2015.

Пунктом 4.1 розділу 4 «Орендна плата» цього договору передбачено, зокрема, що з 01.01.2010 орендна плата становитиме за земельні ділянки під ріллею в розмірі 3% від грошової оцінки 1 га ріллі по Оксанинській сільській раді, що становить 15945,60 грн та складає 478,37 грн за 1 га в рік та за земельні ділянки під пасовищем в розмірі 3% від грошової оцінки 1 га пасовищ по Оксанинській сільській раді, що становить 2694,40 грн та складає 80,83 грн за 1 га в рік.

Також, пунктами 4.3, 4.5 вказаного розділу передбачено, що обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

Розмір орендної плати переглядається згідно ст. 23 Закону України «Про оренду землі» один раз на три роки у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищенні цін, тарифів, у т.ч. внаслідок інфляції; погіршення стану орендованих земельних ділянок не з вини орендаря, що підтверджується документами; в інших випадках, передбачених законом.

01.07.2011 було укладена додаткова угода до вказаного договору оренди землі, відповідно до якої внесено зміни до пункту 4.1 договору, згідно з якими збільшено розмір орендної плати за отримані у користування землі з 3% до 4,5% від нормативної грошової оцінки.

Як убачається з матеріалів справи, нормативна грошова оцінка орендованих позивачем земель проведена 20.06.1995.

Із матеріалів справи вбачається, що до договору оренди від 29.07.2010, укладеного між позивачем та Уманською районною державною адміністрацією, зміни з приводу встановлення нового розміру нормативно-грошової оцінки землі не вносились.

Також, матеріали справи не свідчать про затвердження Уманською районною радою Черкаської області нової технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, наданих позивачу у користування.

Судовою колегією встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування плати за землю за період з 01.01.2012 по 31.12.2013, за підсумками якої складено акт від 27.06.2014 №1242/23-05-22/03794331 та виявлено порушення пп. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з орендної плати за землю в період, що перевірявся, на загальну суму 361830,40 грн, в тому числі 180915,20 грн - за 2012 рік, 180915,20 грн - за 2013 рік.

Із матеріалів справи вбачається, що виявлене порушення з боку позивача податкового законодавства, на переконання відповідача, пов'язується із незастосуванням першим при визначенні податкових зобов'язань з орендної плати за 2012 та 2013 роки коефіцієнту 1,756, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України «Про Методику нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів» від 23.03.1995 №213 зі змінами, внесеними постановою уряду від 31.10.2011 року № 1185.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000262210 від 17.07.2014, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з орендної плати в загальному розмірі на 452210,00 грн, в тому числі 361830,40 грн - за основним платежем, 90457,60 грн - за штрафними санкціями.

Обговорюючи правомірність такого рішення відповідача, судова колегія зважає на наступне.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень (ст. 116 Земельного кодексу України).

Статтею 206 ЗК України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Як визначено підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу XIII ПК України.

Пунктом 288.1 статті 288 Кодексу визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об'єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду (пункт 288.2 статті 288 ПК України).

Відповідно до пункту 288.5 статті 288 Кодексу розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:

- для земель сільськогосподарського призначення розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу;

- для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.

Разом з тим, статтею 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування плати за землю є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII цього Кодексу, а у разі, якщо нормативну грошову оцінку не проведено - площа земельних ділянок.

Згідно з підпунктом 14.1.125 пункту 14.1 статті 14 ПК України нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XIII Кодексу - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Приписами пункту 286.2 статті 286 ПК України передбачено обов'язок платника плати за землю, в тому числі орендної плати, самостійно подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки відповідну податкову декларацію на поточний рік, а також додавати до неї довідку (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Правові засади проведення оцінки земель в Україні визначені Законом України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 N 1378-IV (далі - Закон № 1378-IV).

Відповідно до статті 1 Закону №1378 нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Згідно частини 5 статті 5 цього Закону нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Статтею 6 вказаного Закону визначено, що суб'єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель, зокрема, є органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють управління у сфері оцінки земель, а також юридичні та фізичні особи, заінтересовані у проведенні оцінки земельних ділянок.

За статтею 15 цього Закону підставою для проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Положеннями статті 18 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5 - 7 років.

Згідно ст. ст. 20, 23 цього Закону за результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, складається технічна документація, яка затверджується районними радами. Дані про таку оцінку щодо окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, який видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Рішення рад щодо затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України, згідно з якою такі рішення офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Положеннями статті 289 Податкового кодексу України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (на даний час - Державне агентство земельних ресурсів України), здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Так, цей орган щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначеною формулою, яка залежить від індексу споживчих цін за попередній рік.

Враховуючи приведені норми, платник податків, що орендує землі державної та/або комунальної власності, зобов'язаний самостійно подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки відповідну податкову декларацію на поточний рік, визначаючи податкові зобов'язання, виходячи з розміру орендної плати, встановленої у відповідному договорі оренди земельної ділянки. Визначений договором розмір орендної плати залежить від нормативної грошової оцінки орендованої ним земельної ділянки, затвердженої рішенням відповідної ради, з урахуванням строків його опублікування, визначених п. 271.1 ст. 271 ПК України, а також коефіцієнта індексації, який розраховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Методика нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 N 213 (у подальшому - Методика №213).

Відповідно до пункту 5 цієї Методики в основу розрахунку нормативної грошової оцінки земель кладеться рентний доход, який створюється при виробництві зернових культур і визначається за даними економічної оцінки земель, проведеної в 1988 році.

Абзацом 2 вказаного пункту Методики, який набрав чинності з 01.01.2012, визначено, що для врахування змін у рентному доході, який створюється при виробництві зернових культур, до показників нормативної грошової оцінки ріллі, проведеної станом на 1 липня 1995 р. (з урахуванням індексації), застосовується коефіцієнт 1,756.

Колегія суддів зауважує, що вказана методика призначена для суб'єктів оціночної діяльності у сфері оцінки земель, а визначені у ній коефіцієнти призначені для їх використання саме у сфері оціночної діяльності, а не при розрахунку та обчисленні щорічної орендної плати платниками такої.

Положення чинного податкового законодавства не містять зобов'язання користувача земель державної та/або комунальної власності (ріллі) самостійно застосовувати множення нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки на 1,756 та сплачувати орендну плату в розмірі, більшому аніж визначений умовами договору з орендодавцем.

Аналіз викладених вище норм свідчить на користь висновку, що коефіцієнт 1,756 підлягає застосуванню суб'єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель при розрахунку нового розміру нормативної грошової оцінки ріллі, рішення щодо проведення якої приймається уповноваженими органами, а її результати затверджуються у встановленому Законом України «Про оцінку земель» порядку - відповідними місцевими радами.

Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів прийняття та офіційного оприлюднення відповідного рішення про затвердження нової нормативної грошової оцінки земельних ділянок, які перебувають в оренді у позивача. Тому, судова колегія приходить до висновку, що позивач зобов'язаний був сплачувати орендну плату за землю виходячи з нормативної грошової оцінки землі, зазначеної у договорі оренди земельних ділянок, з урахуванням коефіцієнту індексації грошової оцінки таких, розрахованого відповідно до статті 289 Податкового кодексу України, який залежить від індексу споживчих цін за попередній рік.

Як свідчать матеріали справи, позивачем у 2012 та 2013 роках орендна плата сплачувалась відповідно до умов договору оренди землі від 29.07.2010, з урахуванням додаткової угоди від 01.07.2011.

Слід зазначити, що пунктами 4.3, 4.5 вказаного договору передбачено, що обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії, а також, що розмір орендної плати переглядається згідно ст. 23 Закону України «Про оренду землі» один раз на три роки, зокрема, у разі зміни розмірів земельного податку, підвищенні цін, тарифів, у т.ч. внаслідок інфляції та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про оренду землі» у статті 30 встановлено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. А згідно статті 654 Цивільного кодексу України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Колегія суддів зауважує, що згідно Податкового кодексу України передбачено, що до функцій органів державної податкової служби належить контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених цим Кодексом, а їх повноваження передбачені статтею 19-1 Кодексу. У той же час, ініціативою вносити зміни в договори оренди землі відповідно до статей 12, 80, 83 ЗК України, статті 30 Закону України «Про оренду землі» наділена одна зі сторін цих договорів, якою у справі, що розглядається, є селищна рада - орган місцевого самоврядування, через яку відповідною територіальною громадою реалізовано право власності на передані в оренду земельні ділянки, що знаходяться у комунальній власності.

Договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства. Якщо ж договір пов'язаний зі сплатою податків і, на думку суб'єкта владних повноважень, спрямований на ухилення від їх сплати, останній, за допомогою адміністративних заходів, уповноважений відновити публічний порядок.

Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що зміна розміру земельного податку чи підвищення тарифів внаслідок інфляції являються підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, однак ці обставини не тягнуть автоматичної зміни орендної палати та, відповідно, донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями.

Зазначені висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються із позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 11.06.2013 року по справі №21-443а12.

З огляду на викладене, оскільки, до вищевказаного договору оренди, укладеного між позивачем та Уманською районною державною адміністрацією, зміни з приводу встановлення нового розміру нормативно-грошової оцінки землі не вносились, позивач при обчисленні, нарахуванні та сплаті орендної плати не порушував вимог чинного на час спірних правовідносин податкового законодавства.

Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М